Укртелеком без мережі. Дротове радіо скоро зникне.

Усі обговорюють, хто саме купив "Укртелеком". Але варто звернути увагу на інше: підприємство володіє й мережами дротового радіо. Невідомо, чи передбачив Фонд держмайна у переліку умов для нового власника їх обслуговування. Національна радіокомпанія, яка транслює свої передачі здебільшого через проводові мережі і частково через ефір на ультракоротких хвилях, і до приватизації "Укртелекому" втрачала аудиторію через руйнування мереж, а з приватизацією перспективи державного радіо стають зовсім непевними. Так само, як і перед обласними і районними "брехунцями".

В дротах розбирався: Олег Пустовгар, начальник управління інформації Полтавської облдержадміністрації у 2005-2009 рр.

Аби зрозуміти ситуацію, подивимося на загальноукраїнську проблему на прикладі Полтавщини.

Чи забажає новий власник виступити в ролі, як нині модно говорити, соціально відповідального бізнесу?

А переважна більшість районних комунальних радіостанцій, принаймні, на Полтавщині, знаходяться «в проводах», бо не мають ліцензій на ефірне радіомовлення. Їм залишається одне - тихенько помирати.

На численних засідайлівках в ОДА керівники Полтавської філії ВАТ „Укртелеком” не раз наголошували на збитковості дротового радіо. Стверджували, наприклад, що у 2008 році орієнтовна річна сума збитків задля обслуговування обласної мережі, яка на 40% складається із повітряних ліній, склала 7 млн. грн. З іншого боку, альтернатив, особливо у сільській місцевості, дротовому радіомовленню, яке все ще важливе для людей досі немає. Не варто забувати також про потреби цивільної оборони.

Йдеться про загрозу інформаційній безпеці держави. В океані російськомовного вітчизняного радіопростору перший канал НРКУ (УР-1) є одним з небагатьо україноцентичних медіа. Тут панує українська мова і культура. В ефір виходять громадсько-політичні, соціально-економічні, літературно-художні, музичні, дитячо-юнацькі.

Другий канал НРКУ «Промінь» (УР-2) є інформаційно-музичним, робить акцент на культурно-мистецькому житті, знайомить із сучасною українською та зарубіжною естрадою, а також з класикою, джазом та альтернативною музикою.

Третій канал виходить під назвою «Радіо «Культура». Канал духовного відродження» (УР-3). Їх ще в дев’яності можна було слухати через т. зв. трикнопкові(УР-1,УР-2,УР-3) приймачі дротового радіо. Ніяк не можу погодитися з тим, що ці радіо і в кращі часи слухали винятково інтелектуали, а «простому народу», мовляв, подавай маскульт («піпл хаваєт»!).

Пригадую, як на прийом до мене у 2005році приїздили трактористи із Велико-Багачанського району і благали: «Поверніть нам «Промінь»!

На Полтавщині щороку зникає 20 тисяч радіоточок!

І це при тому, що наша область вважається відносно благополучною. За кількістю радіоточок на 100 сімей (щільності) Полтавська облфілія «Укртелекому» у 2009 році мала «бронзу» - 3 місце в Україні після Київської та Харківської областей. А от за кількістю основних радіоточок – почесне 5 місце: Харківська – 325 тис., Донецька – 204 тис., Дніпропетровська – 204 тис., Львівська – 197 тис. Цьогоріч Полтавська область знаходиться на позначці 143 тис. радіоточки.

Водночас чимало полтавців зіткнулися з проблемою – де придбати радіодинамік для отримання сигналу державного радіо? Головна причина дефіциту у тому, що вітчизняна промисловість «дротових» радіоприймачів не виготовляє. На недавній прес-конференції голова Полтавської ОДА Олександр Удовіченко назвав дротовий вид мовлення «архаїчним». Але, за такою логікою «архаїчним» можна назвати й кабельне телебачення, оскільки спосіб донесення сигналу є майже ідентичним!

Очевидно, що загальмувати зникнення мережі неможливо без обладнання новобудов відповідними телекомунікаціями.

Законодавство передбачає, що «всі закінчені будівництвом житлові будинки обладнуються мережами і пристроями телекомунікацій загального користування - зв'язку, телебачення, проводового мовлення».

З мережами кабельного телебачення жодних проблем, бо це приватний бізнес. Що ж до державного радіо, то проза життя така: дротових мереж немає в жодному будинку, збудованому в Полтавській області протягом останніх п’яти років.

Наївне прагнення автора цих рядків спробувати системно вирішувати проблему не знайшло тоді відгуку у заступника голови ОДА, який курував будівництво. А тут не треба мудрувати зайвого, просто слід домогтися виконання законодавства. Чи стане на це снаги чинній владній команді - покаже час.

У Росії діють, а в Україні балакають

Приміром, свого часу у столиці Росії з огляду, нібито, на «необхідність оперативного сповіщення про надзвичайні ситуації в умовах загрози мусульманського тероризму», мерія Москви з ініціативи Лужкова розробила і впровадила програму розвитку дротового радіо. Тож, москвичі завдяки оптоволоконним лініям слухають не лише столичну комунальну радіостанцію, а й державні. Подібна практика притаманна і ряду країн західної цивілізації. Наприклад, дротове радіо успішно функціонує у багатьох штатах США.

НРКУ має дуже мало ліцензій на мовлення у популярному сучасному FМ-діапазоні, натомість сигнал поширюється, як і в часи УРСР, через нижні частоти.

На останній колегії Держкомтелерадіо президент НРКУ висловився проти подальшої експлуатації передавачів діапазону УКВ (ультракороткі хвилі).

Хоча в окремих регіонах через брак коштів не працюють передавачі, що транслюють сигнал навіть у цих частотах. Скажімо, на Полтавщині простоюють передавачі у п’ятьох районах області

Щоправда, ефіром першого каналу НРКУ теоретично охоплено понад 80% населення Полтавщини у смузі «радянських» частот 69,9-74 мегагерц. Втім, правдою є й те, що вітчизняний ринок заполонили російські, китайські чи європейські приймачі, де зазвичай налаштування на ці частоти немає, а якщо і є, то якісний сигнал національного радіо зафіксувати можна лише з великими труднощами. Старі ефірні приймачі з „радянським” ( нижнім) діапазоном лишилися хіба в деяких людей старшого віку та у автомобілях радянського виробництва.

Дротове радіо не може перейти на частоти, які беруть сучасні приймачі.

Свого часу «Промінь» і «Культура» мали всеукраїнське ефірне покриття. Тепер їх аудиторія обмежена лише кількома областями. На жаль, ось уже протягом шести років і Полтавський край відлучений від цих досить змістовних розмовних радіостанцій. Причина в недофінансуванні ефірної трансляції держрадіомовників. Уряд Азарова знову економить на цьому, як і його попередники попередників - уряди Януковича і Тимошенко.

До речі, полтавська філія концерну Радіомовлення, радіозв’язку і телебачення (РРТ, яка забезпечує трансляцію на частотах, що виділяються Національною радою з телебачення і радіомовлення) зберегла у робочому стані радіотрансляційні передавачі, які до 2005 року поширювали сигнали «Променя» і «Культури». Їх можна використовувати у подальшому.

Тож на згаданих вище нарадах полтавські «укртелекомівці» пропонували впровадити ефірне радіомовлення шляхом виробництва і закупівлі дешевих радіоприймачів з фіксованим налаштуванням на всі програми НРКУ та обласних держмовників. Цю пропозицію цілком можна впровадити і на загальнодержавному рівні.

Мова йде про місцевості, де неможливо відновити або ж економічно невигідно обслуговувати мережі, що зруйновані негодою чи під час газифікації або з вини приватних Обленерго, котрим належать дерев’яні опори-стовпи.

Найгірше, що обділені доступом до державного радіо і жителі віддалених прикордонних, гірських районів, де складно збудувати мережі. Очевидно, що годі було й мріяти про реалізацію ініціативи полтавців зусиллями лише облдержадміністрацій. Нещодавно це визнали й у Полтавській ОДА.

Має бути політична воля Кабміну до прийняття і виконання загальнодержавної програми підтримки ефірного мовлення НКРУ на засадах співфінансування не лише обласного чи районного бюджетів, а й державного.

До проекту державної ваги було б непогано долучити й ВАТ „Укртелеком», який би, як соціально відповідальна кампанія, міг би взяти на себе значну частину фінансового тягаря. Маю на увазі закупівлю приймачів для мешканців вищезгаданих проблемних територій.

Особливо важливо втілити задум у областях, що сусідять з РФ і Румунією, звідки неодноразово лунали територіальні претензії до нашої країни. Не таємниця, що мовники цих країн почуваються повноправними господарями в наших прикордонних областях.

Парадокс, але навіть про конкуренцію українських радіостанцій на українських землях із згаданими іноземними наразі не йдеться.

Після впровадження цифрового мовлення державні інституції мають подбати про ліцензування на мовлення по всій території Української держави всіх трьох каналів НРКУ у високих частотах FМ. Врешті-решт, якщо будуємо демократичну державу, то україномовні громадяни мають право отримати альтернативу «Русскому радио» та іншим FМ-русифікаторам.

Отож, насамкінець підкреслю: літак державної політики в цій сфері повинен мати два крила. Одне - це збереження, відновлення дротових мереж та будівництво сучасних оптоволоконних ліній. Друге - максимальне охоплення ефірним мовленням.

Сайт TEXTY.org.ua існує завдяки пожертвам наших читачів.

Фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.