Маланка за новим стилем. Маланку на Буковині водили у новорічну ніч

20 хвилин до часу Х

На годиннику 16:10, але так, маланка вже є. Біля блимаючої гірляндами різдвяної фотозони під стіною Будинку культури вже весело і трохи нервово перемовляються хлопці старшого шкільного віку в дивних, яскравих костюмах. Допомагають один одному прилаштовувати головні убори: у декого вони височенні, прикрашені рядами різнокольорових паперових квітів та увінчані плюмажем. З незвички до такої шапки й справді не відразу підлаштуєшся.

Машини, що проїжджають трасою Н10 повз Будинок культури в Мамаївцях, бібікають, побачивши маланкарів. Тих все більшає: сходяться до клубу з різних боків.

За кілька хвилин із бічної вулички виходить ще одна чимала зграйка перебраних у масках. Автівки, що пропускають їх на пішохідному переході, зчиняють гам із клаксонів. Маланкар у масці зі здоровезним носом-картоплею, зробленій із пап’є-маше, показує водіям V — вічний знак перемоги.

Ендемічний вид

Це Сергій Воронюк, організатор цьогорічної маланки, і це справді його перемога. До повномасштабного вторгнення Чернівецька область зберігала найбільшу кількість маланок, язичницьких зимових ритуалів. Деякі з обрядів тягнуться ще з часів, коли тут мешкали племена фракійців.

Маланкування зустрічається і на сусідньому Поділлі, але вже як ендемічний вид. Буковина ж гриміла коров’ячими калаталами й оркестрами і вирувала маланками чи не в кожному третьому-четвертому селі.

У цьому православному побожному краї маланкування було більше ніж традицією. У зимові дні, коли на вулиці виходила переберія, у села як на прощу поверталися ті, хто покинув край і давно оселився в інших країнах. Уся буковинська діаспора покидала свої брюсселі та мілани, щоб знову побачити маланку, а як вийде, взяти в ній участь.

Ерзац-маланки

Маланкою пишалися. З гордістю казали, що ні Перша, ні Друга світові її не зупинили. Маланкарі вперто дотримувалися ритуалу в радянські часи, коли нічними селами ходили комсомольські патрулі й відловлювали людей у масках. Ковід, що змусив увесь світ сидіти тишком, побоюючись скупчень народу, маланку теж не зупинив.

Але в січні 2023 року те, що не змогли зробити ані пандемія, ані світові війни, вдалося місцевій владі. Влада сказала: “Ша! Хлопці в окопах ваших веселощів не зрозуміють”. І вперше за віки існування маланки перебрані підкорилися.

Красняни, жителі прикордонного селища Красноїльськ, де збереглася найчисленніша і найбільш просякнута тестостероном маланка країни, передавали переберійні костюми за кордон.

Діаспора влаштовувала мінімаланки, ерзац-маланки у своїх нових містах

Діаспора в Італії та Бельгії брала дозволи в місцевої влади і влаштовувала мінімаланки, ерзац-маланки у своїх нових містах. Ерзац — бо яка там вже маланка у відриві від Буковини, від місць, звідки духи предків, які так давно покинули цей світ, що й імен їхніх вже ніхто не згадає, вселялися в тіла сучасних юнаків.

Я не розвожу містику, я переказую слова тих, хто маланкою дихав і жив. Дехто з них у це свято вірив. Дехто просто підтримував красивий веселий ритуал. Щастило тим, кого відбирали для участі в маланкарських фестивалях у сусідній Румунії: там дуже пишаються своїми зимовими традиціями і чи не кожне місто влаштовує паради перебраних. Часом на такі події запрошують українські колективи: шкільна маланка із села Йорданешти парадувала в грудні 2023 року вулицями Сучави, а краснянська молодь вражала село Вікову-де-Сус.

Буковина мовчала

Та сама Буковина мовчала. Села, колись розцяцьковані гірляндами, вечорами просто занурювалися в темряву. Маланку заборонили — і вона слухняно підкорилася. Маланка вмирала.

Вона вмирала і до повномасштабного вторгнення. Перебиратися традиційно було справою молодих неодружених чоловіків. У більшості сіл 20-річним (і старшим) чоловікам маланка була вже нецікава. Минули часи, коли себе треба було якось розважати нескінченними зимовими вечорами, придумувати костюми, заучувати рухи танців і слова пісень. Розважати нас давно вже нічогенько вміють смартфони.

Маланка вмирала і до війни: школярів у селах меншає

Маланка суттєво помолодшала: у неї збиралися переважно школярі років 10–12 і старші. А школярів у селах меншає. Урбанізація, депопуляція, міграція — ви й самі можете продовжити список страшних “-цій”, які вбивають нашу провінцію. Тож усі владні аргументи про те, що “хлопці в окопах, а тут бугаї розважаються”, були лицемірством: бугаїв у маланках нема, є діти.

Та категорія людей, на яких ще можна вплинути патріотичним вихованням. Із патріотичним вихованням у нас останні років 30 було туго, молодь непатріотично мріяла виїхати з України. А тут такий магніт із традицій та любові до малої батьківщини. Але ж... Ша! Хлопці в окопах не зрозуміють.

З’ясувалося, що на батьківщині хлопцям із передової потрібна маланка

Хлопці з окопів часом все ж таки поверталися в рідні Мамаївці. Хтось у труні — їхні портрети зараз стоять біля сільради. Та повертались і живі. Часом скалічені, часом просто втомлені. І з’ясувалося, що на батьківщині хлопцям із передової потрібна маланка. Справді потрібна. Це частина їхньої ідентичності. Це, зрештою, частина української культури. А хіба не культуру також вони боронили від ворогів?

Темні роки

Сергій Воронюк два темних роки мріяв, щоб маланка не зникала. Не вийдуть юнаки на зимові вулиці рік, не вийдуть два — далі й не захочуть. І ще одна українська традиція відлетить у вирій. Сергій намагався рік тому взяти дозвіл на маланкування. Влада дозволу не дала.

Цього року він прийшов із воїнами, які повернулися в село з фронту. І до їхніх аргументів прислухалися. Вперше за більш ніж два роки зі скринь діставалися старі маски і яскраві костюми. Бо нехай мамаївецька маланка не гриміла так, як вашківецька чи краснянська, вона завжди була і велелюдною, і веселою, хоч і майже не потрапляла в об’єктиви преси.

Нові дати

Пауза тривалістю два роки допомогла легше перейти на нові дати. У Мамаївцях маланка завжди ходила ввечері 13 січня — на Василя. Як майже скрізь у краї, крім Герцаївщини та Сокирянщини — ті як маланкували до совєтів у ніч із 31 грудня на 1 січня, так традицію і не порушували. Та зараз Василя вже і в Мамаївцях не 13 січня. Нова дата здається дуже органічною: ми всі зростали з новорічними шкільними карнавалами, перебиратися в новорічну ніч — цілком собі традиція теж.

Запитую, як Мамаївці сприйняли нову дату для маланки. Сергій каже, що проблем не було. У селі чотири церкви, кожна конфесія має свій храм. Близько 30 відсотків селян залишилося на старому календарі, та більшість перейшла на новий.

Молода і Молодий

Маланкарі тим часом вже зібралися всі. Воронюк показує, хто є хто. Традиційних образів тут небагато. Козу в селі на маланку не водили: це був персонаж колядницького гурту, але залишився хіба що в пам’яті старожилів. Дівчини-Маланки, на яку сусідні подоляни перебирають красивого хлопця, тут теж ніколи не було, як майже скрізь на Буковині.

Поліетнічний край на перехресті культур увібрав у себе елементи різних зимових ритуалів. Є тут щось від румунів, щось від молдован, навіть шваби-колоністи, що жили тут масово до 1940 року, залишили Чернівеччині очеретяних ведмедів. Але від тієї маланки, яку знала більша частина України, місцевий ритуал взяв хіба що назву.

Хто ж є? Є Діди — на їхніх обличчях часто хутряні маски з довгими червоними носами. Є Баби в теплих кожухах. Найяскравіший образ мамаївецької маланки — Молода. Саме в неї на голові ота висока шапка у квітах із плюмажем. Так трансформувався традиційний головний убір буковинських наречених і заручених дівчат: “трава”-кода, яку виготовляли з квітів та ковили. До Молодої в парі йде Молодий.

У найменших учасників дійства в руках український прапор і скринька з QR-кодом: маланка раніше збирала кошти собі на танці, а цьогоріч усе зібране піде на закупівлю потрібного обладнання для мамаївчан на фронті.

Неполіткоректні персонажі

Велика група перебраних носять у руках розцяцьковані портфелі чи старі дипломати. Це Жиди, найвеселіша маска дійства. Сергій Воронюк каже, що маланкарі в курсі мегагарячих фейсбучних дискусій щодо цього традиційного образу в сучасних вертепах. Але якщо вертеп, “позашлюбний сценічний син” маланки, осучаснення може сприйняти легко (все ж таки це більшою мірою вистава), то маланка як ритуал “ампутації” одного з головних персонажів легко не переживе.

Авторка цих рядків багато років досліджує українські маланки та зимові ритуали Європи. Бо свої переберії мають майже всі країни континенту — від Іспанії та Франції до Словаччини та Польщі. Багато паралелей із буковинськими маланками мають зимові традиційні карнавали в Альпах: на прикордонні Німеччини, Італії та Австрії. Жид був органічною частиною дійства і в тих краях.

Як і Циган, ще один традиційний маланкарський образ. Образи й костюми в німецьких та австрійських “маланках” залишилися до нашого часу. А от імен у цих персонажів зараз немає. Хто жене Ведмедів в австрійському Аксамсі, весь такий розцяцькований і яскравий? Ні, не Циган, а Ведмедевод. Хто це ходить із дипломатами в руках та у високих циліндрах у німецькому Міттенвальді, невже Жиди? Та де ж так можна казати. Це просто така маска. Костюм. Без назви.

Можливо, таке чекатиме і буковинські маланки. Можливо, і в нас персонажі залишаться, а назву політкоректно замовчуватимуть. Можливо. Хай буде: головне, щоб маланка жила. Ми не можемо внести до Списку нематеріальної спадщини зимовий ритуал у Белелуї на Прикарпатті і вважати, що все, маланка в Україні шанується і зберігається.

Без маланкарів немає маланки

Де там шануватися: у січні 2022 року на белелуйську боранку (боротьбу) маланкарських Ведмедів, Смертей і Чортів приїздили подивитися натовпи журналістів, а самих маланок було три, і то великих. Минулого року зібралося (без всяких боранок) дві. Цьогоріч одна. Бо хлопчиків у селі все менше й менше. Одна маланка в Списку нематеріальної спадщини — це дуже мало, бо ритуали і костюми відрізняються від села до села, і всі цінні, і всі унікальні, і всі потребують захисту.

І держава їх захист не організує: щоб маланка жила, потрібні маланкарі й ті, хто дихає цим ритуалом, такі як Сергій Воронюк і його хлопці. На чистому небі нарешті загорілася перша зірка, за нею з’явилися інші — і хлопці вирушили з оркестром темними мамаївецькими провулками.

Вони ходитимуть так усю ніч, від двору до двору, як ходили їхні діди й прадіди і як ходитимуть, можливо, їхні онуки. Маланка йде Буковиною. І хай би так і було.

буковина традиції новий рік різдво маланка