Тайські програмісти: працюють, бо робота подобається мамі, і звільняються через злих духів

У цій країні керівники не сварять підлеглих за помилки, мотивацією працювати є не прибуток, а похвала мами, а причиною звільнення може стати «атака злих духів». Павло розповів про стосунки керівників та підлеглих і про несподіванки, які чекатимуть на європейця в тайському колективі.

Павло Салига і його працівники

Маючи за плечима досвід викладацької роботи в інституті Шевченка та веб-дизайнера у приватній українській фірмі, восени 2015 року Павло погодився на посаду керівника відділу веб-дизайну з умовою переїзду до Таїланду. Майбутня локація була незвична – йому належало їхати до міста Убон, у найбільш бідній та зовсім не бізнесовій провінції Ісан.

На відміну від більшості українців, що релокейтяться до Азії, втім працюють на західні компанії, Павло опинився в компанії саме з тайськими власниками.

Він виявив, що все тут – корпоративні відносини, мотивація працівників, поведінка керівників, принципи ведення бізнесу – відрізняється від правил західного світу. «Дуже складно зрозуміти азіатів європейськими мізками. Потрібно просто приймати їх із відкритим серцем», – стверджує Павло.

- Убон – не бізнесове місто. Як ти потрапив саме сюди?

- Таке ж питання задали мені партнери нашої компанії в Бангкоці. Для них Убон – це як наш Крижопіль. І знайти європейця, що працює в Убоні, це все одно, що в Крижополі знайти американця, який працює в сільській школі.

Тут живуть хіба що пенсіонери з Європи, що мають тайських дружин. Я пояснив, що отримав пропозицію і просто вирішив спробувати. Знаю, для них це дивно, але вони нічого не коментували. Вони не звикли показувати, що щось відбувається не так.

- Як проходила твоя співбесіда?

- Конкретно про свою я не можу розказати за умовами угоди. Але знаю, що тут велика віра в дипломи. Можуть прийняти на роботу без співбесіди, якщо є диплом з потрібної спеціальності. Але у тутешніх випускників вишів зазвичай немає досвіду роботи.

І складається така ідіотична ситуація, коли приходять люди без досвіду, їх з радістю беруть на роботу, а вони нічого не вміють. І на питання «Що робити?», відповіді нема! Але з цим тобі, як керівнику, таки треба щось зробити! Тут головне – не засмучуватись!

- Яку відмінність у стосунках між керівниками й підлеглими ти зауважив найперше?

- Наприклад, тут начальник може вирішити за всю компанію, як працівники проводитимуть дозвілля. Але з іншого боку, він і оплачує відпочинок. Мій товариш, який займає керівну позицію в німецькій компанії в Таїланді, розповів, як вони за весь завод вирішили, що поїдуть на вихідні в Лаос.

При цьому, керівники не примусили підлеглих. Вони всім запропонували, і всі з радістю погодились. Тут немає примусу. Ми зазвичай виходимо з того, що всі керівники злі, і вони хочуть нас змусити щось робити. А тут інший підхід до корпоративної ієрархії. Тут керівник – добрий!

І коли він пропонує «на халяву» поїхати в Лаос, то це велике щастя! І всі радісно сідають в автобус і їдуть. Чому комунізм ніде не зберігся, а в Азії процвітає? Через те, що їх реально пре, коли за них все вирішують!

- Як слід поводитись іноземцю-керівнику з підлеглими тайськими працівниками?

- Тут не проходять фішки «накричати» або «примусити». Ти не можеш з притиском у голосі сказати тайцю: «Давай роби, я сказав!!». Він просто замкнеться, і від нього уже нічого не доб’єшся. А ти в його очах втратиш повагу, бо ти «вийшов з себе». Бо якщо ти не можеш контролювати себе, то як ти можеш керувати іншими?

- Чи складно було порозумітися з твоїми тайськими підлеглими?

- Мої методи керування дуже модифікувалися. У нас є розуміння, що всі люди на роботі мотивовані, і переважно грошима. А тут нерідко таке трапляється, що люди зовсім нічим не мотивовані.

Тобто, їхня мотивація не зрозуміла для європейця. У них може бути така мотивація: «Ця робота хороша, бо вона подобається моїй мамі»… Вони не мотивовані грошима, вони не мотивовані кар’єрою. Вони можуть сидіти на роботі, бо ця робота подобається їхній мамі! І незрозуміло, як впливати на таку людину?

- Як поводять себе тутешні керівники з підлеглими?

- Ті керівники, яких я бачив, поводять себе, знаєш, «по-королівськи». Спокійні, завжди посміхаються, говорять, розтягуючи слова, вживають такі фрази: «Я хочу, щоб ти був щасливий», «You happy – me happy». Ось така штука!

- Ти коли прийшов, впровадив свої методи керування, чи підлаштувався під їх стиль?

- Я почав вибудовувати систему. Системи, насправді, нормально будуються в Таїланді, якщо не змушувати працівників, почати з простого, і не очікувати, що вони одразу побудують Китайський мур.

Треба просто день-у-день капати на мізки: «Давайте, чуваки, заповніть календар!». Тоді через тижня три вони почнуть його іноді заповнювати. А через місяці два уже й не треба буде нагадувати. Тут треба запасатись терпінням. Швидких результатів не буде. І це трохи дивно для нас. У порівнянні з Таїландом, ми живемо в набагато агресивнішому й швидшому світі.

- Чи проводиш ти дозвілля зі своєю командою? Чи запрошують тебе тайці приєднатися до якихось святкувань?

- Фарангів (європейців – прим.авт. ) запрошують на різні події: весілля, похорони чи посвячення в ченці. Не знаю, чому вони так активно запрошують іноземців, можливо, щоб продемонструвати родичам, що вони працюють в інтернаціональній компанії. Якось ми поїхали на посвячення у ченці. У Таїланді існує традиція у хлопців раз у житті йти в монастир на кілька тижнів.

Сама церемонія виглядає неймовірно дивно, оскільки переплетена з місцевими язичницькими віруваннями. Власне посвячують майбутнього ченця в монастирі пізніше, а вдома його «перетворюють на нагу» – міфічну змію, якій поклонялися у Таїланді ще до приходу буддизму.

Тобто, він двічі змінює статус – спочатку стає нагою, а потім ченцем. Поки буддистські братчики у шафранових простирадлах наминають м’ясо за столом після співів мантр, на підлозі місцевий сільський чаклун читає якісь заклинання у колі односельчан і намотує їм на руки амулети.

Закінчується це феєричною ходою п’яних селян до монастиря. По дорозі нага сидить у бамбуковому кріслі у кузові прикрашеного пікапа і розкидає гроші.

А на тайських Новий рік вони обливають один одного водою. Але старшим людям лише руки миють. Якось мене теж запросили обмивати руки бабусі мого колеги.

- Ти теж маєш над собою керівників. Як вибудовувались ваші стосунки, чи вказували тобі на помилки?

- В Таїланді дуже поширена практика взагалі нічого не говорити. Вони не говорять, що ти погано працюєш. І не говорять, що ти добре працюєш. І не говорять, як треба працювати! Єдине, що залишається – це самому вигадувати, як тобі треба працювати.

З тієї точки зору, яку ти вважаєш правильною. І не факт, що вона сходиться з точкою зору керівництва. Але вони тобі про це не скажуть. І не ясно взагалі, до чого вони прагнуть, яка їхня ціль? І чи співпадає вона з твоєю ціллю? У нас в Україні це якось дуже чітко. У нас мета – це отримати прибуток. А в Таїланді – ні.

- Але якась мета має бути!

- Багато людей працюють за престиж. Вони можуть покинути роботу в хорошій IT-компанії і піти, наприклад, простим вчителем до школи. Бо це престижно. І місцеві всі скажуть: «Молодець, чувак! От просто молодець! Пішов до школи працювати, респект, правильно зробив!». А пішов в IT-фірму – скажуть: «Блін, це фігня якась…!».

- Але ж мають існувати успішні тайські компанії?

- Так, є успішні. Просто вони не поспішають швидко заробити. Я думав про це – чому вони не поспішають? Порівнював історію їхньої країни з нашою. У нас 15 років тому всі, фактично, були бідні. І через те у нас розвинене бажання швидко заробити.

І у нас є чітке розуміння, що можна дуже швидко розбагатіти. Бо є реальні приклади, як вчитель, приміром, почав продавати джинси і через півроку став багатієм, змінив соціальний статус.

А у них соціальна структура не змінювались з часів короля Рами V. Якщо в тебе сім’я багата, то вона давно багата, і так буде й далі. Ти не паришся, чи буде твій профіт 200% чи 25%. Вони по-іншому до грошей ставляться.

- Чи зустрічав ти тайців, які сповідують західні моделі підходу до бізнесу?

- Багато тутешніх працівників з європейської точки зору виглядають інфантильними. Але інше життя починається для тих тайців, які вириваються з традиційного способу життя: з батьками, без обтяження відповідальністю.

Є люди, які починають бізнес з нуля. У кого не виходить – йдуть на офісну роботу. Але у них і філософія, і підхід до роботи абсолютно інші. Вони розцінюють офіс як тимчасову роботу: назбирати грошей на новий бізнес. В них відчувається незалежність. Вони ніби і в офісі, але чітко видно, що у них є власні інтереси.

- Чи легко іноземцеві побудувати кар’єру в Таїланді?

- Фактично, вони тут і роблять кар’єру. Бо у нас є бажання рухатися вперед, у нас є багато сміливості брати на себе відповідальність і приймати різкі рішення. Що для багатьох тайців дуже складно. Вони блідніють при слові «відповідальність». Власне, працівники у більшості безвідповідальні. Власники бізнесу – відповідальні.

- Яких помилок можуть допуститися європейці в тайській компанії?

- Наприклад, тут застерігають керівників-європейців ставити молодих тайців на керівні посади. Бо таєць не зможе, за етикетом, наказувати своїм підлеглим, якщо вони старші його за віком. Молодий хлопець через тиждень просто принесе заяву на звільнення. Але правдивої причини не назве. Якщо спитаєш, може сказати, наприклад: «Мене захоплюють злі духи, мені треба в монастир, у ченці».

- Чи можеш ти сказати, що тайці ліниві?

- Вони часто «шлангують». Видумують причини, чому вони не зробили того чи іншого. Наприклад, керівник запитує: «Ти обіцяв 2 години назад вислати файл, де він?» - «Ой, вибач, я був у туалеті». І нічого не поробиш.

А можуть взагалі ігнорувати. Мені розповідали промовисту історію, що таке «тайський ігнор». Керівник-європеєць підходить у притул до підлеглого й питає: «Де потрібний файл?». А таєць робить вигляд, що навколо нічого не відбувається. Продовжує дивитись у монітор, своє клацати щось.

І що робити? Не будеш же його термосити за плечі, за руки! Керівник намагається привернути увагу жестами: «Еу, ау, еге-гей!». А він – нуль уваги. Це називається «тайський шланг». Що робити? Вимкнути монітор?

Чи написати на листочку: «Не приколюйся!»?

Ти просто не знаєш, як вплинути на підлеглого. І йдеш, думаєш: «Добре, через годину повернусь. Може, у людини поганий настрій…»! Що у таких випадках робити? Відповідь – нічого. Просто коли людина буде готова видати файл, вона тобі його видасть!

- А якщо ніколи не буде готова?!

- Ну, пфф… ну і добре!… значить, не видасть, та подумаєш… )))

- Чи складно в цілому звикнути до тутешніх правил?

- Взагалі це дуже важко, намагатися зрозуміти азіатів європейськими мізками. Це все одно, що ходити з картою Мадриду по Нью-Йорку. Ти намагаєшся по ній іти й думаєш: «Та що ж нічого не виходить?!». Так і тут.

Їхні структури геть не такі, як наші. Це як з керівниками. Ми думаємо, що вони мучать і пресують своїх підлеглих, а підлеглі насправді раді й щасливі, що є люди, які за них усе вирішують. Потрібно приїжджати сюди з усвідомленням, що тут – інший світ.

досвід бізнес економіка україна таїланд IT