«Генератор добра». Як працює ветеранська СТО для військових і цивільних у Києві

Військовослужбовець і співзасновник автохабу Петро Шуклінов зустрічає на вході, над ним велика вивіска Nesemos. Поруч стоянка автівок. Так тут було не завжди. Петро показує в телефоні фото, як було раніше: купа непотребу і дикорослі молоді клени, які поступово руйнували будівлю. Колись давно це була автобаза, де обслуговували вантажні автомобілі місцевої фабрики. Від колишньої діяльності лишилися тільки дві ремонтні ями.

Спочатку було колесо

До повномасштабного вторгнення Петро Шуклінов керував суспільно-політичною редакцією Liga.net. Коли росіяни вторглися в Україну, разом з однодумцями став ганяти машини з-за кордону. А згодом і сам долучився до війська, де служить і досі (щоб зустрітися зі мною, відпросився зі служби). Разом із Марією Ксьондзик вони заснували магазин сувенірів із ворожої авіації, кошти від продажу також ішли на придбання авто.

«Ми почали ганяти машини. Але не так, як більшість, коли в когось взяв гроші, за ці гроші купив машину і йому віддав. Ми збирали гроші, купували машини, привозили і запитували, кому вони треба», — розповідає Петро.

Загалом вдалося привезти більше ніж 250 машин. Якось пригнали машину для батька близької подруги і віддали її на ремонт. Дорогою до Харкова в неї почали відвалюватися колеса.

«Колеса просто прихопили, а не прикрутили. Мабуть, була перезмінка, майстер не попередив, передав іншому. Добре, що встигли зупинитися і ніхто не постраждав. Отак наша допомога мало не вбила нашу найкращу подругу», — згадує Петро.

Вже тоді задумалися над тим, що потрібен якісний ремонт для машин. І відповідальне ставлення. Адже військові, отримуючи машину, довіряють волонтерам, думають, що все перевірено, а виходить, що не можна бути в цьому впевненими.

Згодом трапився ще один випадок: волонтери закупили 24 пікапи для восьми міст. Машини, обладнані всім необхідним, дарували мобільним вогневим групам. Коли справа дійшла до Чернігова, там відповіли, що їм нові не потрібні, якби старі відремонтувати.

«Нам кажуть, що зі 100 машин, які перебувають на балансі військової частини, 70 не на ходу. Люди хочуть допомогти, купують дешеві автівки, привозять їх, а вони фактично не їздять. Виявилося, що це проблема для багатьох військових частин», — розповідає Петро.

Спочатку думали над тим, щоб поставити свою людину на СТО, яка перевіряла б якість ремонту. Але часто машини доволі старі, деталі на них вже не випускають, ремонт займає багато часу. І приватні станції не беруться ремонтувати по кілька військових машин, хіба що на одну погодяться. Тому їх треба розподіляти на різні СТО. А наймати багато людей на кожну ремонтну бригаду також нереально.

Тоді й виникла ідея зробити власну службу з ремонту авто. Щоб було якісно, зрозуміло і без бюрократії.

«Ми зібралися вузьким колом і всі свої компетенції зосередили в одній точці. Я — фандрайзинг, Марічка — всі внутрішні процеси, гранти, бухгалтерія, SММ і так далі, Ярослав — будівництво, Руслан — підбір кадрів, робота з механіками. Ми об’єдналися, і народилось ось це», — показує рукою.

Співзасновниця автохабу Nesemos Марія Ксьондзик каже, що навіть не пам’ятає, чи була фінальна картинка в голові, який вигляд це повинно мати. Було багато завдань, які треба виконувати тут і зараз.

Старий ангар поступово перетворювався на сучасну СТО. Запустили великий бокс, який закрив потребу в ремонті чотирьох машин щомісяця.

Спершу ремонтували лише військові машини. Підписали з військовими частинами меморандуми. Можуть звернутися і військові, які мають посвідчення УБД.

«А потім виявилося, що це треба всім. Додали ще один бокс. Тоді дивимося, а потік машин просто божевільний. Давайте ще один бокс. Зараз у нас п’ять підйомників. Плануємо, щоб було двадцять», — розповідає Петро.

Користь із непотребу

Ми проходимо на територію автохабу. Одразу за воротами невелика експозиція воєнних трофеїв.

«Це списаний ветеран. Він дуже багато попрацював, ми йому шукаємо почесне місце», — показує Петро на український дрон, який називають «Баба Яга».

Поруч із ним крила від російської КАБ, двигун від «Шахеда» і частина паливної системи російського винищувача Су-35. Петро пояснює, що військові часто запитують, як віддячити. Nesemos просить віддавати непотрібні безпілотники, використовує їх для збору коштів.

Враз небо затягують хмари. Перші краплі падають на скляні козирки над входом до офісу. Їх зробили з дверей, які хтось віддав як непотріб.

«Тут за дизайном дуже пасує скло, — показує Петро дашок над дверима. — Така конструкція зі склом коштує тисяч 200. Нам віддали безплатно скляні двері, і ми зробили це за 10 тисяч».

Брак із пилорами, потріскана плитка з будівельного магазину чи залишки фарби після ремонту — все це допомагає автохабу.

«А це наш інстаграмний туалет, — показує Петро. — Нещодавно тут зі стелі звисало коріння, тепер вінтажні раковини, які хтось віддав. Облаштований туалет для зручності людей з інвалідністю. І навіть є столик для сповивання немовлят».

Для ремонту авто також роблять різні пристосування своїми силами.

«Стапелі виявилися дуже дорогі. Професійні, круті, великі можуть коштувати до мільйона гривень. У нас грошей не було. Але поруч тут смітник із металом, а в нас вправні руки. У нас є Саша, який ніколи не скаже, що чогось не вміє», — розповідає Петро.

Із залишків металу зробили столярний стіл і витяжку для вихлопних газів. Пандус монтували також самі, попередньо порадившись із консультантами з безбар’єрності.

«Мабуть, мільйонів 20 гривень треба було б витратити, щоб це все збудувати. А завдяки тому, що ціла купа людей щось привезла, щось віддала, вдалося зробити значно дешевше», — каже Петро.

Звідки гроші

На пофарбованій у біле стіні ледь помітна біла сітка. Пагони плюща роблять перші спроби зачепитися за неї. Поруч уламки одного з літаків, який штурмував Київську область у 2022 році. Їх дістали водолази з дна Київського моря. Тепер цей літак слугує сировиною для сувенірів.

«Ми робимо з них різні сувенірчики, продаємо по всьому світу. Наш магазин донатів закриває близько 20% усіх наших потреб для ремонту військових машин. Наші сувеніри продаються і в Штати, і в Японію, і в Німеччину, і в Норвегію», — пояснює Петро.

На ремонт військових машин збирають донати. Для закупівлі обладнання залучають гранти. Наприклад, підйомники й інструменти придбали якраз за донорські кошти.

Але мета автохабу — зробити так, щоб цивільні, оплачуючи послуги з ремонту, закривали всі потреби з ремонту військових машин і заробітні плати.

«Коли ми вже налаштуємо всі процеси, щоб цивільні оплачували ремонт машин військових, тоді не потрібно буде збирати донати», — каже Петро Шуклінов.

З агронома в автомеханіки

Біля ангарів стоять покоцаний військовий бус і накритий тентом пікап, який постраждав унаслідок влучання FPV-дрона. Петро каже, що вони можуть відремонтувати все, аби тільки двигун був цілий.

«Ми зараз ремонтуємо 20–25 важких машин щомісяця. І наше завдання — не впасти нижче, а, навпаки, нарощувати кількість. Ось бахнемо додаткові підйомники — і, сподіваюся, до кінця року вийдемо на 40 військових машин», — ділиться Петро.

Ми зараз ремонтуємо 20–25 важких машин щомісяця

Біля підвішеної військової машини працює Сергій Гаврилюк. Він колишній агроном, працював у сільськогосподарській компанії в Чернівецькій області. Через зміну керівництва й умов праці звільнився, шукав роботу в Києві. Товариш, який уже працював у Nesemos, запропонував і Сергієві спробувати. До цього чоловік не мав досвіду роботи з автомобілями. А тепер чудово справляється з ремонтом. Якщо щось не знає, колеги підказують і допомагають.

Обідають всі у невеликій кімнаті. На стіні державний прапор, на столах кухонне приладдя. Їжу для працівників замовляють роботодавці. Кажуть, що ті можуть обирати з меню на певну суму. Кава й вода у вільному доступі.

«Ми хотіли створити хороші умови. Коли ти приходиш на роботу, а в тебе є душ, смачний обід, форма, про тебе піклуються», — ділиться Петро Шуклінов.

Марія Ксьондзик каже, що під час найму звертають увагу не тільки на досвід, а й на те, наскільки відповідально людина ставиться до дедлайнів, загалом на ставлення до роботи. Але зараз із кадрами біда. Не вистачає і механіків, і креативників.

«Зараз дуже складно шукати працівників. Стараємося збирати команду з людей, які розуміють, чим ми займаємося. Намагаємося працювати без овертаймів, оплачувати, якщо якась додаткова робота. І водночас зберігати дух волонтерства й активну громадянську позицію, тому беремо участь у фестивалях, збираємо донати», — каже Марія.

Петро розповідає, що до них на екскурсію приїжджали студентки технікуму, які навчаються на автомеханіків. Тож Nesemos планує залучати на роботу з ремонту машин жінок:

«Я такої мотивації серед чоловіків не бачив. Жінки готові все хоп-хоп — швидко зробити. Тому ми відкриті до того, щоб наймати дівчат».

Черга на два тижні вперед

Пів року тому автохаб Nesemos почав ремонтувати автівки цивільних. Зараз уже черга на два тижні вперед. Працювати одночасно з військовими та цивільними клієнтами було справжнім викликом для засновників. Адже для військових важливо, щоб машина їхала. І байдуже, чи деталь оригінальна. Головне, щоб дешево і якісно. Цивільні ж думають про те, що машину, можливо, доведеться продавати, тому китайську деталь уже не поставиш. Марія пригадує, що під час запуску роботи з цивільними був деякий страх.

«Спочатку складалося враження, що ми маємо дуже відрізнятися від інших у технічних питаннях. Думала, що будуть дуже вимогливі клієнти. Якось один клієнт поскаржився, що в нас немає гречаного чаю. Я принесла той гречаний чай, але думала, що виникатиме багато ситуацій, коли від нас хотітимуть того, чого ми зробити не зможемо. Але це виявилося фантазією. Ми запустилися і працюємо», — каже Марія.

Важливим етапом у роботі стало переобладнання машин під потреби людей з інвалідністю. Зараз за допомогою міжнародного фонду будують ще одне приміщення, де відбуватиметься переобладнання.

«Хлопець на кріслі колісному пів року не міг ніде переобладнати авто під свої потреби, бо виявилося, що комерційні СТО не роблять такого. Знайшов в Одесі, але це складно і далеко. Коли ми йому зробили, він так радів. Тож вирішили, що ремонтувати машини, мабуть, уже замало. Треба далі дивитися, що можемо робити. Бо війна закінчиться, а людей з інвалідністю маса. І ми маємо їм допомагати. Хто ще це зробить, як не ми?»

Автохаб Nesemos готовий обслуговувати й іноземців, тому тут розвивають англомовний сервіс. У колективі є людина з ідеальною англійською, яка зможе перекладати іноземцям.

«Ми прийшли зі світу KPI, великих цілей і масштабних завдань. Якщо говорити про стандарти, підходи та процедури, то тут, як виявилося, дике поле. І ми зрозуміли, що нам є що вкласти», — каже Петро.

Ще один напрям — консьєрж-сервіс, коли водій від СТО може приїхати і забрати авто, а потім пригнати відремонтоване. Адже є люди, які не люблять СТО чи то через негативний досвід, чи через особливості характеру, а може, і через постійну зайнятість. Водієм консьєрж-сервісу працює Руслан Задорожний. Він приїхав на СТО як клієнт, а знайшов тут роботу.

Робота для ветеранів

Руслан родом із Харкова. Вже сім років живе в Києві. Коли почалося повномасштабне вторгнення, спершу волонтерив, вивозив людей із Києва. А в листопаді 2022 року пішов добровольцем, бо не міг більше лишатися осторонь. У 2023-му дістав важке поранення і втратив праву руку. Після лікування та реабілітації задумався про цивільну роботу, однак зіткнувся з тим, що роботодавці не готові наймати його.

«Як тільки дізнавалися, що в мене друга група інвалідності й немає руки, відмовляли в роботі, казали: “Дякуємо за службу, але, думаємо, вам складно буде виконувати обов’язки”. Або казали, що подумають, яку посаду мені запропонувати, і більше ніхто не телефонував», — згадує Руслан.

Якось йому треба було відремонтувати власну автівку. На деяких СТО казали, що не роблять такого, на деяких називали захмарні суми. Шукаючи в інтернеті, чи є СТО для військових, натрапив на Nesemos, приїхав на місце, розговорився зі співвласниками й обмовився, що шукає роботу. Йому запропонували долучитися до команди. Руслан зізнається, що до того не мав досвіду роботи з машинами, тож довелося вивчити будову автомобіля і назви всіх запчастин. Спочатку він працював майстром-приймальником, замовляв запчастини, а тепер відвозить запчастини на ремонт і забирає, коли вони готові. А також приганяє і відганяє автівки.

«Дехто думає: якщо я візьму людину з інвалідністю, як вона крутити буде, — міркує Петро Шуклінов. — А вам хіба тільки крутити треба? Є багато інших речей, які треба робити. До того ж людина без ніг спокійно може крутити машину. На СТО є ціла купа обов’язків, які можна просто голосом виконувати. Якщо не можеш говорити, то можеш писати і, наприклад, у комунікаціях працювати».

Руслан каже, що роботою задоволений і мріє про власну справу, можливо, вона також буде пов’язана з автомобілями.

Для таких, як Руслан, хто бажає мати власну справу, Nesemos планує зробити франшизу. Підготувати все під ключ: тренувати команду, розповідати про те, як оформити документи, отримати грант тощо.

«В ідеалі за франшизою ветеран у будь-якому місті зможе відкрити СТО і допомагати побратимам: цивільний заплатив за ремонт свого авто, а ветеранові відремонтували безплатно. Такий собі генератор добра», — каже Петро.

Замість ваз гільзи, замість декору безпілотники

Дощ сильнішає, і ми ховаємось у приміщенні. Тут смачно пахне кавою, є м’які крісла і диван. Клієнти можуть відпочити і пригоститися напоями. З вікон, що торкаються землі, видно, як наповнюються калюжі. На підвіконні шахівниця, а на столику «Форбс» і книжка «Ukraїner». Замість ваз гільзи, замість декору безпілотники. Над входом хитається від подиху кондиціонера російський безпілотник. Є тут «Орлан», «Суперкам», іранський «Шахед», кришка від чорного «Шахеда» і «Гербера» — пінопластова пародія на «Шахед», яку росіяни використовують для відволікання і витрати ракет. Саме про них Повітряні сили пишуть «локаційно втрачені».

Безпілотники — це не просто декор чи музейні експонати, вони допомагають збирати донати. Як тільки проводяться якісь багатолюдні фестивалі, Nesemos бере в них участь, привозить БпЛА, людям цікаво подивитися. А торік під час дитячого фестивалю ставили пікап, на якому діти могли писати свої побажання, а батьки мали за це задонатити.

Нещодавно в цьому просторі проводили перший експериментальний майстер-клас із психотерапевткою. Долучитися можна було за донат. За словами Марії, досвід цікавий, але потрібна людина, яка займалася б тільки організаційними моментами.

Петро каже, що вони принесли в автосервіс корпоративну культуру, чого в цій сфері ніколи не було. І ставлять перед собою амбітну мету вплинути на ринок, щоб у центрі уваги були не гроші, а люди і потреби.

«Це не безплатний проїзд у маршрутці, де на тебе ще й накричати можуть. Це місце, де тобі ніколи не скажуть: “Ми тебе туди не посилали”, а потиснуть руку з повагою і великою вдячністю. Це класне місце, де можна потусуватися і цивільним, і військовим. Я ніколи в журналістиці не відчував стільки позитиву. Ти лягаєш спати щасливий, прокидаєшся щасливий, тобі щодня вдячні десятки людей», — каже Петро.

«Ви, мабуть, працювати в нас тепер будете?» — допитується охоронець на виході.

«Та ні, я журналістка, буду писати», — відповідаю.

Хоча… Усі ми працюємо разом. Заради спільної мети — перемоги України.

Якщо ви хочете допомогти автохабу відремонтувати якомога більше автівок, можна задонатити.

авто для зсу волонтери ремонт техніки сто