Міненерго розповіло, як олігархи паразитують на енергомережах

Як викачуються кошти з енергетичних активів, які є державними або колись були державними? Насамперед йдеться про паразитування на цих активах.

Про це пише у своєму дописі Міністерство енергетики України:

Ті ж олігархи впродовж останніх трьох десятиліть переважно «вичалювали» приватизовані активи не для започаткування нових продуктивних активів, які створювали б додаткову цінність і робочі місця, а для впливу на владу через медіа та корупцію, а також на накопичення персонального багатства і задоволення власних амбіцій. Наприклад, на купівлю яхт, маєтків в інших країнах тощо.

Активи державних компаній теж переважно “вичавлювалися”, тобто ми витрачали спадок, який нам дістався від попередніх поколінь. Частина цих грошей йшла народу через приховані субсидії (адміністративно занижені ціни), а частина осідала в кишенях олігархів та корумпованих політиків.

Як це відбувалось в енергетиці? Відповідь шукайте нижче. Але, як кажуть, почнемо з початку.

Куди зникають гроші?

Ми вже писали, що у спадщину від радянських часів нам дісталася капіталоємна промисловість. Україна посідає перші місця в світі за обсягом капіталу на одного працівника – але одночасно і останні місця за продуктивністю капіталу.

Ця проблема є дуже актуальною для державних компаній в енергетичному секторі, велика кількість з яких є не лише низькопродуктивними, а навіть збитковими. Іншими словами, нам дісталося велике багатство, яким ми неефективно розпоряджаємося, оскільки отримуємо від нього або збитки, або занадто малі прибутки.

Навіть тоді, коли енергетична держкомпанія формально має прибуток, як правило вона є економічно збитковою. В чому відмінність? Бухгалтерський показник не враховує вартість капіталу. Якщо ж в країні висока вартість капіталу (а в Україні вона є високою порівняно з іншими європейськими економіками, що розвиваються), а держкомпанія має низьку або негативну прибутковість, вона є економічно збитковою.

Отримання економічного збитку аналогічно ситуації, коли у вас є вільні кошти, і ви поклали їх на депозит в такому банку, який платить вам щорічно відсотки в розмірі 2% річних - хоча всі інші так само надійні банки пропонують відсотки по депозитах у розмірі 10% річних. Тобто ви (а в ситуації з державними компаніями – суспільство) втрачаєте на тому, що відмовляєтесь від більш прибуткової альтернативи. В економічній термінології це називається «руйнацією цінності».

Навіть Група Нафтогаз, яка управляє державним багатством у вигляді видобувних і інфраструктурних активів, отримувала економічний збиток – в тому числі за період, коли вона стала прибутковою з бухгалтерської точки зору в 2016-2019 роках (прибутки з’явились насамперед за рахунок зміни комерційних відносин з Газпромом). Тобто група Нафтогаз приносила акціонеру менше доходів, ніж можна було отримати від вкладення того ж багатства в активи зі схожим рівнем ризику.

Дуже часто цю проблему не розуміють і недооцінюють саме на пострадянському просторі, де за СРСР капітал вважався безкоштовним. Наслідки цього багатогранні: від того, що люди зберігають ненормально високу частку заощаджень в готівці, до того, що є можливість маніпуляції суспільним сприйняттям з боку менеджменту начебто прибуткових компаній. З кінця минулого року український уряд почав звертати більшу увагу на це, зокрема говорячи про необхідність підвищити дохідність державних активів до певного цільового рівня. Але проблема поки що залишається невирішеною.

Хто виграє від паразитування на енергетичних активах?

Якщо десь щось “зникає”, то десь має і “з‘являтися”. В українській енергетиці це відбувається на користь кількох “дійових осіб”.

По-перше, на користь Росії

Наприклад, російська влада була і залишається зацікавленою в тому, щоб Україна не отримувала справедливу дохідність на вкладений капітал в газотранспортну і нафтотранспортну системи. Це проявлялося через вимагання низького тарифу на транзит в минулому, будівництві обхідних трубопроводів тощо.

По-друге, на користь олігархів

З одного боку, олігархи часто “видоюють” ті енергетичні активи, які отримали у свою власність за під час приватизації, не інвестуючи достатньо коштів в їх оновлення та розвиток. З іншого боку, вони полюбляють «націоналізувати збитки».

Фактично олігархи використовують свій вплив на владу, щоб нарощувати власне багатство за рахунок доведення державних підприємств до економічних або бухгалтерських збитків. Наприклад, за рахунок завищення ціни наближеними компаніями-посередниками під час закупівлі державними компаніями енергоресурсів (або через заниження ціни при продажі державними компаніями енергоресурсів). Або за рахунок вдалого використання поєднання некомпетентності і корумпованості менеджменту державних компаній при судових провадженнях проти державних компаній.

По-третє, на користь народу

Іноді «доїння» державних активів здійснюється, щоб задовольнити суспільний запит на низькі ціни і тарифи. Для цього держава підтримує для населення на необґрунтовано низькому рівні ціни та тарифи, але як наслідок, не має достатньо коштів для збільшення ефективності підприємств.

На перший погляд, це спроба захистити населення, яке страждає від енергетичної бідності. Але потрібно дивитися на цей патерналізм в комбінації з умовами, що створено для збагачення олігархів за рахунок державних активів. Тоді стає зрозуміло, чому люди не готові платити вищі ціни та тарифи навіть в умовах зростання доходів: вони не довіряють державі, не впевнені, що ці гроші буде спрямовано на модернізацію підприємств та інфраструктури, і точно не хочуть фінансувати за власний кошт «краще життя» для олігархів.

Хто програє від паразитування на енергетичних активах?

“Доїння” старої бази активів не може тривати вічно. Як-то кажуть, якщо корову увесь час доїти та не годувати, рано чи пізно вона помре. В українській енергетиці корова ще жива, але її здоров’я вже однозначно підірвано.

близько 50% електромереж потребують капремонту

Через хронічну недофінансованість енергетична інфраструктура зношена, ненадійна та подекуди навіть небезпечна. Сьогодні в Україні близько 50% електромереж потребують капремонту, реконструкції та повної заміни. Зношеність окремого енергетичного обладнання деяких операторів систем розподілу електроенергії досягає 70%. При цьому обсяги щорічних ремонтів електроенергетичної інфраструктури в рази менші від потреби оновлення мереж.

В той час як олігархи вичавлюють кошти з активів і витрачають їх на особисті забаганки (наприклад нещодавно син Ахметова придбав віллу у Швейцарії за 2 млрд грн, - прим. Текстів) , збільшується аварійність в електромережах, а показник SAIDI (середня тривалість перерв в електропостачанні) є найгірший серед усіх країн Європи. В Україні він у 10-30 разів вищий ніж у країнах Західної Європи, у 6 разів – ніж в країн Балтії, у 3 рази – Польщі, у 2 рази – Румунії.

Є й більш далекосяжні наслідки, про які звичайні люди (і навіть приватні власники критичної енергетичної інфраструктури, для яких це питання підвищення соціальної відповідальності бізнесу), на жаль, не часто задумуються. Йдеться про екологічний ефект. Через використання старого неефективного відпрацьованого обладнання збільшується забруднення навколишнього середовища. З огляду на низькі інвестиції в модернізацію постає питання: чи не підвищується ризик техногенних катастроф? Не вистачає коштів і компетенцій на радикальний підхід до вирішення проблеми з відходами, про що ми також будемо писати в серії цих публікацій.

Таким чином, «викачуються» не лише активи, створені минулими поколіннями, але й природа. Але природа - це не обладнання, яке можна відремонтувати. На її відновлення можуть піти десятки і сотні років. В результаті, обкрадаються і майбутні покоління, які позбавляються можливості жити в більш чистому і здоровому середовищі

корупція енергетика олігархи