Кулі над Кам’янцем: вже 225 років людина літає над Україною (ФОТО)
Спорт – він різний буває: можна бігати підтюпцем навколо блочних дев’ятиповерхівок, а можна літати на повітряній кулі над Старою фортецею. І те, і те — дії корисні і шляхетні, але поговоримо все-таки про кулі. Фотогенічніше трошки тому що. Тим більше, 16-18 жовтня цього року у Кам’янці-Подільському відбулася Міжнародна повітряна феєрія на честь 225-ої річниці першого польоту повітряної кулі на теренах України.
Над Кам'янцем літала і фоткала: Ірина ПУСТИННІКОВА
- Ей, на «Херсоні!» Ми на Каховку правильно летимо? — сонце вже встало, старт позаду, можна розслабитись.
Борис Стефанович, херсонський пілот цивільної авіації за професією і пілот повітряної кулі «Рожева мрія» за хобі, голосно свистить в сяючий свисток і посміхається колегам-землякам з сусіднього аеростату.
На «Херсоні» нас чують і блимають в бік «Рожевої мрії» спалахами фотокамер. В їхньому кошику справжній натовп: чи то три, чи чотири пасажири плюс пілот.
«Херсон» робить щось незвичне: куля шкребе кошиком пагорби каньйону річки Смотрич і обертається навколо своєї осі. Поруч подібні маніпуляції відбуваються з іще одним повітряним аеростатом.
Пілоти намагаються перехитрити вітер і таки долетіти до найвищого в Україні мосту «Лань, що біжить».
Холодне, все ще нічне, непрогріте повітря демонструє свою силу – до моста пілотам не потрапити.
З місця обидві гігантські кулі - аніруш.
Видовище ще те, але крім нас його ніхто не бачить: хутір Смотрич та Руські фільварки (район Кам’янця-Подільського) ще сплять.
Неділя. 7:22 ранку.
Півгодини тому тут, на пагорбі Татариська навпроти Старої фортеці, відбулася найвидовищніша подія, яку я бачила в своєму житті.
Йдеться про злет повітряних куль у темне небо - з метою зустрічі світанку.
На вкриту ідеєм траву в повній темряві вивантажували з причепів оболонки та кошики, в небо піднімалися стовпи полум’я — це пілоти перевіряли справність пальників.
Гуділи вентилятори, наповнюючи півтора десятка куль повітрям. А далі — далі оболонки спалахували зсередини м’яким світлом то одна, то інша, перетворюючись на гігантські китайські ліхтарики.
В цілковитій тиші ці ліхтарики відривалися від землі, піднімалися над флюгерами замкових башт і пливли в небо, яке тільки-тільки починало світлішати на сході.
Все відбувалося дуже швидко. Все було дуже видовищно. З глядачів цього магічної краси дійства були екіпажі машин супроводу повітряних куль, нечисленні пасажири — і розбуджені низькими частотами газових пальників собаки. Місто подію-казку проспало.
Місто ніхто не звинувачує: Кам’янець-Подільський вже звик до балуністів.
Кулі літають над Кам’янцем і навколишніми селами з 1999 року. Хвилювання вже нема, хоча підняти голову і помахати рукою пролітаючому над головою плавзасобу людям все ще не ліньки.
Ажіотаж оболонки (і особливо рев пальників) викликають зараз лише в курей, собак та особливо вразливих екземплярів великої рогатої худоби. Над європейськими фермами з цієї причини літати суворо заборонено — штрафують.
В нас політ над відгодованими подільськими чередами залишається лише на совісті пілота. Та пілоти — люди цивілізовані, дорослі, дратувати скотину самі не хочуть.
Хоча трапляється: коли «Рожева мрія» пролітала над селом Кадиївці, більшість корів на неї уваги не звертала, а от одна бурьонка розхвилювалася.
Спочатку стовбичила на місці, а потім почала скакати навколо товарок. Довелося зробити аварійну посадку і перечекати хвилин 10, поки стадо не відійшло у поле і корівка не заспокоїлась.
За кілька хвилин до цього пощастило побачити, як з позолоченого жовтнем лісу вибігла струнка косуля — і помчала до ярка з струмочком.
Таким несподіванкам радієш чи не більше, аніж польоту над центром Кам'янця. Хоча уявити собі щось гарніше, ніж затягнуте петлею Смотрича Старе місто десь внизу, дуже важко.
О 13-00 того ж недільного дня всі пілоти, екіпажі супроводу і інші співчуваючі вже стояли у натовпі з чиновниками та журналістами під стінами Старої фортеці.
Повітроплавці прибули на фієсту з усієї України: Київ, Феодосія, Херсон, Дніпропетровськ вислали свої десанти.
Під звуки військового оркестру на замковій стіні президент Федерації повітроплавання України Олександр Ніколаєнко і мер міста Анатолій Нестерук відкривали меморіальну дошку на честь першого польоту повітряної кулі на теренах України.
Сталося це 20 травня 1784 року з ініціативи подільського землевласника і французького аристократа Шарля-Вільгельма де Нассау і за сприяння коменданта фортеці, військового інженера Яна де Вітте.
Нассау був свідком у Франції в 1783 році перших польотів братів Монгольф’єрів, тож задумав повторити їхні подвиги на Поділлі.
Монгольф’єрам вдалося те, що вже пробували здійснити на початку XVIII сторіччя - перша задокументована спроба підняти кулю, наповнену горічим повітрям, була виконана 8 серпня 1709 р. Бартоломео де Гусмао, придворним капеланом португальського короля Хуана V.
Капелану здійснити це не вдалося. Французьким братам пощастило більше.
Так повітроплавання стало справжнім трендом кінця XVIII сторіччя. Монополія Франції на небо закінчилася: кулі виготовляли і запускали над Лондоном, Краковом (17 січня 1784 р.), Варшавою (12 лютого 1784 р.) Ротердамом, Міланом і... Львовом.
І Кам’янцем теж. До того ж докладних документів про львівський політ віднайти не вдалося, а от про кам’янецький є чимало епістолярних згадок.
Перша кам’янецька спроба була не надто вдалою. Далі пішло веселіше. З листів офіцера артилерії Бенедикта Магєра у Варшаву дізнаємося, що в червні 1784 р. по дорозі до Стамбулу через Кам’янець-Подільський проїжджали вже згаданий принц Шарль-Вільгельм де Нассау, оберлейтенант де ла Порте, якийсь американець Літлпейдж і капітан Мокроноскі.
Вони привезли «більш докладний спосіб виготовлення куль» - на радість коменданта фортеці генерала де Вітте. Підпоручика Б. Магєра в ті дні було звільнено від служби на кілька днів, щоб під керівництвом модника-принца спорудити кулю.
«Вийшло в нас добре - інакше й не скажеш. Я можу себе похвалити, що працював при тому найбільше (...). Тож ми запускали з Кам’янця одну паперову в 23 фути завдовжки, а завширшки у 19 футів, яка піднялася вверх на 3 тисячі ліктів і впала за чверть милі на річку Смотрич (...).
Другу запускали ми над Хотином, для паші, більшу, округлу, в 33 фути завдовжки і завширшки, дивилися зі страхом, чи не впаде на середину міста, що наробило б туркам фейєрверку. (...)
Були то кулі на розігрітому повітрі». Тоді ж будувалися менші кулі «з дуже тонкої плівки», які «наповнювали смердючим газом з вітріолового спирту та залізної тирси».
Отже, перші українські польоти мали місце в червні 1784 року? А от і ні. Пошуки в архівах увінчалися ще одним результатом: віднайдено лист Мацея Каспровича (у 1783-1793 р.p. він обіймав посаду професора фізики у семінарії Подплавського в Кам'янці) до свого колеги Яна Шнядецького (Jan Sniadecki).
Всі, хто сумніваються, можуть переглянути цей лист на сайті кам’янець-подільської організації повітроплавання «Триглав».
В листі від 29 травня 1784-го йдеться про політ куль над містом, який відбувся 20 травня того ж року. При тому були присутні якийсь князь de Bassane і анонімний (ах, як шкода!) оберлейтенант, котрий – увага! — сам літав на кулі у Франції.
Кулю для польоту сконструювали з подвійного проклеєного паперу - діаметром 15 м і вагою 400 кг. Під час наповнення кулі з’явилася дірка, тож від польоту відмовилися. Куля піднялася без пасажирів на висоту близько 240 м, після чого луснула і впала на землю.
Далі кам’янецьке небо забуло про аеростати на 212 років. Хоча, хто знає, можливо, архіви ще подарують кам’янчанам приємний сюрприз. Або хоча б львів’янам :).
Відкриття меморіальної дошки на честь першого польоту і зустріч світанку у небі були не єдиними родзинками Міжнародної повітряної фієсти, присвяченої 225 річниці першого польоту на теренах України.
Окрім звиклих для міста вільних польотів, які відбувалися 16-18 жовтня 2009 р., багато кам’янчан суботнім ранком було розбуджено незвичним способом.
Морозний і сонячний ранок.
Біля будівлі міськвиконкому серед куль, що надувалися, три зв’язані між собою міцними канатами.
Нечисленні змерзлі глядачі весело підтанцьовували під польки - біля постаменту, на котрому колись стояв вождь світового пролетаріату, йшла репетиція весільно-поховального оркестру.
Назва майже як y колектива Горана Бреговіча, репертуар теж схожий.
Григорій Геплюк, керівник музикантів, запевняв журналістів, що не хвилюються.
Його оркестр (саксофон, тромбон, труби, ударні і баян) теж тримався хвацько. Нарешті, триглав готовий до старту — і в кожен з трьох кошиків сідають по троє музикантів.
Так, у зв’язці, під власний марш і шалені оплески глядачів, вони й піднялися у небо.
Так і летіли над багатоповерхівками на північ, аж поки не втрапили в мертву зону над каньйоном і Старим містом.
Там і висіли годину – на кілометровій висоті. І грали, грали, грали!.. Баяністу пощастило найменше: змерзла ліва рука.
Чути оркестр було чудово, хоча самі музиканти після польоту й запевняли, що один одного їм чути не було: заважав свист вітру і шум газових пальників. Тому вся їхня увага – на Григорія Геплюка, котрий диригував небесним концертом.
В полі біля села Пудлівці, де всі три кулі приземлилися через дві години (м’яко і спокійно, за що дякуємо майстерністі київських пілотів) всі дев’ять музикантів пройшли традиційний обряд посвяти в повітроплавці.
В кожного відрізали та підпалили клок волосся, обілляли голови шампанським – і присвоїли титул: хто став графом, а хто герцогом. Повітроплавання ж – спорт аристократів, так повелося ще з 1784 року...
Ще трохи фоток: