Матеріали автора Дар'я Воропаєва

Зеник мінує постійно. Робить це великими дронами: “Кажанами”, “Вампірами” й улюбленцем свого парку “Немезісом”. Сидячи на позиції, він чіпляє на “Кажан” одну міну ТМ-62, вага якої приблизно 7–10 кг, і несе на передню лінію фронту. Там скидає, летить назад, чіпляє наступну і знову в дорогу. І так усю ніч.«Стараємось мінувати», — каже Зеник. І слово “стараємось” влучно описує загальну ситуацію, що наразі складається з дистанційним мінуванням дронами на фронті.

«Ми, українці, відкрили для себе можливості FPV-дронів від безвиході, а це вилилось у дуже ефективну зброю. І чим далі триває війна, тим більше ми розвиваємо цю сферу, але таким чином розвиваємо й ворога, який вчиться на нас і наших помилках. Якщо ми зупинимося в розвитку безпілотників, то ворог нас випередить».Read in English

Який він, хороший командир? Ми знайшли такого, побували в розташуванні підрозділу і розпитали в ротного та його бійців, що робить їхню службу легшою, а підрозділ результативним.Андрій Скібін — лейтенант нової генерації. Його батько і брат також були у війську. Почавши у 2019-му зі строкової служби, він став пілотом БПЛА. Під час великої війни працював на “Мавіках”-бомберах, став одним із найрезультативніших пілотів дронів.

Небо над сірою зоною фронту наповнене дронами. Бійці розповідають, як відбуваються бої між безпілотниками: як російський FPV-дрон атакував українського «Вампіра», як «Кажану» вдалося перехитрити «Мавіка».

Я стою на кухні, мию електропічку, у прочинені вікна світить весняне сонце, повіває вітерець. Аж раптом гучний вибух. Будинок здригнувся.Read in English«Ага, КАБ (керована авіабомба, докладніше про неї читайте тут — Ред.), — прикидаю я, — напевно, зараз друга буде, вони завжди парами». І справді, майже одразу чую ще один вибух.Відкриваю місцевий чат, там уже посипалися коментарі: «Ооогооо бахнуло», «Потвори кацапські», «блохольоти». І тут же смайлики: сердечка, руки, складені в молитві.Нарешті вмикається сирена. Йду далі мити пічку.

Місцеві уміють ігнорувати. Керівник-європеєць підходить до підлеглого й питає: «Де потрібний файл?». А таєць продовжує дивитись у монітор, своє клацаючи. І що робити? Керівник намагається привернути увагу жестами: «Еу, ау, еге-гей!». А він – нуль уваги. Ти просто не знаєш, як вплинути і йдеш: «Добре, через годину повернусь». Що у таких випадках робити? Нічого! Коли людина буде готова видати файл, вона видасть. ІT-компанія Таїланду виявилась для українця Павла Салиги цілком іншим корпоративним світом.Розмовляла у спекотній Азії: Дар'я Воропаєва, фото Павла Салиги звідси