Зона абстрактної торгівлі. Угода про вільну торгівлю не діятиме в СНД і не загрожує руху до ЄС

Новина про те, що 18 жовтня вісім країн СНД (Росія, Україна, Білорусь, Казахстан, Вірменія, Киргизстан, Молдова і Таджикистан) підписали договір про зону вільної торгівлі, стала для українського політикуму несподіванкою. Як наслідок, спікери від різних політичних сил, коментуючи цю подію, по великому рахунку не знали, що саме підписано. Відповідно, коментарі носили ритуальний характер: регіонали та їх підспівувачі угоду схвалювали беззастережно, опозиціонери реагували на неї в стилі сакраментального «Пропало всьо».

Особливо відзначився в цьому трагедійному хорі опозиціонерів екс-президент Віктор Ющенко: "Так само, як Харківський договір закрив нашу інтеграцію в галузі безпеки, так вчорашні договори... закрили нашу інтеграцію в галузі торговельної політики до Європейського Союзу", - сказав він. - "На одній території двох зон вільної торгівлі бути не може..."

Залишається відкритим питання – чи то Віктор Андрійович переплутав зону вільної торгівлі з Митним союзом, чи це просто була рефлекторна «реакція відторгнення». Справедливості ради треба зазначити, що через кілька днів до Ющенка таки дійшло, і він заявив: "Я вітаю Зону вільної торгівлі, але без вилучень та обмежень".

Своє слово з цього приводу сказав і Євросоюз: за офіційним повідомленням представництва ЄС в Україні, Європейський Союз вважає, що підписаний Україною 18 жовтня договір про зону вільної торгівлі між країнами Співдружності Незалежних Держав не перешкоджає підписанню аналогічного договору між Україною і Євросоюзом.

"Країни СНД, включаючи Україну, можуть містити торговельні угоди відповідно зі своїми економічними пріоритетами, в тому числі інші угоди про зону вільної торгівлі (ЗВТ)... Відповідно, ця ЗВТ сама по собі прямо не впливає на наші двосторонні торговельні відносини із цими країнами".

Таким чином, ЗВТ не блокує Україні шлях до європейської економічної інтеграції. Однак залишається відкритим інше питання: що ж, власне, підписала Україна 18 жовтня, і які наслідки це матиме для нашої економіки?

Для початку визначимося з тим, що таке, власне, зона вільної торгівлі, і чим вона відрізняється від митного союзу. Якщо говорити максимально просто, то країни, що входять у ЗВТ, погоджуються 1) не нараховувати вивізне мито на товари, що експортуються з їхньої території на територію країн-членів ЗВТ; 2) не нараховувати мито на ввезення на свою територію товарів, вироблених у країнах-членах ЗВТ.

Натомість митний союз передбачає не просто "нульовий варіант" по миту, а узгоджену митну політику для всіх країн-членів цього союзу, і взаємний перерозподіл митних платежів (як приклад - Білорусь після вступу до Митного союзу з Росією та Казахстаном була змушена підвищити ввізне мито на імпортні легкові автомобілі, що стало однією з причин нещодавньої валютної кризи в країні). Таким чином, зона вільної торгівлі не є завадою для входження в інші угоди про вільну торгівлю, а от митний союз де факто поставив би на таких намірах України хрест.

Якщо ж говорити про угоду про вільну торгівлю в межах СНД, то її укладання - це довга (і досить-таки нудна) пісня. Почалося все ще в 1994 році, однак із спадом впливовості СНД як наддержавного об'єднання колишніх республік ССРС цей процес сповільнився, а країни СНД натомість почали укладати угоди про вільну торгівлю в двосторонньому форматі.

Таким чином, той "несподіваний" договір, який підписав Азаров у Санкт-Петербурзі, насправді не є несподіванкою - його збиралися підписати дуже давно.

А як щодо зобов'язань про безмитний доступ на наш ринок "пострадянських" товарів? Адже в угоді про вільну торгівлю не йдеться про "нульовий варіант" для всіх підписантів: вона містить розлогий Додаток, в якому перелічено ті винятки, які під правила угоди не підпадають. Можливо, ми тут щось випустили з поля зору, і отримали в результаті гірші умови, ніж наші сусіди?

До певної міри це дійсно так. Не доводиться сумніватися, що найвигідніші винятки для себе прописала Росія. Висновок про це можна зробити, якщо переглянути перелік тих номенклатур товарів, які підпадають під ті чи інші обмеження - в Росії цей список найбільший (за винятком Таджикістану, який підписав угоду з такими застереженнями, що сам факт входження його в зону вільної торгівлі стає сумнівним).

Цікаво, що найпоширеніша митна претензія до України - це експорт нашого цукру, який по ставці 340 дол. за 1 т хоче оподатковувати Білорусь, Казахстан і Росія. У Молдови теж є претензії до цукру і до спирту, казахи збираються оподатковувати українську горілку (2 євро за літр). У нас же питання мита на товари з СНД взагалі зводиться до "цукрової" теми - це цукор білий та з цукрової тростини, лактоза, насіння цукрового буряка.

Значно обширнішим (і цікавішим) є перелік тих товарних номенклатур, на які Україна буде нараховувати мито під час їх експорту за кордон. Це, зокрема, брухт кольорових металів, насіння соняшника та льону, мідь, нікель, цинк, вольфрам, велика рогата худоба, шкіри тощо. Найбільшою мірою (за кількістю номенклатури) вивізне мито стосуватиметься Росії, на другому місці - Казахстан, на третьому - Молдова.

Однак насправді цей перелік має вельми умовне значення. Чому? А тому, що якби раптом завтра виявилося, що є не вказаний у Додатку товар, який Україні невигідно безмитно експортувати, чи, навпаки, допускати на нашу територію, в договорі є як мінімум три механізми, які дозволяють це зробити.

Перший - це т.зв. "спеціальні захисні заходи". Якщо Україна вважатиме, що якісь товари завдали шкоди та/або створили загрозу завдання шкоди національній промисловості, вона матиме право запровадити на них захисне мито. Підставою може стати різке збільшення обсягів експорту певного товару в Україну, або його продаж по ціні, яка нижча за ціну українських виробників.

Другий механізм - це антидемпінгові заходи. У разі зумисного постачання на наш ринок товарів за заниженою ціною (демпінг) Україна - як і будь-яка інша країна, що підписала угоду - матиме змогу ввести мито чи квоти на цей товар.

Третій механізм - це обмеження з метою забезпечення платіжного балансу. Мова йде про те, що країни-учасниці угоди мають право обмежувати імпорт на свою територію, якщо він призводить до "перекосу" платіжного балансу (тобто, країна купує товарів більше, ніж продає).

Що можна сказати з приводу цих трьох механізмів? Те, що за їх допомогою можна за бажання "перекрити кисень" будь-якій статті експорту чи імпорту, якщо таке рішення буде прийняте владою країн-учасниць угоди.

Це означає, що договір про зону вільної торгівлі фактично нічого не змінює порівняно з тією практикою, яка наразі склалася в торгівельних стосунках країн СНД. А саме - якщо все добре, то буде все добре, а якщо раптом стане погано, то буде погано, незважаючи ні на які угоди.

Тож навіщо було взагалі підписувати цей договір?

Нема таємниці в тому, що найбільше в підписанні угоди була зацікавлена Росія. І причини цьому не так економічні, як політичні. Російський прем'єр Путін, який у вересні оголосив про своє повернення на президентську посаду, заодно оприлюднив нову кремлівську політичну доктрину - відновлення євразійського простору.

Звісно, новою цю ідею реанімації СРСР можна назвати умовно, але так відверто, та ще й в контексті повернення Путіна на російський трон, це євразійське питання озвучилося чи не вперше. Тому для Росії вигідні процеси на теренах СНД, які свідчать про "євразійське просування" під проводом Путіна. Хай навіть реального економічного сенсу в таких декоративних процедурах небагато.

Зате вони мають неабиякий політичний потенціал. І саме в цьому - головна загроза для України. Договір про вільну торгівлю не зменшує наш суверенітет. Але він може стати тим чоботом (чи валянком), який Росія просуне в щілину українських дверей. І тиснутиме, відкриваючи шлях черговим євразійським ініціативам.

Найкращим засобом протидії цьому тиску був би довгоочікуваний вступ України в зону вільної торгівлі з Євросоюзом. Однак тупа впертість Януковича, якому дуже хочеться бачити Тимошенко за гратами, може завести охолодження стосунків із Заходом так далеко, що Україна зупиниться буквально за крок до вільної торгівлі з Європою.

економіка дипломатія україна росія