Відпочинок неспокійного літа: від Бруно Шульца до карпатського озера «зі сліз»

Не сприйміть за блюзнірство, але в певому сенсі – «не було би щастя, та нещастя помогло». Кримська травма автоматично, ніби якась конпка, увімкнула розмови про те, що й поза «медаллю на грудях планети» є де відпочити, є що подивитися. Тепер чимало тих, хто вчора й не замислювалися над туристичними темами, обмірковує переваги тих чи інших місцин. «Тексти» пропонують нашим шановним читачам парочку маршрутів. Якщо ви хочете організувати пізнавальну і гарну мандрівку, в нас для вас дещо є.

Місто астролога і митців

Цей маршрут я пропоную розпочати з міста Дрогобич Львівської області. Воно зовсім несправедливо дотепер мало ким визнане туристичною перлиною Галичини. А між тим тут є що подивитись і є що дізнатися. Діставатися Дрогобича не складно – він зовсім недалеко від Львова, а з Києва сюди ходить два поїзди. Один з них нічний «Київ-Трускавець», котрий чомусь зветься «Кобзар», другий – «інтерсіті» аналогічного маршруту, власне, подовжений колишній «Київ-Львів».

Сьогодні майже 80-тисячний райцентр свого часу (після приєднання Західної України до УРСР) встиг побути центром окремої області. Цікаво, чи не в пам’ять про те, що в 1918 році в момент проголошення ЗУНР тут спалахнуло не польське, як у багатьох місцях Галичини, але комуністичне повстання проти новоутвореної республіки? А заснований Дрогобич був іще за Київської Русі й, як кажуть історики, відігравав ключову роль у постачанні цієї держави сіллю.

Костел святого Варфоломія

Одна з найцікавіших пам’яток міста – костел святого Варфоломія XV-XVI століть. Симпатичний зразок не вельми широко представленої в Україні готичної архітектури. Варто звернути увагу й на дзвіницю. Власне, це не зовсім дзвіниця, а колишня міська оборонна вежа ХІІ століття, що потім «змінила профіль». При будівництві храму нібито були використані ще старіші будівлі з язичницькими барельєфними символами. Вони й сьогодні прикрашають стіну – людська голова, рука, нога – та виглядають у контексті християнського храму трохи несподівано…

Інший хрестоматійний храм Дрогобича – церква Святого Юра.

Церква святого Юра

Надзвичайно яскравий взірець дерев’яної архітектури XV-XVI століть. Вважається, що церкву в сімнадцятому столітті привезли до Дрогобича з села Надіїв і дещо переробили. Практика перевезення дерев’яних церков була досить поширена, цю церкву не просто привезли на нове місце, а обмігяли, що характерно, на сіль. Із 2013 року церкву Святого Юра занесено до реєстру Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Враження српавляють не лише зовнішні обриси храму, а й дивом збережені старовинні розписи всередині.

Хоральна синагога

Значно гірше збереглася Хоральна синагога – її називали найбільшою синагогою Східної Галичини. Після ІІ світової війни там був склад, а потім магазин. Розписував її відомий єврейський художник Маврицій Ґоттліб. До речі, приятель Івана Франка, котрий також чимало часу провів у місті.

Дрогобич – місто Бруно Шульца. Чільний представник високого модернізму в польській літературі, художник і перекладач, Шульц народився в Дрогобичі та практично все життя в ньому прожив. Обставини склалися так, що йому так ніколи й не вдалося виїхати до якогось більшого, жвавішого міста.

Отож, саме Дрогобич став підґрунтям химерних візій і густих мовних потоків у знаменитій книжці «Цинамонові крамниці», вулиці цього міста набували сновидних трансформацій. На одній із цих вулиць – ниншній вулиці Тараса Шевченка – Бруно Шульца в 1942 році застрелив гестапівець. Митець єврейського походження, на жаль, мав небагато шансів вижити в окупованій нацистами Галичині.

Бруно Шульц – взагалі, постать знакова. І не лише для польської літератури. Тривалий час він був символом байдужості України до власної культурної спадщини. Аж до двотисячних років присутність Шульца в дрогобицькому контексті не надто акцентувалася. Ігнорувалась і культурна тяглість, і можливість додаткового залучення туристів (передусім польських). А 2002 року відбувся сумнозвісний «Шульцґейт».

Тоді в одному з будинків Дрогобича знайшли казкові розписи Шульца. Він зробив їх для дочки Фелікса Ландау, нациста, що деякий час «прикривав» Шульца від репресій, а отже, й використовував його талант на свій розсуд. У лютому фрески знайшли, а в травні значну їх частину вивезли до Ізраїлю представники єрусалимського Інституту Голокосту «Яд Вашем». Випадок, звісно, обурливий. Але з іншого боку – чи могли принаймні на той час у когось бути сумніви, що цим творам явно буде затишніше в Ізраїлі, де Бруно Шульца шанують як одну з культових жертв Шоа?

На щастя, нині пам’ять про Бруно Шульца повертається до України і Дрогобича. В місті навіть регулярно відбувається Міжнародний фестиваль Бруно Шульца.

Серед інших знаменитих дрогобичан я би згадав ще Юрія Дрогобича (справжнє ім’я – Юрій Котермак), видатного філософа, астронома і астролога п’ятнадцятого століття (просто-таки знаковий період для міста!). Окрім своїх творів з астрологічними прогнозами (наприклад, «Прогностична оцінка поточного 1483 року») та спробами вирахувати географічні довготи різних міст, прославився тим, що син солевара став ректором Болонського університету. Викладав також у Кракові, в Яґеллонському університеті. Був активним прихильником ідей Ренесансу. А серед його учнів був, зокрема, Миколай Коперник.

Про дрогобицькі пам’ятки та видатних дрогобичан можна розповідати довго. Але краще дізнайтеся більше подробиць і все подивіться самі. А поки перейдімо до наступного питання: куди рушити з Дрогобича далі?

Край нафти і «Нафтусі»

Варіант – подивитися, чи сміється й сьогодні оспіваний колись Іваном Франком Борислав. Проте така поїздка на любителів індустріальних цікавинок – Борислав перебуває в центрі великих покладів нафти та інших корисних підземних речей з усіма відповідними наслідками їх інтенсивної розробки (наприклад, браком питної води). Сьогодні не найжвавіші часи, нафтові родовища великою мірою вичерпані, проте й тепер тут можна побачити молоточки нафтовидобувної «качалки», наприклад, просто в міському парку.

У Бориславі

Так само близько тут іще одне знамените місто – Трускавець. Із туристично цікавих речей у ньому є низка довоєнних вілл, декотрі з них у так званому «закопанському стилі» (суміш народної архітектури польських Татр із елементами сецесії, цей стиль виник і поширився наприкінці ХІХ століття, зокрема, у зв’язку з розвитком польського гірського курорту Закопане), симпатичні бювети, вже практично гірські краєвиди. Але все ж Трускавець – відвертий факультатив для тих, кому не потрібні його мінеральні води та лікувальні санаторії. До Трускавця їдуть переважно лікуватися.

Трускавець, парк

Підйом у гори через фортецю Тустань

Геть усім, натомість, варто порадити відвідати рештки фортеці Тустань неподалік селища Східниця та села Урич. Деякі історики вважають, що тут, серед надзвичайно мальовничих скель, іще в давнину були язичницькі капища. Підтвердження цієї теорії – численні петрогліфи, тобто символічні зображення на камені. Серед них можна знайти і сонце в усіх можливих варіаціях, і звірів, і людське обличчя. Є також хрести, сокири (їх пов’язують із культом давньослов’янського бога Перуна), роги достатку та інші символи.

Тустань

Сама ж фортеця виникла орієнтовно у ХІ столітті як митний пункт на шляху, яким перевозили сіль. Певний час це був і прикордонний пункті на межі Галицько-Волинської держави та Угорщини. Фортеця існувала до XVI століття, а потім поступово занепала і зруйнувалася. Збереглися тільки окремі рештки фортифікацій, що підкреслюють романтику тутешніх краєвидів.

Тустань і після свого спорожніння залишилася знаковим місцем. Ефектні скелі просто не могли не приваблювати людей. Зокрема, тут у ХХ столітті відбувалися мітинги української молоді. Була в Тустані й «війна символів» - на честь проголошення ЗУНР на камені вигравіювали тризуб, після захоплення ЗУНР Польщею замість тризуба з’явився орел, але невідомі знищили і його.

Є у Дрогобицькому районі й колоритне село з символічною назвою Майдан. Уже справжня гірська, чиста, карпатська природа (ця частина гір зветься Сколівськими Бескидами) тут поєднується з історико-архітектурними пам’ятками. По-перше, це – руїни плавильні металу, орієнтовно 1814 року, що виглядає доволі монументально. А по-друге, незвичних форм костел, зведений аж у 1938-му.

Зі Сколівських Бескидів при бажанні нескладно дістатися через Воловець (зі Сколе до нього є залізниця – основна колія через Українські Карпати) до Міжгір’я. А звідти вже зовсім близько до чарівного місця під назвою Синевир. Це найбільше озеро Українських Карпат, що лежить на висоті майже тисячі метрів над рівнем моря. Є легенда про те, як озеро утворилося зі сліз молодої графської доньки на ім’я Синь. Вона зкохалася в пастуха Вира. Щоб не допустити мезальянсу, батько наказав убити хлопця … Версія науковців у якомусь сенсі не менш романтично: озеро з’явилося внаслідок землетрусу 10 тисяч років тому, коли зсув породи перерізав шлях струмків.

озеро Синевир

Синевир – це чиста вода, гірські краєвиди, оглядові майданчики. Жити можна в однойменному селі. Неподалік також є Музей лісу й сплаву, присвячений традиційним карпатським лісозаготівлям. А ще – менш масштабне, але теж симпатичне озеро з трохи тавтологічною назвою Озірце та Кам’янецький водоспад.

Синевиром можна й закінчити подорож, а можна спуститися в Закарпаття до нових вражень. Але це вже зовсім інша історія…

україна туризм