Велікоє чувство кохання: гімни міст і містечок. Сміх до коліків

Цікаво, що протягом 2007-2009 років відбулося цілих 3 туру конкурсу, на проведення яких було витрачено 93,5 тис. грн. бюджетних коштів. І сьогодні виявляється, що ці гроші були витрачені дарма.

Всього ж на розгляд комісії надійшло близько 70 «креативів». Виходить, на вивчення кожного з них пішло більше тисячі триста гривень. Важка робота у членів журі!

Добре, біс з ними, з бюджетними грошима, в країні щомиті більше розкрадається, давайте поговоримо про гімн. Виявляється, гімни в сучасній Україні пишуть часто і з великим бажанням.

Взяти хоча б, наприклад, гімн міста Кіровограда, затверджений на засіданні Кіровоградського міськвиконкому 25 серпня цього року.

Квітуй, рідне місто, на долю багате,

Де степ золотиться в ясну голубінь!

Тобі сивочола фортеця – як мати.

Інгул споконвічно – як батько тобі.

Розумію, цей гімн може сподобатися не кожному. Але ніхто не має права сказати, що його писав непрофесіонал, адже автор слів - заслужений працівник культури України Олег Попов.

Горда Буча

Свої гімни мають не тільки обласні столиці, але й маленькі містечка, на кшталт Бучі:

Ти з Києвом стольним - найближчі сусіди,

У будні і свято з ним поруч ідеш,

Вражають красою твої краєвиди,

Новими будівлями швидко ростеш.

Буча, Буча - місто моє рідне,

Мій чарівний краю, радість і життя,

Небо над тобою чисте і блакитне,

Що за обрій кличуть в світле майбуття.

У Бучі проживає всього тридцять тисяч чоловік, але, як бачимо, кількість населення - не головна умова для наявності гімну. Головне - самосвідомість жителів і професіонали, які здатні скласти його.

А взагалі маленька Буча втерла носа і Києву, і іншим столицям.

Річ у тім, що самостійним містом вона стала тільки 1 січня 2007 року, а до цього була селищем міського типу і підпорядковувалася міській раді міста Ірпінь.

Проте ось що співається у гімні міста:

Минуло тобі вже сто років од віку (!!!),

Але моє місто завжди молоде,

Бо має в майбутнє дорогу велику,

І стрімко до нього із вірою йде».

Гімн Бучі з'явився на міському порталі в квітні 2007, тобто буквально через три місяці після утворення міста. И - відразу «сто років од віку».

Нехитрі підрахунки показують: якщо три бучанських місяця прирівнюються до ста звичайних років, виходить, місту скоро буде півтори тисячі років.

Однак на міському порталі сказано, що «вперше в письмових джерелах Буча згадується в 1630 році», причому як селo Яблунька. Непорядок.

Послухати гімн непохитної Бучі можна тут

А ось слова гімну Луганська - неофіційного, правда, написав покійний нині поет Михайло Таніч. Так, той самий, засновник групи «Лесоповал», автор хітів з красномовними назвами «Столыпинский вагон», «Воруй, Росія!», «Баня в зоне» та інших.

Можна, звичайно, запитати, чому слова до гімну Луганська придумує російський поет (автор музики - Олександр Федорков). Але причіпки тут не є доречними: свого часу Таніч навчався в Луганську і навіть вивчив одне українське слово:

«Луганщина - песня моя, в степи ковылей колыхание,

Луганщина - ты для меня, великое чувство кохання!», - співає «Лесоповал».

Болюча тема українсько-російських відносин відбилася і в історії з гімном Севастополя. У міста була пісня Градова і Мураделі, називалася вона «Легендарный Севастополь»:

Здесь на бой, святой и правый,

Шли за Родину свою,

И твою былую славу

Мы умножили в бою.

Скинув черные бушлаты,

Черноморцы в дни войны

Здесь на танки шли с гранатой,

Шли на смерть твои сыны…

Проте Мирослав Мамчак, голова спілки офіцерів України, придумав свій варіант:

Тут не раз у бiй кривавий

Йшли на подвиг козаки,

Бились насмерть в бастионах

Черноморцi-моряки.

Скинув флотськiї бушлати,

Як колись у днi вiйни,

Знов у бiй готовi встати -

Українськи моряки…

Чим йому не сподобалися «чорні бушлати» і для чого їх потрібно було змінювати на «флотські», досі залишається загадкою. Але варіант Мамчака став червоною ганчіркою для русофілів півострова Крим.

Спец-поезія для міліціонерів: «герць-честь»

Втім, гімни мають в Україні не лише міста. Ось, наприклад, марш Харківського національного університету внутрішніх справ:

Над нами сонце променисте

Шатром розкинуло блакить.

Співають сурми урочисто,

Велично прапор майорить.

Вся Україна в наших лавах:

Кримчани тут, поліщуки,

Донбас, Одеса і Полтава,

Херсон, і Львів, і Близнюки.

Чудово! Де б ще так об'єдналися поліщуки зі Львовом, як у словах поета Олександра Ярмиша, присвячених ХНУВС.

А приспів тут такий:

На нас чекає труд невтомний

Нам кожен день іти на герць.

Девіз наш добре всім знайомий:

То є «Знання, Закон і Честь».

«Невтомний-знайомий», «герць-честь», кажете? Нічого, для міліціонерів зійде.

А ось Донецькому національному університету не пощастило ще більше. У нього цілих два гімни, і обидва придумані недругами цього вузу. У першому випадку слова, у яких аж три автори, такі:

Слався, слався, наш Донецький університет!

Шлях класичної освіти нас веде вперед!

З вірою в щасливу долю, світле майбуття

Україні нашій рідній присвятим життя!

Нам наука відкриває обрії, світи,

Надихає досягнути гідної мети.

Тут завжди, як скарб нетлінний, мов святі дари,

Надають знання доценти і професори!

І це ще м'який варіант, другий гімн Донецького національного - повний хард-кор:

Господи, благослови місто, в котрім на весні

Розквітає мільйон троянд!

Нам судилось вчитись тут

І величний скарб наук пронести крізь років океан.

Рідний університет,

Крилам нашим силу дай,

Щоб могли ми піднестись до вершин.

Щоб мети ми досягали, щоб твою ми велич

Прославляли з краю в край.

Скажіть, які неподобства творяться в Донецькому університеті, якщо про нього так пишуть?

Талант не прокуриш

Але не все так погано. Довгі нічні пошуки в Інтернеті показали, що в Україні існують досить якісні твори, що оспівують міста. По-перше, це гімн Нової Одеси:

Де Буг тече, де в плавнях чисті плеса,

Де з краю в край ясніє далина -

Розкинулась в садах Нова Одеса -

Мого й твого роду сторона.

Ми гордимось здобутками, що маєм,

Нам далі йти, нам краще будувать!

Хай наше рідне місто розквітає,

А нам його ділами прославлять.

По-моєму, відмінні і музика, і слова. Причому належать вони поету-аматору, самодіяльному композитору Володимиру Ніцаку. І хіба вони гірше, ніж в "професіоналів"?

Другий твір, що сподобалося нам, - гімн Казантипу-2006. Розумію, у вас можуть від такої «музики» почати кровоточити вуха, але, погодьтеся, слова хороші:

Солнечный день, я присел на траву,

солнечный день, я снова живу,

радуюсь жизни своей на земле,

радуюсь солнцу и зеленой траве,

В радости муха,

в радости слон,

рад неудачник и рад чемпион,

в радости все на этой земле!

Рады все люди зеленой травееее!!!!

Що ж, талант не тільки не проп'єш, але й не прокуриш... Слухайте!

Так захопився, що не помітив такого факту: мною проаналізовано одинадцять текстів.

Виходить, якби я працював в журі Київської міськадміністрації, мені мали б заплатити за мою працю більше чотирнадцяти тисяч гривень.

Гімн Луганщини можна послухати тут:

музика зікора україна естетика