Ситуація на фронті критична. Росіяни просуваються все швидше, зменшуючи втрати
Із січня 2025 року росіяни стали просуватися швидше, а вмирати менше. Ми відстежуємо динаміку просування і втрат ворога вже два з половиною роки, і зараз ситуація найгірша. Також читайте в статті про ситуацію на конкретних ділянках фронту.
За даними Deep State, за липень окуповано 564 кв. км, тобто приблизно скільки само, як і в червні. На тлі мінімальних територіальних надбань ворога за минулі місяці ці захоплені кількасот квадратних кілометрів видаються мало не рекордними.
Найгірше те, що при цьому втрати ворога зменшуються, тобто українська стратегія обміну території на велику кількість смертей окупантів перестає працювати.
Тривожні тренди
На карті нижче дані про захоплені території ми брали із Діпстейту. Дані про втрати росіян - із щоденних зведень українського Генштабу. Під "втратами" розуміються убиті і поранені.
Це свідчення, того що в армії накопичилася критична маса проблем, про які давно говорять і які ніхто, передусім головнокомандувач Сирський, не вирішує.
Перша проблема — наявність цілого прошарку некомпетентних командирів, які прикривають один одного і рішення яких призводять до загибелі бійців, життя яких можна було вберегти і які могли б убивати окупантів, якби в них було розумне керівництво.
Неадекватні накази, які призводять до необґрунтованих смертей бійців, трапляються в усіх арміях світу, навіть у найпросунутіших. Але в Україні, хоча дані про втрати закриті, судячи з публічних заяв то одного, то іншого комбата, а також нашого опитування про причини СЗЧ, це набуває загрозливих масштабів. А ми не можемо собі цього дозволити, бо наш противних набагато сильніший і численніший за нас.
Ми можемо виграти тільки завдяки кращій тренованості, більшій організованості та ініціативності. На жаль, зараз армією керують командири, які звикли свою професійну неспроможність закривати людськими втратами. І Сирський нічого не робить, щоб змінити цю культуру. Йому, вочевидь, із такими підлеглими, комфортно. Але ці військові керівники, як показують дані, поступово програють війну.
Друга за важливістю проблема — тотальна брехня у звітах і прикрашання реальності. Створення культури чесності чи культури брехні залежить від першого керівника. Якщо керівник не хоче чути правду чи ті, хто її каже, втрачають посади, то решта також брехатиме. Це те, що відбувається в ЗСУ зараз.
Третя проблема — інноваційність. Українські бійці й оборонка кілька разів придумали інноваційні методи ведення війни, такі як застосування FVP-дронів чи збиття дронів-розвідників і «Шахедів» зенітними дронами, але росіяни швидко переймають наші винаходи і швидше за нас масштабують їх. Йдеться не тільки про масштабування виробництва, а й про швидшу організацію навчання нових методів і швидше масове застосування нових видів озброєння.
Корінь проблеми пояснює полковник британської армії у відставці, військовий експерт Ґлен Ґрант, який багато часу поводить в Україні: «Генеральний штаб займається безпосередньо веденням боїв замість того, щоб планувати завтрашній день».
Окремо над цим усім нависає проблема мобілізації, яку має вирішувати цивільна влада на чолі із Зеленським, а не третьорядні полковники Сухопутних військ. Ми та інші журналісти вже втомилися повторювати, що політична влада нічого не робить для того, щоб мобілізація відбувалася адекватно, законно й при цьому поповнювала склад ЗСУ в достатній кількості.
Вкотре зазначимо, що проблема мобілізації, як сполучені посудини, пов’язана з проблемою неадекватних командирів. Коли в країні усі знають родича чи знайомого, який служить, кожне неадекватне рішення на фронті викликає величезне ехо в тилу серед рідних і друзів бійців. І коли неадекватних рішень стає дуже багато, то це ехо перетворюється на гучний дзвін, хоч би як його ігнорували медіа і хоч би як намагалися заглушити браві повідомлення пресслужб.
Докладно про проблеми ЗСУ, які призводять до відступу і зменшення смертності в російських військах, читайте в перекладі статті The Wall Street Journal.
Зміна головкома на людину, яка дала б надію на краще, могла б підвищити бойовий дух армії, що важливо в такій критичній ситуації. І самі зміни також не чекають, хоча дадуть результат далеко не відразу.
Гарячі напрямки
Тепер розглянемо поточну ситуацію на різних ділянках фронту.
Бої навколо Покровська, Костянтинівки, наступ ворога на Лиман та на запорізькому півдні, намагання захопити Куп’янськ — про все це говорилося і місяць тому. Але за останній місяць-півтора ситуація на всіх цих напрямках майже синхронно погіршилася.
Ще зовсім недавно здавалося, що росіяни виберуть одну точку для докладання своїх зусиль, як це вони робили раніше. Звісно, Покровський напрямок для окупантів залишається пріоритетним, але вони намагаються загострювати ситуацію і на інших частинах фронту. Очевидно, їм вдалося набрати людей, мінімально натренувати, спорядити і відправити в бій.
Покровський напрямок
Як бачимо, росіяни зробили акцент на просуванні біля Покровська на правому фланзі. На лівому їм традиційно не щастило — українські війська свого часу не лише зупинили їх просування, а й навіть відбили певні території, зрізавши російську «клешню». Тепер росіяни потроху гнуть своє, намагаючись захопити на лівому фланзі місто Родинське, яке їм дасть змогу контролювати логістику до агломерації Покровськ — Мирноград.
На початок серпня їм це так і не вдалося зробити, проте присутність росіян поруч із Родинським уже вдається взнаки: логістика до Покровська різко ускладнилася, з’явилися свідчення, що дістатися до міста на цивільному транспорті через засилля російських дронів майже неможливо. Ворог активно використовує FPV-дрони для знищення української логістики та контролю за лінією фронту.
Намагалися росіяни заходити і в сам Покровськ. Офіційно повідомлялося про те, що в місто висувалися диверсійно-розвідувальні групи (ДРГ) чисельністю 150 осіб. Більшість із них убили, поки вони кілька днів ішли, та все ж таки частина проникла в місто, нашим бійцям доводилося шукати їх і знищувати. При цьому диверсанти часто перевдягалася в цивільний одяг.
Власне, через велику кількість ворога — більш як сотня бійців — скидається на те, що йшлося все ж таки не про диверсійну групу, а про повноцінний підрозділ. З огляду на відео зі взяттям у полон росіян із цієї групи в центрі міста можна зробити висновки про серйозність ситуації, а також про те, що її вдалося взяти під контроль. Але краще, щоб офіційні джерела не применшували небезпеку і не вдавалися до різних евфемізмів, називаючи 150 людей диверсійною групою.
Приблизно такий самий сценарій з оточенням по флангах росіяни хочуть намалювати і для сусідньої Костянтинівки. Ситуація там розвивається по схожому сценарію і має тенденцію до погіршення. Як і у випадку з Покровськом, росіяни намагаються охопити місто за флангами, вже потроху вимальовується гостряк сумнозвісної російської «клешні» з правого боку.
Росіяни також пробують видавати українські війська з південних позицій від міста, ведучи наступ у напрямку селища Клебан-Бик. Ситуація поки знаходиться у розвитку, але має тенденцію до погіршення.
А от південніше від Покровська справи йдуть геть кепсько. Про це свідчать дані Deep State, згідно яких найбільше територіальних втрат припало на район Новопавлівки. Ворог зумів окупувати тут достатньо території, вийшовши подекуди на адмінмежу Донецької - Дніпропетровської областей, а в районі селища Дачного навіть переваливши за неї, з чого російські пропагандисти одразу влаштували справжнє шоу.
Куп’янськ - стабільно напружено
Є погіршення ситуації і на Куп’янському напрямку. Ворог зумів просунутися на півночі від міста і використовуючи свою традиційну тактику тепер пробує просунутися з західного флангу Куп'янська.
Північніше росіяни потроху розширюють плацдарм на правому березі річки Оскіл. Звісно, вихід на інший берег цього природного рубежа несе в собі небезпеку. Але попри існуючу загрозу ворогу не вдалося тут значно розвинути свій успіх. Хоча даний напрямок може бути доволі загрозливий, враховуючи, що росіяни ще північніше коло кордону створили невеликий анклав у районі селища Мілове. Проте, вочевидь, поки ні ресурсів, ні снаги розвинути цей напрямок у них немає.
У районі Вовчанська також була певна активізація російських військ у липні, проте на даний момент тут спостерігається затишшя.
Дорога на Слов’янськ
На жаль, фронт прийшов у рух і на таких ділянках, де українські війська традиційно займали міцну оборону. Зокрема, маємо просування у Серебрянському лісі, що став символом українського опору. Одного погляду на карту достатньо, аби побачити “коридори”, які пробили російські війська у цій місцині. Під ударом на межі сірої зони опинилося Торське, за яким видніється вже силует Лиману.
Трохи південніше ворог намагається дістатися ще одного стратегічного міста півночі Донеччини - Сіверська. Фронт, який тут був дуже довго статичним завдяки вдалій обороні, теж прийшов у рух.
Наміри ворога очевидні - рух до Лиману, Сіверська, заключним етапом якого має стати Слов’янськ. Наскільки ворог тут зможе розширити свій успіх - покаже час.
Кістка в горлі ворога Степногірськ
Звісно, у своєму намаганні показати активність по всій лінії фронту росіяни не могли обминути Запорізький напрямок. У останній декаді липня ворог добився певних успіхів - їм вдалося захопити селище Кам’янське і частину села на березі колишнього Каховського водосховища - Плавні.
Попри значні втрати ворог спробував просунутися далі. Почали з’являтися свідчення, що окремі ворожі солдати доходили майже до Степногірська. Але отримавши на горіхи від ЗСУ, відкатився назад. Певно, спроби захопити селище будуть продовжуватися і надалі, але сьогодні можна констатувати, що свої плани росіянам тут не вдається реалізувати.
Сумський позитив
Не всі напрямки останнім часом демонстрували негативну динаміку. Були і такі, де українські війська змогли досягти певних позитивних зрушень. Мова, зокрема, йде про сумський напрямок.
Тут з однієї сторони спостерігалося у липні певне просування росіян, їм вдалося окупувати селише Яблунівка, та просунутися у сторону Юнаківки. Проте, українські бійці відкинули росіян і звільнити від ворога Кіндратівку.
(Не)прорив
І певно сама нашуміла новина за останніх кілька тижнів. Повідомлення Deep State про швидке просування ворога більше чим на 10 кілометрів вглиб українських територій біля Покровська на початку серпня справді наробило чимало шуму.
Уже за кілька днів українські війська частково стесали цей виступ. Проте, говорити, що на цьому ситуація повністю вичерпалася поки-що зарано. Бойові дії тривають, повної інформація про звільнення усіх населених пунктів у даному районі поки немає.
Сьогодні можна чітко говорити про звільнення українцями Золотого Колодязя, що справді важливо, оскільки поруч проходить одна з ліній українських укріплень. Також важливо, що українські війська вчергове довели, що не втратили здатність локалізовувати подібні прориви.
Підсумовуючи. Очевидно, що ситуація перебуває у розвитку. Дуже вірогідно, що десь у російському генштабі висить карта з великими та маленькими стрілками. Якісь з них тягнуться з низу і верху до Краматорська та Слов’янська, а якісь ще далі - вглиб України. Звісно, події останніх тижнів не дають багато підстав для оптимізму, але поки що ми не втратили ні Покровськ, ні Костянтинівку, ні Куп'янськ.
І маємо усі шанси вийти переможцями з боротьби за них. Нагадаємо, росіяни намагаються захопити той же Покровськ ще з кінця минулого року - і безрезультатно. До того ж, українська армія знову довела, що може достойно виходити із самих безнадійних ситуацій.
