Протести в Білорусі свідчать: повстання проти влади можливе і в Росії (ТОЧКА ЗОРУ)
Про це пише наш автор Костянтин Левін.
Тривалий час велика частина українського суспільства вважала, що протестна активність є нашим національним привілеєм на пострадянському просторі. Це пояснювалося особливостями української політичної культури, ментальності, історії тощо. Те, що ця активність завжди йшла пліч-о-пліч з підтримкою національних символів, насамперед національної мови, додавало певності такому уявленню.
Події в Білорусі дають нам важливий урок, який полягає в тому, що люди російської культури також здатні на протестну активність, вуличні бої з спецпризначенцями, масову непокору, страйки. Я кажу “люди російської культури”, адже найближчою аналогією до білорусів в суцільно русифікованій Білорусі є українці в Харківській чи Луганській областях, цілковито включені в російськомовний (переважно — безпосередньо російський) культурний і мовний простір.
Єдиним національним символом на цих протестах в Білорусі є прапор (який зараз використовується скоріше як альтернативний протестний, а не національний символ) і кілька кричалок, в той час як мова протестувальників, головні джерела інформації і координації протестувальників є переважно російськомовними.
Словом, уявлення про особливість української нації в її прагненні до свободи треба вважати помилковим, а думку про те, що в Україні просто забагато олігархів для встановлення одноосібної диктатури — і це весь час уможливлювало потужну вуличну протестну активність — треба вважати вірною.
Для нас це означає насамперед те, що необхідно готуватися до повстання в Росії (яке може ніколи й не відбутися, але тепер видається більш імовірним). Адже кадри з Мінська продемонстрували росіянам, що вуличний протест можливий не тільки в демонізованій їхніми медіями Україні, а й у цілком “стабільній” дружній поліцейській державі — тобто, навіть не за парканом, а буквально через дорогу. Те, що Москва зараз підігріває вуличні протести в Білорусі, може свідчити як про недалекоглядність російських політиків, які риють собі яму, так і про свідоме бажання частини еліт показати росіянам подібний приклад, риючи яму Путіну. А фраза Лукашенка про те, що у випадку російського втручання “горітиме аж до Владивостока” може виявитися цілком правдивою.
В цьому контексті для нас не так важливо, чим саме завершиться нинішнє протистояння в Білорусі, адже скоріше за все воно завершиться тактичною перемогою Кремля. Для нас головне те, що повстання в Росії стає набагато більш імовірним і може розвиватися за багатьма сценаріями, до яких треба готуватися заздалегідь. Це може бути й тимчасова демократизація Росії (яка надасть улюблені граблі — вкотре збільшить проросійські настрої українського суспільства), і сценарій громадянської війни (чи готові ми прийняти мільйони біженців? чи є у нас засоби для підтримки якоїсь зі сторін конфлікту, і на яких умовах?). А головне — нестабільність в Росії може створити умови для миттєвого повернення втрачених територій — Донбасу і Криму, і бути до цього не готовими було б справжнім злочином.
Це звернення в порожнечу, адже звичайні небайдужі громадяни до цього готуватися можуть хіба що морально. Невідомо, чи знайдеться в нинішній випадково зібраній тимчасовій владі з оберемком швидкоплинних урядів достатньо великий відсоток людей, здатних думати наперед. Тому, скоріше за все, за всіх можливих сценаріїв діяти буде невідомо хто й абсолютно навмання.
Вкотре вітаю нас усіх зі щастям народитися і жити в Східній Європі. А Лукашенку бажаю смерті в муках, бо не можу пробачити цій наволочі фактичне знищення цілої живої слов’янської мови, яке остаточно прирекло білорусів на нескінченне обертання навколо російської орбіти. Самі ж білоруси зараз дуже хоробрі й викликають захват: ці дні змінять їхню країну назавжди.
