Що не так із «державними окопами». Враження військового
П’ять днів, проведених військовим у «державному окопі», показали парадокс: інженерно споруди міцні й подекуди добре захищені від артобстрілів і дронів, але спроєктовані за лекалами минулого століття. Прихованих підходів часто немає, а якщо є, то на видноті, місць для спання бракує, вузькі ходи не розраховані на бійців у броні, оборона з тилу та ймовірність бою всередині споруди не продумана.
Що треба врахувати і що змінити в державних фортифікаційних спорудах? Своїми міркуваннями поділився наш постійний дописувач, який служить у війську.
Міцна споруда
Збудована обласною військовою адміністрацією лінія траншей виявилася добре захищеною оборонною спорудою, а два її елементи — найкраще захищеними підземними спорудами, у яких я бував. Пряме потрапляння снаряда чи міни в траншею завширшки менш як метр по верху можливе лише випадково. Хоча ворог і намагався пристріляти нашу оборонну споруду з артилерії під наглядом своєї «пташки», однак шкоди укриттю не завдав. Траншея навіть захищена згори від дронів сіткою.
На висоті й видноті
Однак видно, що загалом ці споруди будувалися за методичками Другої світової війни, що є їх найбільшим інженерним недоліком. Складається враження, що головним фактором розташування траншей було розміщення на висоті. Заради цього жертвували прихованістю підходу до них із нашого боку. Простіше кажучи, їх могли викопати посеред поля, і приховано зайти туди з найближчої посадки нереально. Подекуди від таких споруд йдуть траншеї в бік найближчих посадок, але ці відгалуження зовсім не закриті від дронів.
Окопи-відгалуження не закриті від дронів
Також склалося враження, що розробники таких споруд передбачали лише класичний і найбільш очевидний спосіб атаки на них — старою доброю масою чисельністю від взводу до роти по полю з того боку, де ворог перебував на момент проєктування. Водночас зовсім не враховувалася можливість атаки з тилу. А для бою всередині оборонної споруди такі траншеї зовсім не пристосовані.
Занадто вузько
Такі траншеї побудовані за проєктами 40-х років минулого століття, і це помітно навіть за їх шириною. Вони зовсім не розраховані на бійців у бронежилетах. У броніку та ще й із підсумками по боках на більшій частині протяжності таких споруд можна пройти тільки боком. Особливо там, де стоять підпірки, які чомусь не «втоплені» в стіну (підозрюю, щоб швидше і легше було захищати стінки агроволокном і сіткою з дроту), а на всю свою ширину розміщені в траншеї. Пронести пораненого в цих місцях просто нереально, як і розминутися двом людям навіть боком.
Пронести пораненого чи розминутися нереально
Усім зрозуміло: чим ширша траншея, тим вища ймовірність зальоту в неї осколків, тим легше в неї поцілити, зокрема з дрона, але треба будувати трохи ширші окопи. Оптимальну їх ширину відповідно до умов сучасної війни слід визначити із залученням фахівців-артилеристів і дронарів.
Ніде спати
Також дуже бракує місць для спання. У проході не ляжеш, бо ти повністю його перегородиш, а в бокових приміщеннях інколи можна розміститися, тільки скрутившись у позі ембріона. Можна було б викопати бокові ніші для спання, встановивши там підпірки і перекривши їх дошками, якби не суцільне укріплення стін траншей металевою сіткою, яку неможливо демонтувати на окремій ділянці.
Брак людей
Ще один недолік таких споруд повністю на совісті організаторів оборони. Це брак людей для їх утримання в бою. Наприклад, на повноцінний ВОП (взводний опорний пункт) можуть поставити трьох (!) бійців. Звісно, у цьому випадку командування батальйону чи бригади може відзвітувати нагору про закриття якомога більшої кількості позицій навіть в умовах жорсткого дефіциту людей.
Яскравий приклад наслідків некомплекту людей на позиціях — падіння Києва в 1240 році або Константинополя в 1453-му. Тоді захисники боролися мужньо, померли як герої, але поразки уникнути не змогли, бо, як констатують воєнні історики, оборонців просто було недостатньо для захисту такого великого периметра стін.
Щоб тримати ВОП, потрібне хоча б відділення людей (8–10). Якщо ж навіть невелику позицію боронять три-чотири людини, то вже на третю-четверту добу вони починають засинати на посту, а через кілька днів від безсоння втрачають адекватність.
Бійці від безсоння втрачають адекватність
Адже вночі вдається поспати щонайбільше три години, треба бути напоготові весь час від початку вечірніх сутінок до завершення ранкових, тобто зараз це 12 годин. А вдень заважають відпочити обстріли, скиди, а також стрілецькі бої поруч, зачувши які всі швидко збираються в бій.
Тож окрім безсоння людей виснажує те, що більшу частину часу вони проводять у бронежилеті. А трьома-чотирма днями чергування не обмежується. Бійці зараз сидять на позиціях тиждень-два чи й більше, адже захід на позиції і вихід із них через роботу ворожих дронів-розвідників і FPV на оптоволокні перетворилися на цілу пригоду.
Дуже хочеться, щоб під час будівництва нових ліній оборони враховувалися всі аспекти: краща прихованість позицій, перебування бійців у бронежилетах, можливість оборони з усіх напрямків і ведення бою всередині споруди.
