Про газ із сланців і нафтогазових засланців
Україна може забезпечити себе власним газом на сотні років вперед. Але, на жаль, не з цим президентом і не з цим урядом.
Автор:Іван МЕЛЬНИК
...Початок 2008 року.
Ціни на нафту вперто лізуть вгору й тягнуть за собою ціни на природний газ. Кремлівські високопосадовці, на яких зненацька ринув водоспад нафтово-газових доларів, захоплено фантазують на теми майбутніх перемог Росії – енергетичної наддержави. Зараз нафта коштує $140, а за рік буде $250, - заявляє голова Газпрому Міллер. А газ буде ще дорожчим - $500 за тисячу кубометрів, $700, $1000… І всі купуватимуть – а куди вони дінуться.
Пройшло менше двох років, і від цих мрій каменя на камені не залишив новий енергоносій під назвою «сланцевий газ».
вертикальна свердловина, пробурена в газовий резервуар із пісковика. Другий -
горизонтальна свердловина з гідророзривом у шарі сланців.
На початку 2010 року «Газпром» із здивуванням виявив, що він є вже не є світовим лідером з видобування газу. Обійшла Америка, та ще й з солідним відривом – 624 мільярди кубометрів проти 582 в Росії. Причина – стрімке зростання видобутку сланцевого газу в США. У 2008 році – 40 мільярдів кубометрів. У 2009 – під 90 мільярдів. Очікується, що до 2015 року ця цифра подвоїться і становитиме 180 мільярдів кубометрів.
Здавалося б, цей програш чисто символічний: все одно американський газ до європейських покупців газу російського не втрапить. Насправді ж все зовсім інакше: США, які перед цим купували імпортний зріджений газ, який завозився кораблями-газовозами, минулого року фактично вийшли на самозабезпечення. «Вивільнений» газ з Катару потрапив до Європи, а оскільки його ціна була нижчою, ніж по довгострокових контрактах з Газпромом, європейці надали перевагу саме йому.
В Україні розташоване найбільше в світі родовище таких сланців - Бовтиське на Кіровоградщині.
Більше того, амбітні російські проекти із видобутку газу на півострові Ямал та в морі (Штокма-нівське родовище), його зрідження та продажу (в першу чергу, якраз в США – в планах Росії було завоювання 10% американського газового ринку) фактично викреслені з порядку денного: по-перше, цей газ буде занадто дорогим, по-друге, він не потрібен потенційному покупцю.
Але й це ще не все: бум навколо сланцевого газу поширюється світом, і що найголовніше, він розпочався і в Європі. Європейські країни, які десятиліттями були залежні від експорту, раптово побачили перед собою перспективу виходу на забезпечення – і теж на десятиліття, якщо не довше.
То що ж це за феномен такий – сланцевий газ?
Насправді ніякого новітнього відкриття тут немає, так само як і якоїсь «екзотики» на кшталт розпіарених свого часу Юлією Тимошенко «труб з водоростями, які виробляють газ». Чи шельфу Чорного моря, на який стараннями тієї ж Тимошенко не пустили "клятих буржуїв" з компанії Vanco - і тепер взагалі не будемо знати, чи є там хоч якийсь газ, чи ні.
Сланці – це метаморфічні породи, які утворилися в результаті руйнування гірських каменів. Скелі під дією води й вітру потроху розсипаються на пісок, а пісок – на ще дрібніші частки, які, в свою чергу, спресовуються в глину. Глина ця поступово ущільнюється й кристалізується, і в результаті з неї утворюється порода із шаруватою структурою – той самий сланець.
А звідки в сланцях з’являється природний газ? В процесі осадження до часток піску й глини домішуються органічні рештки різноманітного походження. Вони з часом розкладаються з утворенням метану. Дрібні пухирці природного газу ніби «закуті» в оболонку із каменю – таким чином, сланець не лише «породжує» газ, але й утримує його в собі. Інша перевага сланцю – на відміну від т.зв. «конвенційних» газових родовищ, родовища сланцевого газу є фактично всюди - бо всюди є сланці.
Те, що в сланцях є газ, було відомо ще сто років тому. Однак видобування цього газу було невигідне з економічних причин. Справа в тому, що звичайне газове родовище – це своєрідний «пухир» в земній товщі, де скупчення газоносних порід «закрите» зверху шаром газонепроникної породи. Вертикальна свердловина, яка «проколює» цей пухир, отримує значний приплив газу протягом років чи навіть десятиліть. Натомість така ж свердловина, пробивши горизонтальний шар сланцю, швидко спустошує «навколишні» газові запаси.
Ситуація радикально змінилася, коли газовики здогадалися застосовувати в сланцях дві сучасні технології – горизонтального буріння та гідророзриву.
І та, й інша так само не є чимось новим. Зрозуміло, що якщо пробурити свердловину не вертикально вниз, а під кутом, то вона пройде через більшу кількість нафтогазоносних пластів, і відповідно, матиме більшу віддачу.
Те ж стосується і технології гідророзриву – у свердловину під тиском закачують воду, вона розриває пласти на значній відстані від пробуреного отвору (до 150 метрів), і таким чином із цієї свердловини можна видобути «додатковий» газ чи нафту.
Всі ці речі були відомі і застосовувалися досить давно. Однак саме в останні роки були створені бурильні головки з «тривимірною» орієнтацією, які дозволяють бурити свердловину не просто похило, а горизонтально. І на серйозні відстані – до 10 кілометрів по довжині.
В середині 2000-х років у США здогадалися застосувати горизонтальне буріння для видобутку сланцевого газу. «Піонером» нових технологій стало сланцеве родовище Барнетт в Техасі. На цій території й раніше видобували нафту й газ «традиційним» способом, але без особливого успіху. А от горизонтальні технології в сланцевих породах дали 100% успішних по віддачі свердловин.
В 2007 році родовище Барнетт зайняло друге місце в США за обсягом видобування газу.
В минулому році воно вийшло на перше місце. За оцінками геологів, його потужність становить 850 мільярдів кубометрів газу, і ця цифра далеко не остаточна.
А коли вчені оцінили загальні запаси сланцевого газу в США, то отримали приголомшливі результати – країна, яка за минулими оцінками повинна була з кожним майбутнім роком все сильніше потрапляти під залежність від газового імпорту, зможе забезпечити себе власним газом на найближчі 100 років. Це не просто зміна оцінок, це революція в енергетичній політиці. І не лише США, але й усього світу.
Звісно ж, у концепції сланцевого газу відразу ж з’явилася армія критиків – причому як із сторони «традиційних» нафтогазових компаній, так і імпортерів зрідженого газу, екологічних організацій тощо. Претензії зводилися до двох основних недоліків. Перший – це надмірна дорожнеча газу, отриманого із сланців. Якщо собівартість «традиційного газу» - максимум кілька десятків доларів за 1000 кубометрів, то з урахуванням витрат на дорогу технологію горизонтального буріння собівартість сланцевого газу може сягати 200 доларів за 1000 куб м. Друга – «сланцева» свердловина швидко вичерпується, і може втратити економічну продуктивність вже через рік.
Пройшло два роки, які, схоже, не залишили від цих претензій каменя на камені. По-перше, із широким розповсюдженням видобутку газу в сланцях буріння різко здешевшало: знизилися затрати на дослідження, впали ціни на техніку, оренда землі була вже сплачена тощо. За найсвіжішими оцінками, ціна окупності сланцевого газу в США впала нижче $90 за 1000 кубічних метрів. При такій ціні він є надзвичайно вигідним для виробників.
Що ж до «короткого життя» свердловин, то його можна подовжити – за рахунок більш ефективного використання все того ж гідророзриву та кращого вивчення зон буріння. А якщо ці заходи не спрацюють – теж нічого страшного. За рік свердловина себе окупить, і ніщо не заважає пробурити поруч таку ж саму. Сланці є всюди, і родовища їх зазвичай поширюються на тисячі квадратних кілометрів.
Цікавий факт – горизонтальні свердловини найбільшого американського родовища Барнетт проходять... під містом Форт-Уорт та його сильно урбанізованими околицями. І це нікому не заважає – а от 180 тисяч нових робочих місць дуже навіть допомагають. Правда, були зауваження від «зелених», що рідина під час гідророзриву може потрапляти у водоносні шари, а звідти – до артезіанських свердловин. Але такі випадки є одиничними, і негативні наслідки від них мізерні.
А що ж Україна – які перспективи видобутку сланцевого газу в нас? Якщо в теорії – то неймовірні. Україна має колосальні поклади сланців.
Вони є в Карпатах, у Дніпровсько-Донецькій западині, в Криму. Правда, треба відразу зауважити - в якості джерела природного газу їх ніхто не розглядав.
Чому? Тому що геологів цікавили в першу чергу горючі сланці – ті, відсоток органіки в яких перевищує 20%. Такі сланці можна спалювати, як вугілля. Однак свого часу від цього відмовилися: теплотворність такого палива була низькою, і після нього залишалося дуже багато попелу, який треба було утилізувати. Як наслідок, одне найбільших в світі (!) Бовтиське родовище горючих сланців було законсервоване.
Втім, не варто сумніватися, що країна, в якій товщина пластів одних тільки горючих сланців становить 400 метрів, має вдосталь родовищ, придатних для видобутку і сланцевого газу. Технологія його видобутку теж не є недосяжною: в Україні застосовували і застосовують зараз і похиле буріння, і гідророзрив – цим займається і Укрнафта, і Укргазвидобування.
Зрозуміло, що наші технології застарілі, але ніхто не заважає купити обладнання в тих же США: там зараз активно розвиваються компанії, які пропонують техніку для горизонтального буріння навіть для бізнесменів-одинаків, які воліють спробувати щастя на власних кількох сотнях гектарів землі. Тим більше не складе труднощів запросити до участі в розвідці провідні газові компанії - вони вже роблять це в Голандії, Німеччині і навіть сусідній Польщі.
свердловин в США обчислюється тисячами
А можна і не запрошувати – як вже зазначалося, сланцеві родовища є за межами традиційних місць нафтогазового видобутку в Україні. От би дозволити приватним підприємцям видобувати сланцевий газ по спрощеній процедурі ліцензування. Хай беруть на себе всі ризики й витрати, але й мають право на прибутки. За три-п’ять років Україна могла б вийти на самозабезпечення природним газом. Це не фантастика, а реальність, доведена прикладом інших.
Що ж до ціни газу, то навіть при найвищому рівні в $200/1000 куб м він буде значно дешевший від тієї ціни, яку Україна збирається платити Росії за імпортний газ ($300-350 в цьому році). Більше того, ці гроші підуть не «братам» у Москві, а українським компаніям та українським робітникам.
Однак натомість ми спостерігаємо іншу картину. 25 березня свіжопризначений уряд Азарова продовжив традицію попереднього уряду Тимошенко – їздити в Москву «на поклон» і домовлятися про газ.
Правда, напередодні візиту старші кремлівські брати пояснили молодшим, що віддати українську газову трубу в російський консорціум чи зробити поступки по мові й Чорноморському флоту – цього замало. Хочете дешевший газ – треба перерозподілити українську власність на користь російського бізнесу. Знову варто очікувати нового газового шантажу, за наслідками якого Україна, як правило, знову і знову втрачає, а Росія, навпаки, отримує все нові й нові важелі як енергетичного, так і політичного тиску.
Ось і виходить замість освоєння сланців Україна матиме справу з газпромівськими засланцями. Цим хлопцям енергетична незалежність держави абсолютно не потрібна – їх цікавить отримання частки прибутків, які Газпром видушуватиме з України. Тому про сланцевий газ, як це не прикро, доведеться забути. До кращих часів і кращої влади.
