Причина українських негараздів у низькій довірі: чому слід захищати реформаторів від підозр
Директор ДП “Прозорро.Продажі” і президент спільноти фінансових аналітиків CFA Ukraine Олексій Соболев пише про важливість суспільної довіри у контексті підозр колишньому голові правління НАК "Нафтогаз України" Андрію Коболєву та ексміністру інфраструктури Андрію Пивоварському. Експерт переконаний: активному суспільству потрібно навчитись захищати людей, які роблять реформи й прийшли у державний сектор без корупційних намірів, і довіряти їм.
Якщо глибоко дивитись, то причина українських негараздів в низькій довірі. Між співгромадянами й до влади. Є об’єктивні причини, чому вона така, але пост про це буде задовгий. Що точно, це те, що без вирішення цієї проблеми “щасливої України майбутнього” нам не бачити. Інфа 100%
Що знає наука? Наука каже, що довіра виникає, коли:
1. Стосунки тривають довго. Коли є очікування майбутніх взаємодій. “Тінь майбутнього”.
2. Коли пообіцяв і виконав та коли є обмін інформацією про це, симетрія інформації.
3. Коли є можливість покарати за невиконання правил.
4. Коли є “агент”, який має роль карати за невиконання.
У суспільстві з високою довірою закони можуть окреслювати основні принципи публічної взаємодії, а не закодовувати все в чіткі складні алгоритми, щоб держслужбовці ненароком не вкрали щось, або не проявили ініціативу. Висока довіра так саме впливає і на приватні контракти, бізнес стає вести легше і дешевше. Лише в високій довірі можна побудувати фондові ринки, люди живуть багатше та щасливіше тощо.
Читайте також: Ексглаві аеропорту "Бориспіль" і МАУ дали 5 років в'язниці. Чому це не схоже на антикорупцію і правосуддя
Як ви бачите, роль антикорупційної інфраструктури для створення суспільної довіри дуже важлива – це пункти "три" та "чотири". Має бути можливість покарати людину за невиконання правил і має бути окремий “агент”, який може покарати. Це називається “інституціоналізація недовіри в демократіях”.
Тобто, для успішної демократичної країни з високою довірою, спільнота спеціально створює механізм, який покликаний щоденно не довіряти й перевіряти (НАБУ, САП і ВАКС), щоб цю довіру і захистити. Пітер Штомпка називає це “перший парадокс демократії”.
Як і все у світі, це працює в балансі. Якщо цей створений орган не довірятиме всім, то суспільство розчаровується, каже: “та всі там однакові корупціонери”, і високої довіри не буде. Тому “другий парадокс демократії” каже, що в демократіях довіра сильно зростає (а це саме те, що необхідно Україні) лише коли цей інструмент застосовують рідко і коли є суттєві та очевидні порушення довіри. Тоді всі розуміють, що “ось правила, якщо їх порушиш, то за тобою прийдуть хоч через 5, хоч через 10 років, тому не порушуй. А за фігню приходити не будуть, тому, якщо не крадеш, то спокійно працюй”.
Читайте також: Павло Ковтонюк: у нас досі діє КДБ-шна система, коли органи, які мають захищати державу, працюють проти тих, хто її будує
Тепер стосовно підозр Коболєву та Пивоварському. От Daria Kaleniuk з ЦПК пише “Якщо підозрюваний робив дійсно важливі для держави реформ, то він не може порушити закон чи вчинити корупційний злочин?”
Цей комент, власне, і показує, що ці справи НАБУ і САП порушують баланс “другого парадоксу демократії”, і високої довіри нам не бачити. Бо ця фраза і каже: “та всі там може бути однаковими корупціонерами, хай суд розбереться”.
Читайте також: НАБУ і САП видають підозри за реформи. Що не так зі справою ексміністра інфраструктури Пивоварського
Відповідаю: є люди, з репутацією, які робили чи роблять реформи і які спеціально, за власним вибором “не вчиняють корупційний злочин” та і закони не порушують. Бо саме ця дія – відмова від корупції й дає їм трошки (але достатньо) влади, щоб і робити необхідні зміни. Щойно вони б взяли хабар, то ніяких змін та реформ вони б робити не змогли, бо система їх би не слухалась.
Читайте також: Підозра Коболєву у справі про преміювання необґрунтована, – рішення ВАКС
От Andriy Kobolyev та Andrei Pivovarsky такі, Max Nefyodov та Igor Smelyansky такі, багато інших людей – і я – такі. І активному суспільству потрібно навчитись їх захищати і їм довіряти. І в такому випадку підходити до справ проти них передусім з підозрою, щоб недовіра до людини виникала лише після рішення суду, а не “ну так, чиста репутація у людини, але якщо підозра є, то хто там її зна”.
Тому публічний збір на заставу Андрію – це дуже здорова суспільна реакція. Дає надію, що, можливо, систему ще можна виправити, і високу довіру ми таки колись тут побудуємо.
