Wikileaks про Україну. Як нас роззброюють США. Кому везла танки Фаїна? (ЧАСТИНА 2)
«Тексти» продовжують аналізувати опубліковані сайтом Wikileaks матеріали американської дипломатичної переписки, які мають стосунок до України. Цього разу звернемо увагу на питання, пов’язані зі зброєю та військовими технологіями.
Ядерне пальне: віддавайте пошвидше
9 листопада 2009 року посольство США підготувало звіт про українсько-американські конфіденційні перемовини під час щопіврічної конференції з нерозповсюдження зброї. З цієї депеші добре видно, що насправді хвилює США у цьому напрямку двосторонніх стосунків, і як американська сторона без особливих сантиментів «нагинає» Україну.
Відпрацьоване ядерне пальне. Як свідчить депеша, помічник держсекретаря Ван Діпен, який очолював американську сторону під час зустрічі, наголошував на якомога швидшому відправленні цього пального до Росії. Мовляв, інакше Україні доведеться самій нести витрати за його зберігання, та й терористи можуть до нього дістатися – так що поспішайте.
Не доводиться сумніватися, що головний інтерес США – зробити Україну максимально без’ядерною. В принципі, Україні насичені «збройними» ізотопами паливні збірки теж ні до чого, але якщо США так хоче, щоб ми їх позбулися якнайшвидше, це можна було використати як підставу для торгу. Натомість із депеші видно, що США спокушає Україну такими вигодами, як «гарне обличчя» під час Саміту з ядерної безпеки в 2010 році. Більше того, повідомляючи про натяк української сторони: мовляв, затримка сталася через те, що ще не вирішено, хто має заплатити Росії 800 000 за передачу ВЯП, американські дипломати кажуть прямим текстом - в Програмі з нерозповсюдження глобальних загроз ні про яке фінансування не йдеться.
Ракети зламайте, з пальним розбирайтесь самі
З депеші випливає, що США хвилюють українські балістичні ракети «СКАД». Попри те, що ця тактична балістична зброя має дальність польоту лише 300 км і є вкрай застарілою, ці ракети несуть потенційну загрозу інтересам США (можна згадати хоча б обстріл «СКАДами» Ізраїлю та позицій військ НАТО під час Першої іракської війни). Зараз в України залишається близько 50 таких ракетних комплексів (половину вже ліквідовано). Відповідно, Ван Діпен наголосив, що від фази переговорів та підписання меморандумів треба переходити до стадії остаточного знищення цих ракет.
І тут виник показовий момент – у відповідь на це побажання Україна нагадала, що на її території вже зберігаються десятки тисяч тонн високотоксичного ракетного пального – залишки попередніх програм ракетного роззброєння. І що ми вкрай зацікавлені в його утилізації в рамках програми з ліквідації ще існуючих ракет. На це американці відповіли в дусі Ільфа та Петрова: «це можна, але ракети вперед».
Що буває в ситуації «ракети вперед», відомо, і про це теж згадано в депеші. Свого часу США добилися знищення ракетного комплексу «Скальпель» (SS-24 в класифікації НАТО). Це була дуже небезпечна зброя – балістична ракета із дальністю польоту 10 тисяч км могла стартувати із спеціального залізничного контейнера, і ці «ракетні поїзди» було вкрай важко відстежити і знищити превентивним ударом.
«Скальпелів» вже немає, залишилося тільки ступені з ракетним паливом – дуже токсичним. Історія з ліквідацією цього палива теж показова. В 2000 році США погодилися профінансувати створення заводу із знищення високотоксичного твердого палива методом гідророзмиву, і навіть виділили 24 мільони доларів. Однак в 2003 році фінансування було припинено: американці запропонували замість догорого гідророзмиву ліквідовувати пальне методом відкритого спалювання чи підриву.
Така методика є вкрай небезпечною з екологічної точки зору. Попри неодноразові спроби «вибити» гроші на цю утилізацію, американці відмовилися платити – на відміну від ядерного пального, пальне ракетне для них загрози не має, тож хай українці розбираються самі. Наразі Україна оплачує утилізацію самостійно і лише щодо тих ступенів, які вже неможливо далі зберігати. Американці ж дають гроші тільки на вилучення т.зв. "чорних скриньок" - електронних блоків.
Ведучи перемовини про ліквідацію ракет, українська сторона знову згадала про «Скальпелі» - потрібно $250000 на вилучення пального з кожного ракетного корпусу, і ще $15000 на утилізацію самого корпусу. Все, що американська сторона змогла запропонувати – це розглянути вищезгадане питання та надати відповідь.
Зброєю не торгувати!
А от коли мова зайшла про передачу ракетних технологій Саудівській Аравії, США були гранично конкретні. «Ван Діпен заявив, що Сполучені Штати вкрай розчаровані цими небажаними новинами про передачу ракетних технологій до Саудівської Аравії. За визначенням, ці системи «категорії один» придатні для доставки зброї масового знищення, і тому їх передачі можуть відбуватися у рідкісних випадках… Ван Діпен також зазначив, що Україна перед цим повідомила своїх партнерів (по програмі нерозповсюдження) про передачу таких технологій до Індії, і хоч США були проти, Україна все одно їх передала».
Треба відзначити, що торгуючи окремими ракетними технологіями, Україна не порушувала букву взятих на себе зобов’язань. Однак «старший брат» цілком недвозначно дає зрозуміти, що бажання США має бути для України законом.
Це виразно видно з ще одного товару подвійного призначення, торгівля яким дуже не подобається Америці. Мова йде про т.зв. гіротеодоліти, розробки науково-виробничого комплексу "Прогрес". Відразу декілька країн зацікавилися українськими гіротеодолітами: так, китайський завод Shannxi Cangsong Machinery Plant вийшов із пропозицією налагодити спільне виробництво гіротеодолітів, а пакистанська Національна науково-інженерна комісія захотіла їх придбати. Америка з цього приводу чітко заявила - ми не хочемо, щоб Україна в будь-який спосіб передавала ці технології.
Чому ж цивільний геодезичний пристрій так лякає США? Справа в тім, що гіротеодоліт забезпечує високоточне автономне орієнтування на місцевості, в тому числі й в закритих просторах - наприклад, тунелях чи штольнях. Але він же може бути використаний для автономного наведення балістичної ракети на ціль. В сучасних умовах цю задачу вирішують системи глобального супутникового орієнтування - GPS. Але оскільки США контролюють цю систему, малоймовірно, що пакистанська чи китайська балістична ракета з GPS-наведенням долетить до Нью-Йорка чи Вашинтону. А от із "старим", менш точним, але перевіреним гіроскопічним пристроєм наведення - долетить. Відповідно, США докладає всіх зусиль, щоб Україна не змогла продати цю технологію. А отже, і заробити на ній.
Те ж стосується і металургійної промисловості. Варто було Україні спробувати продати Ірану спеціалізовані сталі, а українським науковцям отримати запрошення від університету Малека-Аштара, як США тут же пригрозили важкими наслідками - аж до запровадження економічних санкцій.
Африканська танкова іст(е)рія
Скандал із захопленням у 2008 році сомалійськими піратами судна "Фаіна", яке перевозило 32 танки Т-72, продані Україною Кенії, свого часу був темою номер один для світових ЗМІ. Оприлюднені на Wikileaks депеші розкривають те, як США з цього приводу «наїхали» на Україну по повній програмі – мовляв, ви продаєте танки Т-72, установки залпового вогню «Град», стрілецьку зброю та інші військові товари до Кенії, а насправді Кенія перепродує їх Південному Суданові.
Коли українська сторона посилалася на т.зв. «сертифікати кінцевого призначення», в яких покупцем вказано Кенію, Ван Діпен дістав контракт, де кінцевим отримувачем товару був саме Південний Судан. Валерій Лисенко зі Служби контролю за експортом висловив сумнів у достовірності контракту, і тоді Ван Діпен «добив» його супутниковими фото, на яких було видно танки, що розвантажувалися в Кенії і залізницею транспортувалися до Південного Судану. Серед українців, йдеться в депеші, це повідомлення "викликало збентеження".
Однак найцікавіша навіть не ця історія, про яку в Україні писали всі. Справа в тім, що є ще й депеші з кенійського посольства, в яких "танкова історія" відкривається з нового боку.
В першій у деталях викладено "кенійський" бік оборудки. Кенійська влада попервах наполягала, що танки призначені саме їй. Однак розвідка встановила, що танки призначені для Південного Судану (автономії Судану, яка претендує на незалежність). Їх вантажили на залізничні платформи, відправляли до Уганди, а вже звідти - до Південного Судану (до речі, після того, як "Фаїна" привезла танки до Кенії, вони довгий час так і стояли на платформах, поки влада вирішувала, що з ними робити).
Цей факт свідчить на користь України: якщо кенійці стверджують, що купують в нас танки, а потім перепродують їх ще комусь - це не наша проблема і вина.
Однак є ще й друга, пізніша депеша. Вона датована груднем 2009 року - через рік після подій із "Фаїною". І з неї можна зробити важливий висновок: американці взагалі не мали будь-якого морального права тиснути на Україну чи Кенію щодо постачання зброї режимові Південного Судану. Адже США точно так само надавала йому військову допомогу.
Річ у тім, що Народна армія звільнення Судану - це організація, на яку США зробили ставку у вирішенні тривалого громадянського конфлікту в Судані. В депеші про це сказано недвозначно:
"Уряд Кенії із зрозумілих причин відчуває замішання, так як передача танків, на їхню думку, відповідала справі США із... перетворення Армії звільнення Судану із партизанської організації на маленьку повноцінну армію, спроможну захистити Джубу (столицю Південного Судану - прим.), (але не захопити Хартум), здатну об'єднатися з національними силами і створити противагу до значної військової потуги Хартуму (столиця Судану - прим.)".
Більше того, в попередні роки США проводили навчання вояків НАЗС із тією ж метою - посилити її військову спроможність та дати їй змогу гарантувати незалежність Південного Судану, яку підтримує Америка. Однак згодом "концепція помінялася" - із приходом до влади нового президента Обами, схоже, ідея розчленування Судану була певною мірою переглянута.
Таким чином, поширена версія, в якій жадібна Україна продає корумпованій Кенії танки, які в свою чергу незаконно переходять повстанцям Південного Судану, виявляється повністю спростованою. Насправді постачання танків було цілком у руслі політики США щодо Судану - інша справа, що ця політика раптом помінялася. І українські високопосадовці, яким держдепівський чиновник тикав у обличчя супутникові фото із танками, цілком могли відповісти на це - а чому ви маєте до нас якісь претензії, якщо самі ж вчили суданських повстанців воювати і перетворювали їх партизанську армію на повноцінну?
Проте навряд чи хтось із наших офіційних осіб був би здатен на подібну відповідь, навіть якби знав про факти з депеші, оприлюдненої Wikileaks.
