На Армії поставили хрест. Мета влади «частково відновити» боєздатність ЗСУ

”Тексти” вже аналізували рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про виклики та загрози національній безпеці України у 2011 році».

Цим рішеннями передбачено розробку ряду основоположних документів у сфері безпеки та оборони, в цій статті ми сконцентруємо свою увагу на Державній комплексній програмі реформування і розвитку Збройних Сил України з терміном її реалізації протягом 2011–2015 років.

Перш за все мушу зазначити, що як для нинішнього проекту, так і для попередніх програм (а були вони під різноманітними назвами: то ” будівництва та розвитку”, то ”розбудови” , то ”розвитку”) загальною є одна риса – ніхто (і особливо уряд!) виконувати, тобто фінансувати їх, не збирався і нині не збирається. Про це – нижче.

На наш погляд недостатньо обґрунтованим є саме рішення про розробку Державної комплексної програми реформування і розвитку Збройних Сил України з терміном її реалізації протягом 2011–2015 років, починаючи з 2011, який уже за вікном.

По-перше, попередня програма була розрахована на 2006–-2011 роки. І, попри сумнівні твердження очільників Міноборони (далі - МО), що вона провалена (М. Єжель: унаслідок хронічного недофінансування було фактично провалено Державну програму розвитку Збройних сил України на 2006–2011 роки), все-таки потрібна була б офіційна державна оцінка стану її виконання та витрачання державних коштів.

Адже, навіть поверховий аналіз фінансування програми вказує на тенденційність таких оцінок, а, отже, й на помилковість прийнятого рішення (якщо таке прийняте Кабміном) про відмову від її виконання.

Так, протягом 2005–2008 років програма фінансувалась на рівні не менше 80% від заявленої МО потреби. Навіть реальні видатки кризового 2009 р. ( 8 344,7 млн. грн.) з врахуванням рівня інфляції є такі ж, як у 2010 р. (бл. 10 млрд грн.), і, навіть, більшими ніж заплановані на 2011 р. (11,4 млрд грн.).

Не зрозуміло також, як МО вдалося (при виділенні на підготовку військ 89,674 млн. грн.) “зупинити негативну тенденцію зниження рівня готовності Збройних Сил”, в той час, коли на підготовку (найголовніший показник боєздатності) у 2008 році (за колишньої влади) було витрачено 440,6 млн.

Як можна зупинити падіння рівня боєготовності, коли 84,5%!!! коштів “проїли” – вони були спрямовані на утримання Збройних Сил, і лише 10,5% спрямували на підготовку Збройних Сил, та аж 5% –на розвиток озброєння і військової техніки. І таке співвідношення – об’єктивне, бо визначених коштів вистачає лише на заробітну плату, комуналку, харчування та одяг. Тобто, з усього видно, що керівництво Міноборони або каже неправду, або ж не має об’єктивних, науково обґрунтованих методик розрахунку оборонних потреб, отже просить в уряду не скільки потрібно, а скільки дадуть.

Так, у 2009 році кимось з очільників Міноборони було заявлено: “Мінімальна потреба Збройних сил на наступний рік складає 19,8 млрд. грн. Нормальна потреба, яка забезпечить відновлення боєздатності та розвиток армії, повинна становити 32,4 млрд. грн. Якщо дадуть менше, ніж 19,8 млрд., то це призведе до повного руйнування Збройних сил України”.

Нинішні ж керівники Міноборони, від великого бажання ”сподобатись” навіть попри очевидне недофінансування Збройних Сил (на 2010 рік обіцяли 12 477,1 млн. грн., а дали лише близько 10 млрд грн.) розсипаються в нестримних компліментах самі собі та вищому керівництву: ”вдалося призупинити руйнівні процеси і почати системні зміни у Збройних силах України”; “напрацювання, розпочаті керівництвом Міноборони і Генерального штабу, змогли стабілізувати ситуацію”, або, навіть “маю надію, що саме цей, 2010-й, стане для українського війська переломним роком на краще”.

І зрозуміла чому – ніхто ж у нинішніх керівників військового відомства (як, до речі у їх попередників) не спитав і не спитає про виконання програм, про стан обороноздатності, про те, чому ж наші Збройні Сили дореформували до того, що вони вже не здатні виконати завдання навіть мирного часу!

Нині командувачами й комкорами є генерали, що, як кажуть, не бачили “живого” корпусу, а деякі, навіть бригади, тобто не управляли з’єднанням у повному складі на оперативних чи тактичних навчаннях, не виводили авіаційний полк на бойове застосування.

Військовики, котрі служили в радянських ЗС знають, що полк у повному складі у групах військ й прикордонних округах виводили на тактичні навчання мінімум 1-2 рази на рік. З позицій нинішнього часу можемо констатувати, що це занадто, бо грошей ніхто не рахував, все ж народне. У нашому війську навіть з батальйоном роками не проводять тактичні навчання, не кажучи вже про бригаду. Це нормально чи ні? Хтось же має визначити, провівши перед цим дослідження й обрахунки, з якою періодичністю проводити ці навчання. Щоб, з одного боку, мати боєготову частину, а з іншого – вкластись у бюджет.

Й мала б це визначити Настанова з бойової підготовки у Збройних Силах України відповідно до їх перспективної моделі та з урахуванням переходу на комплектування військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом, і стандартів НАТО. Але підготовка проекту, навіть попри те, що Кабмін зобов’язав МО розробити його у 2010 році, чомусь затягується.

По-друге, не розумно, щоб програма затверджувалась у рік початку її дії, адже це суперечить закону, видатки першого року не ввійшли до бюджету, більш того терміни розгляду Програми урядом й тепер затягуються – на сьогодні навіть ще не затверджена передбачена Кабміном основа для розробки (чи доопрацювання) Програми – Концепція реформування Збройних Сил України.

Та навіть попередньо узгоджені Мінфінансів та Міноборони України видатки Міністерству оборони на 2011–2015 роки у загальному обсязі 86,3 млрд. грн. вже на днях урядом зменшені на 14,82 млрд., що уже само по собі потребує корекції Концепції і Програми, тобто затягне терміни їх затвердження. Отже свідомо ставиться під зрив початок реалізації програми.

По-третє, передбачені обсяги фінансування на перші два роки дії Програми явно не дозволять розвивати Збройні Сили, тобто збільшувати видатки на підготовку Військ і штабів та підвищення боєздатності за рахунок покращення якості озброєнь.

Навіть розробники цієї програми передбачають подальше реформування Збройних Сил України провести у три етапи. Але, як мінімум два з них не містять у собі завдань розвитку. Прочитайте уважно зміст усіх етапів і дайте собі відповідь, де ж тут заявлений розвиток?

Перший етап – протягом 2010–2011 років стабілізувати ситуацію у військах (силах), створити нормативно-правові та матеріальні передумови для їх реформування, оптимізувати структуру та чисельність органів військового управління та військових частин;

Другий – протягом 2012–2013 років, провести основні заходи щодо реформування Збройних Сил; оптимізувати їх структуру, зменшити чисельність особового складу, виділити необхідну кількість ресурсів для подальшого реформування.

Третій – протягом 2014–2015 років, створити умови для подальшого розвитку Збройних Сил, підвищити їх боєздатність та забезпечити часткову готовність до виконання завдань за призначенням, розпочати розвиток Збройних Сил шляхом збільшенням бюджетних видатків на підготовку та підвищити боєздатність Збройних Сил.

І, насамкінець, подив викликає заявлена мета програми – вдумайтесь, після майже 15 років реформувань, потрачених мільярдів т.з. професіонали задекларували ціль для Збройних Сил – “забезпечити часткову готовність до виконання завдань за призначенням”.

Тому не дивно, що згідно із соцдослідженням Інституту Горшеніна українці більше не вірять у здатність вітчизняної армії захистити країну. Зокрема, 67,1% опитаних вважають, що наша армія не зможе захистити Україну у разі реальної загрози з боку інших країн, більшість респондентів (74,0%) негативно оцінює стан української армії. Більше половини респондентів (62,9%) не довіряють українській армії.

Тож цілком логічним для уряду було б встановити дію Програми 2012–2016 роками, а у першому півріччі ц.р. більш якісно відпрацювати її, у відповідності до п. 12 Постанови Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. № 996 винести на громадське обговорення та затвердити у терміни, що дозволили б врахувати видатки на її реалізацію у Державному бюджеті на 2012 рік.

армія безпека