Військові й цивільні: чому досі виникають бар’єри та як їх руйнувати

Розмова «Як говорити з військовими: погляд самих військових і тих, хто поряд», яка нещодавно відбулася в київському Хартія-хабі, просвітницькому просторі «Хартії», була присвячена подоланню цих бар’єрів. Йшлося про те, де цивільні й військові можуть знайти точки дотику, щоб почути одне одного і взаємно допомогти пройти складний шлях.

Окрім того, говорили про невидиму працю родин військових, адже на них лягають побут, одноосібне виховання дітей, емоційна підтримка та навіть контейнерування травматичного досвіду своїх рідних. Саме ця праця залишається непоміченою, але є критичною для стійкості як самих військових, так і суспільства загалом.

Учасники дискусії:

Наталія Оболєнська — експертка з різноманіття, рівності та інклюзії, фізична терапевтка, засновниця ГО «Навколо своїх», партнерка військовослужбовця.

Тарас Шумиляк — офіцер-психолог одного з підрозділів 13-ї бригади НГУ «Хартія», акредитований гештальт-терапевт НАГТУ.

Надія Жиркова — клінічна психологиня, гештальт-терапевтка, супервізорка.

Аліна Карбан — керівниця Хартія-хабу в Києві, партнерка військовослужбовця.

Родина

«У пар після початку служби партнера чи партнерки стара модель комунікації часто ламається: обоє змінюються через різний досвід та відстань. Тому щоразу, “як два космічні кораблі”, доводиться заново пристиковуватися: слухати одне одного, шукати нові “маршрути” розмов і вибудовувати нові правила співжиття», — робить вступ до розмови Наталія Оболєнська.

«Велика частина теперішніх бійців — колишні цивільні, які миттєво потрапляють у світ, де змінюється все: режим, навантаження, ризики. Психіка виживає завдяки швидкій адаптації. На лінії бою відбувається перше велетенське стресове навантаження і формуються за умовчанням правила виживання. Це все цивільним варто знати», — пояснює Надія Жиркова.

Надія навела низку бойових установок, які важко розділити, що ось тут ти на війні, а тут уже в мирному місті. Це може пояснити, чому військовим так складно швидко перелаштуватися в цивільних умовах, де небезпек значно менше:

• Без емоцій у бою. Дозволена лише злість.
• Зупинитися в хаосі: завмерти й оцінити ситуацію.
• Миттєво реагувати на загрозу: різкий звук чи спалах — автоматична відповідь. Це важливо знати рідним і цивільним, щоб не підкрадатися ззаду, не робити гучних сюрпризів тощо.
• Не довіряй нікому/нічому: це про особисту безпеку та підозріливість у всьому.
• Завжди плануй відступ і перевіряй виходи, буквально навіть у кав’ярні.
• Довіряй лише тим, хто довів надійність під вогнем.

Ці правила засвоюються інтуїтивно й не вимикаються автоматично в тилу. Тому цивільним важливо розуміти, чому військовий обережний, може відмовлятися від частувань, постійно озиратися, реагувати на різкі звуки, не проявляти емоції.

На виживання психіка перелаштовується швидко, а назад у «режим життя» повільно. Для цього потрібен час і багаторазові підтвердження безпеки. За словами Надії, бійцям важливо говорити своєму мозку, що зараз безпечно і спокійно. Це треба повторювати як мантру. Адже вдома нічні кошмари, реакції страху чи переляку звичні. І перший крок до подолання бар’єрів — психоосвіта для всіх сторін: військових, родин, суспільства.

Побратими vs родина

Побратимство — це, по суті, нова сімʼя, яка формується у війську. Без побудови довірливих взаємин вижити складно. Новий досвід може впливати на прояв почуттів до своєї родини. Емоції, які раніше були яскравими, можуть бліднути, зокрема й тому, що психіка себе захищає.

Тарас Шумиляк пояснює, що побратимство на війні — це про яскравий спільний досвід, але це, звісно, не причина «не любити» родину. Коли людина не відчуває любові до дружини, дітей, онуків — це посттравматичний стресовий розлад, а не втрата здатності любити. Це навичка ховати почуття заради виживання. Розпаковувати травми треба обережно, у безпечних умовах.

Коли людина не відчуває любові до дружини, дітей, онуків — це ПТСР, а не втрата здатності любити

Аліна Карбан каже, що шлях дружин/партнерок недооцінений і часто невидимий, на них падають побут, діти, емоційна робота. Це досить важка праця. І загалом щодо підтримки дружини військових можуть покладатися переважно одна на одну, бо спільний важкий досвід сприяє розумінню та сестринству. Там, де людина без такого досвіду може не зрозуміти перепади настрою, емоційне заціпеніння, бо ти просто цілий день (або кілька днів) чекаєш на звістку, партнерки чи рідні військових підтримають і допоможуть без слів.

Наталія Оболєнська розповіла про досвід груп підтримки, якими вона опікується: «Жінкам потрібні визнання, увага і коло “своїх”. Типові скарги, які ми часто обговорюємо, — “не подзвонив”, “не відповів” — у всіх спільні, і це нормалізує переживання. А крім того, через брак персоналу в лікарнях догляд за пораненим часто лягає на дружину, яка стає і медсестрою, і фізіотерапевткою. Рішення — обʼєднування дружин у групах підтримки, обмін контактами, взаємопідтримка (забрати дітей, вигуляти песика, піти до “своєї” майстрині). Турбота про себе — умова підтримки військового; діти також потребують програм і груп підтримки».

Тарас каже, що партнери — святі люди, які тимчасово перебирають на себе функцію «емоційного контейнера». Мета — витримувати, визнавати емоції, допомогти вербалізувати їх, щоб повертати людині відчуття контролю. Важливо не занурюватися в переживання разом, а бути стабільною опорою. При цьому партнерам обов’язково потрібні свої місця розвантаження.

З власного досвіду багаторічного очікування Наталія говорить про прийняття реальності й вибір бути поруч. Баланс «маска спочатку собі» не скасовує взаємної самопожертви — пара шукає свій баланс турботи щодня, пам’ятаючи про війну як спільний контекст.

Освіта, права і роль родини в реабілітації

«Потрібні курси з історії, психоосвіта, чіткі політики недискримінації та державні програми для сімей», — каже Наталія. Надія додає, що родина в реабілітації важливіша за будь-якого фахівця, бо саме вона довго підтримує, любить і приймає.

Суспільство і повага

Тарас: «Не героїзуйте токсично — краще маленька дія. Пафосні слова часто дисонують із реальністю війни. Дії важать більше й іноді цінніші за тисячу слів. Але повага має бути нормою в суспільстві, а не кампанією чи рекламою. І, зокрема, “Хартія” вибудовує людиноцентричну культуру у війську, яка поширюватиметься і в суспільстві.

У підрозділах жінкам часто треба доводити компетентність; присутність жінок робить середовище більш комунікабельним».

Не героїзуйте токсично. Пафосні слова часто дисонують із реальністю війни

Наталія: «У цивільному житті жіночий бойовий досвід часто знецінюють. Гендерна рівність має бути послідовною: рівні права/можливості, а не подвійні стандарти».

Тарас пояснює, який вигляд мають бар’єри зсередини: різкі зміни настрою/інтересів, коливання лібідо, замкненість, «відщеплення» (дисоціація), глибоке відчуття відчуження і самотності, коли забуваєш, що тебе люблять і про тебе дбають. Це не провина цивільних — так працюють втома і травматичний досвід. Ключова думка: ні цивільний, ні військовий світ не існує окремо — ми всі в одному човні. Підтримувати ілюзію інакшості означає підживлювати бар’єри.

Як долати бар’єри і підтримувати родини

Психоосвіта для всіх: знати бойові правила і чому вони просочуються в тил.

• Нова комунікація: слухати без тиску, починати з безпечних тем, називати емоції словами, бути стабільною опорою і мати власні місця розвантаження.
• Сестринство/спільноти: створювати коло підтримки для партнерів/дітей; це наш тил, без якого у війську важче.
• Дії важать більше за пафос: маленька, конкретна допомога робить військових і їхні сім’ї побаченими.
• Адвокація прав родин: знижки, послуги, політики недискримінації, підготовка «як БЗВП» для партнерів; родина — ключовий елемент реабілітації.

Хартія-хаб — це просвітницький простір 2-го корпусу Національної гвардії України «Хартія», який об’єднує цивільних і військових. На сьогодні хаби працюють у п’яти містах: Києві, Полтаві, Дніпрі, Львові та Івано-Франківську. Їхня головна місія — єдність цивільних і військових задля збереження української державності.

Запрошуємо на наступні події в Хартія-хабі. Вхід на всі заходи вільний, але реєстрація обов’язкова.

Вітається донат на збір Вартових Хартії для забезпечення майстерні БПЛА, яка щодня зміцнює безпілотну роботу «Хартії» на фронті.

ветерани військові родини цивільні