На Дні українського кіно в Мюнхені прийшли українці. Щоб випити горілки (+ВІДЕО)
В ці дні, з 8-го по 16 вересня у Мюнхен проходить фестиваль «Дні українського кіно». Ця подія, на жаль, випадає із звичного контексту традиційних Днів кіно, коли кіномани збираються докупи, аби відкрити для себе незнану територію. Ну, уявіть собі «велику» прес-конференцію за участю українських кіно діячів, на якій у вигляді масовки присутні близько десятка «юкрейніан» журналістів і жодного німецького. Відверто кажучи, вчергове (тепер уже у Німеччині) почути від Андрія Халпахчі розповідь про непросте становище вітчизняного кіно – ну, це вже навіть не смішно.
АВТОР: Сергій Неретін, Перший національний канал, автор та ведучий програми «Кіно.UA», Мюнхен, з місця подій
Відмазка відсутність німецьких мас-медіа і цікавих гостей взагалі «порадувала» креативністю – вони, мовляв, усі поїхали на Венеціанський кінофестиваль. Тобто, з Мюнхену (який не грає головної скрипки у розвитку кіно в державі) зникли геть всі, хто міг відзначитися у списку прихильників кіно з Юкрайни…
Звичайно, зняти локшину з вух – справа недовга. Та от позбутися неприємного відчуття тупої брехні - значно складніше. Тим паче, що під вечір «німецька громадськість» таки відвідала захід.
Хоча, знову ж таки, цій тусовці більше пасувало слово – вечірка. Адже столи ломилися від страв псевдо-українського походження (як з’ясувалося пізніше – повар-німкеня лише народилася в Україні і про нашу кухню маю поняття уявне), а «Немироф з перцем» важко було оминути рукою – німецькі офіціанти, на відміну від українських, люди всюдисущі.
Втім, справжні німці (яких на тусівці було небагато) ввічливо підіймали п’ятдесятиграмівки, і не менш ввічливо їх потім відкладали…
А от українці – починаючи від дипломатів і закінчуючи студентами-режисерами – не оминали нагоди пригубити. Традиція – велика сила… плюс характеристика!
І вся ця радісна пиятика була приправлена тостами та пафосними речами, котрі теоретично мали би вразити в саме серце присутніх. Теоретично…
На щастя, вечірку перервав показ першої фестивальної стрічки «Короткі зустрічі» Кіри Муратової, що була зафільмована ще 42 роки тому (і потім довгий час пролежала на полиці). Як не дивно, але до кінозали перейшов майже весь присутній у ресторані «Кіномузею» (в цій мюнхенській будівлі і прописалися Дні українського кіно) піпл, а це - близько 150 осіб.
Вже згодом з’ясувалося, що більшість глядачів чудово володіє українською та російською мовою. Адже справді цікавий та частково комічний фільм (що, як не дивно, практично не розгубив власну актуальність) періодично викликав швидкий сміх у залі.
Здогад про напівемігрантське походження фестивальної публіки згодом тільки зміцнився – після перегляду у суцільному галасі чітко чулися все ті ж україно-російські репліки.
Другий же фестивальний день, на жаль чи на щастя, вже не мав схожого на попередній алкогольної розминки. Публіка із цікавістю намагалася спостерігати слабку роботу українського режисера вірменського походження Романа Балаяна – стрічку «Райські пташки», яка побачила світ минулого року.
Між іншим, метр так званого поетичного українського кіно сам же її і представив нечисленним глядачам. Його жива промова викликала помітне пожвавлення серед аудиторії (на відміну від самого фільму), що так само, як і першого дня, складалася переважно з не німців.
Втім, для знімальної групи програми «Кіно.UA» така смішна виїзна кіносесія не має жодного значення. Оскільки її організатори (Українська кінофундація й усім відома горілчана компанія) потурбувалися, аби представники вітчизняних мас-медіа мали про що розповісти своїм глядачам і читачам.
Пресу повезли до центрального офісу компанії ARRI (один зі світових лідерів у сфері виробництва кінотехніки) та найбільшого у Європі, Мюнхенського кіно архіву.
Організатори поступили парадоксально. Збиралися популяризувати українське кіно в Німеччині, а за результатами поїздки вийшло, що журналісти будуть розповідати українцям про кіно німецьке. Проте їх можна зрозуміти: важко популяризувати те, чого фактично не існує.
Між іншим гроші витрачені на цю помпезну подію можна було б пустити на підтримку когось із молодих режисерів. Толку для просування українського кінематографа було б однозначно більше.
