Командири Брестської фортеці спочатку благають дати наказ, а потім переходять до німців. Це відбулося в Криму

Скажу відразу я вважаю, що війська з Криму потрібно було вивести давно. Але зараз не про це.

Критика влади по Криму у всіх на вустах. Основна претензія "немає наказів ... не знаємо як діяти". Але, шановні, це дуже дивно, адже військовий завжди має чіткі інструації, навіть коли не має можливості звязатись з командуванням. Вони викладені в статуті («в уставе» російською). Статут це закон для військовослужбовців. Не знаєш як діяти - відкрий статут і подивись. Якщо раптом забувся.

Що, в статуті не вказано як діяти за проникнення сторонніх на теритирію військової частини чи бойового корабля? Попереджувальний в повітря, потім вогонь на ураження. І для цього точно не потрібно отримувати дозвіл з Генштабу. І там де діють таким чином, за статутом, ніяких запоплень частин немає.

То може Генштаб заборонив використання зброї? Та ні, не заборонив. Навіть спеціально наказом дозволив. В Бельбеку он навіть наказ перед камерами зачитали. Одна спраава, коли атакують авіаційну яка в принципі не може відбити жоден штурм спецназу, тим більше за підтримки бронетехніки.

А от частина морської піхоти в Керчі може. Бо вона саме для штурмових дій і призначена. Але основна маса бійців частини та її командир не діяли за статутом, а просто зрадили. То може про це і варто запитати командира частини, а не вислуховувати його звинувачення на телемарафонах? Те саме питання слід задати командирам захоплених кораблів. І ще багатьом людям. В першу чергу офіцерам. В Криму, не в Геншабі.

Уявіть собі ситуацію. 1941 рік. Командири частин Брестської фортеці спочатку на всю країну благають дати наказ стріляти в німців, потім переходять зі своїми солдатами на службу до Вермахту та звинувачують свій Генштаб: "Ну, ви ж самі винні – наказів не давали … ".

Розумієте, робота солдата не стояти на плацу. І навіть не проводити навчаня. Робота солдата - воювати. Вбивати і помирати за свою країну. За це ми їм і платимо. Так само як пожежнику платять за гасіння пожеж, порятунок людей та майна з вогню. Просто війни останнім часом в нас траплись значно рідше за пожежі і ми про це забули.

Російський прапор на даху штабу ВМС України в Севастополі. 19 травня 2014 року.

Психологічно важко? Ну, то це війна, дєтка. А якби вас ще й вбивали, як на справжній війні, в Другу Світову, що легше було б? Чи може тоді б ви не тікали, не зраджували і не звинувачували в цьому інших? Ну – ну ...

Не влаштовують умови? Ну, то не працюй. Не приймай присягу. Знайди собі іншу роботу.

А цю роботу нехай роблять люди, які готові її робити. В нас таких досить. Місяць тому такі люди йшли без зброї на озброєний до зубів спеіназ. На смерть. І не чекали наказів тягнибоків, кличків чи яценюків. Тому що боролись за свою Батьківщину. І перемогли. І робили це абсолютно безкоштовно, до речі. Я переконаний, шановні, що ТАКІ люди в Криму б також перемогли. Бо не чекали б наказів захищати свою землю. А просто робили свою роботу.

Армія - це не літаки і танки. Того і іншого в нас досить. Це в першу чергу люди. І з людьми в армії ті самі проблеми що в міліції, СБУ, державному апараті. Головна проблема проста - люди не хочуть і не можуть робити свою роботу як слід. А займати місце, отримувати зарплатню та потім хорошу пенсію хочуть. Такі системи, такий відбір, такі люди.

Якщо ми не змінимо цю ситуацію, то за вторгнення Путіна на Схід побачимо схоже на те що й зараз в Криму. І накачування армії грошима та технікою, проведення навчань та мобілізацій цьому мало зарадить.

Найперше в армії нам потрібні відповідні люди на відповідних місцях. Якість людського матеріалу, а не кількість.

армія крим війна дискусія