Керівник штурмовиків Валентин Манько про втрати в підзвітних полках, роль Боцмана та причини створення нового роду військ

Для довідки. Хто такий Валентин Манько

Учасник АТО, полковник ЗСУ, із серпня 2025 року очолює управління штурмових військ ЗСУ. До цього керував 33-м окремим штурмовим батальйоном, а потім полком. Підрозділ воював на Харківщині, Донеччині, Курщині, Бєлгородщині, Сумщині, Запоріжжі. За участь у Курській операції разом зі ще двома командирами штурмових полків Юрієм Гаркавим та Олегом Ширяєвим отримав звання Герой України.

У 2014 році був одним із заступників Дмитра Яроша у військовому добровольчому формуванні «Правий сектор» і, за інформацією БФ «Повернись живим», представлявся заступником комбата підрозділу «Дніпро-1».

Також у 2014-му був довіреною особою Дмитра Яроша на виборах президента. Протягом наступних п’яти років тричі балотувався до Верховної Ради.

За даними УП, у 2015-му Манько перебував у міжнародному розшуку за підозрою в пограбуваннях. Справу розслідували українські правоохоронці, вона стосувалася збройного нападу й крадіжки зерна на близько 500 тис. грн на Донеччині. За пів року Манько зник зі списку розшуку, а справу закрили. Сам він в одному з останніх звернень назвав ту справу політичним переслідуванням.

У 2018 році, попри протести частини ветеранської спільноти, Манько очолив Державну службу України у справах ветеранів.

У 2022 році, за його словами, він був пов’язаний із ГУР. Пізніше створив та очолив 33-й окремий штурмовий батальйон ЗСУ, а потім відповідно очолив полк та управління частини штурмових підрозділів. Туди на сьогодні входить п’ять полків, одна бригада та ще низка окремих батальйонів. Саме цю структуру головнокомандувач пропонує вивести в окремий рід військ.

Про втрати

На початку розмови Валентин намагається з’ясувати, чому авторка стверджує, що полки зазнають великих втрат на полі бою. Потім намагається провести довгий лікбез на тему «Що таке штурмові війська».

— Я просто хочу зрозуміти, це хтось проводив дослідження? Ми проводимо інколи на деяких напрямках, коли розуміємо, що там можуть бути втрати. Ми потім проводимо аналітику між бригадами.

З чого складається розуміння, наскільки великі чи невеликі втрати? Якщо ми візьмемо будь-яку операцію оборонну, якщо в нас там треба посилити оборону, ми також туди можемо забігати. Я вам можу сказати однозначно: втрати не тільки наші, а й тих підрозділів, які перебувають у смузі. Вони відповідно зменшуються приблизно на 50%. Чому?

Бо ми завжди пасивну оборону переводимо в активну. Це наша звична робота, до якої ми приходимо. По-перше, ми змінюємо ті позиції, які були, бо якщо противник вже наступає, то він вже чітко розуміє, де наші оборонні позиції, тобто лінії бойового зіткнення.

Без нас втрати в них утричі-вчетверо були б більші, ніж до того, як прийшли ми

У цей час я ще переходжу десь до атаки. Тобто щоб звести противника зовсім із розуму, щоб він узагалі не розумів, де ми є. Дивіться, коли ми переходимо до такої тактики, от за місяць, якби вони стояли, зазнали б втрат. Якщо ми охороняємо просто лінію, свою смугу, якщо ми говоримо про оборону, то взяти місяць із нами і місяць без нас — втрати в них утричі-вчетверо були б більші, ніж до того, як прийшли ми.

Я вам десятки прикладів зараз навів, десятки тисяч голосів кажуть, що це неправда (те, що втрати в «штурмових полках Сирського» великі. — Ред.).

— Які десятки тисяч голосів кажуть, що це неправда?

— От у мене все військо моє вам каже, що це неправда. От мені десять тисяч військовослужбовців подзвонили зараз і кажуть: Валентине Миколайовичу, командувач, дорогенький, будь-ласка, ми вас дуже просимо, а можете сказати пані Анні, що це неправда?

— Як ви з десятьма тисячами поговорили за ці сім годин?

— Та в мене ж є управління.

Якщо я зараз скажу командирам батальйонів, командирам рот, щоб вони вам понаписували есемески, що це брехня?

Якщо я зараз скажу командирам батальйонів, командирам рот, щоб вони вам понаписували есемески, що це брехня?

— Ні, це буде виконання наказу вашими підлеглими.

— Ні, я дам ваш номер, скажу: «Напишіть так, як є».

— Якщо ви скажете підлеглим «напишіть як є», навіть якщо скажете прямо так, то річ у тому, що в частини підлеглих немає телефонів, бо вони на позиціях. Це штурмовики. І вони штурмують. Це не буде повністю об’єктивна картина…

— Ну вам же хтось написав. «Периживатєльні родичі», і військові, які хочуть стати політиками.

— Ні, це не так працює.

Пояснення авторки

Прошу співрозмовника надати «сухі цифри», які, як він каже, вони рахують. Пан Валентин протягом розмови вагається, але нібито погоджується дати порівняння інформації про втрати. Станом на час публікації жодних цифр ми не отримали.

Наприклад, «Бабель», посилаючись на власні джерела в ДШВ, пише, що 225-й штурмовий батальйон зазнав удвічі більше втрат, ніж будь-який батальйон ДШВ, задіяний в операції на Курщині.

Що таке штурмові війська

— Штурмові підрозділи і війська — ми діємо з першого дня, не рік, не півтора, не два, а з 2014 року. Я завжди відтоді працював малими мобільними групами. Ми формували малі мобільні групи, якими проводили нальоти. Це можна було порівняти з нальотами розвідувальних батальйонів, спецназу. Ми сформували малу групу, провели розвідку, здійснили наліт і одразу відійшли. А потім уже заходить інший підрозділ, який там далі буде атакувати.

І от поступово ми все вдосконалювали, вдосконалювали. І цю тактику, яку ми зараз вже обрали кілька років тому. Я їздив у Німеччину (навчатися. — Ред.), і до цього ми дуже довго йшли. У 2022 році ми зробили навчальний центр, центр підготовки саме штурмовиків, тоді ми ще були в ГУР. НЦ був ГУРівський, це все витягалося з ГУР. Це все складалося дуже-дуже багато років.

На всій лінії бойового зіткнення, де є проблема, там однозначно є штурмові війська. Ви знаєте це? Хтось каже: «Ми пожежники», а 47-ма каже: «Ми пожежники». Повірте мені, вони нічого не знають про пожежі… так, як знаємо це ми.

Тому що ми на день можемо закривати ділянки фронту. Припустімо, перебуваючи на Сумському напрямку, можемо одразу заїхати за пів доби. Ми так швидко вже навчилися переміщатися. Тобто працюємо як група швидкого реагування, як організм швидкого реагування, який стабілізує.

Хтось каже: «Ми пожежники»... Вони нічого не знають про пожежі… так, як знаємо, це ми

Тобто ми вискакуємо. Є прорив, просування, міжпозиційні оці, які зараз, тобто тактика тисячі порізів, і ми вискакуємо туди.

Візьмімо Новопавлівський напрямок. Стоїть у нас певна бригада — хороша, погана, не мені судити, я не люблю це робити, але я знаю, що командування підрозділів часто бреше про реальний стан речей.

Я знаю, що командування підрозділів часто бреше про реальний стан речей

Від того, що вони брешуть — от вони десь профукали за день 20 із чимось позицій. І моє завдання їх відновити. Уявіть собі, от останній раз 28 позицій кинули. На 28 позиціях, давайте просто порахуємо, мінімально хай було по дві людини — це 50. Вийшло звідти, припустімо, десять. Уже втрати 40. Тому що втрати завдаються, якщо противник з’ясував, де він буде планомірно їх вбивати. Але втрати переважно відбуваються на відході, коли починає піхота тікати.

Десь профукали за день 20 із чимось позицій

Пояснення авторки

Увага! Цифри, які називає пан Манько, — це його припущення, а не факт. Але загалом теза про те, що під час хаотичного відходу військових із позицій підрозділи можуть зазнавати великих втрат, правильна.

Я на такий випадок посилаю малу тактичну групу. Тобто ми не відштовхуємося від родів, взводів і таке інше. Це наука, це велика наука! Просто Кротевич... він також взагалі не розуміє, що таке штурмові війська. Від слова зовсім.

Пояснення авторки

Манько говорить про цитату Кротевича, яку я наводжу у своїй колонці тут.

Ми використовуємо постійно нову тактику. До цієї тактики маємо бути підготовлені. Тобто підготовка — це головне, що в нас сьогодні є.

У нас є ОКП (основні командні пункти. — Ред.), на яких ми тримаємо аналітиків. Аналітики проводять дослідження. Насамперед вони дивляться за тактикою противника, роблять схеми, як просувався противник. Потім ця аналітика стікається в одне управління, далі передається в навчальний центр. Ми раніше були в командуванні підготовки при Ніколюку (генерал, який очолює ОТУ «Донецьк». — Ред.).

Боцман і штурмові полки

— Пане Валентине, дивіться, ви намагаєтеся мені дати короткий курс університету оборони, а я відштовхуюся від того, що досить довго ходжу, скажімо так, із цією інформацією, 10% із якої я опублікувала, бо решта 90% або зашкодить людям, від яких я це отримала, або зашкодить загалом обороні. І те, що раніше робили штурмові батальйони, і так, втрати там були достатньо великі й вливання людей достатньо великі, не порівняти з тим, які свідчення стали надходити наприкінці зими, на початку весни щодо методів роботи в цих полках. Тому, власне, цей текст і з’явився. Бо є люди, які вважають, що наша армія має йти до людиноцентричності й намагатися якось...

Цим мають займатися омбудсмени, я так думаю. Ну не ми і не ви, правильно?

— Цим мають займатися омбудсмени, я так думаю. Ну не ми і не ви, правильно?

— Я як журналістка можу публікувати будь-які спостереження, які вважаю суспільно важливими…

— Так, так, так, все правильно.

— Ці я вважаю суспільно важливими.

— Так точно!

— І оскільки мене лякає тенденція…

— Пані Анно, я вас не звинувачую. Я вам просто намагаюся пояснити, з чого люди взяли свої висновки і з чого ми.

— Ця інформація стікалася до мене протягом останніх дев’яти місяців, скільки там уже були сформовані полки. Це загальне враження Збройних сил по певних, знову наголошу, полках. І це не тільки 225-й. Це 225-й і…

— …І 425й-. Я розумію, я розумію, про що ви кажете.

— Це 225-й і 425-й, ви абсолютно правильно кажете.

Пояснення авторки

До цього сам пан Манько згадав 225-й полк у контексті ситуації взаємних скарг 47-ї ОМБр та 225-го ОШП одне на одного через складну ситуацію на полі бою під час проведення Бєлгородської операції навесні цього року, яка, на жаль, не увінчалась успіхом.

— Зараз ви сказали про втрати. Усі розуміють, що про штурмові (підрозділи. — Ред.). Хто до мене піде сам тепер?

— Коли я чую кілька десятків свідчень і бачу певні докази, які не можу і не вважаю за потрібне станом на зараз публікувати…

— Пані Анно, якщо у вас є докази, це інша справа. Якщо хтось провів аналітику, це інша справа. Я вам поясню. Дивіться, приходить до мене бригада, наприклад, із числа 150-х. От я їх маю завести на втрачені їхні позиції. А в них там, розумієте, звичайна піхота після БЗВП (базової військової підготовки. — Ред.), після адаптації. Вона прийшла, і командири не дуже охочі воювати, такі самі новенькі й т. д. Так от скажіть мені, будь ласка, вони дуже хотітимуть іти за мною?

Хто до мене піде сам тепер?

Я до чого це кажу: мені дали батальйон 100 з чимось людей, і ці 100 з чимось людей колективно не хочуть йти. І оці всі 110 чи 120 людей будуть вам писати, що ми «кінчені м’ясники».

— І от вони, наприклад, не хочуть йти. І які ви методи застосовуєте для того, щоб вони йшли? Я намагаюся вам це сказати (про неприйнятні методи роботи. — Ред.), ви мене просто не хочете слухати.

— Ми заводимо їх до себе на полігони. Вони працюють із нашим інструкторсько-викладацьким складом. Тиждень, два, скільки потрібно. Ми їм даємо мотивацію максимальну. Потім повертаємо їх назад. І, повірте мені, вони йдуть на штурми. І в них мінімум СЗЧ.
— Немає місця для катувань?

— Це є абсолютно в будь-якому підрозділі! І за це я дуже караю.

Примітка: під час ознайомлення з матеріалом комунікаційник пана Манька уточнив, що малося на увазі, що такі ситуації, на жаль, трапляються в усіх підрозділах Сил оборони України.

— Я не погоджуюся (що це відбувається в будь-якому підрозділі. — Ред.). Тому що, наприклад, просто набити комусь морду, хто там відмовник чи кинув позицію, — це одна справа… (перебиває)

— Так, так, я вам за це кажу. А про що? Я не розумію.

— Інша справа — це трішечки інше. Наприклад, чому в людей забирають…?
(перебиває)

— А просто про катування як про катування? Я сам, якщо взнаю, особисто руки поламаю. Моментально відреагую, відреагую по закону і не тільки. Якщо це буде правдою.

Повірте, я також ненавиджу ці всі катування. Повірте, для мене це «жопа», я прибираю це по-максимуму. Але ці ями були в усі часи і в різних підрозділах та бригадах (йдеться про ями, у які садять, наприклад, за вживання алкоголю. — Ред.). І повірте мені, коли приходить 60 військовослужбовців із навчального центру, а з них 50 — наркомани кінчені, і їх треба якось витягнути із залежності, скажіть мені, як це зробити?

— Це вже питання до якості ТЦК… (перебиває)

— Ми їх витягаємо. Ми ж не повертаємо їх назад. Ми витягаємо. Ми просто їх закриваємо десь, правильно? Ми приводимо медиків, ми їх лікуємо. Ми витягаємо їх із залежності, потім тягнемо на полігон, на полігоні максимум намагаємося їх ще донавчити і потім ведемо в бій.

Кажете, де це відбувається, — я особисто приберу, разом із вами поїдемо, поламаю при вас руки

Я за підхід, де десь у нас є прогалини, де в нас є якісь речі, які треба із ЗСУ прибрати повністю. Я з вами повністю згоден. Кажете, де це відбувається, — я особисто приберу, разом із вами поїдемо, поламаю при вас руки.

— Це незаконно, тому не треба такого робити.

— Як мінімум позвільняю тих людей. Можете до мене приїхати, поїдемо разом. Якщо таке є, я при вас звільню.

Про Боцмана

— Сергій Коротких, відомий як Боцман, яка його роль у штурмових військах?

— Ну, він же раніше в 225-му полку був, він був командиром батальйону. Працює толково, він як воїн дуже достойний. Повірте мені, він провів не одну операцію. Він дуже достойний воїн.

Зараз займається підготовкою. Він розробляє, дуже багато робить із підготовки. Він просто начальник відділу підготовки.

Серьога красавчик. Це єдина людина, яка мене не кинула в Іловайську свого часу. Коли всі відійшли, коли всі втекли. Він і з ним 24 пацани — азовці-розвідники, які мене не кинули. І які не дали можливості закрити мене й «Донбас» (батальйон. — Ред.), хоча відійшли тоді і «Торнадо», і ще там відійшли з правого флангу...

Який воює чесно, з першого дня війни. Який сам лізе на передок, який сам лізе з хлопцями, який тренує і з ними сам постійно воює. Таке судження про нього як про воїна. Якісь там підкилимні чи якісь там «камені підводні», я не знаю.

— Ну оскільки вони є, ці «камені», то… (перебиває)

— А що саме? Які камені? Пані Ганно, ви зрозумійте, я не володію інформацією, я намагаюся не залазити в цю всю фігню. Чому? Бо в мене просто… Я постійно на фронті. Я за два роки був двічі вдома на кілька днів. Тому поясніть мені, що кажуть, що говорять? Бо я реально не розумію. Всі запитують про нього, а я не розумію, якийсь «подвох», а в чому? Не розумію.

— Починаючи з його бекграунду, зі співпраці з контррозвідувальними органами інших країн, нині нам ворожих, і закінчуючи тим, що...

— Щоб ви розуміли, Коротких, коли був у ГУР, чотири рази був на поліграфі. Поліграф жодного не дав підтвердження, що він ворожий шпигун. Більш як рік по ньому проводили НСРД (негласні слідчо-розшукові дії, тобто прослуховування тощо.— Ред.).

Тоді, я пам’ятаю, був Пісний Олександр Михайлович, якщо ви знаєте, бандитами займався в СБУ, в управлінні «К», нині покійний. Він постійно казав: «Он шпион! Он там “это”, “то”». Коротше, йому дали можливість, він два роки займався, так і не зміг жодного слова довести. Потім його перевіряв ГУР близько року, вони перевіряли його. Ну і я вам скажу так, коли він стоїть зі мною поруч і стріляє в г*ндона, це треба бути дуже замаскованим шпигуном.

Всі запитують про Коротких, а я не розумію, якийсь «подвох», а в чому? Я не розумію

Пояснення авторки

Перш ніж очолити підготовку особового складу в штурмових полках, Коротких був одним з управлінців у 225-му штурмовому батальйоні під керівництвом Олега Ширяєва. Ширяєв, як і Коротких, — колишній соратник Андрія Білецького. Він, як і Манько, мав (або має. — Ред.) офіційну підозру щодо схожого правопорушення — збройного нападу на елеватор, де були поранені. Найбільшим же «гріхом» Ширяєва можна вважати те, що він очолював у минулому громадську організацію проросійського політика Іллі Киви.

Проте ці «плями минулого» не зрівняються з бекграундом, який тягнеться за Коротких і через який у пана Манька «всі» про нього запитують.

Для довідки. Хто такий Сергій Коротких (Боцман, або Малюта)

Росіянин, який отримав українське громадянство у 2014 році, пробувши вісім місяців командиром роти розвідки в полку «Азов», яким тоді командував Андрій Білецький.

Після переїзду до України й отримання громадянства належав до близького кола ексміністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Очолював департамент охорони об’єктів стратегічного значення в МВС. Також входив до керівництва політичної партії «Національний корпус» і «Національних дружин» Білецького.

До 2014-го був учасником кількох білоруських та російських неонацистських угруповань, причетних, зокрема, до численних нападів і вбивств на національному ґрунті.

Навчався в білоруській школі КДБ. Йому закидали роботу як на білоруські, так і на російські спецслужби, зокрема на ФСБ. Сам він публічно завжди це заперечує.

В Україні його не раз звинувачували в причетності до збройних нападів і навіть називали виконавцем кількох убивств, зокрема й білоруського журналіста Павла Шеремета.

У Білорусі задовго до вбивства самого Шеремета також убили Завадського — оператора, з яким працював Шеремет. Як стверджує у великому відео про зв’язок Авакова та Боцмана військовий Валерій Маркус, тоді за підозрою у вбивстві затримували саме Коротких, але потім відпустили.

Також у своєму дописі колишній азовець історик Олег Однороженко заявляв, що саме ці люди причетні до вбивства у 2015 році юриста й ідеолога «Азову» Ярослава Бабича. За моєю інформацією, Однороженко давно виїхав за кордон через погрози. Родині Бабича також погрожували.

— Це не його ідея забирати в людей телефони? Загалом у ваших…

— Давайте я вам поясню, що таке «забирати телефони». Якщо ви розумієтеся на війні, то я взагалі всім бригадам рекомендую забирати телефони, якщо боєць іде в бій. Тому що перше, по чому прилітатиме, — це по телефону.

Пояснення авторки

Пан Манько розповідає про пристрої, які можуть запеленгувати телефони на відстані навіть 30–40 км, але на відміну від загальноприйнятого в ЗСУ принципу переконує, що пристрої, на яких вимкнені мобільний зв’язок і GPS, але які під’єднані до Wi-Fi, наприклад, теж видають сигнал, який можна перехопити на такій відстані.

— Чи є телефони в бійців, поки вони не на бойових? Наскільки мені відомо, ні. Немає на полігоні…

— Значить, правильно. Ви знаєте, скільки прилітало по полігонах? Ваші ж колеги-журналісти так само, як і ви, коли по полігону прилітає, всі запитують: як туди могло прилетіти? У першу чергу по телефонах і прилітає. Потрапляє боєць у полон. Його питають: «Де ти тренувався?». Він каже: «Ну, десь там». От вони одразу направляють туди свою розвідку. Тобто, дивіться, соти і все решта — це ж супутники. Все одно є ячейки, вони прив’язуються до сот, потім до антен, потім антена передає далі, потім це все передається на супутники.

Він на полігоні. Якщо вони на полігоні тиждень, значить, тиждень без телефона. Потім він приїжджає в ППД (пункт постійної дислокації), йому дають телефон, він дзвонить усім своїм родичам.

Куди має йти поповнення

— Це складна робота, і ніхто її в ЗСУ не виконує, навіть у ДШВ. ДШВ не можуть до цього прийти. ДШВ — це зовсім інша наука, вони працюють великими підрозділами, а спецназ ССО дуже малий… Тобто це інший метод роботи. У нас свої методи роботи, своя тактика, і вона дієва.

І вона показала за два роки себе дієвою. Подивіться, ми сьогодні можемо закрити кожен клаптик і не дати противнику просунутися так, як він міг просуватися раніше. Хоча противник лізе, припустімо, на Запорізький напрямок. І одразу лізло три бригади, потім ще дві. А в мене там стояла всього-на-всього одна РТГр (ротно-тактична група) 33-го полку. Півтори роти там було, і вони зупинили наступ противника. Зупинив наступ узагалі 33-й, 210-й з’явився через три тижні й просто допомагав зачищати Степногірськ. Там у Степногірську було, щоб ви розуміли, аж чотири військовослужбовці противника.

Просто от якщо взяти досягнення, просто припустімо, візьмімо контрнаступ на Запоріжжі й наступальні дії по Курщині. Так от на Курщині працювало два батальйони наших штурмових і п’ять батальйонів різних бригад.

Лізло три бригади, потім ще дві. А в мене там стояла всього-на-всього одна РТГр

І ми прорив зробили майже на 47 кілометрів, здається. Ми забрали тоді 1500 квадратних кілометрів. Можете собі уявити? Так, наше досягнення і втрати наші. І втратити скільки там і нічого не зайняти, а зайняти 50 кілометрів квадратних. І от порівняйте втрати Сухопутних військ там на 50 квадратних кілометрів і наші.

Пояснення авторки

За даними тодішньої заступниці міністра оборони Ганни Маляр, ЗСУ за літо 2023 року звільнили понад 200 квадратних кілометрів на Півдні України, що вчетверо більше, ніж озвучує пан Манько. Загалом у піковий момент ЗСУ контролювали понад 1250 квадратних кілометрів Курщини, повідомлялося про 92 населених пункти. У листопаді 2024 року головнокомандувач заявляв про просування на 35 кілометрів у глиб території.

На Курщині наступ справді розвивався стрімко, і головний прорив ЗСУ здійснили в перші три тижні наступу. Місце для атаки було обрано вдало, бо там ворог не мав таких міцних укріпрайонів, фортифікаційних споруд і великих мінних полів, як влітку 2023-го на Запоріжжі.

— Я можу порівняти втрати, бо знаю втрати Сухопутних військ на Курщині за пів року. І я погоджуюся, що ваше вклинення на Курщину в серпні було блискавичним, спільне з ДШВ. За вами заходили механізовані війська, тобто ви проривались, а механізовані заходили...

— Так, так. Механізовані там через три-чотири тижні з’явилися.

Пояснення авторки

Я працювала на Курщині через два з половиною тижні після початку наступу з 22-ю та 61-ю механізованими бригадами. Військовослужбовець 22-ї ОМБр, сержант ЗСУ Максим показував мені трофейний «Камаз», яким його підрозділ заволодів на Курщині 9 серпня. На третій день Курської операції. Також він показував кадри з перших днів операції, де він і його люди взяли в полон кілька десятків військових РФ.

225-й окремий штурмовий батальйон (нині полк) і 80-та й 82-га окремі десантно-штурмові бригади справді торували дорогу першими, але за ними одразу заходили як 33-й окремий штурмовий батальйон (нині полк) та 95-та бригада ДШВ, так і механізовані бригади ЗСУ: 22-га, 61-ша, 41-ша, 129-та ТрО, кілька батальйонів морської піхоти.

— Я погоджуюся, що коли порівнювати перший місяць наступу на Курщині й перший місяць чи навіть перші кілька місяців наступу на Запоріжжі, то Курщина успішніша.

— 1 до 50 за досягненнями.

— І, умовно кажучи, якщо простежити мої всі матеріали і публікації, я й писала, що перший етап Курської операції, перші місяці до січня, був успішний, він був потрібний. Ми справді відтягнули російські війська, і ми справді багато завдали їм втрат. Але потім настав другий етап. Я розумію, що це не ви визначаєте. У мене ж, як ви можете помітити, до штурмових військ…

— Це не ми тоді керували, а вже командував тоді командувач ДШВ. І там наших військ не залишилося зовсім.

— Ваші війська наступали на Тьоткіно і на Бєлгородщину й там зазнали, на жаль, на превеликий жаль, великих втрат.

— Це окрема операція. Вони там теж… там була теж певна мета — відтягнути війська.

— Я розумію.

— І вони витягли це. Я не хочу засуджувати. Я вважаю, що якби я командував на Курщині я, а не ДШВ, то я по цей день тримав би Суджу під контролем.

Тьоткінська операція, там працював 33-й полк. У 33-го найменші втрати з усіх полків. А знаєте, чому ми там наступали, знаєте? Тому що деякі бригади не могли втримати цю лінію. І лінія просідала. І ми перейшли до контратаки й успішно контрштурмували, контратакували. І якщо порівняти ті втрати, яких зазнали підрозділи, стоячи там і не йдучи вперед, — бо ми їх змушували: «Ідіть вперед, не стійте, блін, хлопці, не можна», — вони не змогли цього зробити. Просто не змогли цього зробити. Не знаю, хто винен у цьому, це хай розбирається слідство.

Якби я командував на Курщині я, а не ДШВ, то я по цей день тримав би Суджу під контролем

Але коли прийшли ми, ми все перевернули. Уже Безсалівка була профукана. Війська противника вже були на нашій території. Ми їх вдало відкинули, закинули за кордон, і Тьоткіно ми досі тримаємо під нашим контролем. 33-й полк, на жаль, мені дуже шкода, що я не можу його звільнити, тому що немає військ, які замість мене стануть і будуть там чітко тримати Тьоткіно.

Пояснення авторки

За даними DeepState, що підтверджуються інформацією з внутрішніх карт ЗСУ, які мені вдалося побачити, наразі ми не контролюємо Тьоткіно Курської області. Сили оборони України контролюють частинку території РФ там, але лише до річки. Найімовірніше, йдеться про оборону саме тієї ділянки полком нині.

— Пані Анночко, я хочу вам пояснити, що в нас найменші втрати в усіх Збройних силах. Просто вони в нас дуже різкі й показові, бо, якщо ми прийшли, ми зразу втратили… Зазнали якихось втрат за день, за два. І за день, другий, третій ми інколи зазнаємо, на жаль, великих втрат. Але якщо потім взяти за місяць, то ми їх не зазнаємо зовсім. А якщо взяти порівняно з нами наші сусідні бригади, то вони зазнають у рази більших втрат, ніж ми.

— Пане Валентине, дивіться, річ у тому, що підрозділи з нехорошою репутацією, які зазнають найбільших втрат, це не 33-й полк.

— Я знаю, розумію.

— Ви розумієте, це інші два...

— Якби ви мені сказали за 33-й, я вам навіть не дзвонив би.

Для мене мої полки — це дуже важливо. Коли я чую про втрати, повірте мені, ви не уявляєте, наскільки я через себе… я вже просто старий воїн. Якщо я раніше тільки за близьких міг, то тепер, якщо несуть втрати хлопці, я крізь себе пропускаю і роблю все можливе, щоб більше таких втрат не було. Але в нас така доля штурмовика.

Давайте просто візьмемо Шевченкове село. Кілька місяців там бодалися три-чотири наші бригади. Так от вони зазнали там просто колосальних втрат, утримуючи його. А я там так не зробив би. Якщо порівняти, припустімо, у мене було там 30 із чимось військовослужбовців — 500-х, 300-х, 200-х (500-й — зниклий безвісти, 300-й — поранений, 200-й — загиблий).

І я його все одно одрізав і потім повернувся зачистив, тому що я вибрав іншу тактику. І їх знову туди завів, і в них стали менші втрати. А вони просто рубалися в лоб. Вони втратили тисячі, просто тисячі життів.

Пояснення авторки

Мені не вдалося підтвердити чи спростувати інформацію про тисячі втрат, яких зазнали бригади Сухопутних військ там.

І мені так боляче просто чути, що в нас колосальні втрати. Так, я можу цих втрат зазнати за кілька днів, бо якщо в ці дні я не провів вдало операцію, то в наступні дні (точна кількість днів прибрана на прохання комунікаційників із міркувань безпеки операцій. — Ред.) противник уже максимум підтягує свої сили. І тоді вже «скупляюсь» я.

І я їх знову туди завів, і в них стали менші втрати. А вони просто рубалися в лоб

Пояснення авторки

Дуже важливий момент, оскільки я не раз чула скаргу піхотних бригад якраз на те, що часто буває ситуація, коли деякі (!) штурмові полки залітають на частину території і звітують головкому про виконане завдання, а противник справді вже встигає підтягнути резерви й контролює логістичні шляхи. Тому підрозділи, які мають закріпитися після зачистки, банально не можуть цього зробити.

Такі скарги від підрозділів, які взаємодіяли з деякими зі штурмових полків, я чула на Донеччині, під час Курської операції та на Сумщині. Також була скарга на те, що операція часто розгортається на досить вузькій смузі вклинення в тил до ворога, тому заводити туди піхотинців, підвозити туди БК та провізію просто неможливо із самого її початку.

— Спочатку ми замість того, щоб комплектувати старі досвідчені бригади... Я не кажу, що ви недосвідчені, просто у вас доволі молодий полк як великий підрозділ. А є старі бригади, які не комплектувалися протягом кількох років. Ми плодили нові бригади. Казалося людям, не робіть цього, комплектуйте старі, бо вони краще знають, вони краще вміють. А зараз у нас дуже сильно…

— Неправда. Неправда, що старі досвідченіші, ніж нові. Новіші вже навчаються на новому, вони вже розуміють сьогодення війни. Я вам скажу, старі бригади здебільшого взагалі не розуміють нових технологій.

— Ну, це не ті, які стоять на активній лінії зіткнення!

Пояснення авторки

Бригади, які зупиняли повномасштабний наступ у 2022-му, у яких мені довелося працювати, намагаються запроваджувати нові технології: спостереження й ураження ворога здебільшого завдяки БпЛА, частковий перехід на НРК (наземні дрони) включно з роботами, якими піхотинець керує дистанційно. Коштів на запровадження цього принципу держава поки що не надає достатньою мірою, але в цьому питанні є прогрес.

ДШВ — не погоджуюся, ДШВ комплектуються і по цей день. І головком Сирський на сьогодні приділяє їм, мабуть, більше уваги, ніж нам. І право першочергового відбору поширюється на нас, ДШВ, ССО і ГУР. Це ті, хто відбирає першу чергу…

— А далі механізованим бригадам не дістається нікого.

— Ні, ні, ні! І штурмові бригади. Потім другі йдуть у механізовані бригади. Знаєте, чого так відбувається? У нас недостатня кількість мобілізованих. Це єдине! Більше немає нічого.

— Ні, пане Валентине. Є люди, які вважають, що ми маємо йти до методів «вперед-вперед» і навіть не гребувати методами, скажімо так, жорсткими і найбільш жорсткими. Є люди, як я, наприклад, які вважають, що все ж таки ми можемо…

— ...Тримати оборону.

— Та річ не в тому!

— Ну як? Можна йти вперед, можна стояти в обороні, ну можна ще назад. До чого ви більше (схиляєтесь. — Ред.)?

— Я (схиляюся) до того, що ми маємо забезпечити людиноцентричність в армії. І до того, щоб було ким замінити піхотинця.

— Коли ми тільки починаємо стояти в глухій обороні, ми зазнаємо найбільших втрат.

— Та ми зараз не стоїмо в обороні, ми зараз котимося назад і замість того, щоб все-таки організувати оборону, створюємо штурмові війська і розказуємо, як ми будемо йти вперед.

— Як ми можемо перейти до оборони і вибудувати лінію, якщо ви кажете, що противник постійно наступає. Вибили наші позиції, а нам треба відновити і просто стояти на місці? Завдяки цій тактиці ми зазнаємо найбільших втрат. А коли ми тільки виходимо десь трошки вперед, от тоді мінімальні втрати. Тому що противник тоді необізнаний, де знаходиться в нашій позиції. І ми до нього максимум наближені, тому він вже не застосовуватиме артилерію. Розумієте? Тут тактика, це війна, це наука, цим треба жити… Найправильніше — це трошки виходити вперед.

А коли ми тільки виходимо десь трошки вперед, от тоді мінімальні втрати

Ми спочатку переходимо до контрштурму, потім стабілізуємо, потім контратакуємо, відновлюємо позиції, потім заводимо туди знову піхоту на відновлені позиції. Скажіть, такі війська нам потрібні чи ні?

Ми вже сформовані багато років. Ми просто пооб’єднували десь батальйони, стали полками. А зараз ми просто хочемо… Розумієте, що таке витік інформації? Я приходжу, і кожна бригада має все одно витоки: хтось із радєйок, хтось із телефонів, хтось із агентури. Дурнів у нас вистачає в армії. І щоб унеможливити, щоб мінімізувати свої втрати й витік інформації, мені потрібні свої війська.
У мене їх небагато. Ви думаєте, це багато? Це, здається, 6% складу ДШВ.

Нам просто дайте орган управління до них. Тобто мені потрібен всього-на-всього орган управління цього, що в нас є. Збільште мені управління і назвіть його командуванням. Все! Війська вже є, ми нічого ні в кого не забираємо!

Збільште мені управління і назвіть його командуванням. Все!

Пояснення авторки

Протягом подальших пів години розмови пан Манько таки змінив свою тезу з того, що «штурмові війська сформовані» й вони невеликі, до того, що вони в кілька разів недоукомплектовані. Тобто сказав, що за штатом у нього має бути більше людей.

Також у серпні президент казав, що обговорить із головкомом Сирським прохання командира 225-го полку Олега Ширяєва збільшити його полк до бригади.

— Щоб вони не просідали, їм треба як мінімум давати достатньо людей. Або хоча б…

— Правильно, тоді в нас провал мобілізації! Ну правильно?

— Провал мобілізації в нас є…

— Ну чому ви кажете, що проблема не в мобілізації, але людей там не вистачає? То, може, зробимо мобілізацію нормально, щоб всім вистачало?

— Може, будемо комплектувати бригади, щоб вони менше сипались, а потім уже будемо комплектувати пожежників? Зустрічне питання тоді. Не до вас знову ж таки, це ж не ви кажете, дайте мені…

— Все, питань немає! Зараз я таку заяву й зроблю! «Пожежники» всі йдуть по домах, наступний місяць комплектування — комплектуємо Сухопутні бригади. І потім, чесно вам скажу, мені дуже хочеться сісти, взяти попкорн на місяць. Якби я не розумів, що за собою величезні втрати і територій, і цього… Мені дуже хочеться так зробити, чесно. Мені дуже хочеться, щоб таке хтось прийняв рішення. Просто караул як хочеться. Щоб ви всі подивилися за цей місяць, який ми будемо їсти попкорн, скільки ви зазнаєте втрат.

— Пане Валентине, це не «ви» зазнаєте втрат, а «ми». Бо ми хоч і маємо трошки різне бачення того, що треба робити і які методи прийнятні, а які неприйнятні, але все ж таки ми в одній країні живемо. Я не відстоюю інтереси Сухопутки чи ДШВ.

Пояснення авторки

Протягом наступних пів години в розмові з’ясувалося, що в Силах оборони, на жаль, немає бригад, які повністю укомплектовані. Валентин спочатку назвав 95-ту десантно-штурмову бригаду, але пізніше назвав цифру, яка свідчить про те, що вона укомплектована в кілька разів менше від того, що повинна мати за штатом.
Обидві цифри не називаю з міркувань безпеки.

Також у нас тривала дискусія про те, чи існують на сьогодні бригади, які не просідають. Та пан Валентин намагався переконати журналістку, що нам потрібні «штурмові війська».

Післямова

Варто відзначити визначний внесок частини батальйонів, що потім стали полками, як в оборону і наступи на Донеччині — 225-й, 425-й, «Арей», так і в прорив та знищення великої кількості ворога на Курщині та на Сумщині — «Арей», 33-й, 225-й, 425-й, 210-й ОШП.

Та я була вимушена написати колонку, через яку й відбулася ця розмова після заяви президента України про те, що ми виводимо штурмові війська в окремий рід військ, бо «вони ефективні».

«Вимушена», бо з моменту, коли деякі з цих штурмових батальйонів стали полками, у ході роботи на фронті не раз бачила та кількадесят разів чула від суміжників на різних напрямках, що жорсткі методи роботи частини (!) з цих полків стали переходити всі межі прийнятності в українському війську. І з погляду прав військовослужбовців, і з погляду співмірності ефективності та втрат.

Публічно говорити військові, які є прямими або непрямими свідками грубих порушень у полках, не готові, бо, посилаючись на вже наявні кейси «заслань» і покарань нелояльних командирів, не хочуть потрапити в ситуацію, коли за їхню позицію потерпатимуть як вони, так і їхні люди.

Але вони розповідають і передають такі дані журналістам та правозахисникам. За моєю інформацією, певна частина скарг, яка зайшла далі, ніж погрози в застосуванні сили, була передана в офіс Уповноваженої з прав людини. Питання щодо систематичності таких скарг мало розглядатися президентом.

Натомість ми отримали рішення з масштабування таких підрозділів.

Такі рішення призводять до загальної деморалізації військових Сил оборони. Оскільки після того, як окремі батальйони стали полками, їм також придають інші підрозділи Сил оборони. І офіцери з інших бригад ЗСУ побоюються, що в один із моментів придати (віддати під керівництво. — Ред.) можуть і їхній підрозділ.

До того ж офіцери, які, наприклад, протягом різних місяців бачили на нарадах на найвищому рівні, частина з яких була за участю головнокомандувача, Сергія Коротких, були шоковані, кому військове керівництво допомагає набрати ваги та віддає керування окремим родом військ. І на кого саме став спиратися головнокомандувач замість командирів підрозділів регулярної армії.

А саме на цих людей він нині спирається, бо окрім того, що ці підрозділи мають пріоритетну комплектацію, що підтвердив і Манько, і сам головком на зустрічі з журналістами, святковий берет штурмовиків пропонується прикрасити барсом.

Барс — позивний головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського.

За моїми спостереженнями, основна частина конфліктних моментів, через яку свої посади втрачають досвідчені та більш людиноцентричні командири, що відстоюють свій особовий склад, відбувається навколо того, що не всі офіцери погоджуються зі стратегією і головною ідеєю головкома, яку протягом усього спілкування ретранслював Манько: «Ми маємо іти вперед», замість того, щоб в обороні втримати атаку противника.

Вочевидь, легше, ніж переконати «неслухняних підлеглих», поступово замінити їх на однодумців.

армія фронт штурмовики