Для чого ми воюємо? Просто підвищити добробут і побороти корупцію - замало. Ми маємо дати світу щось унікальне

Українське суспільство переживало і переживає надзвичайно бурхливий в емоційному плані період. Відсторонення від влади Януковича, відсіч російській агресії у безнадійній, здавалося б, ситуації, очікування змін, інформаційна війна, маніпуляції безвідповідальних політиків та медіа, розчарування та перші успіхи. Можна назвати це повноцінною кризою, за умови сприйняття цього поняття не у негативному, а у нейтральному контексті. Криза - це вибір варіантів виходу з неї. Власне, про те, яку траєкторію розвитку обирає Україна, і хотілося б поговорити.

Ключовим є критерій оцінки. Що вважати “перемогою”, а що “зрадою”? Знищення корупції, побудову успішної економіки, якісні дороги і медицину? Чи, у гуманітарній сфері - зміцнення позицій української мови, літератури, кіно? Чи можна вважати, що усі втрати були недаремними, якщо якісь із цих пунктів залишаться нереалізованими? Чи існують ще результати, отримавши які, будуть підстави сказати - все ж таки не дарма ми пройшли цей шлях?

Можливо, для когось фактом, що викликає моральне задоволення, буде навіть встановлення у Києві пам’ятника Іллі Муромцю - аякже, втерли носа росіянам та промаркували героя стародавніх переказів. Проте, ані встановлення історичної правди, ані ймовірне отримання Томосу, ані ідеальне антикорупційне законодавство, поліція, державний апарат, якби такі були створені, ані бажане економічне зростання самі по собі, принаймні для мене, не є і не можуть бути чимось вартим випробувань, через які проходить Україна.

У багатьох державах світу траплялись військові конфлікти, багато країн пройшли через історичні злами, формування нової ідентичності. Але лише ті країни, що вийшли з таких ситуацій, маючи абсолютно новий і унікальний технологічний або інтелектуальний продукт, по-справжньому перемогли.

Будь-які паралелі будуть неточними, та й крім того, з кого тільки Україні не радили брати приклад - той же Сингапур чи Грузія. Можливо, ще краще подивитись на Японію, Німеччину, а особливо - Південну Корею, які спромоглися після шалених потрясінь та складних політичних пертурбацій стати світовими лідерами у технологіях. Але ці паралелі у даному випадку непринципові.

Бо і так очевидно, що вихід на глобальний ринок із своїм - будь яким - унікальним продуктом важко переоцінити. Навіть якщо це будуть не товари, а якісь філософські ідеї. Росія, яка все ніяк не доспіває свою лебедину імперську пісню, багатьма у світі продовжує сприйматись через призму російської літератури, письменників та поетів, творчість яких подекуди була деструктивною для людської природи, але такої “достоєвщини” виявляється достатньо, щоб замулити погляд на цього монстра.

Будувати придатну для життя та комфортну країну - мало! Неможливо повірити у те, що 80 бійців загинули під час проведення ООС з початку року заради збільшення числа позашляховиків, ввезених до України (за офіційними даними) або заради гарних літніх відпусток українців у Туреччині чи Болгарії.

Успіхом було б щось інше. Зокрема, народження на наших теренах нового економічного, технологічного, соціального, культурного явища, яке було б цікаве усьому без винятків світу. Наприклад, прорив у медицині, всесвітньо відома книга чи неймовірне за емоційними враженнями кіно.

Для цього, звичайно, потрібно було б позбутись звички хвалити щось лише тому, що воно українське, звички не критикувати авторів, бо це друзі, або друзі друзів. Стати чесними, самоіронічними, бо це і є предумовою якості.

Можна, звісно, залишатись провінцією, ситою або не дуже, без хороших доріг або з ними. Не забувати при цьому пишатись. І тоді гололівський карикатурний образ козака Пацюка, якому галушки самі залітають до рота, набере цілком реальних обрисів.

З цієї точки зору “мегазавдання” з подолання корупції, бідності та усі інші “подолання” виглядають як штучні, а не справжні цілі. Це як піти на полювання і відстріляти увесь запас набоїв по макетах.

Ні, безперечно, реформи важливі, а деякі з них - важливі критично. Зокрема, коли йдеться про армію, інфраструктуру або суди. Проте помилково прагнути досягти ідеалу, помилково ставати у цьому процесі перфекціоністами.

Успіх України співставний з її жертвами у цій гібридній, але від того не менш кривавій війні, вимірюватиметься її подальшим внеском у світову цивілізацію.

Зрештою, італійське Відродження народилось у не менш буремні та криваві часи, але саме воно, а не “реформи” того періоду, залишило слід в історії, який ми відчуваємо досі.

Сполучені Штати стали тим, чим вони є, не в останню чергу тому, що вміли дати дорогу геніям. І потім генії стали їхати туди, і вже самим фактом, що працювали у США, підносили та розвивали цю державу. Тому народжений у ПАР Маск з його проектами, які створюють майбутнє, саме у Штатах - цілком зрозуміла закономірність.

Важливо також, що на гібридні виклики потрібно давати асиметричну відповідь. Тобто, народ, який дає світу щось цінне, не може бути оббріханий або зведений з міжнародної арени.

Ми також можемо лише припускати, чим нинішнє глобальне протистояння завершиться, якими будуть наступна адміністрація у США та європейські уряди, якою, до речі, буде влада в Україні. Фактично, в усіх цих географічних точках є ризик приходу на ключові посади популістів, тож і реформи - або їхня підтримка ззовні - можуть бути досить швидко нівельовані.

А досягнення, які виходять за межі географічних та ментальних українських кордонів - ні.

Саме на їхнє заохочення і мали б бути спрямовані зусилля якщо не всього соціуму, то, принаймні, його креативної та відповідальної частини.

місія майбутнє опініон