Зупинити штурми. Як дистанційне мінування перешкоджає броньованим і піхотним штурмам росіян
Зеник мінує постійно. Робить це великими дронами: “Кажанами”, “Вампірами” й улюбленцем свого парку “Немезісом”. Сидячи на позиції, він чіпляє на “Кажан” одну міну ТМ-62, вага якої приблизно 7–10 кг, і несе на передню лінію фронту. Там скидає, летить назад, чіпляє наступну і знову в дорогу. І так усю ніч.
«Стараємось мінувати», — каже Зеник. І слово “стараємось” влучно описує загальну ситуацію, що наразі складається з дистанційним мінуванням дронами на фронті.
Великі дрони
Маленькі FPV-дрони замінили артилерію, якої не вистачає в українських військах. А великі дрони — “Кажани”, “Вампіри”, “Немезіси” і “Королеви Шершнів” — перебрали на себе функції систем дистанційного мінування.
До підрозділу РУБАК Зеника великі дрони почали надходити у 2023 році. Спершу це були “Кажани” і “Вампіри”. Він одразу став тягати ними міни на позиції противника. Було складно.
Виробники тоді не надавали стандартних скидів, щоб почепити міни, військовим доводилося щось придумувати самим. Також ці дрони залежні від радіогоризонту, тому на нерівному рельєфі не могли опуститися нижче через загрозу втрати зв’язку. У результаті частина мін вибухала, падаючи із занадто великої висоти. Ворожі РЕБи тоді вже також глушили дрони.
Але підрозділ Зеника одним із перших опанував дистанційне мінування. Тому, маючи досвід, пілот успішно виконував завдання і результатом задоволений:
«Наприклад, у нас дуже добре спрацювало дистанційне мінування саме “Кажаном” у грудні 2023 року. Тією самою дорогою постійно їздили на штурми ворожі БМП. Ми наставили протитанкових мін ТМ-62, і це було дуже ефективно: техніка підривалась, а піхоту, яка з неї зіскакувала, добивали скидами».
“Немезіс” може низько спуститися й добре розставляє міни
У 2024 році в Зеника з’явилися “Немезіси”. «І мінування стало набагато цікавішим», — згадує боєць.
“Немезіс” — дрон-старлінкольот, який керується не по радіо, а через супутник. Це вирішує проблему радіогоризонту. «Він дуже низько може спуститися і акуратно й добре розставляє міни. Ефективні приклади з нещодавніх саме з “Немезіса”». І виробники вже стали регулярно постачати стандартні скиди для мін. Проблем у керуванні істотно поменшало.
Броньовані штурми
З досвіду Зеника штурм із броньованою технікою можна зупинити самими мінами: «Якщо взяти ділянку нашої бригади, то дистанційне мінування в поєднанні з іншими способами ураження зупинило кілька батальйонно-тактичних груп противника».
Але рецепт остаточного придушення атаки полягає в комплексному вогневому впливі: «По техніці, яку зупинили міни, одразу починали активно працювати протитанкові комплекси. По піхоті, що розбігалася, — дрони. І два потужних штурми було відбито без будь-яких втрат із нашого боку».
Пріоритетні напрямки мінування допомагає визначити наша розвідка. Дієвий метод — радіоперехоплення. Наші з розмов ворога дізнаються про напрямок запланованого удару, і той напрямок додатково підсилюється, встановлюються мінні шлагбауми. Це можна зробити буквально за кілька годин перед штурмом і таким чином створити несподівану перепону.
Плюси мінування дронами — можливість поставити міни ефективно, чітко в те місце, де шанс, що від цього буде користь, найбільший. Як показала практика бойових дій, наголошує Зеник, потрібно все ж таки мінувати передусім найнебезпечніші ділянки.
Але суцільне мінування різними типами мін він також називає ефективним, підкреслюючи, що саме через величезні мінні поля, які зробили росіяни на Півдні України, захлинувся контрнаступ українського війська влітку 2023 року.
Для засівання значних площ потрібні системи залпового дистанційного мінування.
«Якби фіганути одним залпом з “Урагану” на 30 кілометрів вперед і засіяти одразу кілька квадратів мінами, оце було б круто, — каже інженер дронів Дмитро. — З “Урагану”, наприклад, можна засіяти протипіхотними мінами-“пелюстками” площу 60 гектарів за один залп. Але в нас “Ураганів” та інших РСЗВ дуже мало. Тому мінуємо знову ж таки вручну, дронами. А які інші варіанти? Що ми можемо ще придумати? Немає просто нічого іншого».
Піхотні штурми
З такими впоратися складніше. Повзуче просочування росіян малими піхотними групами — найгостріша проблема для наших військових. Кожного окупанта окремо ловити в полях неможливо, не вистачить ресурсу. Тому в певних умовах штурми з бронетехнікою “в лобову” відбивати навіть легше, ніж протидіяти повзучому просочуванню.
«Теоретично можна зупинити й піхотні штурми мінуванням. Чи зупиняє воно зараз? Не зупиняє, — визнає Дмитро. — Чому? Тому що ці їхні повзучі просування… Вони щоночі по п’ять людей, по одній людині просочуються, просочуються, потім у посадці їх накопичується, умовно, десятеро. І в якийсь момент раз — і захопили ще одну посадку. Все, закріплюються. Потім знову пройшли один кілометр, штурмонули десь вранці, умовно, за годину й пройшли ще кілометр додатковий. Ми починаємо їх звідти вибивати. У них з’являються 300-ті, 200-ті. Але ж приходять нові. І от дивимося — знову якийсь один пробирається полем чи посадкою. Вночі якось уже просочився».
Щоночі просочується по 5–10 ворогів, потім приходять нові й нові
Щоб не допускати просочування, найкраще було б атакувати ворожу піхоту на точці вивантаження, куди їх із глибокого тилу підвозить бронетехніка, не давати починати наступний етап — просочування.
Але для цього потрібно безперервно моніторити величезну територію, дізнаватися, де саме ворог висаджується, куди робить накати технікою. Таких розвідданих не завжди достатньо. Розвідка робиться. Але уявіть безкрайні степи, квадрати полів, перемежованих безліччю посадок, і десь над ними летить наш дрон-розвідник. Він один на десятки кілометрів навколо, і заряду його батареї не вистачає надовго, а в холодну погоду й поготів. І засоби ураження, які діставали б на значну відстань, також потрібні в достатній кількості.
Інформацію про переміщення ворога, точки вивантаження ворожої піхоти також можна отримати з армійської інформаційної системи оперативного рівня “Дельта”. Зокрема, про її використання говорить 13-та бригада НГУ “Хартія”.
Втім, із “Дельтою” є певні складнощі. Зокрема, мало військових має достатню компетенцію для використання цього продукту, це система з кількома шарами доступу, і дозвіл на використання може надати лише вище командування. А ще інформація в системі “Дельта” не завжди актуальна.
Ми стараємося, кажуть військові, але покрити такі величезні площі в нас немає ресурсу.
«Кацапи просуваються не тому, що ми мало мінуємо, — ми насправді багато мінуємо, — а тому, що в них величезна перевага в піхоті, артилерії, КАБах, і тому вони просуваються, хоч би скільки ми мінували», — розповідає Зеник.
«Щоб зупинити їх у нуль, потрібно в кілька разів більше мін, людей, дронів, боєкомплекту, плат ініціації, — каже Дмитро, підкреслюючи, що це його особиста думка і що генерали, можливо, бачать це інакше.
Міни “з сюрпризом”
У ситуації, коли росіяни не ведуть активних штурмових дій, головна мета дистанційного мінування — тримати ворожий особовий склад у постійному напруженні й точково його знищувати.
Катерина, яка дистанційно мінує на Херсонському напрямку, розповідає: «У нас росіян треба діставати на іншому березі Дніпра. У такій ситуації дрони — це крута зброя. Спочатку ми просто скидали їм якісь “цукерки” на голову. А потім стали експериментувати й робити міни “з сюрпризом”. Тобто ми скидаємо таку міну, а потім я сиджу й стежу за обстановкою навколо. У момент, коли окупант підходить до “сюрпризу”, натискаю кнопку на пульті, і як мінімум ворог ловить багато уламків».
Потрібно більше мін
Для мінування дронами використовують такі види мін, як ТМ-62, ТМ-72, ПТМ-1, ПТМ-3. Це боєприпаси радянського часу. І зараз усі підрозділи тією чи іншою мірою відчувають їх нестачу або повне вичерпання. Зокрема, у підрозділі Зеника закінчилися ПТМ-3.
І військові розробляють та виготовляють заміну самостійно. Так, Роберт Бровді (Мадяр), командир 414-го окремого полку авіаційних безпілотних систем, організував виробництво вдосконаленої міни на основі ПТМ-1, ПТМ-2 і ПТМ-3. У листопаді його інженери вже поставили у військо 20 тисяч власних вибухових виробів. «Це дешевий аналог, і він працює», — підтверджує Зеник.
Військові кажуть, що сам по собі снаряд, тобто корпус, наповнений вибухівкою — це найлегше з усього комплексу дій із мінування. Основне в міні — плата ініціації, яка безвідмовно відреагує на певний тригер — чи то на удар, чи на рух, коли поруч хтось проходить, на вібрації, звук чи метал (магнітна) — і приведе міну в дію.
Якщо самої вибухівки ще вистачає, а корпус, у який її засипати, можна змайструвати, надрукувати на 3D-принтері, то плати ініціації потрібно купувати — за гроші волонтерів чи за свої. Коштують вони від 500 до 1000 гривень за штуку. «Не будемо називати цифри, але одному маленькому підрозділу, який відповідає за одну маленьку смугу, потрібно багато, дуже багато мін, щоб це було так, як ми хочемо в ідеалі».
У мін є термін придатності. Залежно від типу вони або самоліквідовуються, або в них сідає батарейка. Відповідно через два тижні-місяць мінування треба оновлювати. Тобто процес циклічний.
Ще одна велика проблема — брак великих бортів і пілотів, які вміють на них літати. Окрім мінування в пілотів має бути робота по окопах, робота по піхоті, робота по складах, робота по техніці. А мінування — це теж окремий вид роботи. Відповідно ні людей, ні засобів у достатній кількості немає.
«Величезна територія, екіпажів мало, екіпажі вибиваються, пілотів ранять, втрачаються борти, знищуються склади БК. Просто ресурсно не витягуємо ми це все. Питання не в тому, чому це не робиться, а в тому, що немає чим».
А тому поки що встановлюють стільки мін, скільки можуть. «Стараємось. Якби це не робилося, можливо, ми не на Донбасі, а вже десь біля Дніпра стояли б», — додає Дмитро.
