Обама взяв Януковича на понт: уран забрали, Україну - опустили.
Якщо ядерні переговори США з такими державами як КНДР чи Іран нагадують якусь складну інтелектуальну гру, скажімо, покер чи преферанс, то з Україною, Вашингтон, здається, грає у щось примітивно-табірне типу тринки, секи чи рамса.
Ядерний потенціал оцінював: Костянтин ВОЗДВИЖЕНСЬКИЙ
Передача нашого високозбагаченого урану Штатам нагадує «бізнес» багатьох українських алкоголіків: взяти кольоровий метал, що погано лежить, занести його до ближчого прийомного пункту і продати там за безцінь.
Так, з нами грають у гру, де немає потреби прораховувати наперед ходи, вибудовувати складну стратегію,а навпаки - цінується вміння взяти на понт, заговорити, психологічно дотиснути суперника. Нинішньому українському Президентові мали б бути знайомі такі забави, він міг би обернути такі знання на користь держави, тим більше, коли йдеться про її безпеку.
Високозбагачений уран Віктор Федорович «злив учисту». Обіцяні Обамою 250 млн доларів на безпеку Чорнобиля і безкоштовне вивезення 90 кг небезпечної речовини (концентрація ізотопу уран-235 понад 20% дозволяє класифікувати його як «збройний») – це мізер, абсолютно нееквівалентний тим жертвам, на які пішла Україна з легкої руки Януковича.
Україна розпочинала свою незалежність третьою(!) після США та Росії ядерною країною світу.
І якщо усю військову інфраструктуру ми знищили або передали РФ відповідно до міжнародних угод ще в першій половині 90-х, то технічні можливості відновити ядерний арсенал в нас донедавна були досить непогані.
Ми мали головну сировину – збагачений уран, наукові кадри і деякі підприємства, здатні перевтілити мирний атом на військовий.
Фахівці називали такі цифри: 200-300 млн. доларів, і Україна матиме кілька власних ракет через 3-5 років, а за умов негайного виділення одного мільярда доларів і команди з Києва дніпропетровський учений Анатолій Шевцов розраховував отримати заряд протягом півроку.
Про можливість, а то й необхідність відродити ядерний потенціал в Україні неодноразово казали різні українські політики – від поміркованого Юрія Єханурова до радикалів типу Олега Тягнибока.
Можна довго сперечатися чи потрібна Україні ядерна зброя саме зараз, але із запасом високозбагаченого урану ми мали куди більше шансів на випадок «якщо завтра війна» отримати власну зброю масового знищення.
До передачі українського урану Америці, ми належали за класифікацією МАГАТЕ до так званих «порогових країн», тобто тих, хто технічно здатний створити власний арсенал - якщо на це буде політична воля.
Такий статус нині мають чимало розвинених європейських країн, такі як Німеччина та Нідерланди.
Загалом здатність, нехай навіть гіпотетична, створювати власну сучасну потужну зброю є ознакою економічної і технологічної розвиненості. МАГАТЕ прогнозує за у ближчі роки ядерний клуб може розширитися із 8-ми нинішніх учасників до 40. На тлі таких прогнозів українське роззброєння є поспішним і невмотивованим.
Гарантії безпеки і територіальної цілісності, які на зорі незалежності США, РФ, Велика Британія. Франція та Китай надали Україні в обмін на ядерну зброю, виглядають досить химерно.
Росія «рятує» нашу державність у властивій їй манері – то зазіхає на Тузлу, то спонсорує сепаратистські рухи у Криму, то газ перекриває. Решта «гарантів» здебільшого люблять нас на відстані і російської загрози ніби не помічають.
Хоча на початку 90-х в американських газетах всерйоз піднімалося питання про те, що варто залишити Україні невелику частину радянських ядерних ракет з метою убезпечити її від можливої агресії з боку Москви. Сьогодні у США, здається, забули про ту дискусію.
Та навіть коли у 2012-му році з України буде вивезено геть увесь високозбагачений уран, ми все одно не втратимо шансу за бажання повернутися до ядерного клубу.
За оцінками дніпропетровських вчених, за наявності інвестицій Україна могла б синтезувати збройний плутоній Pu-239, який би став «начинкою» для смертоносних ракет.
Для цього треба або налаштувати окреме виробництво, або «колупати» плутоній з ТВЕЛів наших атомних електростанцій.
Але це вже буде подібне на шлях Північної Кореї у ядерний клуб: ракети будь-якою ціною.
Якщо ж пристати на цілковито пацифістську позицію, що Україні, мовляв, ніщо не загрожує, то програш від дешевої здачі урану все одно очевидний.
Коли повернутися до картярської риторики, то ядерна зброя на початку 90-х і збагачений уран сьогодні – це вагомі козирі у руках України. І виторгувати за них можна чимало.
Ядерна тема – ледь не інтимна сфера, тут до щирих зізнань ще подумати треба.
Ізраїль вже який рік «не спростовує і не визнає наявність ядерних ракет на своїй території», ПАР тривалі роки приховував наявність власного ядерного потенціалу, а зiзнався лише тоді, коли вирішив сам відмовитися від нього.
То ж можна було не поспішати й Україні: ціною за 90 кг урану могла би стати масштабнf національна програма, спонсором якої виступили б США.
Для прикладу, це могло б бути: переоснащення і модернізація українського війська, будівництво автобанів, впровадження енергозберігаючих технологій у промисловості або реструктуризація оборонно-промислового комплексу.
Усі ці ініціативи не з дешевих - але якщо вже торгувати національною безпекою, то бодай з максимальною вигодою для держави.
Підписуючи «уранову» угоду з Обамою, Віктор Янукович, можливо і не збагнув усіх наслідків своїх діянь - він просто, як уже зіронізували бютівці, «обміняв уран на фотографію з Обамою».
Адже більшість українських політиків мислять п’ятирічками – від виборів до виборів, і на такій відстані збереження бодай шансу на відновлення ядерного щита здається зовсім необов’язковим.
