Захист болотом. Що зробити, аби дешево і надовго прикрити північний кордон
«Росіяни виїхали прямо з лісу, колись там суцільні болота були, але ще за Радянського Союзу там провели меліорацію, з’явилася сяка-така дорога. От по ній вони і виїхали», — розповів свого часу Texty.org.ua про пересування однієї з колон окупантів на півночі Київщини мешканець Макарівського району.
На нашому північному кордоні бойові дії поки що не ведуться, але потенційна атака з Білорусі завжди можлива, адже вона є сателітом Росії і з цього напрямку росіяни вже наступали. Також постійно загрожена Чернігівська область. І це змушує тримати частину військ на північному кордоні й будувати укріплення. Але на півночі України ми маємо природну перешкоду для російських військ.
Йдеться про болота, які колись були майже не прохідні, а за радянських часів багато де висушені. Цей бар’єр потрібно відновити.
Уся північ України — це регіон Полісся, знаний своїми торфовими болотами.
Болотний масив у збереженому природному стані за відсутності тривалих морозів є нездоланною перепоною для колісної та гусеничної техніки — вона просто не може пересуватися болотом, на поверхні якого є вода. На це здатні лише судна на повітряній подушці, що зазвичай використовуються в морських операціях і тому перебувають далеко від торфових боліт Полісся.
Та росіяни справді готувалися до наступу з півночі й вивчали місцеві шляхи, зокрема й через болота.
«Російські війська вже практично вивчили всі умови та місцевість — Пінські (тобто Прип’ятські) болота і Полісся. Це потенційна небезпека для України», — ще у 2021 році стверджував український генерал Віктор Муженко.
Звісно, вивчили, бо починали напад у лютому — до проявів зміни клімату промерзання боліт у лютому було максимальним, тому танки могли проходити болотами. (Texty.org.ua свого часу писали, як прохідність ґрунтів впливає на просування техніки.)
Наступ на півночі України для росіян полегшився ще й тому, що більшості боліт не стало — СРСР після Другої світової війни провів значні меліоративні роботи й осушив болота. Як відомо, росіяни наступали через Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник, усі водно-болотні угіддя якого були осушені до або відразу після аварії 1986 року.
Військова техніка легко пересувалася на осушеній місцевості, здіймаючи клуби пилу, який утворюється внаслідок деградації торфу. Через цей радіоактивний пил із осушених торфовищ радіаційний фон біля Чорнобильської станції на короткий час підвищився у 20 разів.
Загроза зберігається
Про загрозу наступу з півночі, зокрема з території Білорусі, сьогодні прийнято говорити як про щось гіпотетичне. Проте, як свідчить історія, підготовка до такого розвитку подій велася задовго до 2022 року, і шляхи наступу могли пролягати не лише через Чорнобильську зону. Причому ця загроза не зникла й сьогодні.
У 2015 році Білорусь почала будувати військові дороги на болотному масиві Ольмани-Переброди, найбільшому неосушеному масиві в Європі, що міститься на території як України, так і Білорусі. До цього дороги були лише на території України.
За кілька років білоруси побудували більш ніж 100 км доріг, зокрема оборонний рубіж і дорогу до прикордонної застави «Ольмани», що межує із селом Переброди Рівненської області. У безпосередній близькості від цього українсько-білоруського кордону містяться Житомир і Новоград-Волинський.
Зауважте, всі дороги з Білорусі прямують до кордону й «координуються» з дорожньою сіткою на території України. Якби з українського боку не було доріг, а були природні масиви боліт, то, можливо, не мало б сенсу будівництво доріг і на території Білорусі. У мирний час дороги — це добре, адже вони сприяють торгівлі й полегшують поїздки людям. Але міцного миру із цим сусідом у найближчі роки не передбачається.
Відгородитися болотами
У ЄС, наприклад, заговорили про створення спеціального фонду обсягом від 250 до 500 млн євро, з якого фінансувалися б заходи на підтримку стратегічних для оборони ділянок боліт.
Активні розмови про необхідність відновлення боліт як оборонного рубежу можна почути сьогодні й від західних союзників України, на території яких є торфові масиви. Про це говорять у Польщі, на цю тему пишуть німецькі дослідники.
Це й не дивно: Альянс, зважаючи на недавній вступ до нього Фінляндії, отримав напрочуд довгу лінію кордону з потенційним супротивником — Росією. І, головне, у багатьох місцях, особливо на півночі, вона пролягає болотами чи місцевістю, де були болота. Болота на кордоні завжди зменшували кількість людей, задіяних у захисті цієї ділянки.
Болота можуть стати великою перепоною й для сучасної техніки, що продемонструвала недавня трагедія під час навчань НАТО в Литві: загинуло четверо американських солдатів, які потрапили на гусеничній машині в місцеве торфове болото.
Але питання про створення «болотної» роздільної лінії сьогодні порушують не лише військові. До обговорення цієї проблеми активно долучилися екологи. Що й не дивно: це той випадок, коли величезні кошти на оборону можуть прислужитися також захисту клімату і природи, зберегти водні ресурси.
Замість зведення чергових дорогих залізобетонних ДОТів можна отримати справді непрохідний рубіж, ще й посприявши природному відновленню і накопиченню води, яка потім спуститься в Дніпро і яку зможуть використати українці. Як зазначають німецькі екологи, цей захід «слугуватиме безпеці Європи, а також збереженню клімату та природи». ДОТи теж потрібні, але в значно меншій кількості, коли перед рубежем оборони лежатиме непрохідне болото.
Дати воду
Прохідність болота залежить від рівня води, якої на Поліссі через роботу меліораторів, зміну клімату, а тепер і через видобування бурштину стає дедалі менше.
Із загальної площі торфових боліт 2,2 млн га в радянський час осушили понад 1,2 млн га
В Україні із загальної площі торфових боліт 2,2 млн га (за оцінками станом на 1959 рік) осушили понад 1,2 млн га. Скільки їх було повністю знищено через добування торфу, невідомо. З огляду на те що не залишилося жодного великого торфового масиву без дренажної системи, реальна цифра осушених торфовищ значно більша. На сьогодні в Україні немає жодної природно-заповідної території торфових боліт, яка не дренується.
Як наслідок — частка торфовищ стала різко зменшуватися. До всього іншого додалися кліматичні зміни.
На карті багато жовтого і світло-зеленого кольорів. Це означає, що більшість колишніх боліт сухі. Звісно, головна причина — дренажні канали функціонують і навіть у занедбаному стані можуть забирати воду з боліт.
Розглянемо частину кордону і болота на ньому зблизька.
Пік меліорації припав на 1960–1980-ті роки, тому можемо побачити, коли меліоративні споруди на території України можуть відводити воду на територію тієї самої Білорусі. Вода нині цінний ресурс, а ми її добровільно й безплатно віддаємо ворожій державі.
Синім кольором позначено системи, які осушують торфові болота. Вода, що дренується через канали, потрапляє в Прип’ять, у ту її частину, що міститься на території Білорусі. Тобто болота висушуються, наша територія стає більш уразливою, і вода з України йде у ворожу Білорусь. Якщо «закрити» осушувальні системи, рівень води підніметься й українські території стануть менш прохідними для військової техніки агресора, а цінний ресурс залишиться в нас.
До браку води додаються ще й екологічні проблеми від видобутку бурштину. Технологія передбачає осушення території, зняття шару торфу і піску, будівництво кар’єру.
Також ведеться звичайне видобування торфу. І не лише на старих родовищах — ще принаймні кілька років тому видавалися дозволи на розробку нових.
Звісно, цю практику треба припинити. Ми не можемо одночасно поновлювати болота для створення перешкоди росіянам і паралельно їх осушувати й видобувати торф.
Що зробити для відновлення
В Україні вже було зроблено першу спробу відновити екосистему торфового болота в природному заповіднику «Розточчя» на Львівщині. У верхній частині Заливок проклали труби, якими надходила вода із сусідньої річки. Вода, своєю чергою, розподілялася по території системою прокладених нових або розчищених старих канав, які колись виконували зворотну функцію — осушення і водовідведення. На одному з центральних меліоративних каналів спорудили загати-переливки, що піднімає рівень води на всьому торфовищі (докладно про це читайте тут).
Деякі фахівці вказують на те, що в процесі природного відновлення прокладання нових каналів і труб лише шкодить болоту. Але цей досвід вже є, і його варто брати до уваги.
Бойові бобри
У разі обводнення боліт для оборони треба шукати простіші й дешевші рішення. Наприклад, можна переймати досвід тих, хто займався обводненням задовго до появи людей у цих місцях. І це бобри. Збудовані ними дамби не потребують якихось особливих витрат — усі матеріали під рукою.
Імітація бобрових загат — створення споруд із дерева, глини, тощо — може добряче прислужитися повторному обводненню.
Звісно, такі споруди не довговічні, але якщо їх грамотно збудувати і постійно підтримувати, то вони добре виконуватимуть свою функцію. Водночас є велика ймовірність того, що, коли рівень води підвищиться, справжні бобри повернуться, а це 100% гарантія успіху будь-якого проєкту з обводнення.
Можна також будувати фіксовані дерев’яні бар’єри чи просто навіть перекривати тим самим торфом наявні канали. Або комбінувати це між собою. Інакше кажучи, є безліч технічних рішень на будь-який бюджет і для будь-якої території, а також багато європейських організацій та експертів, які готові безплатно проконсультувати і дати професійну пораду, коли йдеться про відновлення чи обводнення торфовищ України.
Є безліч технічних рішень на будь-який бюджет і для будь-якої території
Відновлення торфових боліт передбачає відновлення екосистеми, яка існувала до осушення. І це не так просто, щоб відбуватися без професійної експертизи, якої в Україні наразі не існує, але й не так складно, щоб українські фахівці не змогли цього навчитися.
На відміну від відновлення обводнення передбачає підняття рівня води (у нашому випадку чим вище, тим краще), і тоді з’являється можливість утворення на цьому місці нового водно-болотного угіддя або використання цієї території для вирощування рослин, які витримують високий рівень води.
Це значно дешевший варіант, і він має потенційну економічну вигоду. Але постійний моніторинг рівня води обов’язковий у будь-якому разі, щоб розуміти, наскільки болото є прохідним для військової техніки.
Ціна питання
Звісно, з огляду на масштаби робіт вкрити більшу частину прикордоння обводненими болотами за копійки не вдасться. Це неможливо, тому що після років осушення на частину територій просто не вистачить води.
Обводнення одного гектара українських боліт може коштувати від 300 до 1500 євро. Такий розкид цін пояснюється не лише різною вартістю необхідних матеріалів (як писалося вище, можна використовувати підручні матеріали або зводити якісь інженерні конструкції). Ціна залежить ще й від того, де міститься торфовище, якого воно розміру, чи була збережена технічна документація на осушувальну систему, чи збереглися гідротехнічні споруди, чи потрібен моніторинг, які цілі відновлення або обводнення, яка техніка може пройти до цієї ділянки тощо.
Одного року для обводнення замало, йдеться радше про 2–4 роки залежно від того, скільки надходитиме води. Але навіть за всіх цих умов відновлювати болота з економічного погляду вигідніше, ніж робити мережу бетонних укріплень і постійно копати й підтримувати в робочому стані окопи, які в цьому регіоні часто затоплює водою. Та й на захищеній болотом ділянці потрібно буде тримати менше бійців.
На щастя, в Україні багато земель ще перебуває в комунальній власності. На відміну від ЄС — там переважно приватні власники. Відповідно в нас легше відвести землі під відновлення боліт.
До того ж нині діє закон, який розширює на період воєнного стану лінію кордону з Білоруссю та Росією до 2 км.
Військові можуть у межах цієї смуги змінювати цільове призначення земель державної та комунальної власності для будівництва інженерних та фортифікаційних споруд, вилучати сільгоспугіддя на земельних ділянках вздовж лінії державного кордону. Тобто мають можливість для відновлення боліт у двокілометровій зоні поблизу кордону, якщо приймуть таке рішення.
Як заробляти на болотах
Не треба забувати, що відновлення боліт нині вважається одним із інструментів для зменшення викидів СО2. Уже функціонує й активно розвивається вуглецевий ринок, коли після обводнення торфових боліт можна регулярно отримувати кошти вже за сам факт їх існування.
Можна регулярно отримувати кошти вже за сам факт існування болота
Але за умови, що торфовище підпадає під наявні методи розрахунку зменшення викидів СО2 (головна умова — там немає дерев), торф у хорошому стані (тобто він не розклався повністю), його товщина більше ніж пів метра, а поруч є джерело води. Ринок торгівлі квотами СО2 описаний тут.
У такому разі компанії після власного дослідження території будуть раді підписати контракт, профінансувати проєкт з обводнення, а потім ще щороку робити виплати. Безплатні консультації щодо цього можна отримати в німецькому Фонді Міхаеля Зуккова.
Також Україна входить у десятку світових експортерів журавлини. При цьому вся українська журавлина — дикорослі ягоди, які продаються як органічні й завжди мають вищу ціну. І росте вона на болотах.
Радянське осушення боліт українського Полісся призвело, зокрема, до того, що Україна перетворюється на маловодну державу. Полісся тепер не може відігравати роль природного оборонного бар’єра. Осушені торфовища горять, забруднюють повітря, і це негативно впливає на здоров’я українців. Щоб утруднити напад із півночі, а також з огляду на зміну клімату, потребу у воді сьогодні й у майбутньому наші болота мають бути мокрими!
Цей матеріал Texty.org.ua підготували у співпраці з координаторкою проєктів Фонду Зуккова (Німеччина) Ольгою Денищик.
Спроби освоєння поліських боліт із перспективою їх перетворення на лінію оборони сягають ще часів Російської імперії. Саме тоді почали проєктувати і будувати меліоративні системи, частина з яких була спланована таким чином, щоб їх можна було затопити і зупинити ворога. Це копіювання методу стратегічного затоплення, який вже століттями застосовувався в таких країнах, як Бельгія та Нідерланди.
Досвід воєнних дій на Поліссі під час Першої і Другої світових воєн показує, що болота можуть стати нездоланною перепоною, коли там стоїть вода, і водночас відкривати прямий шлях для наступу взимку, коли замерзають. Але сьогодні, зі зміною клімату, це стається дедалі рідше.
Але повернімося до історії. Австро-угорські та німецькі війська в прямому сенсі зав’язли в поліських болотах під час Першої світової війни. Російська армія скористалася стратегічним затопленням: перекрила меліоративні канали і затопила частину осушеної території.
Карта Брусиловського наступу. Стрілками показано, зокрема, і наступ росіян через поліські болота
Водночас оборону австро-угорських і німецьких військ у тому самому регіоні прорвали під час Брусиловського наступу 1916 року. Для наступу обрали літо, коли рівень води на Поліссі був найнижчим.
Після встановлення Річчю Посполитою в міжвоєнний період контролю над цим регіоном уже поляки намагаються перетворити болота на рубіж оборони, цього разу від Радянського Союзу.
На ділянці річки Случ побудували значну кількість гідротехнічних споруд, які разом із реальними вогневими точками мали виконувати функцію військових захисних укріплень. Зокрема, планувалося перекрити стік Случа вище Сарн двома шлюзами й спрямувати каналами воду в бік заболоченого пониззя, створивши таким чином непрохідний рубіж для наступу зі сходу. Цим захистом так і не встигли скористатися через загальний розвал оборони.
Росіяни врахували фактор боліт на півночі
Річ у тім, що росіяни мають значний досвід ведення воєнних дій на болотах. Дослідження з прокладання шляхів для військової техніки на болотах проводилися ще з часів Другої світової війни. У Радянському Союзі, до речі, було поширеним явище, коли вчені-болотознавці паралельно викладали у військовій академії чи займалися дослідженнями для міністерства оборони.
