Образ росіянина у французьких фільмах: їх вважали майже за своїх

В уяві російських патріотів, Захід (а зокрема й Європа) шалено ненавидить Росію. Європейці, здається їм, намагаються принизити росіян, погубити їхню державу поділити між собою її ресурси. Вони щиро вважають, що Європа водночас боїться "русского человека" і вважає його за другий сорт.

Цікаво, що подібні проекції не збігаються з тим образом росіян, що його створює французький сінематограф.

Симпатичні коханці і злодії зі смаком

Щоправда, у більшості французьких фільмів, росіяни - персонажі епізодичні, але є і виключення. Так, у фільмі "Вестерн" (1997) росіянин - головний герой. Разом з іспанським каталанцем, він пішки подорожує Францією у пошуках справжнього кохання.

Він не мачо і в нього купа недоліків - але глядачі на його боці. І усі ми ледь не плачемо, коли після численних невдач він зустрічає ідеальну (для себе) жінку - і співає їй під гітару задушевні російські пісні (щось з репертуару клубу самодіяльної пісні ).

Взагалі, чоловіки-росіяни люблять співати під гітару щось російсько-ліричне - як у фільмі "Забути Шайєнн" (2005).

Щоправда, інколи вони нервуються і кричать страшним голосом - але лише тоді, коли їх образила француженка. Глядачі їм співчувають.

Росіянки, як правило, гарні і привітні - навіть коли виявляються травесті ("Війна місс", 2008,) - але більшість росіянок - не травесті. Буває, що їх вбивають французькі негідники ("Кримінальні партнери", 2008), після чого решту фільму доводиться розслідувати злочин.

Серед росіян - багато забезпечених людей. Вони, наприклад, можуть собі дозволити неймовірно дорогу приватну клініку ("Пташка сказала мені…” (2005) - що інколи закінчується для них трагічно, бо навколо таких місць, як відомо кожному шанувальнику детективів, завжди крутиться чимало поганих людей.

Ніде правди діти: окремі російські багатії торгують зброєю у міжнародних масштабах і ведуть темні справи з західними спецслужбами ("Секретні агенти" (2004,). Проте це люди зі смаком, полюбляють мистецтва, та й взагалі ввічливі - зокрема до бебі-сітерів.

А ще в них добрі і привітні діти. Російські туристи - чемні, ввічливі, доброзичливі і добре одягнуті ("Помах крильця метелика", 2000). Єдине що, говорять лише російською - ну але ж це у них в Росії так прийнято.

У англо-французьких "Вакаціях містера Біна" (2007), росіянин - талановитий режисер з міжнородним іменем. Як і годиться кіношним росіянам - він інтелігентний, ввічливий, простий у спілкуванні, чим вигідно відрізняється від самозакоханого американського колеги. Одягається не шикарно, але зі смаком. Син режисера - теж росіянин - взагалі чудовий хлопець.

Ідеалізована модаль Європи

Які ж мали б бути відносини Росії з Європою? Про це розповідає фільм "Poupées russes", 2005 (буквально - "Матрьошки", але в українському прокаті - "Красуні"), продовження знаменитої комедії "Auberge espagnol" ("Іспанський готель", 2002,).

У першому фільмі, автор намагається створити ідеалізовану модель Європи: студенти з різних європейських країн ділять колосальну квартиру у центрі Барселони. Тут є і француз, і англійка, і німець, і італієць, і бельгійка, і іспанка, і датчанин.

Після занять, вони тусуються, гуляють, пиячать, жартують - як і личить нормальним студентам. Звісно, не все в них ідеально: англійка зраджує Європу (а конкретно свого бойфренда) з американцем, а її брат, теж англієць) дістає всіх інших ідіотськими жартами.

Але на загал - повна дружба народів і толерантність: датчанин живе з іспанкою, бельгійка виявляється лесбійкою (Гейропа!), а біля телефону написано, що відповідати кожною з мов, якщо подзвонять батьки, а сина чи доньки нема вдома. Отакий він - єдиний європейський гуртожиток.

Весілля "Заходу зі Сходом"

А от у другому фільмі ("Матрьошки") виявляється, що існує ще й Росія. Англійський брат англійки без тями закохується у росіянку, аж так що вивчає російську, їде до неї і завойовує її серце. А потім запрошує старих друзів з "іспанського готелю" до Росії, на весілля. Росіянка - молода гарна інтелігентна балерина з Петербургу.

Щоправда, живе з батьками у комуналці, але комуналка ця якась дуже затишна і комфортабельна, а сусідів чомусь не видно. Дія відбувається на фоні чудової пітерської архітектури з епізодичним заїздом до Москви.

Москва - судячи з фільму - місто добрих нічних клубів і якісних готелів. Батьки російської балерини - люди приємні і інтелігентні, молодший брат - теж добрий хлопець. Інших росіян ми практично не бачимо.

Отже, молоді західні європейці з різних країн збираються у чистенькій привітній Росії - країні балету і пітерської архітектури - на весіллі "Заходу зі Сходом".

Весілля Заходу зі Сходом на фоні красивої архітектури Санкт-Перетрбургу. Кадр з фільму Красуні

Європі - інтелектуалам і політичному естеблішменту - хотілося б бачити саме таку Росію: чистеньку країну Толстого і Достоєвського, з гарними церквами і пейзажами, радянськими сувенірами і матрьошками. Звісно ж, демократичну, у західному сенсі цього слова. З такою країною приємно дружити і торгувати, заключати союзи і організовувати миротворчі місії у третьому світі. Та й взагалі вона була б чудовим противагою і Штатам, і Китаю.

Звісно, коли журналістів гноять у в'язниці, проти ЛГБТ приймають жорсткі закони, музикантш що похуліганили у церкві, садять на два роки - це якось не гарно. Коли всі телеканали вихваляють лише діючого президента, який тримає владу роками - це якась "дивна" демократія. Коли ж цей президент ще й позує напівголий, з вудками, рушницями, тигрицями і конями, демонструючи який він мачо, то це вже просто смішно. Усе це разом - неприємно.

Але й на це можна б заплющити очі, адже з ними так вигідно торгувати! А ще в них є різні цікавинки: Большой Театр, туристичні подорожі транссибірською магістраллю, добрі спортсмени і різні там Улицькі з Акуніними. І звісно ж, Європі ближча російська культура, ніж, скажімо, китайська.

"Вони майже наші!" - дає зрозуміти автор фільму "Матрьошки". Цікаво, що його західноєвропейські герої не тусуються ані з поляками, ані з угорцями, ані з литовцями - зате з'їжджаються на весілля з росіянкою. Якщо Європа "ненавидить Росію" і "мріє її погубити", то робить це на якийсь дивний спосіб.

Виглядає так, ніби сусіда запросили на день народження, а він вишмаркався у фіранку ("антигейський" закон), почав бити посуд (Крим і Донбас) і кричати: "Порєшу, гади!" (військові літаки у повітряному просторі європейських країн). Хотілося б жити по сусідству з інтелігентним балеруном що співає під гітару - а тут таке... Ну не битися ж з ним! А може він просто випив зайвого? Може ще проспить - і стане нормальним?

культура кіно франція росія