З-під дії е-декларування потрібно вивести не тільки антикорупціонерів, а й більшість чиновників нижчих ланок

Електронне декларування для «антикорупційних» громадських організацій могло заблокувати роботу багатьох з них, навіть тих, хто не дотичний до антикорупційної діяльності. Закон виписаний таким чином, що за бажання «антикорупціонером» можна назвати кожного, хто отримує гранти. А оскільки ти «антикорупціонер», то і власник офісу, який ти орендуєш, і підприємець, який міняє картриджі до твого принтера мають заповнювати електронні декларації та вписати у них все, що мають. Зрозуміло, що вони краще зароблять менше, ніж покажуть все зароблене в нашій "сірій" економіці.

Але завдяки тлумаченню НАЗК (орган, що відповідає за збір та аналіз декларацій) дію закону звузили, власне, до реальних антикопуціонерів.

Примітка: Про те, правильно це чи ні, написано сотні сторінок - тож ми не переказуватимемо аргументи сторін. Але зауважимо: ми схиляємося до думки, що працівники громадських організацій (ми свідомо їх не називаємо «активістами», бо ці люди отримують зарплату), котрі займаються антикорупцією, не повинні декларувати свої статки і доходи в іншій формі, ніж у стандартному звіті для податкової. Натомість, варто ухвалити закон про лобістів за прикладом США, щоб усі зацікавлені могли бачити, хто і як витрачає гроші, "проштовхуючи" певний законопроект в парламенті.

Працівники громадських організацій мають гарну трибуну, їх цитують медіа і їм на захист стають впливові міжнародні організації та потужні країни. Однак люди, котрі заповнюють ці довгі, складні та подекуди позбавлені глузду декларації, таких переваг не мають.

Як ви думаєте, скільки чоловіків і жінок заповнюють електронні декларації? Не вгадаєте. Торік на це витрачали час більше ніж 1 мільйон 240 тисяч людей. Це кожен десятий українець з тих, які офіційно отримують зарплату! Всього, за даними Держстату, таких у зараз 12.4 млн.

Коли запроваджували е-декларування, ніхто достеменно не міг сказати, скільки людей під нього підпаде. Говорили про 300 – 500 тисяч.

Але найсміливіші прогнози виявилися недостатньо песимістичними. Орвеллівське око держави витягує набагато більше даних про громадян, ніж ми могли собі уявити.

Важливо знати: у нас запроваджено декларування активів, а такого немає ніде у світі. Ті, хто підпадає під дію декларацій, вказують свої доходи. До того ж, українська декларація аж занадто детальна.

На електронні декларації покладалося багато надій у боротьбі корупцією: це нововведення подавалося як своєрідний Рубікон, після якого корупції ставатиме дедалі менше. Стосовно чиновників та політиків вищого рівня, ці сподівання частково справдилися. Коли хтось виступає проти потрібних змін чи потрапив у скандал - легко перевірити його статки і виявити дійсні мотиви. Проти деяких депутатів порушили справи щодо невідповідності майна їхнім деклараціям. Та вже можна сказати, що для держслужби в цілому нинішня система е-декларування має негативні наслідки.

Нинішня система е-декларування охоплює занадто багато людей

Не всі чиновники крадуть, і не всі можуть красти на своїх посадах. Та від того, чи тямущі люди там працюють, і наскільки комфортні умови їхньої праці, залежить головне: наскільки життєздатна держава, наскільки вона відповідає вимогам часу, як вона може воювати і ухвалювати рішення. Часом навіть не корупція, а безтолковість і дрімучість чиновників гальмують те чи інше важливе рішення. І система е-декларацій не вирішує цю проблему, а поглиблює її.

У чому шкода?

Ми визначили 7 причин негативного впливу:

1. Декларування збільшило залежність рядових співробітників від керівництва. Раніше воно могло погрожувати лише звільненням, тепер - вибірковою перевіркою декларацій. Для психологічного тиску цього цілком достатньо. Тимпаче, що форма передбачає двозначні трактування, а за недостовірне заповнення можна дістати кримінальну відповідальність.

При цьому, невідповідності між задекларованим і реальним виникають навіть у держслужбовця, бідного, як церковна миша. Приміром, він протягом відпустки гостює у родича, який живе біля моря - чи треба декларувати його нерухомість, якою користуєшся, та/або подарунок від нього (безоплатне користування житлом)?

Політики зацікавлені у залежних чиновниках, адже так легше проштовхувати не зовсім законні рішення. Чим більше незалежності має чиновник, тим якісніше він працює, і тим більший спротив чинить спробам «порішати».

2. Нові, нічим не компенсовані вимоги до державних службовців, додатково знижують привабливість і так непопулярної в багатьох відомствах держслужби.

Відповідно, на неї йдуть фахівці, які в інших сферах не можуть себе реалізувати. Говоримо саме про людей, які планують чесно працювати: якщо хтось іде по хабарі, декларація його не злякає, адже є способи її обійти. Декларації працюють більше року, а новин про затримання хабарників не меншає.

3. На державну службу ніколи не прийдуть люди, які в інших сферах вже досягли певних матеріальних успіхів, але, через поширеність у нас "сірих схем", не дуже бажають "світити" набуте. Знов-таки, не всі йдуть на державну роботу по хабарі. Частина успішних людей готова «поволонтерити» на державу через свій патріотизм і бажання реалізуватися у новій сфері. За останні роки таких прикладів було чимало.

4. Приватна інформація про держслужбовців стає публічною. Це порушує їхні права. Така проблема особливо актуальна у невеликих містах. Йдеться не лише про статки. Іноді доля складається так, що людина живе у громадському шлюбі, і не готова про це повідомляти публічно. Тепер вона має оголосити, з ким, або ризикувати покаранням за недостовірне декларування.

Також порушується приватність родичів чиновника. Вони можуть відмовитись надавати про себе фінансову інформацію. Однак мають принаймні публічно засвітити свої родинні зв'язки, тож на практиці все одно якась інформація буде розголошена (приміром, що дружина чиновника Петренка володіє чвертю квартири, в якій вони проживають).

5. Тиск зацікавлених осіб на правоохоронців та чиновників, від яких залежать дозволи ("Ми знаємо, де ти живеш"). Адреси в деклараціях публічно не "світяться". Але ж вони існують в електронному вигляді. Хто вірить у їхню повну недоступність?

6. Ворог знає забагато: повністю публічною стає структура державних органів та "чутлива" інформація про їхніх співробітників. Приміром, у "два кліки" дізнаєшся, що головний консультант МЗС Іваненко Іван Іванович працює у відділі відносин з країною Х, має зарплату у 8 тисяч на місяць та орендує житло за 4000. Для досвідченого вербувальника іноземної розвідки це - цінна інформація.

7. Декларування поступово еволюціонує у бік "закручування гайок". Приміром, нещодавно НАЗК роз’яснило, що потрібно не просто вказати суму грошей у банку, а розбити їх за рахунками. Більшість українських банків, крім депозитиного рахунку, відкриває і поточний, через який сплачуються відсотки. Тобто, у когось на депозитному рахунку 20 тисяч, він не вказує сто гривень, які залишились поточному - і це формально вже порушення.

Що робити?

Частина людей, які були причетні до просування закону про е-декларації, у приватних розмовах визнають, що перегнули палицю.

Та поряд із захистом антикорупціонерів від спроб змусити їх вказувати свої статки, варто відкрито говорити і про те, що нинішню систему потрібно змінювати і стосовно більшості чиновників.

Кроком, який би зменшив напругу і конфліктність ситуації (а зараз у колах народних депутатів і чиновників можна відчути відверту ненависть до антикорупціонерів саме через е-декларвання), міг би стати законопроект від громадських організацій, котрий би ліквідував описані «перегини».

Зрозуміло, що е-декларування потрібно залишити, але радикально зменшити кількість людей, які під нього підпадають, започаткувавши його від керівника департаменту і вище в облдержадманастрації і аналогічних посад в місцевих радах та міністерських структурах. Декларування у правоохоронних органах і в судовій системі варто зберегти на нинішньому рівні. Керівники держкомпаній теж мають декларувати. Загалом нюанси варто обговорювати, але кількість декларантів потрібно зменшувати.

Враховуючи імідж України «як дуже корупційної держави» «послаблення» - а насправді раціоналізацію «антикорупційного» законодавства потрібно пояснити західним партнерам України. Втім, навряд чи це пояснення матиме успіх, якщо воно одночасно не супроводжуватиметься приміром, запровадженням процедур автоматичної перевірки тих електронних декларацій, які залишаться, у державних реєстрах.

Варто спростити і форму подачі, зменшити кількість пунктів. Як саме це зробити - теж питання до обговорення.

Зараз навіть претенденти на держслужбу мають декларувати свої статки. Це також слід скасувати: тільки вже призначена на посаду людина має подавати е-декларацію.

Таке чесне визнання свої помилок і чесна спроба їх виправити сприятиме відновленню довіри між представниками влади і незалежними антикорупційними центрами. Від цього виграють усі.

маразм декларації е-декларування політика