Сосни і тиша. Приклад «туризму здорової людини» на Київщині
На пагорбі між селами Мала Бугаївка та Дерев’янки на Київщині з’явилося місце для усамітнення, що поєднує дикий ландшафт, екоінфраструктуру та ідею цифрового детоксу. Цей екоготель — приклад того, як туристичний бізнес може поєднувати прибуток, екологічну відповідальність і співпрацю з місцевою громадою.
Лисиця високо підстрибує, приземляється і занурює носа в сніг. Мабуть, шукає мишу. Не знайшовши нічого, повторює трюк. Дві косулі гасають схилом гори, аж ноги вище голови підлітають. Це не опис фільму National Geographic, а відео, яке зняли взимку відвідувачі модульного готелю на Київщині.
Готель запрацював торік. Поки що це лише два модульних будиночки. Замість рецепції тут гамаки, замість телевізора мальовнича природа, а замість міського шуму спів пташок і шелест листя. У часи, коли поняття «відновлення», «перезавантаження» та «усамітнення» стали мейнстримом, є попит на місця, де можна побути наодинці з природою. Хоча часом попит такий великий, що місця з гарними краєвидами часто перенасичені людьми й автомобілями.
Власник цього екоготелю — Володимир Мельничук. Він також засновник компанії, яка виготовляє модульні будинки на замовлення, розробляє модульні прально-лазневі комплекси для військових та пересувні реабілітаційні центри.
Вишногір
Усе почалося з того, що якось Володимир задумався про те, щоб модульні будинки могли давати пасивний дохід. Так виникла ідея зробити модульний готель. Цей вид відпочинку популярний у Карпатах. Однак то надто далеко, щоб їхати з Києва на вихідні. Тому вирішили шукати красиву ділянку неподалік столиці. На це знадобилося вісім місяців.
Володимир із дружиною раніше й самі випробовували на собі всі переваги і недоліки відпочинку на природі, подорожуючи автівкою з причіпом — модульним будинком. Потім стали вчитися оперувати бізнесом, залучати і приймати гостей.
«Коли зрозуміли, що ми це зможемо робити, гарантувати щось людям, знайшли землю у Фастівському районі, придбали її і започаткували інвестиційний проєкт», — розповідає Володимир.
Інвестиційний проєкт означає, що інвестор вкладає гроші у виготовлення модульного будинку та його встановлення. За словами Володимира, це приблизно 56 тисяч доларів під ключ. Команда Володимира займається всіма питаннями, що стосуються поселення, облаштування тощо. А інвестор отримує пасивний дохід. Окупність становить 5–6 років. Володимир отримує 20% прибутку. Вартість проживання в готелі — 3900 гривень за першу ніч, кожна наступна — 3500 гривень.
Ідеальним місцем виявився пагорб між селами Мала Бугаївка і Дерев’янки, який у народі називають Вишногір. Він оточений лісом, поруч колишній колгоспний сад, неподалік ресторанний комплекс. Коли Володимир побачив це місце, то одразу зрозумів: це те, що треба.
«Нам пощастило, що ця земля дочекалася нас, що за стільки років там нічого не зробили, нічого не побудували. Таке місце класне», — каже він.
Дзеркальні стіни
Тут продумано все до дрібниць. Дзеркальні стіни губляться на тлі ландшафту. «Це для того, щоб ти міг насолоджуватися природою, а не дивитися на паркан із дерев’яних будинків», — каже Володимир.
На покрівлі будинків посадили рослинку очиток. Ходити територією можна по облаштованих екостежках. Між двома соснами зробили «Палубу тиші» — дерев’яний поміст, де можна просто посидіти, помедитувати чи зайнятися йогою. А щоб милуватися, як сонце сідає за ліс, обладнали також дерев’яний Sunset Point.
«Ми дуже хотіли дерево бажань. Знайшли грушу. Людина, заселяючись, отримує таку кришталеву підвіску. Іде, вішає на дерево і загадує бажання», — пояснює Володимир.
Місце для вогнища облаштували на пагорбі. Там лежать заготовлені дрова. Земля навколо багаття засипана річковою галькою. Коли тільки думали, чим засипати, Володимир запитав у команди, що краще: галька чи пісок.
«Я переплутав і замість “щебінь” написав “галька”. І всі проголосували за гальку. А я такий думаю: “Боже, чому ж галька? Де її брати?”. Але ми знайшли, завезли. Вона класна, тактильна. Ввечері влітку по цих теплих камінчиках ідеш — шурх-шурх», — згадує Володимир.
Для води пробурили свердловину. Каналізація — локальний септик із фільтрами.
«Зараз очисні системи дають близько 85–90% очищення», — каже власник готелю.
Екостежка
Володимир за освітою біолог. Досліджує екологічну складову цих пагорбів. Описує види наявних там рослин і тварин. Поки що здійснили поверховий огляд, але мають намір деталізувати.
«Ми піклуємося, щоб за нашої каденції тут було не гірше, а по можливості краще», — каже він.
У планах зробити щось на зразок екостанції, куди зможуть приїжджати вчені й досліджувати місцеву флору і фауну.
Навколо території проклали стежку, якою можна гуляти. Прогулянка займає близько 40 хвилин. Також розробляються інші стежки, аж до Васильківських Карпат. Ними можна буде гуляти і кататися на велосипедах.
Стишення й усамітнення
Концепція готелю передбачає, що гості не перетинаються з персоналом. Діє безключовий доступ. Можна справді усамітнитися, і ніхто не прийде прибирати, коли ти спиш. Доріжки між будинками також облаштовані так, щоб мешканці не перетиналися.
Володимир Мельничук каже, що будинки бронюють переважно дівчата 20–40 років. Приїжджають із хлопцями й чоловіками. Досить багато військових. Для військових діє знижка. Важливо, щоб була власна машина, бо інакше сюди не дістатися. Ще й дорога погана.
Це не спа-комплекс, а дика природа
«Ми наголошуємо: це дичина. Це не комплекс, це не спа. Це дика природа. Що дає природа? Природа сповільнює. Зараз дуже швидкий світ. Кліпове мислення. Тобі постійно треба щось скролити, отримувати швидкий дофамін. Але буквально три-чотири години просто погуляти, відчути, як під ногами шелестить хвоя, подихати, подивитися навкруги — і людина сповільнюється, рівень стресу падає», — каже чоловік.
Володимир хоче навіть запровадити цифровий детокс, коли людина відкладає телефон у спеціальний бокс на якийсь час і за це адміністрація готелю частує її напоєм.
Спротив
Місцеві спершу не дуже зраділи такому сусідству. Навіть надіслали скаргу до Комісії щодо розгляду звернень у сфері містобудівної діяльності Державної інспекції архітектури та містобудування України. Там відповіли, що будівлі не є капітальними і не підпадають під визначення нерухомого майна. І що причин для позапланової перевірки немає.
«Звернення заявників не містять відомостей, які підтверджувалися б відповідними документами та/або фактами про наявність реального ризику негативного впливу на права, законні інтереси, життя та здоров’я людини, захист навколишнього природного середовища», — написали у висновку.
Оксана Лихо, староста Крушинського старостинського округу, до якого належать села поблизу готелю, каже, що у 2005 році Васильківська районна рада передала ці землі приватним власникам. На момент наділу землі містилися за межами населених пунктів, ніколи не оброблялись і мали вигляд недоторканої природи. Володимир Мельничук викупив ці 14 гектарів.
«Природоохоронної зони там немає. За даними Держгеокадастру, це землі сільськогосподарського призначення. Там специфічний рельєф, кукурудзу не посієш. Поруч із готелем містяться садові товариства. Люди звикли ходити там, їздити квадроциклами, збирати рослини, влаштовувати пікніки, тому, коли побачили чужих і техніку, протестували й звертались у відповідні органи зі скаргами. Але порушень у результаті перевірок не виявили», — пояснює Оксана.
За словами Володимира Мельничука, вони домовилися з місцевими мешканцями, що ті вільно можуть гуляти на його території за умови, що не смітитимуть, не порушуватимуть тиші й не палитимуть багаття.
До того ж готель націлений на співпрацю з малими місцевими бізнесами. Наприклад, планується облаштувати спеціальне місце, де можна висаджувати дерева, придбавши їх у місцевому ландшафтному центрі.
«Ми також радимо, у якому місцевому магазині можна купити м’ясо чи в якому ресторані можна пообідати. Бо в нас немає харчування. Тобто ми рекомендуємо тих, кого знаємо», — каже Володимир.
Оскільки за будинками, а в майбутньому і за рослинами потрібен догляд, це можуть бути робочі місця для мешканців прилеглих населених пунктів.
Плани
Володимир планує збільшити кількість будинків, але так, щоб не втрачалася можливість усамітнитися.
«У Карпатах на 1–2 гектарах ставлять по 20 будинків. У нас там 14 гектарів, і ми не плануємо ставити багато. Відстань має бути як мінімум 20 метрів. Щоб краєвид відкривався не на сусідні будинки, а на природу, щоб природний рельєф перекривав кожен будинок», — каже Володимир.
Вже незабаром встановлять чани. Також планують облаштувати сонячну електростанцію, щоб самостійно генерувати енергію. Хочуть вирощувати органічні овочі й зелень у тепличках. А в перспективі відкрити ремісницький центр.
«У Василькові колись були відомі вироби з глини, там є і її поклади. Зараз це все закинуте. І ми хочемо відродити. Таким чином люди зможуть не тільки перезавантажитись, а й щось зробити своїми руками. Глина також має певний терапевтичний ефект», — зазначає власник готелю.
Про розвиток туристичного потенціалу місцевості задумується й староста Оксана Лихо. Неподалік готелю є так звана Голубівська Криниця. Їй більш ніж сто років, і вода тут вважається цілющою. Місцевість болотиста, ймовірно, є джерела. Територія має туристичний потенціал, якщо продумати концепцію: облаштувати купіль, місточки, реалізувати інші цікаві ідеї.
«Було б добре з’єднати цю територію стежками з екоготелем, прокласти навісні місточки й облаштувати гарний простір для відпочинку і релаксу. Зробити туристичний маршрут. Там є маленьке озерце, де навесні оселяються качки, що не може не тішити. Його треба почистити, можна буде навіть купатися. Я, наприклад, круглий рік купаюсь у холодній воді, їжджу за 20 кілометрів від дому. А це можна зробити і в нашій громаді», — каже староста.
Володимир Мельничук стверджує, що цей проєкт не про фінансові показники, а про щось значно цінніше.
«Я не забудовник. Я не будую багатоповерхівку, де кожен квадратний метр повинен забезпечити дохід. Мій підхід — від кожної сотки маємо добре почуватися. Ми один раз живемо. Нам цікаво, тому ми це робимо. А який сенс робити те, що тобі не цікаво? Оце все нас драйвить», — підсумовує Володимир.
