Як боротися з дезінформацією і захищати демократію. Лекція Пітера Померанцева

Я живу між двома зонами бойових дій: у Вашингтоні, де триває для декого холодна громадянська війна, а для декого інформаційна громадянська війна.

Те, що нині відбувається в США, не можна назвати нормальними демократичними дебатами. У Сполучених Штатах сьогодні є одна сторона, яка підходить до інформаційного простору як до зони бойових дій. Мета — зруйнувати інституції, знищити інтелектуальні кадри і захопити державний апарат. Вони не намагаються виграти дебати, вони намагаються захопити країну.

Потім я їду в Україну, де триває фізична війна. В Україні війна готувалася протягом десяти років через інформаційні кампанії, які сіяли недовіру, підкуповували політиків, розглядали інформаційний простір не як публічну сферу, де ми можемо обговорювати різні ідеї, а як низку тактик та інструментів для знищення країни чи підготовки її до повномасштабного вторгнення.

Майбутнє Європи згасає на очах

Коли ми дивимося на майбутнє Європи, то перебуваємо у світлі останніх проблисків теплого сонця, що зійшло в Празі в 1989 році. Ми стоїмо на згасаючих вуглинках ліберальної демократії, якою її знали. Тиск Росії тільки зростає, і вона використовує не лише старі методи (наприклад, тролів у соцмережах), а й новітні.

Росія запускає кібератаки в Німеччині та Польщі, спрямовані на критичну інфраструктуру, вербує українських біженців у Європі для підпалу найбільшого торговельного центру у Варшаві, намагається вбити очільника найбільшого німецького виробника зброї.

Окрім подієвої складової цих атак росіяни завжди мають інформаційну мету. Так, Росія спеціально вербує саме українських біженців для скоєння злочинів, щоб виставити їх у поганому світлі в Європі й розпалити антимігрантські настрої, які потім роздуватимуться в інтернеті за підтримки ультраправих партій.

Ми стоїмо на згасаючих вуглинках ліберальної демократії, якою її знали

Водночас, за словами німецького канцлера Фрідріха Мерца, Сполучені Штати Америки намагаються вплинути на німецькі вибори за допомогою масштабних алгоритмічних інструментів.

Ілон Маск може використовувати свій абсолютно непрозорий доступ до контролю алгоритмів мережі X для зміцнення позицій ультраправих сил. Тобто Європа стикається із загрозами з двох боків, а потім і зсередини.

Читайте також: Лайно-вентилятор. Як Ілон Маск вишукує брехню і поширює її через свій акаунт у мережі Х

Зі зростанням авторитарного популізму, який унеможливлює демократію, ми не можемо вести раціональну дискусію. Якщо ви коли-небудь спробуєте подискутувати з прихильником теорії змови, то зрозумієте, що я маю на увазі.

Йдеться про розвиток форм ідентичності, які є такими токсичними, що дегуманізують інших. Як наслідок — ми більше не можемо співіснувати як спільнота. Ми бачимо в інших людях менше, ніж особистість. Через величезну кількість дезінформації середовище стає таким заплутаним, що ми не можемо більше функціонувати. Ось у чому загроза.

Ми вже спостерігали це під час встановлення недемократичного режиму в Угорщині, також були спроби зробити це в Польщі. І ми мусимо визнати, що ті з нас, хто мріяв про демократичне середовище, де всі дискусії відбуваються на основі певної емпатії до наших опонентів, на основі спільної ідеї, доказів та спільної історії, що дає змогу розуміти одне одного і розвивати суспільство, можуть думати зараз про це лише як про фантазію.

Ми мусимо визнати, що втратили цю мрію. І питання тепер полягає в тому, чи можуть ті з нас, хто захищає демократію, хто є спадкоємцем духу Оксамитової революції, конкурувати і перемогти.

Ми мусимо визнати, що всі інструменти, які в нас були до цього часу, не спрацювали. Безперечно, такі ідеї, як фактчекінг, благородні й у певному сенсі навіть духовні, але вони не мають жодних шансів проти пропаганди, яка підживлює почуття вищості та неповноцінності інших.

Плюралізм перетворився на порочні форми поляризації

Є чудова ідея про те, що люди — раціональні істоти. Поки ви даєте їм багато різної інформації, вони обиратимуть найякіснішу. Цю теорію, що ґрунтується на раціональному виборі, відкинули економісти і соціологи. Але журналісти все ще тримаються цієї ідеї.

Як виявилося, це абсолютно хибна філософія. Плюралізм перетворився на форми поляризації — такі порочні, що ми не можемо вести демократичні дебати.

Коли опоненти вдаються до певної тактики і сприймають це в суто мілітаризованій та революційній площині, то чи можуть так звані захисники демократії ефективно боротися з ними? Ось у чому питання.

Історичний дискурс

У своїй останній книжці я повертаюся до теми Другої світової війни і розповідаю, як британці створили армаду підпільних радіостанцій, щоб підірвати нацистів. Ця операція спричинила величезний скандал у британському уряді, адже в хід пішли нецензурна лайка, порнографія, яскраві сцени оргій між нацистськими урядовцями, матросами і повіями, щось на кшталт суміші життєвої порочності та сексу.

Британські урядовці були вражені: як ми можемо використовувати порнографію для захисту нашої великої просвітницької справи?

І люди, які брали участь у тій операції, сказали: «Ось що працює, ось як ми потрапляємо до аудиторії, яку спокушає нацистська пропаганда, ось як ми змушуємо солдатів дезертирувати. Це працює, і працює тому, що ми спираємося на людську психологію, використовуємо всі ці дуже сильні, часто глибоко сексуальні й гнівні бажання і спрямовуємо їх проти нацистів».

Я намагаюся обдумувати кроки, тактику й інструменти, які могли б бути ефективними в боротьбі з ворогами демократії, але при цьому залишатимуться вірними нашим цінностям.

Як боротися з ворогами демократії?

Вважаю це відкритою дискусією, бо ми зараз перебуваємо на початку цієї подорожі. У нас є лише кілька академічних експериментів з історії та кілька живих прикладів з України і Тайваню. Тому пропоную почати з найактуальнішого.

Коли я чую розмови про дезінформацію, найперше питання, яке виникає, — врегулювання. З боку Сполучених Штатів Америки лунають звинувачення, що будь-яка спроба контролювати мову є цензурою.

Джей Ді Венс приїхав до Мюнхена і прочитав лекцію європейцям про те, що вони нібито зрадили ідеали 1989 року і тепер практикують цензуру, ухвалюючи закони про мову ненависті, заарештовуючи людей за те, що вони говорять в інтернеті, й скасовуючи вибори в Румунії через якусь невизначену російську дезінформаційну операцію в тіктоці.

Що справді дратує, то це те, що вони мають рацію

Та це не лише американські ідеї. Думка про те, що в Європі відбувається наступ на демократію через цензуру, знаходить відгук у багатьох частинах політичного спектра. Що справді дратує, то це те, що вони мають рацію.

Так, не з’явилося жодної нової мови, яка потребувала б регулювання. У нас уже є закони, що стосуються, наприклад, дитячої порнографії. Або, скажімо, хтось надсилає вам повідомлення, яке заплутує вас щодо того, де голосувати. У нас також уже є закони, які це зупиняють. Нам не потрібні нові закони для цих форм дезінформації.

Не з’явилося жодного нового типу мовлення. Спроба класифікувати як легальне чи нелегальне політичне мовлення, яке не було заборонене в минулому, насправді дивна. Адже не говориться нічого нового, що не говорилося б відтоді, як були ухвалені відповідні закони, здебільшого йдеться про період після 1945 року. Я відчуваю, що ми не зрозуміли виклик, який стоїть перед нами. Виклик полягає не в якомусь новому типі мовлення — брехня і дезінформація існували завжди.

Брехня і дезінформація існували завжди. Нове — це здатність їх масштабувати

Нове — це технологія; нове — це здатність їх масштабувати; нове — це алгоритми, які, по суті, визначають усе, що ви бачите, визначають вашу реакцію, ставлять одне вгорі, а інше внизу, і ви не знаєте чому.

Ілона Маска звинувачують у тому, що в мережі Х ультраправа німецька партія АдН несподівано злетіла на вершину. Що сталося? Ви щось змінили? Щось підкоригували? Ми не знаємо. У Румунії та сама проблема. У країні була проведена таємнича кампанія в тіктоці, яка раптово виштовхнула ультраправого кандидата нізвідки на вершину алгоритму. Ніхто не знає, як це сталося (докладніше про це читайте тут).

Ми живемо в публічній сфері, що просякнута шкідливим чорним туманом, крізь який нічого не видно. Ми не розуміємо, як формується наше середовище.

Як громадянин я повинен мати право розуміти те, що бачу в інтернеті. Це частина моєї свободи слова.

Я повинен розуміти, чому Ілон Маск, маючи доступ до алгоритмів, раптом поставив АдН на перше місце. Чи було це природно? Що він зробив для цього? Чи є він політичним гравцем?

Якщо так, то є закони, які це регулюють. Я повинен розуміти, чому ультраправі кандидати в Румунії раптово вийшли на перше місце. Хто за цим стоїть? Я повинен розуміти, які мої особисті дані використовуються.

Читайте також: Що просувають проросійські телеграм-канали перед парламентськими виборами в Німеччині

Поки не буде цієї прозорості, ми не зможемо мати жодної публічної сфери. Якщо вже на те пішло, цензура, з якою ми стикаємося, полягає в нерозумінні того, як формується наше інформаційне середовище. Такі норми, до речі, є в законі про цифрові послуги, який запропонував ЄС. Ці норми не дуже добре пояснені, але вони є, що цілковито відповідає демократичним цінностям. Це попит на інформацію, а не на цензуру.

Фактично ми можемо сказати, що саме Сполучені Штати Америки мають проблему з цензурою, з дефіцитом прозорості.

Усе, що зробить таке регулювання, — дасть бачення. Ми зможемо побачити нашу публічну сферу вперше за останні щонайменше одинадцять років. Ми зможемо зрозуміти, що в ній відбувається. Це створить умови, коли ми, сили, які думають, що захищають демократію, матимемо шанс. Зараз у нас немає жодного шансу, тож це перший крок.

Ми можемо вдатися до дуже суворого регулювання, не переймаючись питаннями цензури, уникаючи дебатів про те, що таке дезінформація. Найбільше про вплив дезінформації хвилюються групи, які виступають за свободу слова, правозахисні групи.

Саме туди йде регулювання. Але ви маєте розуміти, що це змінює правила гри, бо росіяни, китайці й американські олігархи ніколи не дозволять цьому статися. Вони не хочуть, щоб люди розуміли, як вони маніпулюють інформаційним середовищем. Це зробило б Європу маяком свободи, від якої відмовляється Америка.

Це створює простір, у якому ми можемо конкурувати.

Є принаймні дві частини: одна пов’язана з технологіями, з тим, як проєктувати технологічні простори, що сприяють демократичному дискурсу. Ми можемо повчитися в таких країн, як Тайвань, де це екзистенційно важливо.

На Тайвані є кілька проєктів, які очолює міністр цифрових технологій Одрі Тан. Там створюють антифейсбук і анти-X — соціальні медіаплатформи, покликані не формувати натовп, не заохочувати екстремізм і ненависть, але бути прозорими. Одна з таких платформ під назвою vTaiwan знаходить спільні риси й аргументи, щоб ви могли використати політичні дебати, не загострюючи суперечностей.

Соціальні дослідження доводять: коли група спільно вирішує, що ранжувати вище чи нижче, що вважається доказом і який порядок відповідей, якість розмови стає набагато кращою. Є щось у тому, щоб громадяни залучалися до встановлення правил для технології, адже це робить її значно продуктивнішою.

Є щось у тому, щоб громадяни залучалися до встановлення правил для технології

Технологія — одне, регулювання — інше, а виробництво контенту — третє. Виробництвом контенту я займаюся вже вісім років, і ми експериментували зі способами протидії тому, що Росія робить в Україні. Деякі наші дослідження були тактичними, деякі глибшими. Ми досліджували популярність кремлівських теорій змов на сході й заході країни. Одна з них про «соросят», які нібито контролюють уряд, інша про МВФ, який нібито хоче вкрасти землю.

Ці конспірологічні теорії популярні, бо лягають на емоційну правду: нас історично обманювали й грабували. Банки, такі як МВФ, забирали гроші й втікали. Відчуття глибокого безправ’я стало хорошим ґрунтом для поширення таких теорій змов.

Відповідь не фактчекінг. Треба працювати з почуттями, з браком спроможності. Росіяни перемагають, працюючи з емоціями, ідентичністю, травмами. Це змагання не між інформацією і дезінформацією, а між лідером культу й терапевтом.

Лідер культу маніпулює і робить людей рабами, терапевт допомагає говорити і розширює можливості. Медіа мають перейти від простого надання інформації до надання інформації соціально корисної, допомагати людям і працювати з глибокими травмами.

Відчуття глибокого безправ’я стало хорошим ґрунтом для поширення росіянами теорій змов

Ми робили багато інтерв’ю: про афганську війну, про Чорнобиль, про локальні трагедії. Робили документальні фільми про московський режим, відповідальний за ці трагедії і за цей біль. Потім почалася війна, і ми змістили фокус на військові ланцюги постачання. Думали, як доставити безпілотники на фронт, як бойкотувати західні компанії, щоб вони не постачали запчастини для ракет. Так само і в боротьбі з дезінформацією: треба думати про ланцюги постачання ворога стратегічно.

Читайте також: Як завдяки тіктоку росіяни мало не зробили свого кандидата президентом Румунії

Пункт один — регулювання, пункт два — технологія, пункт три — новий тип медіа, пункт чотири — стратегічне мислення про систему ворога. Треба зупинити технологію, яка будує машини. Компанія має офіс тут, у неї є другий офіс тут; можна тиснути там.

Треба думати про ланцюги постачання ворогом дезінформації, поширення його впливу, вбивства. Не ганятися за кожним шматочком дезінформації, а думати, звідки фінансування, які технології, хто довірені особи, як зробити їхнє життя складним. Тоді можна спрямувати зусилля через журналістські розслідування й адвокацію.

Регулювання робить публічну сферу прозорою, технології уможливлюють демократичний дискурс, медіа розуміють і перемагають противника. Жодна з цих речей не суперечить ідеалам демократії, але кожна з них цілеспрямована й розрахована на певний ефект.

Оригінал виступу англійською (але можна налаштувати українські субтитри) дивіться нижче

Європа алгоритми дезінформація демократія концепція пропаганда сша інфовійна