Сміх на передовій. Фотографії бійців у Пісках
Це в мене був такий експромт – запрошувати бійців посміхнутися. Насправді на війні сміються багато – над ворогом, над собою, над кумедними ситуаціями. Але в Пісках на цей Великдень було не до сміху – все прилітало і прилітало. Скільки білих хмаринок на небі, стільки ж і чорних від вибухів. І сьогодні там ще гарячіше, і дивишся у обличчя бійців і гадаєш, як там вони, коли ворог пішов у наступ. Тому дивіться і ви, і тримайте за них кулаки, аби все було добре.
Марія Старожицька з Пісок Донецької області, спеціально для «Текстів»
Позивний Абзац, «Карпатська Січ», спочатку жалісно заспівав нам «Ми з Закарпаття, нас затопило…», а потім, коли ми вже почали скидатися на допомогу, пояснив, що сам львів`янин і зареготав.
Позивний Савур, «Карпатська Січ», виявився молодшим братом моєї полтавської однокласниці, востаннє бачила його десь тридцять п`ять років тому, першокласником, ще й у шкільній формі, тож трішечки змінився. Хоча посмішка, наче, та сама…
Ніка, медик «Карпатської Січі», фантастично смілива дівчина, що цікавиться історією світових воєн, лікує всі батальйони від застуд, подряпин, поранень та готує домашні супчики. Саме на це подвір`я єдиної в Пісках санчастини 15 квітня, вже коли ми поїхали додому, залетів осколок снаріду, яким був вбитий Піонер, Олександр Черцов – пряме попадання в серце.
Клим, батальйон ОУН, пропонує вважає себе привидом, бо ЗМІ під час нашого перебування повідомляли, що в Пісках цього батальйону вже немає, а він – є.
Сопрано, батальйон «Дніпро-1», його позивний відповідає музичному тембру голосу, але з нами він не співав, а вилазив на кришу розбитого будинку, аби можна було відзняти те, що залишилося від аеропорту. На жаль, не залишилося практично нічого.
Позивний Тернопіль, «Дніпро-1», вчитель історії за фахом, вирішив спочатку творити нову історію держави, а потім вже її викладати дітям – інакше йому було нецікаво.
Граф з батальйону «Дніпро-1» має свою філософію щодо перспективи завершення війни та тактики повернення Криму і впевнений у перемозі, заради цього тимчасово залишив престижну роботу. Сміявся, розповідаючи, як після жорстоких боїв уві снах здавалося, що кругом вороги, а червона кнопка телевізора видалася лазерним прицілом. А на запитання, чи чекає його дівчина, виклав цілу теорію про те, які саме жінки потрібні справжнім воїнам.
Його побратим Рейнджер, «Дніпро-1», вміє запускати безпілотники і вважає, що це може знадобитися і в майбутньому мирному житті. Коли така собі іграшка щезала за хмарами, він трохи нервував, але слухняний літачок повернувся йому просто-таки в руки.
Андрій, «Дніпро-1», має позивний Щур, але пропонує називати його по імені. За фахом він ювелір, але не пристає на пропозицію зробити прикрасу з гільзи чи осколку – каже, що це злий метал.
«Преса» з батальйону ОУН гордий з того, що саме його добровольчими зусиллями українські ЗМІ отримують правдиву інформацію щодо подій у Пісках – напевне, вже найвідомішому селищі у світі.
Кабан з «Карпатської Січі» може посміхатися після двох діб беззмінного чергування на передовій позиції, і не тільки посміхатися – охоче рохкає, як тезка, на прохання побратимів, і тоді сміються вже всі оточуючі.
У Авеля, «Карпатська Січ», найменшій з трьох доньок три місяці, а він воює і давно не був вдома, тому і посміхається трохи сумно, скільки б я не клацала.
Мариман з «Карпатської січі» під час війни у Перській затоці служив на радянському кораблі, спостерігав, але не воював, натомість тепер охоче вчить новобранців, бо виходив місце дислокації всіма можливими стежками, знешкодив купу розтяжок і вміє планувати бойові операції. Викладач вишу, він на ротації швиденько вичитав студентам свій курс і проконсультував усіх бажаючих піти добровольцями в АТО, що саме треба вміти та розуміти.
Вовкулака з ДУК «Правий Сектор», коли ми на його запрошення відвідали підвал розбитої снарядами церкви, ще не знав, що його побратимам доведеться залишити Піски за наказом командування, і запевняв, що підземний народець з села не вибити жодним Градам і Торнадо.
Тепер розумію, про що казали знайомі бійці, коли розповідали, як швидко з`являється фронтова дружба і якою є міцною – кілька хвилин бачили ми кожного з бійців, а вони вже рідні. Є таке, принаймні у багатьох: охоче фотографуються, аби зафіксувати свою участь у протистоянні, отримати це свідчення для всесвіту. А з посмішками домовилися, що перефотографую проект після перемоги, аби ще ширші, ще щиріші, ще веселіші вони були. Такі, як на цих снарядних ящиках на передовій позиції.
