Зброя, навчання військових, підтримка економіки й деблокада. Джонсон у The Times виклав план порятунку України

Прем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон написав колонку для The Times, в якій пояснює, що Заходу слід робити тепер, коли війна Путіна входить у нову фазу. Публікуємо переклад тексту, здійснений Антоніною Ящук.

БОРИС ДЖОНСОН

ЯК ВІДВЕРНЕМОСЯ ВІД ГЕРОЇЧНОЇ УКРАЇНИ — НАМ НЕ ЖИТИ В БЕЗПЕЦІ

Уявіть собі бодай на мить, що грандіозні мрії Владіміра Путіна здійснилися. Що він анексує всі землі України, на які вже зайшли російські війська. Що ніхто й пальцем не поворухне, коли він приєднає загарбані території з переляканим населенням до великої Росії.

Чи повернеться мир? Чи стане наш світ знову безпечним? Чи будете в безпеці ви?

Усі ми насправді знаємо відповідь. Такий ганебний сценарій став би перемогою агресії в Європі — найбільшою з часів Другої світової війни. Ми ж розуміємо: на розчленуванні України Путін не заспокоївся б. Не далі як минулого тижня він порівняв себе з Петром І і заявив, нібито Росія має споконвічне право «повертати» всі території, де колись мешкали «слов’яни» — от вам і виправдання для загарбання величезних просторів Європи, зокрема і країн-союзників НАТО.

А далі всі диктатори в різних куточках світу теж вирішили б: а що як і їм спробувати силою домогтися втілення власних амбіцій? Після цього жодна нація не почувалася б у безпеці.

Хіба є хоч якась людина в хоч якійсь країні, яка такого хоче? І от на четвертий місяць після вторгнення Путіна в Україну й початку найбільшої після 1945 року війни Велика Британія і союзники об’єдналися у твердому, як криця рішенні: ніколи не допустити цього ганебного сценарію.

aedce75dcec12f21982944b0995d6840_1655470992_extra_large.jpeg

17 червня Джонсон здійснив позаплановий візит до Києва. Фото: ОПУ

Що ж нам слід робити тепер, коли війна Путіна входить у нову фазу? Почну з найважливішого факту трагічних подій: завдяки героїзму та жертовності українців Київ вдалося захистити від збройного вторгнення, вдалося зберегти українську державність із президентом Зеленським на чолі.

Не знаю, чи розуміє Путін: це зруйнувало його великий імперський план повного захоплення України.

Не думаймо, що серйозні обстріли мають прокладати Росії шлях до нових захоплених територій. Не обманюймося, спостерігаючи за надривно повільним просуванням російського війська по Донбасу, за постійним переходом Сєвєродонецька з рук у руки.

Захопити Донбас Путін намірявся ще 2014 року, коли підлив олії в заколот сепаратистів і вперше вторгся в Україну. Нині, вісім років і тисячі життів потому, він досі не досягнув своєї мети.

А проте навряд чи після цих поразок Путін помудрішає і відступить. Сидячи у своїй бульбашці, він, мабуть, досі думає, що зможе захопити всю Україну.

Боюся, нам треба гартуватися для тривалої війни, адже тепер Путін працюватиме на виснаження, намагатиметься поступово і жорстоко зрівнювати Україну з землею. Велика Британія і друзі мають реагувати відповідно — забезпечити Україні стратегічний запас витривалості, щоб вистояти та зрештою перемогти.

І тут найважливіший чинник — час. Усе залежатиме від того, що станеться швидше: чи Україна зміцниться і зможе краще захищати власні землі, чи Росія відновить сили для наступу.

Наше завдання — зробити так, щоб час працював на Україну. Путін, мабуть, вірить, що час, навпаки, на його боці. Вважає, що безжальна логіка безперервного вогню зрештою переможе, а тим часом зрадливий Захід продемонструє нездатність твердо простувати непростим шляхом.

Може, це й непогано, що Путін тішить себе ілюзіями, бо тоді він просто випустить з уваги вагомі докази власної помилки і не помітить, що годинник безжалісно відбиває удари проти Росії.

День за днем в українських полях і містах з’являється все більше сміття — безживних корпусів російських спалених танків і підбитої техніки. На заміну цього заліза підуть роки, а то й десятиліття. Година за годиною російські війська втрачають обладнання й боєприпаси, швидше, ніж російські фабрики їх виготовляють.

Тим часом росіяни, не криючись, намагаються залучити найманців із Близького Сходу й Африки, і ми розуміємо, що це від безвиході: вони намагаються полатати армію, що вже майже на чверть втратила бойову силу.

Поки Путін не вийшов із туману своїх ілюзій, Британія і союзники мають зробити чотири життєво важливі кроки, щоб змусити час працювати на Україну.

По-перше, ми маємо зробити так, щоб Україна отримувала зброю, обладнання, боєприпаси й необхідні для бою навички швидше, ніж загарбник, маємо зміцнювати здатність України скористатися нашою допомогою.

Іще до початку повномасштабного вторгнення британські інструктори за майже сім років провели навчання понад 22 тисяч українських солдатів. Тепер нам треба діяти швидше: навчити таку саму кількість упродовж кількох місяців. Велика Британія разом із друзями планує готувати українські Збройні сили до захисту рідної землі. Ми намагатимемося тренувати до 10 тисяч солдатів кожні 120 днів.

По-друге, ми маємо зберегти життєздатність Української держави. Уряд Зеленського має платити людям зарплатню, забезпечувати навчальний процес, надавати необхідну допомогу постраждалим і якомога швидше починати відбудову.

Для цього потрібне буде постійне багаторічне фінансування і технічна підтримка. Тут ключова роль належить ЄС, і я вітаю рішення очільників Франції, Німеччини, Італії та Румунії відвідати Київ.

По-третє, Росія намагається задушити економіку України, блокуючи в Чорному морі її головні експортні шляхи. Нам необхідно розробити довготерміновий план розвитку наземних шляхів, які вже існують, щоб забезпечити життєздатність української економіки.

Найгірше, що блокування російськими військами Одеси та інших портів України стає на заваді експорту вкрай необхідного продовольства для найбіднішого населення нашої планети. Поки я пишу ці слова, 25 мільйонів тонн кукурудзи й пшениці — а це річний обсяг споживання усіх найменш розвинених країн — гниє у різних куточках України, захоплених Росією.

Звідси випливає четвертий пункт: нам потрібно визволити цю продукцію. Велика Британія підтримує Європейський Союз у спробах домовитися про безпечний коридор для морського експорту. Порти України мають життєво важливе значення для постачання світу їжею, тож ми постачатимемо зброю, необхідну для їхнього захисту.

Усі ці кроки не принесуть результатів негайно; хіба що відновити експорт продовольства необхідно якомога швидше. Усі вимагатимуть цілеспрямованих зусиль від Великої Британії і союзників — на місяці й роки.

І всі вони служать одній цілі. Ми маємо зміцнити руки наших українських друзів, допомогти їм завершити війну на тих умовах, що їх окреслив президент Зеленський. Ось це і має бути мірилом нашого успіху. Український народ ясно показав: ніхто не змусить його погодитися на менше.

Підтримуючи українців, ми й наші союзники подбаємо не тільки про безпеку України, а й про власну, захистимо світ від убивчих мрій Путіна, а також усіх, хто хотів би піти за його прикладом.

союзники велика британія джонсон війна

Знак гривні
Знак гривні