Twitter - благо і зло. Підсумовуємо вплив соціальних медіа на революцію в Ірані
Коли на вулицях Ірану почалися масові протести, більшість традиційних ЗМІ їх, за великим рахунком, проігнорували. На CNN показували інтерв'ю з товстими мотоциклістами. Жоден інший американський канал не проявив себе краще.
Про іранське телебачення говорити, звісно, не доводиться: цензура. Британське ВВС та арабська Аль-Джазіра виявилися швидшими. Але найважливішу роль відіграв інтернет.
Новини почали ширитися через блоги й такі інструменти, як YouTube та Twitter. Водночас у реальнму часі користувачі критикували традиційні ЗМІ й передусім телебачення — і це відіграло свою роль. Уже через кілька днів телеканали змушені були реагувати на масову критику, що виникла в інтернеті, та пристосовуватися до думки глядачів.
А тим часом інтернет-мережі, навпаки, деградували, пише The Economist. Вони звелися до повторення кількох думок від найбільш авторитетних користувачів. Тому як джерело інформації блоги й особливо Twitter стали ненадійними: вони стали однобокими.
Ноам Коен із New York Times виводить кілька уроків, отриманих із висвітлення іранських протестів на Twitter.
Лише незначна кількість людей використала цей ресурс для фактичної організації протестів. Більшу роль відіграли особисті есемески, старомодна передача інформації з уст в уста, а також вебсайти мовою фарсі.
Що насправді зробив Twitter — це допоміг дізнатися про ці протести за кордоном.
Where is my vote? - це звернення вочевидь не до Ради Вартових Ісламської Конституції. Тегеранська молодь пам'ятає, що тема виборів в Ірані - актуальна і для західного споживача новин
Коли іранський уряд все більше й більше обмежує доступ журналістів до подій — самі протестувальники знімають відео та фото, а потім використовують Twitter з метою спрямувати ширшу аудиторію до ресурсів, розміщених на інших джерелах.
Адже Twitter — це радше інструмент для створення посилань, аніж для написання осмислених текстів. Одне повідомлення на цьому ресурсі обмежене 140 символами.
Але він має кілька важливих особливостей.
1. Twitter — це інструмент, який дуже важко цензурувати
Для того, щоб написати повідомлення, не потрібно навіть заходити на домашню сторінку. Це можна зробити з телефона, з інших сайтів. І читати їх можливо так само. Тому щоб заблокувати Twitter, довелося би прикрити не доступ до нього (як китайська влада може прикривати доступ до Livejournal із Китаю), а цілий ресурс по цілому світу. Зробити це жоден уряд наразі не здатен.
2. Повідомлення на Twitter загалом банальні, але...
Окреме повідомлення, можливо, й не має значення. Але загалом вони передають настрій тієї чи іншої великої події.
3. Майте на увазі - тут можна довіряти, а не перевіряти
На Twitter майже ніколи немає доказів істинності. Користувачі можуть навчитися довіряти тому чи іншому користувачеві — але йдеться лише про довіру. Багато із рахунків можуть належати агентам-провокаторам, працівникам спецслужб тощо. Через Twitter почала ширитися дезінформація про три мільйони протестувальників у Тегерані (насправді радше сотня тисяч); про перебування опозиційного кандидату Муссаві під арештом (насправді під наглядом); про те, що виборчком визнав вибори в Ірані недійсними (неправда).
4. Стережіться дези
Дуже важко визначити, хто саме намагається поширити дезінформацію. Тому що повідомлення підхоплюють і переписують по сто разів. Так, давній рахунок, який підтримує Мусаві, mousavi1388, якось застеріг проти кількох інших новіших рахунків. Агенти уряду створили їх від імені прихильників Мусаві з метою дезінформувати громадськість.
5. Twitter виправляє сам себе, але тим часом може обманути
Не всі користувачі рівні. Популярний користувач, який має довіру, відіграє більшу роль. Таким чином Twitter – це спільнота зі своїми лідерами і кланами. Слід також зважати на нерепрезентативність Twitter. Це спільнота, спрямована на технології і, як правило, вона прозахідна. Інші позиції можуть бути не почуті.
Кілька західних авторів відзначають, що громадянські ЗМІ та електронні соціальні мережі представляють, як правило, багатше та міське населення. Вони можуть відіграти значну роль у доповненні традиційних ЗМІ. Але водночас, слід зважати на їхню упередженість. Так, Ахмадінеджад має прихильників переважно серед сільського та бідного населення.
Хамід Теграні на замовлення сайту Global Voices якось зробив огляд блогерів, які підтримують Ахмадінеджада, а не Мусаві. Характерна їх особливість — вони пишуть фарсі і майже ніколи англійською.
Тож цілком можливо, що Захід отримує лише одну половину картини. Він чує тих, хто більше розуміється на сучасних технологіях; тих, хто розмовляє англійською мовою і намагається донести свою думку саме на Захід; дещо багатше, міське населення країни: прозахідну частину аудиторії. Інакше кажучи, чує лише те, що хоче чути.
Адаптований переклад: Артем Чапай
Кліп про 700 тисяч іранських блогерів можна подивитися тут
