Блумберг: Україна показала Італії приклад, як треба проводити націоналізацію банку
Націоналізувати найбільший банк країни – аж ніяк не весела справа, але якщо це треба зробити, то роби це швидко. Україна діяла швидко у минулий уікенд – разом із Міжнародним валютним фондом – очищаючи свою банківську систему. Націоналізувавши Приватбанк, вона забезпечила стабільні умови для власників депозитів і усунула системні ризики.
Автор: Маркус Ешворт, Блумберг
Слід було покрити дефіцит капіталу в $5.5 мільярдів, а це велика діра для такої слабкої економіки, де валютні резерви нацбанку становлять лише $15 мільярдів. Приватбанк здійснює половину платежів у банківській системі України і володіє однією п’ятою всіх банківських активів. Депозити перевищують $8 мільярдів, і три чверті з них – це вклади окремих громадян. Саме вони, очевидно, є найбільшим пріоритетом.
Європейському союзу та Італії слід взяти це до уваги у час, коли вони мучаться з рішенням останнього шансу для Monte dei Paschi di Siena SpA (найстаріша банківська установа світу, яка балансує на межі банкрутства – прим.) Критичний елемент - це переконати роздрібних тримачів вторинних облігацій, що їм треба поміняти ці папери на акції без фіксованих дивідендів.
Це зменшить суму, яку має зібрати Monte Paschi з паралельного продажу акцій – найскладнішу частину плану з дофінансування на суму 5 мільярдів євро. Цей капітал потрібний для покриття 30 мільярдів євро у «поганих» кредитах, що дасть змогу найстарішому банку світу і далі поборотися за життя.
Запроваджені Євросоюзом правила участі держави у націоналізації банків, Директива щодо відновлення та оздоровлення банків(BRRD), створили майже неможливу ситуацію, де всі залучені сторони намагаються забратися з дороги один у одного, і держава не має змоги діяти самостійно. Але, як це завжди буває, ключове питання – це як дати раду тримачам боргів.
На противагу цьому, Україна мала змогу діяти рішуче під час поручительства щодо приватних тримачів бондів та облігацій. Вона забезпечить три серії пріоритетних євро бондів Приватбанку, які становлять трохи більше 5% його зобов’язань на суму $555 мільйонів.
Є давні побоювання, що ці бонди можуть після цього бути конвертовані в акції без фіксованих дивідендів, що анулює борг перед тримачами цих паперів. Хоч міжнародні кредитори навряд чи добровільно на це підуть, як стверджує Оксана Рейнхардт з MINT Partners.
Україні слід бути обережною у поводженні з міжнародними тримачами пріоритетних боргових зобов’язань в тій же манері, як із колишніми власниками Приватбанку, які отримали 97% його корпоративних позик і які володіють значними обсягами бондів. Країні, яка планує вийти на ринок міжнародних бондів десь через рік, варто мати в позикодавців позитивну репутацію.
Попри потреби України розгладити останні нерівності, вона все ж дає Європі приклад. Євросоюз також хоче, щоб під час порятунків банків приватний сектор брав на себе свою частку ризику.
Якщо говорити відверто, то найбільша проблема Італії обертається навколо захисту домашніх невеликих тримачів бондів, тому ситуація тут інша. Якщо Monte Paschi цього тижня не досягне успіху в обміні боргових паперів на акції, тоді державний порятунок на суму як мінімум 15 мільярдів євро вже напоготові.
Та це все одно не є тими рішучими діями, які вжила Україна. Буде потрібна важка угода про компенсації роздрібним тримачам «другорядних» облігацій – яким ніколи не мали б пропонувати подібні речі у першу чергу. Це неймовірно заплутує справу, бо різні учасники плану порятунку розраховують мати переваги для себе коштом когось іншого, що вкрай збільшує ризик невдачі.
Зрозуміло, якщо італійська преса пише правду про те, що Катар, Китай та Пошта Італії готові втрутитися зі своїм капіталом, результат може бути успішним. Але насправді такі складнощі не потрібні. Післякризові норми Євросоюзу із запобігання втручань держави в допомогу банкам виявилися настільки ж шкідливими, як і сама хвороба.
