Чи стане Церква мотором протесту? Яку роль на #Євромайдані відіграє релігія

Фігура священика, який мовчазно стоїть та молиться за мирний хід протесту, не викладає подиву. На Майдані представники релігії - скрізь: можна побачити навіть адептів РУНВіри. Українські протестанти з задоволенням слухають відкриті літургії, міркують над словам екс-керівника Української греко-католицької церкви Любомира Гузара. «Ми хочемо допомогти вам, щоб спільними силами ми побудували нормальну державу, - виразно промовляє Блаженніший. При Божій допомозі чинімо добро!».

Чому я на Майдані

З Віктором Єленським, неодноразовим учасником листопадних Майданів і професором Українського католицького університету, ми спілкуємось у одному з кафе на Подолі, де гучно і нав’язливо лунає російська автентична музика. Він підписує мені свою нову книгу «Велике повернення», яка присвячена возз’єднанню релігії з глобальною політикою і міжнародними відносинами.

«Що ви думаєте про промову Блаженнішого Любомира Гузара і увагу організаторів Майдану до релігійної легітимації?», - запитую в доктора філософських наук. Єленський відповідає: «Увага Майдану до релігії і релігійних авторитетів зокрема є певною мірою маркером, який свідчить про чільне місце релігії у суспільному житті України».

Священик перед "людським щитом" між "Беркутом" та основною масою протестувальників

Це цілком і повністю вписується в його концепцію повернення релігії у суспільну тканину. Українські релігії та її окремі представники виявились не такими, якими їх малювали в російськомовних посібників з наукового атеїзму: соціальними рахітами та бездіяльними громадянами.

«Я вийшов підтримати Евромайдан у якості громадянина України, Духовне управління на подібну діяльність мене не уповноважувало», - розповідає про свій досвід мирного протесту Саїд Ісмагілов, муфтій розташованого у Києві Духовного управління мусульман України «УММА» (ДУМУ «УММА»)

Українські мусульмани – це окрема історія того, як європейський вектор стає наслідком холодних розрахунків та прагматичного мислення.

«Виходячи на Майдан, я розумів, що багато мусульман з Донбасу і Криму прискіпливо дивляться на мене, - каже 35-річний Ісмагілов про мотиви своїх протестних дій. Таким чином, мій крок став інструментом привернення уваги до правдивої картини Майдану мусульман не тільки Донбасу, але й Європи та арабських країн». Муфтій жалкує, що допоки тільки ДУМУ «УММА» оприлюднила свою позицію щодо України та ЄС.

«Як муфтій, я глибоко переконаний, що для розвитку ісламу украй важливе політико-економічне приєднання України до територій, де має місце панування закону і лояльність до прав і свобод громадян», - підсумовує він свою позицію.

Втім, більшість опитаних автором цих рядків вірних різних релігій у розмові рідко посилаються на конфесійні риси, які могли б стати перепоною для участі у політичних акціях. Можливо, це сталося тому, що найбільш консервативна аудиторія залишилась вдома.

Аргументацію Ісмагілова про бажання вижити сьогодні і гідно жити завтра повторює отець Костянтин Холодов, священик Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП).

Його конфесія ніколи не втрачала шанс побачити в українських життєвих реаліях не тільки духовну, але й політичну складову, тиск Росії або УПЦ Московського патріархату тощо. «Якщо ми ще раз не вийдемо, «здравствуй» Білорусь і клуб пострадянських диктаторів.

Я ночую сьогодні на Майдані», - пише 39-річний Холодов на своїй сторінці у Facebook 25 листопада і вирушає пектись про своїх вірних, які – наче ми живемо у Середньовіччі – в ніч з 30 листопада на 1 грудня врятувались від «Беркуту» у стінах Михайлівського монастиря УПЦ КП. «Як священик і як чоловік, я вимушений відреагувати на оголошення війни. Я приймаю оголошення. Оскільки у мене вибору немає, я йду», - каже він.

Але Холодов не один. За його спиною – підтримка 19% українців, які відносять себе до УПЦ КП та солідарні з її заявою, яка була оприлюднена однією з перших. «Ми – це ви!», - радісно каже священик про заяву: «Київський патріархат – з українським народом». Але релігія повертається не тільки «знизу» - через окремих суспільно активних вірян, – але й «зверху», через бажання церков впливати на значущі державні процеси.

Традиційний шпагат УПЦ МП

Але не все так просто в інших українських церквах. Може звучати банально, але Майдан як спосіб суспільного мислення став каменем спотикання для конфесій, чия політична теологія тяжіє до симфонії з державою.

Про традиційний шпагат УПЦ МП по-інсайдерськи вірно каже оглядач газети «Дзеркало тижня» Катерина Щоткіна: «Причина цієї обережності, стриманості в оцінках і навіть подекуди демонстративної відстороненості від майданної "суєти суєт" — спроба укотре зберегти рівновагу і мир усередині церкви». Православна церква з народом, але таємно, у просторі храму. «Нашій Церкві PR за рахунок політичних акцій не потрібен». Саме так можна сформулювати відповідь прес-секретаря митрополита Володимира Георгія Коваленка на запитання, чому на Майдані немає священиків УПЦ МП. Його слова викликали протест з боку (на даний момент) 16 священнослужителів, які наголосили на зближенні з «християнською Європою».

Різні протестанти

Не зовсім спокійно і в різнокольоровій хаті українських протестантів. Більшість з них після кривавого розгону Євромайдану в ніч з 30 листопада на 1 грудня гостро висловилась і засудила порушення елементарних людських прав. «Апофеозом беззаконня та панування безвідповідальності перед Богом» називає дії Януковича колишній радянський дисидент, а нині єпископ Собору незалежних євангельських церков України Анатолій Калюжний.

На відміну від своїх колег по стану, очільник найбільшого протестантського об’єднання – Союзу баптистів України – В’ячеслав Нестерук дав кон’юнктурне інтерв’ю московському ЗМІ. У ньому від імені «українських братів» (тобто, треба розуміти, що навіть від імені Турчинова, Унгуряна, Решетнікова та ін.) він запевняє, що «ми завжди намагаємось бути аполітичними» та «нашої активності на Майдані немає».

Спростувати цю інформацію викликалась група протестантських викладачів протестантських ВНЗ. Їхній вердикт: позиція Нестерука – його приватна позиція, нейтралітет у питаннях прав людини – абсурд. Треба додати, що аналогічні дискусії (які демонструють строкатість політичних платформ віруючих українців) точаться майже скрізь.

Плече Церкви

Чи стануть майже одностайні заяви глав українських церков про засудження побиття студентів «Беркутом» 30 листопада та повільна промова Блаженнішого Любомира Гузара провісниками нової ролі релігії як сили, що консолідує та об’єднує? «І так, і ні» - каже 35 -річний о. Петро Балог, римо-католицький священик-домініканець, і переводить нашу бесіду в історичне русло.

У 80-90-х роках минулого століття Католицька церква у Польщі була посередником між профспілкою «Солідарність» (яка пізніше дала країні першого Президента Леха Валенсу) та комуністичною державою. Віктор Єленський у своїй книзі про це пише: «Церква була в той час унікальним джерелом масового протесту, опору проти комунізму й зміцнення національної ідентичності».

Та ж сама церква у Бразилії, Арґентині, Чилі і Сальвадорі стає на бік бідних та пригнічених, за що їй треба було заплатити життями священників: у лютому 1980 року архієпископ Сальвадора Оскар Ромеро вручає Папі меморандум з іменами 896 чоловік, що загинули від рук терористів. Серед них – 11 священиків та 30 релігійних активістів.

Чи можливо, що притаманна релігійним людям жага справедливості та моралі, як і в Польщі, об’єднає людей під різними політичними прапорами? «На відміну від нашого сусіда, в Україні не існує монопольного голосу єдиної церкви, - розповідає Балог, неодноразовий учасник Евромайдану. Все розділено, і дві найбільші церкви майже ніколи не сходяться у одне місце. Тому мріяти про повторення ситуації, яка була у Польщі 80-х, неможливо: тільки на прощі у Ченстохові завдяки діяльності примаса Стефана Вишинського зібралось біля 1 млн чоловік. Порівнювати складно».

Якщо з коментатором можна дискутувати стосовно цифр (адже кількість «протестантів» станом на перше грудня сягнула півмільйона), то з його оцінкою стану християнських церков сперечатись все ж таки не варто. «Якщо ж церкви візьмуть власну конфесійність у дужки і висловлять свою позицію стосовно соціального питань та прав людини, то суспільство до них може прислухатись», - впевнений Балог.

У книзі своїй «Релігія і світова політика» Мадлен Олбрайт розповідала, як високоосвічені американські аналітики у 60-х роках минулого століття проґавили релігію як інструмент розуміння поведінки людини у Ірані. І США його втратили.

Колишній депутат ВР VI-го скликання Віктор Уколов переконує, що сьогодні повторювати це не варто: «Віруючі люди чесні самі з собою. У ключовий момент історії вони не залишаться осторонь».

*******

Важлива складова бюджету інтернет-видання TEXTY.org.ua- пожертви читачів

Якісна і нерозважальна журналістика, яка працює в інтересах публіки, потребує затрат і в принципі не може бути прибутковою. Але натомість вона є суспільним надбанням, як, наприклад, чиста вода. Тому фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Якщо ви здійснили пожертву, повідомте будь ласка нам на адресу texty.org.ua (равлик) gmail.com Це потрібно для того, аби ми могли відзвітувати вам, куди витратили зібрані кошти

Як можна перерахувати кошти:

EugeneLakinsky(НА)gmail(КРАПКА)com - наш рахунок на ПейПел;

096 551 68 93 - гроші на рахунок можна слати і на телефон - це Київстар. У Київстару з'явилася можливість перевести гроші з телефону на кредитну картку. Телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua @ gmail.com

релігія Євромайдан Церква