Пляшка горілки має коштувати 40 грн. За нинішніх цін нація спивається

Хто живе у спальних районах великих міст, погодиться зі мною: коли пізно увечері вертаєшся з роботи, купити хліба – велика проблема(якщо поруч нема супермаркету), а от пивка – скільки завгодно, та й горілочки – не проблема. Причому дешеве пиво трохи дорожче за паляницю, а дві паляниці – ось тобі й чекушечка. Випив – забувся, нащо той хліб?!

Така нехитра алкогольна арифметика навряд чи випадкова. Ринкова економіка, побудована на балансі попиту і пропозиції, взагалі не схильна до випадковостей, особливо у своєму базарно-районному вимірі. Виходить, увечері людям увечері хильнути чарку потрібніше, ніж повечеряти. Виходить, таких в спальних районах більшість, адже під їхні смаки налаштовується місцевий дрібний бізнес.

За статистикою далеко ходити не треба – за роки незалежності споживання тільки горілки зросло на 30% (Насправді не споживання, а виробництво - прим. ред.). А якщо зважати, що пиво в СРСР нерідко було дефіцитом, то алкогольний рекорд останніх 18 років виглядатиме ще переконливішим.

Радянські часи теж не назвеш роками тверезості. При поміркованих обсягах державного виробництва тоді стрімко розвивалася «галузь» самогоноваріння, коли запаси спиртного ледь не кожної української сім’ї вимірювалося відрами.

І горбачовська антиалкогольна кампанія з вирубування виноградників теж добрих спогадів не варта. Родич одного мого знайомого, людина, що вже не один рік виступає у «професійний» алкогольній лізі, так висловив свої враження від перших у своєму житті відвідин супермаркету: «50 років прожив, а навіть і не здогадувався, що стільки сортів горілки буває!»

Ринок, реклама та інші атрибути суспільства споживання зробили свою справу: пити стали більше, активніше і завзятіше. Та чи варто звинувачувати в усьому маркетинг, який на Заході працював завжди, а алкоголіків було менше, ніж в нас?

Напевне, в нас утворився свій, специфічний коктейль: споживацтво плюс багатовікова пристрасть до оковитої, оспівана в піснях і легендах. І якщо в тій таки Європі всіляко намагаються приборкати масове споживання спиртного, то в нас одне алкогольне лобі б’ється з іншим алкогольним лобі, намагаючись провести різницю між пивним і непивним алкоголізмом.

Хоча рецепт поміркованої, проте ефективної, боротьби на Заході знайдений і працює. Вчені Університету Флориди провели доволі показове дослідження, яке доводить, що обсяги споживання алкоголю напряму залежать від цін на нього. Що дорожчим є спиртне, тим менше його купують, причому всі – молоді й старі, «аматори» і «профі».

Прибічники пиятики як головної «національної особливості», звичайно, можуть заперечити: що це, мовляв, на Заході буржуї звикли кожну копійку рахувати, наші люди «все пропьют, а флот не опозорят», і підвищувати ціни на алкоголь – тільки зайвий раз загострювати соціальне невдоволення і сприяти розвитку чорного ринку.

Але, по-перше, в Україні нині вже є чимало людей, які справді раціонально розпоряджаються своїми фінансами і не дозволять собі витрачати зайвого на алкоголь. По-друге, самогоноваріння як альтернатива «казенці» - це прийом радянських часів, коли цукор коштував копійки, а буряків в колгоспі можна взагалі було на дурняк натирити, то ж і собівартість кінцевого продукту була відповідною. Тепер проблема «сировини» стоїть куди гостріше, ніж 20 років тому.

По-третє, самогон – це непрестижно, особливо серед молоді, навіть містечкової. По-четверте, чорний ринок тому так і називається, що за участь у ньому передбачена кримінальна відповідальність. Якщо правоохоронні органи всерйоз візьмуться за виробників «лівої» горілки, то надприбутки цієї галузі не будуть захмарними.

Думаю, що серйозна і ефективна антиалкогольна кампанія в Україні має полягати в тому, щоб алкогольні напої подорожчали бодай удвічі. Тоді на випивку треба буде заробити. Сьогодні «нарити» на пляшку можна, не надто напружуючи м’язи чи звивини. А коли півлітра простенької горілка правитимуть гривень по 40, споживач матиме вибір: або залишитися вірним своїй звичці і переходити у «професійну лігу»: промишляти дрібним криміналом чи видобувати спирт в екзотичний спосіб з гуталіну чи клею БФ, або пити зрідка і в менших дозах. Останній спосіб життя вочевидь обере більшість співвітчизників.

Є ще третій варіант: заробляти ще більше грошей і купувати спиртного як і раніше. Але й такий спосіб рано чи пізно приведе до вибору: горілка або робота.

А щоб подорожчання горілки не стало джерелом для горілчаних королів, які славляться своєю бізнес-культурою, подорожчання має відбуватися за рахунок акцизів(відома європейська практика). Гроші ж з нових високих акцизів можна спрямувати на вкрай важливі національні програми(недарма ж акцизи називають «податком на гріх»), наприклад, на комп’ютеризацію сільських шкіл – тоді ні в кого язик не повернеться сказати, що хтось наживається з дорогої горілки.

Реклама алкоголю й тютюну так само не повинна викликати дискусій. Захочуть виробники рекламувати свої бренди - нехай опанують якусь «мирну» продукцію: соки, безалкоголка, і вже через них рекламують свої ТМ. Більших поступок тим, хто споїв і підсадив на тютюнову «голку» не одне покоління українців, робити напевне не варто.

дискусія україна алкоголізм