Кшиштоф Зануссі: Навіщо ваші політики так багато сперечаються?

У свої сімдесят років польський режисер Кшиштоф Зануссі виглядає як огірок – свіжо й зелено. Під час розмови з ним складається враження, що він тільки недавно дорвався до камери й спішить передати власні думки якомога ширшому колу розумних людей. Хоча насправді за його плечима тисячі кілометрів відзнятої плівки, тобто понад 80-ти фільмів.

От і зараз, - не встигли глядачі переварити його свіжу стрічку «Серце на долоні» з Богданом Ступкою у головній ролі, - як Зануссі вже думками в іншому, ще не знятому, фільмі. Якби таке завзяття і цікавість до життя бодай кільком нашим режисерам, то дивись, і кіно б у рідній неньці відродилося у стислі терміни.

- Це правда, що вашу останню стрічку «Cерце на долоні», яка знімалася також і в України, не сприйняли у рідній Польщі?

- Так, не приховуватиму – цього разу польська критика була безжальною по відношенню до мене. І знаєте чому? Тому, що в ній засвітилася популярна польська співачка та секс-бомба Дорота Рабчевська (Дода) – це здійняло величезну хвилю негативної критики у культурному середовищі моєї країни. Але ж я насамперед звертався з філософським посланням до розумної публіки, а не до широкого загалу через участь поп-зірки, як багатьом здалося…

Звісно, ця дівчина дуже контрастує зі мною та моїми картинами, бо в неї імідж грубої, скандальної хамки. Отож усі здивувалися, чому вона взагалі погодилася грати у фільмі роль співачки, яка виступає на оргіях у сильних світу сього.

Щоправда, у фіналі вона вже виконує арію Норми (Casta diva) з опери Беліні. І я спеціально додав там коментар: будь-яка людина здатна рулити власним життям так, як їй до вподоби.

Так от, оцей месседж польські глядачі чомусь і не узріли. Натомість глядачі інших країн, де ця актриса не є відомою, - правильно «прочитали» суть мого фільму.

- Як сьогодні поляки сприймають нашу країну?

- Мені здається, що Україна - як держава і як нація - на якомусь етапі призупинилася у розвитку на відміну від інших держав Європи. І це при тому, що за часів Київської Русі вона була надзвичайно розвиненою європейською країною. Так уже сталося, що пізніше Україна тривалий час була залежною від інших імперій, внаслідок чого поступово втрачала власну ідентифікацію.

Але зараз, особливо після Помаранчевої революції, ви почали швидко надолужувати втрачене. Я постійно спостерігаю за українцями, і бачу, що вони вже самі усвідомлюють, чим відрізняються від інших націй.

Я знаю, наприклад, що у вас триває відродження мови. Якщо ще якихось тридцять років тому українці соромилися говорити рідною мовою, то зараз ситуація зовсім інакша. Це є прямим свідченням того, що ви на вірному шляху.

Я постійно зустрічаю українців в різних куточках світу і бачу, що вони не забувають рідну країну, постійно мріючи повернутися до неї. В мене це викликає захоплення і говорить про те, що ваші люди пишаються власним громадянством.

- Ви випадково не стежите за нашим політичним життя?

- Стежу… але воно мені незрозуміле. Навіщо ви так багато сперечаєтесь? Це ж небезпечно! Ваша країна перебуває і без того в жахливому стані… Політикам варто замислитися над її майбутнім та вийти на шлях примирення, а не суперечок.

Крім того, українці голосують не зовсім мудро на виборах. І той факт, що олігархи суттєво впливають на життя всередині країни, теж є недобрим фактом. Хоча… (Зануссі замислюється – ZaUA.org), можливо, у певний момент це і було необхідно. Словом, це ознаки молодої демократії. Ми у Польщі сподіваємося, що ваша країна, не дивлячись на численні труднощі, розвиватиметься у кращий бік.

Головне - що українська нація вже не спить, а прокинулась і починає потихеньку підійматися.

- Я так розумію, що польська політична ситуація вас теж цікавить...

- Аякже! Я ж громадянин власної країни й мушу цікавитись її життям. Також я повинен розуміти, що відбувається у вас, оскільки ви є нашими сусідами.

Між іншим, мені чимало разів пропонували більш активну політичну роль – бути депутатом, міністром… дипломатом! Ось, зовсім нещодавно був варіант стати послом Польщі у Москві. Як ви розумієте, я відмовився. Оскільки чітко усвідомлюю, що можу зробити значно більше у своїй сьогоднішній іпостасі режисера, ніж в якійсь іншій.

Найцікавіше, що мені, можливо, навіть ближчою є роль дипломата або політика… Та світ кіно одного чудового дня поглинув мене назавжди.

- Враховуючи той факт, що ви свого часу здобули філософську освіту, хто з філософів вам на даному етапі життя близький?

- Знаєте, мені легше зараз сказати, кого я з них ненавиджу... (сміється) З філософської точки зору мої останні фільми близькі до постмодернізму. Отож, я не переношу залишки марксизму у таких філософів як Фуко, Даріда – вони прагнуть знищити ті цінності, на яких постала Європа.

Вони намагаються довести, що все у цьому світі відносно, не існує ніяких цінностей, а між добром і злом немає суттєвої різниці. Це повна руйнація основ нашої культури та цивілізації. І оскільки у таких країнах, як Польща, Україна або Росія постмодернізм отримав певну підтримку, то я намагаюся усіляко знущатися з нього за допомогою власних фільмів.

Розумієте, є чимало філософів, думки яких мені цікаві і яких я поважаю… Але нині інакші часи, які потребують нових думок, нових філософів… а їх чомусь немає.

Ба більше - потрібен новий стиль філософії. Адже науковий та технологічний розвиток приніс нам нові можливості й засоби. Їх теж потрібно переносити на філософію. Відтак я з нетерпінням чекаю тих часів, коли наука надасть людині обладнання для мислення.

- Вас хвилює становище сучасної культури?.. Адже її висока планка постійно знижується – приміром, кіно, що демонструється у кінотеатрах, давно перестало бути поживою для мозку.

- Ви праві, нині у кінотеатрах неможливо побачити фільми, які змушують думати. Бо масове кіно за останні двадцять років стало серйозним бізнесом – йому постійно потрібні блокбастери, щоб «вибивати» гроші з людей.

Звісно, це зв’язує руки великим студіям і зменшує коло вибору для кінопрокатників, хоча раніше такого не було. Ось тому у світі постійно виникають нові кінофестивалі, на яких можна побачити нештамповане кіно.

- Ви самі шукаєте теми для власних стрічок чи вони вас знаходять?

- По-різному трапляється… Але це завжди зустріч, у якій присутній момент таїнства. Буває, що тривалий час та чи інша тема несвідомо висить у моїй пам’яті, поступово проростаючи й доходячи до потрібної кондиції. Якісь творчі задуми за певних обставин здатні втілитися у реальність, а якісь залишаться у вічному очікуванні.

Я годуюся ідеями для власних фільмів з життя, а не з літератури чи з кіно. Прототипами героїв моїх стрічок зазвичай стають люди, які оточують мене у реальному житті.

- А себе самого ви часом не втілюєте у власних фільмах?

- Та звичайно! Колись французький письменник Густав Флобер сказав: «Мадам Боварі - це я». Відтак будь-який режисер вкладає частинку себе у героїв своїх стрічок.

Приміром, в «Серці на долоні» головна роль відведена самогубцю… Звісно, це не означає, що я маю суїцидальні нахили, але я спробував уявити – як це: мати їх; за яких обставин людина здатна вкоротити собі віку.

Я везунчик по життю і в мене завжди все складалося добре. Тож я не маю мотивів для згубного вчинку. Але ж це так цікаво – поміркувати, а як могло би бути, якби мене переслідувала тотальна невдача – це неначе проекція мого мислення, а значить теж я.

- Про що буде ваша нова картина?

- Знаєте, є така думка, що письменник постійно пише один і той самий роман… Отак і режисер – все життя він знімає один і той самий фільм. У моїх стрічках завжди присутнє зло як суперник, як небезпека, як напад… зрештою, як спокуса для людини.

Отож у моєму новому фільмі обов’язково буде присутнє нове обличчя зла, що неодмінно прагнутиме знищити добро, не допустити його існування, аби людина позбавилася внутрішньої чистоти.

Я бачу таке бажання у сучасному світі, оскільки багатьом лихим людям легше жити знаючи, що інші теж нечисті. Тим не менш, я переконаний, що на нашій земній кулі ще лишилися чисті люди. Ось про них і розповідатиме моя наступна картина.

- Ви відшукали для себе відповідь на питання про сенс життя?

- На такі питання взагалі-то не існує відповіді… Втім, буває, що я знаходжу відповідь увечері, але вже вранці з’ясовується, що потрібно підшуковувати інший варіант. (сміється) Скоріше за все, сенс у переживаннях… Але точної відповіді на це питання я не знайшов. Тому вважаю себе щасливою людиною.

- І насамкінець - про що ви мрієте?

- У моєму сімдесятирічному віці я вже не повинен дозволяти собі мріяти. Тому єдине, що я хочу – це продовжувати життя, яке я маю і якому я так радію.

Відео з розмовою із Кшиштофом Зануссі дивіться у розділі "Відео"

польща кіно культура