10 років зʼясувань. Вирок за державну зраду отримала суддя, яка перейшла на бік Росії в Криму
Днями вирок отримала Наталія Хмарук, ще одна суддя-перебіжчиця з Криму, яка перейшла на бік окупанта після анексії півострова. У 2014 році, скориставшись хаосом і доступом до судового реєстру, вона і далі вносила в українське правове поле свої рішення, вже працюючи на окупанта. Вони і досі чинні. Наскільки далеко зайшов цей хаос, наприклад, у питанні зарплати від України до моменту звільнення у квітні 2016 року, розбираємо нижче. Діяльність судді на боці окупанта не обійшлася без курйозів, через які зʼявилася низка жартів про агентку Хмарук. Зокрема, через її рішення про викидання з житла кримських ополченців прямо на мороз.
Вирок
Справу Наталії Хмарук Соломʼянський районний суд Києва розглядав заочно (in absentia — латинський вираз, який означає «за відсутності»).
Вирок перебіжчиці 2 липня винесла столична суддя Катерина Застрожнікова. Вона присудила Наталії Хмарук 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна — квартири й автівки, які виявили в її власності (швидше за все, це майно в Криму). Суд визначив, що перехід Хмарук на бік окупанта і здійснення правосуддя на анексованому півострові за російським законодавством завдало шкоди суверенітету, державній цілісності та недоторканості України.
Її визнали винною в скоєнні злочину, який передбачено частиною 1 статті 111 Кримінального кодексу України (державна зрада). Так кваліфікували дії Хмарук, яка після анексії Криму погодилася працювати на окупантів суддею, спершу в тимчасовому статусі, а потім і «повноцінно».
Відтоді й станом на липень 2025-го Хмарук є суддею колегії адміністративних справ так званого Верховного суду Криму, який підкорюється окупаційній владі й діє всупереч українському законодавству на території півострова.
Обвинувачем у справі виступила прокуратура АР Крим.
Перехід до окупантів
Уродженку Кривого Рогу тепер вже 57-річну Наталію Хмарук Верховна Рада безстроково призначила суддею Апеляційного суду Криму 23 грудня 2010-го.
Дані слідства свідчать, що Хмарук у період приблизно з 1 березня 2014 року виносила «опрєдєлєнія» (це росіяни так ухвали називають. — Авт.) на основі російського законодавства. Спершу вона обіймала окупаційну посаду «громадян, які заміщають посади суддів судів, що діють на території Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя». Пізніше, 12 грудня 2014-го, Путін незаконно призначив її суддею так званого Верховного суду Республіки Крим.
На двох стільцях
Цікаво, що в березні 2014 року діяльність в інтересах окупаційної судової влади Хмарук поєднувала із… судовою діяльністю в системі українського судочинства, вочевидь, користуючись усе ще відкритим для неї на той момент доступом до українського Єдиного державного реєстру судових рішень.
До 13 березня 2014 року ця суддя, що спеціалізувалася на цивільному праві, усе ще ухвалювала рішення іменем України. Зокрема, в останній своїй справі повернула проданий будинок назад продавцеві, зафіксувавши це в українському реєстрі судових рішень. І це рішення набрало законної сили згідно з українським законодавством.
Загалом після 20 лютого 2014 року до українського Єдиного державного реєстру судових рішень (а відтак і в українське правове поле) внесено 24 рішення та ухвали судді Наталії Хмарук.
Генеральна прокуратура в повідомленні про підозру для оголошення Хмарук та іншим суддям-перебіжчикам зазначала, що майже весь 2014 рік вони засвідчували легітимність своїх рішень гербовою печаткою України, ухвалюючи при цьому судові рішення «іменем Російської Федерації».
Служба на окупанта: не без курйозів
Суддя Хмарук спеціалізується на російському цивільному праві. Загалом за цей час через неї пройшло 3802 справи. Зараз, на 11-й рік окупації, її робочий графік переважно складається з проваджень про страхові випадки, розділення майна подружжя під час розлучення, призначення і стягнення аліментів, спори між мешканцями будинків та керуючими компаніями тощо.
А от у 2014-му, коли окупанти вибудовували свою систему влади в Криму, а найспритніші жителі півострова в хаосі намагалися провернути те, що не вдавалося раніше, були зовсім інші розклади.
Зокрема, якщо проаналізувати найперші доступні рішення Хмарук (від серпня 2014-го), можна помітити значну хвилю справ про поновлення на роботі. Зокрема, у місцевій владі, державних органах і на підприємствах — від експертів у Бюро судово-медичної експертизи до Чорноморнафтогазу, медичних закладів та навіть правоохоронних органів.
Так, одна зі справ Хмарук стосувалася поновлення в правоохоронних органах звільненого ще з української міліції Романа Свірідова. Згодом ця особа фігуруватиме на сайті «Миротворець» як учасник «призовної комісії» Генічеського району окупованої частини Херсонщини, де Росія проводить мобілізаційні заходи, зокрема й примусові серед українців, які проживають на окупованій території.
Також у 2014 році в судовому розкладі Хмарук можна знайти велику кількість справ із категорії «встановлення юридичного факту». На жаль, текстів рішень за той період у російській базі даних немає, і прізвища, які там фігурують, не вказані.
Але з огляду на те, що в той період Росія організовувала структуру влади і категорію цих справ, можна припустити, що ті судові рішення стосувалися власне конструювання органів окупаційної влади на півострові, захоплення і перепідпорядкування собі окупаційною владою українських установ.
Втім, не обійшлось і без курйозів. Так, у грудні 2021 року колегія Хмарук ухвалила рішення виселити ополченця Лензера Мавлюта з малолітніми дітьми з житла буквально на вулицю взимку. Мавлют отримав житло від «Крымского республиканского штаба Народного ополчения — народной дружины Республики Крым», але згодом став їм непотрібний, тож житло в нього брати-ополченці вирішили забрати назад, що й поспішила освятити колегія судді Хмарук за підтримки окупаційної прокуратури та місцевої окупаційної влади Сімферополя.
У 2023 році повторилася схожа історія: колегія Хмарук ухвалила рішення про виселення зі службової квартири на вулицю після 18 років роботи на російську поліцію колишнього працівника російського карного розшуку (найімовірніше, у судових документах ідеться про переведення з Росії після анексії Криму), також із неповнолітніми дітьми.
Повчальні історії. Росія завжди кине тебе, синку.
10 років розгляду
У лютому 2015 року голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) повідомив генерального прокурора України про Хмарук та інших суддів, яких Путін призначив своїми указами суддями в кримських судах.
На сьомий місяць, з 11 серпня 2015 року, Україна оголосила Хмарук у розшук.
На десятий місяць, із 10 листопада 2015 року, ВККС після розгляду дисциплінарної справи рекомендувала розглянути питання про звільнення Хмарук, а також юридично зафіксувала факти, які свідчать про порушення присяги перебіжчицею.
На одинадцятий місяць, 24 грудня 2015 року, подання на звільнення судді Хмарук внесли до Верховної Ради.
І лише 19 квітня 2016-го Верховна Рада звільнила Хмарук, тобто майже через два роки після того, як вона перейшла на бік окупаційної влади і почала судити за російськими законами.
Провадження у справі велося за процедурою in absentia ще з 30 вересня 2016 року.
Проте з незрозумілих причин знадобилося вісім років від початку заочного провадження для того, щоб у листопаді 2024-го Соломʼянський суд ухвалив рішення про слухання справи за відсутності Хмарук.
Загалом судовий розгляд тривав майже три роки — із серпня 2022-го, з яких по суті справа розглядалася трохи більше ніж пів року. Решту часу витратили на процесуальні коливання і рішення щодо того, чи належно повідомлена Хмарук про розгляд.
Чи платила Україна їй зарплату?
Головне питання — чи отримувала Хмарук до свого звільнення у 2016 році грошове утримання від України?
Ми звернулися з цим питанням до Михайла Жернакова, виконавчого директора профільної організації «Фундація DEJURE». Він підтвердив, що наші підозри доречні, адже «немає підстав не нараховувати грошове утримання судді, допоки його чи її не звільнили». Проте спроби самої «Фундації DEJURE» докопатися до конкретики і цифр свого часу наразилися на певний спротив Державної судової адміністрації України (ДСА).
«Ми це питання досліджували в аналітиці “Перевертні в мантіях”. У відповіді на запит про виплату винагороди суддям ДСА відповіла, що такі виплати перестали здійснюватися суддям АР Крим, міста Севастополя, Донецької та Луганської областей, які не виявили бажання перевестися [на підконтрольну Україні територію] з моменту тимчасової окупації. Однак на повторний запит про те, з якої саме дати та на підставі чого припинилися виплати винагород, ДСА не відповіла. За таких обставин і за відсутності даних неможливо оцінити, наскільки своєчасними й ефективними були дії органів влади задля збереження коштів платників податків», — пояснює Жернаков.
Невелику надію дає те, що з 2–3 квітня 2014 року головні управління Державної казначейської служби України в АР Крим та місті Севастополі були від’єднані від системи електронних платежів Національного банку України.
Можна лише припускати, що з огляду на практику нарахування коштів поквартально видатки після першого кварталу (січень — березень 2014 року) не здійснювалися і кошти не залишилися на непідконтрольній території. Але точних даних немає, тому стверджувати це неможливо. Про це йдеться у звіті DEJURE, який показав нам Михайло Жернаков.
