Чи може Росія розпочати нове масштабне вторгнення: оцінка Тома Купера

У свіжому звіті австрійський військовий аналітик Том Купер аналізує, чи може Росія розпочати нове широкомасштабне вторгнення – на Київ, Харків чи в будь-якому іншому місці.

На Київ? Ніт. ВСРФ не має достатньо військ у південній Білорусі, а Лукашенко – хоч він і намагається усіма доступними способами вдовольнити Путіна – не має ні досить військ, ні вогневої моці, ні смаку до будь-яких авантюр. Максимум, що може Білорусь, на мою думку, це й далі зв’язувати кілька бригад ЗСУ всілякими «непрямими загрозами» та «маневрами» біля спільного кордону. Будь-яке розгортання достатньої кількості військ (десь так 40 000+ осіб) було б одразу викрито західними розвідками, й ми б про це дізналися.

На Харків? Майже так само: тобто, ні. На відповідній ділянці фронту достатньої кількості військ також не спостерігаємо. Наразі, ВСРФ зайняті зведенням потужної лінії оборони вздовж кордону.

Ще де-небудь? Можливо, але навряд.

Широкомасштабний наступ, щоб відбутися, повинен мати кілька елементів. Потрібні не лише війська, озброєння та припаси, а й тилова підтримка. Станом на зараз у Путіна є тільки солдати – до того ж погано навчені. Звісно, багато з них є мобілізованими ветеранами ВСРФ, проте вони вже доволі старші, в поганій формі й без належної підготовки. Так, ВСРФ намагаються щось із цим зробити: тепер «мобіків» перед відправкою на фронт тренують щонайменше по 3-4 тижні. Але самих солдатів недостатньо. Ще раз: великий наступ потребує боєзапасу, харчу та важкого обладнання – і все це має бути на лінії фронту або в безпосередній близькості до неї.

Тепер у ВСРФ знову приблизно 300-310 тис. війська в Україні, з яких десь 150 тис. беруть участь у бойових операціях: як ми вже бачили, це максимум, який може забезпечити їхня логістика. Логістика їхніх збройних сил колапсувала вже двічі – щойно лише чисельність військ, задіяних в боях, починала зростати до більше ніж 150 тис. солдатів (спершу це трапилося під Києвом та Черніговом, а потім – призвело до втрати Харківщини та Херсона).

Незалежно від місцевості (а характер місцевості завжди диктує тактику), факт, що своїми ногами солдати завше пересуваються повільніше, ніж моторизовані або механізовані війська. ВСРФ утратили надто багато своїх найкращих танків, бронемашин та артилерії, щоб організувати й успішно провадити хоч якусь масовану атаку з допомогою техніки. Їм також не вдалося придушити українську ППО, відповідно, вони втратили надто багато бойових літаків, гелікоптерів, а також – ВДВ і спецназу, щоб можна було сподіватися на масштабну десантну операцію.

320514457_874170520474742_9063666129142136078_n.jpg

"Квіти" для російських окупантів від українських артилеристів. Фото: Костянтин та Влада Ліберови

На додачу до всього, внаслідок ударів українських HIMARSів, росіянам бракує кваліфікованого персоналу обслуги, складів боєкомплекту, командних та логістичних центрів. Відтак, ВСРФ втратили можливість «виставити вряд», скажімо, 200 артилерійських стволів і засипати з них українські позиції такою ж кількістю снарядів, як вони робили раніше під Ізюмом, Попасною чи Сєверодонецьком.

Без усіх цих ресурсів, російські війська не зможуть «прорвати» фронт: їм просто не вдасться за короткий час понищити фортифіковані рубежі українців, щоб їхні бронемашини й піхота могли йти вперед. А якщо вони не можуть зруйнувати українські украплення, то результат завжди буде той самий: українці битимуть у відповідь, і російська піхота знову зазнаватиме нищівних втрат (що й відбувається упродовж останніх кількох тижнів під Бахмутом).

Тому для українців зараз «критично» важливо хіба підвозити своїм передовим частинам боєкомплект і своєчасно перезаряджати кулемети.

Все що зараз можуть зробити ВСрф – це те, що вони й зараз роблять під Бахмутом і, в трохи меншому масштабі, під Авдіївкою: хвиля за хвилею й година за годиною чи й день за днем кидати в атаку піхоту, посередньо підтриману артилерією та великою кількістю неефективних ударів із повітря.

А ще в росіян та проблема, що всі ці атаки дуже-дуже повільно розгортаються – порівняно з механізованими. А українцям таке повільне розгортання дає вдосталь часу, щоб відреагувати: навіть якщо десь атака стає несподіваною, все одно залишається час, щоб підтягнути підкріплення, підвезти боєзапас і повідомити артилерію. Упродовж останніх кількох тижнів атаки російської піхоти в районі Бахмута розгорталися так повільно, що українці навіть встигали викликати свої Су-25, щоб ті завдали ударів із повітря.

Єдина річ, яка в ЗСУ виходить гірше – це абсолютно безглузді зараз контратаки. В той спосіб українські солдати можуть потрапити під вогонь із оборонних рубежів противника, як це й трапилося кілька разів упродовж останніх тижнів, спершу в районі Пісків, а тоді – Бахмута. Залишається сподіватися, що від безпосереднього командування на полі бою відсторонять кількох ура-патріотичних офіцерів, які роблять, а не думають.

Ну й, нарешті, так, росіяни цілком можуть мати в себе на складах ще 9000 танків і приблизно по стільки ж БМП та гармат, як це й наголосив два дні тому шеф естонської воєнної розвідки (й що одразу накинули на вентилятор всі західні медіа). Звісно ж, ВСРФ намагатимуться довести до робочої кондиції якомога більше з цих запасів. Одначе, з того, як зараз озброєна й підготована російська армія, видається, що ніяких реформ, оновлення чи реструктуризації з нею так і не трапилося.

Нічого не змінилося від 1941-1942 років: «система Путін» опирається будь-яким більшим змінам, хоча ясно, що ніякі ілюзії власної величі не замінять сучасне озброєння.

В результаті, Путін і Суровікін посилають зараз на фронт застарілу техніку з малою ефективністю, якою керуватимуть погано навчені військові, що ще більше знизить її ефективність (єдиним винятком є розгортання систем «Борщевик», які мають виявляти «Старлінки», але залишається невідомим, скільки в росіян їх є взагалі). Якщо такі персонажі, як Путін і Суровікін, не почнуть мислити інакше – а я зараз просто не бачу для цього жодних шансів – нічого найближчим часом (а це десь так 3-6 місяців) у тактиці ВСРФ не зміниться.

Але майте на увазі: не зміниться лише за умови, що Захід буде підтримувати Україну так само (відносно) «інтенсивно», як це роблять у крайні 4-5 місяців. Якби потік зброї почав скорочуватися – особливо це стосується боєкомплекту – в українців можуть початися значні проблеми.

320664618_5923203507716905_1404696788417021566_n.jpg

Фото: Генштаб ЗСУ

Дехто дивується, чому мій аналіз здатності Росії здійснити широкомасштабний напад прямо суперечить тому, що головнокомандувач ЗСУ генерал Залужний нещодавно заявив в інтерв’ю The Economist. Всупереч моїй оцінці вище, він передбачив великий наступ Росії або на Київ, або на Донецьк, або на Дніпро…

Читайте також: "Вони знову підуть на Київ". Інтерв'ю Залужного журналу The Economist

Зауважте, що, бути військовим, генералом рівня Залужного – це також бути і політиком, і менеджером. Його робота полягає в тому, щоб забезпечити для України постійний потік принаймні такого ж рівня постачання [озброєння], як було досі, а краще збільшити його.

Окрім нього, останніми днями про те саме, до речі, говорять і деякі високорангові військові та офіцери розвідки НАТО: усі вони попереджають про те, що Путін надсилає до України ще більше військ та про гігантські резервні запаси (старих) ОБТ, БТРів, БМП тощо.

Вони також, певне, відстежують розгортання додаткових російських військ у Білорусі та пересування місцевих збройних сил: їм за це платять, а також за те, щоб звітувати та попереджати.

Таким чином, не можна очікувати, що Залужний (чи Міллі, чи Столтенберг, чи будь-який інший високопоставлений цивільний або військовий керівник, який має право голосу у цьому питанні) буде применшувати російську загрозу, принаймні поки останній ординець Путіна не залишить Україну (і навіть тоді він продовжить вимагати більше, тому що Україні доведеться й надалі захищати себе протягом десятиліть, якщо не більше).

Ситуація все ще надто небезпечна, аби розслабитися й насолоджуватись успіхом, досягнутим на даний момент.

Порівняно з генералом Залужним (та й іншими) мені легко робити будь-які інші висновки: якщо я помилюся, я не буду відповідати за 40-мільйонний народ..

Яке значення має застосування дронів-камікадзе «Ланцет-3» (також «Ланцет-3М»)?

Протягом минулих двох місяців поступово зростає кількість дронів-камікадзе «Ланцет-3М», які росіяни застосовують проти ЗСУ. Наскільки мені відомо, станом на сьогодні вони вразили щось із десяток українських танків і стільки ж інших броньованих машин, близько 20 одиниць артилерії і до шести мобільних ракетних установок (та ще кілька російських машин…).

320716651_897316667949711_1099893511971499079_n.jpg

БПЛА "Ланцет"

Загалом, ефективність цієї зброї дуже залежить від якості розвідки — та гарної погоди: ці дрони мають дуже малий запас ходу, а влучання залежить від того, чи зможе оператор побачити ціль крізь камеру з малим кутом огляду. Якщо знати, де слід шукати ймовірну ціль – добре, вони можуть бути ефективними. А якщо ні, від них мало користі.

Я вже кілька разів писав: оскільки ВСРФ втрачають дедалі більше розвідувальних дронів, а погода в цю пору року стає дедалі гіршою, розвідувальні можливості росіян занепали, тож із середини листопада «вишестоящі органи» в Москві публікують набагато менше відеозаписів, знятих «Ланцетами», ніж раніше. Це може свідчити, що кількість застосувань цих дронів значно зменшилася. Проте стан справ може змінитися, коли погода покращиться навесні 2023 року.

До речі, я вивчив кілька досить показових відеозаписів і зовсім не переконаний, що кожен із ударів «Ланцетів», які продемонстрували росіяни, призвів до серйозних ушкоджень. Можливо, ефективність «Ланцетів» насправді нижча, ніж можна припустити, з огляду на кількість ударів, зафіксованих на цих відеозаписах. А проте, слід мати на увазі, що ніхто — ні Україна, ні Росія, ні армія США, ні збройні сили країн НАТО (ніт, Ізраїль теж ні) — не мають ефективних засобів протидії у разі застосування таких систем озброєння у великих кількостях. Тому, якщо росіяни придумають, як виробляти багато таких дронів, у 2023 році вони можуть заподіяти багато шкоди..

БИТВА ЗА ДОНБАС

Куп’янськ–Сватове… в останні два дні обидві сторони повідомляли про бої в районі Новоселівського та Стельмахівки із мінливими результатами. Схоже, «нічого особливого» (окрім як для тих, хто до того безпосередньо залучений, ясне діло): російські атаки на Гряниківку (Дрорічанського району) та Стельмахівку було відбито. Разом з тим, ЗСУ, схоже, захопили трохи російського важкого озброєння, включно з танком Т-90М та однією [САУ] МСТА-С.

Кремінна… попри те, що 144-та мотострілецька надалі намагалася послабити тиск українців, що атакують на північ та південь від містечка, бригадний генерал Громов (з Головного оперативного управління українського Генштабу) заявив про просування ЗСУ «на 1,5 км вперед від Діброви».

Водночас про найінтенсивніші бої повідомлялося з району Білогорівки, що на Сіверському Дінці – там росіяни вже три дні намагаються здійснити прорив в напрямку Сіверська. Їхньою цілком очевидною метою є послаблення українського тиску на Кремінну з півдня.

Бахмут… 13 грудня, "Вагнер", посилений 31-ю бригадою ВСРФ, розпочав масштабний наступ на східні околиці міста й у подальші два дні заявляв про те, що вони туди ввійшли, – й навіть закріпилися у багатьох будівлях на вулицях Федора Максименка та Першотравневому провулку. Водночас ЗСУ провело ротацію кількох підрозділів, і це наштовхнуло багатьох на думку, що «Україна вже от-от втратить Бахмут». Але далі цією атакою зайнялася 71-ша Єгерська та грузини, які – за підтримки кількох влучних артилерійських обстрілів – відновили контроль над усією втраченою територією у розмірі десь до дюжини будинків у західній частині вулиці Федора Максименка (отут є результати боїв за участі грузинів). За даними агентурної розвідки, в тому герці 31-шу бригаду [ВСрф] довели до «стану небоєздатності», тож її відвели з поля бою.

320507195_524719759618594_2719927415129574852_n.jpg

Фото: Генштаб ЗСУ

Водночас із вищезгаданою атакою "Вагнер" атакував позиції 53-тої Механізованої в Опитному – й отримав подібні результати. Насправді, українські війська на тому напрямку повідомили про «дефіцит артилерії» у росіян.

ВСРФ нині – і це вже включно з "Вагнером" – бракує артилерії, яку вони використовували минулого літа. Їм бракує необхідних боєприпасів: вони вже не можуть засипати певні сектори фронту обстрілами по 20 тисяч боєприпасів на день. Також, тому, що лишилося від їхньої артилерії, бракує точності: ВСРФ бракує БПЛА, які можуть діяти за теперішньої погоди, тож і влучність їхніх обстрілів є гіршою: до того ж їхня артилерія тепер – сильно – страждає від українських контр-батарейних операцій. Нарешті, завдяки вдосконаленим навичкам та оснащенню, але й через занепад російської боєздатності, українські служби з евакуації постраждалих та медичної евакуації працюють значно ліпше, ніж навіть кілька місяців тому.

У підсумку: ще раз повторюю: ніт, українці не відступають з Бахмута – і дуже не схоже, що ситуація зміниться. Не лише тому, що ЗСУ має достатньо добре оснащених та натренованих військ на цій ділянці, а й суто через те, що логіка вказує – доцільніше захищати добре укріплені позиції, ніж відступати з них – а тоді відвойовувати їх згодом знов.

Можливо, більше занепокоєння викликає той факт, що росіяни, схоже, таки перейшли канал на захід від Курдюмівки і, на момент, коли їх врешті зупинили, майже дісталися Білої Гори та Диліївки. Насправді то була бійня, а не військова операція: росіяни кидали кілька хвиль піхоти на український вогонь, поки одній з хвиль «у тилу» не вдавалося вирити окопи, щоб вижити та втриматися. Це, звісно, посилює тиск на підрозділи ЗСУ, що діють на даній ділянці.

Торецьк… не знайшов ніяких новин про ймовірні додаткові російські атаки на Дружбу та Північне.

Авдіївка… 14 грудня ВСРФ розпочали новий наступ на Водяне – схоже, вони мали на меті дістатися Сєверного та Тоненького, розташованих на кілька кілометрів північніше, – і таким чином заїхати в тил гарнізону ЗСУ в Авдіївці. Цей наступ розбили на друзки, незважаючи на всі російські заяви, що вони «звільнили основну частину» Водяного. Насправді ж українці повідомляли, що ворога спинили далеко від села. Східніше, за підсумками тієї української контратаки, що докотилася аж до південно-західної частини Пісків, росіяни тепер знову намагаються дістатися південної частини Первомайського – тобто вони повернулися до позицій десь двомісячної давнини.

Нарешті, вчора Пушилін гонорово проголосив про «звільнення 80% Мар’їнки». За іронією, «вишестоящі органи» заявили лише, що вони дісталися траси до Красногорівки – і таким чином «відрізали постачання населеного пункту». Гадки не маю, який військовий геній думає собі, що «лінії постачання населеного пункту» можна відрізати, коли до нього підходить три дороги, а перерізали лише одну з них, однак це, певно, ще один з прикладів перевершення росіянами базових законів фізики та математики. Із цілковитою певністю доповідаю: Пушиліну та «вишестоящім органам», певно, варто ліпше узгоджувати свої заяви, бо ж інакше вони залишають нам лише один вибір – визнати, що все це є лише черговою проваленою атакою.

Оригінал – тут, повний переклад розміщено на фейсбук-сторінці Ростислава Семківа.

стратегія втрати ворога хід війни тактика наступ на київ

Знак гривні
Знак гривні