Золотий фонд ЗСУ. Що вирізняє справжнього комбата

Шлях комбата

Хто такий український комбат? Як правило, це кадровий військовий віком 30+ у званні майора або підполковника. Це людина з відповідною освітою і досвідом служби понад 10 років. У наших реаліях це означає, що такий офіцер починав свою кар’єру десь на зорі АТО, себто має за плечима чималий бойовий досвід.

Якщо він не “мазаний” (так в армії називають офіцерів, які мають впливових покровителів — родичів у генеральських погонах) і не терся по паркету (так називають тих, хто від початку служби перебуває на штабних посадах без досвіду командування підрозділами), то він пройшов усі відповідні ланки: командир взводу, командир роти, начальник штабу батальйону чи заступник комбата (цей етап необов’язковий, як складеться).

Він знає, чим дихає солдат, як його мотивувати і як розпізнати хитрощі, коли той хоче обдурити

Він знає, чим дихає солдат, як його мотивувати і як розпізнати його хитрощі, коли той хоче обдурити свого начальника. Особовий склад часто користається з недосвідченості командира. Кожен взводний обпікся на цьому свого часу, тому той, хто доріс до комбата, має розуміти, які завдання під силу (і не треба вигадувати жодних відмазок) підрозділу й окремому бійцю, а які справді потребують більших сил і засобів.

Батальйон, якщо почитати бойовий статут, має район оборони 5 кілометрів по фронту. У реальності може бути значно більше, але суть в іншому: є конкретна ділянка, яку має захистити відповідна тактична одиниця (у нашому випадку батальйон).

Головна знаменитість

І головний на цій ділянці комбат. Від того, як він виконуватиме свої обов’язки: творчо, з азартом чи “на відчепися” або з єдиною метою догодити начальству, дуже часто залежить доля людей, району оборони чи звільнення певної території.

Часто друзі й родичі запитують солдатів, сержантів і молодших офіцерів: “А як тобі Сирський? А як новий комбриг, якого вам призначили?”. Традиційна відповідь: “Ніяк”. Бо не генерали ставлять безпосередні завдання, не їм безпосередньо доповідають обстановку, не в них просять допомоги, коли є така потреба.

Головком чи комбриг — це якісь напівреальні персонажі: ти про них чуєш, але побачити їх шанси невеликі. Так влаштована армія. Комбат — інша річ, його всі знають в обличчя, його підпис вирішальний у більшості справ, він може заскочити зненацька в розташування взводу чи роти, а може викликати до себе на килим — насправді на командно-спостережний пункт, якщо ви на фронті.

Саме комбатів найбільше обговорюють підлеглі, вони головні селебритіз серед солдатів і молодших офіцерів.

Звісно, є в нас комбати-легенди, про яких знають мільйони. Це, наприклад, Кирило Верес, відомий під псевдонімом К2, Павло Розлач (нині очолює 80-ту ОДШБр, але слава до нього прийшла в часи, коли він був командиром батальйону в 95-й ОДШБр) чи загиблий Дмитро Коцюбайло.

Щоб назвати імена всіх хороших, гідних наслідування комбатів, знадобилося б серйозне соціологічне дослідження. Допоки немає можливості його провести, спробуємо намалювати узагальнений портрет командира батальйону, який має великий авторитет серед підлеглих і здатен максимально ефективно виконати завдання.

Якості комбата

Комбат розуміє, що йому, на відміну від цивільного менеджера, ніхто не дасть карт-бланш на набір персоналу. Командувати доведеться тими, кого пришле ТЦК і призначать згори.

Спритний комбат, можливо, зуміє притягнути до себе когось зі своїх приятелів, наприклад начальника штабу чи розвідки, але мати своїх людей на всіх ключових посадах точно не зможе. Навіть якщо він, скажімо, виріс із ротного до взводного у своєму батальйоні й знає тут майже всіх, це ж не означає, що кожен із них гідний довіри і не підведе в бою.

Мати своїх людей на всіх ключових посадах він точно не зможе

У “рідному” батальйоні є свої небезпеки: хтось конкурував із тобою за посаду комбата, з кимось із перших днів склалася антипатія, хтось “мазаний” довбограй, і ти нічого з цим вдіяти не зможеш. Комбат як ніхто розуміє мудрість фрази про “мистецтво можливого”.

Є такий армійський документ під назвою БЧС (бойовий чисельний склад) — звичайна відомість, де вказано, скільки в кожному підрозділі особового складу за штатом (тобто де-юре), за списком (у підрозділі де-факто), у наявності (фактично тут і зараз без урахування відсутніх з будь-яких причин).

Це не просто папірець (нерідко він формується як електронний документ), черговий витвір армійської бюрократії, а реальний список особового складу, який можна задіяти для виконання бойових завдань.

Розумний комбат не просто дивиться на ці цифри, а цілком володіє інформацією, скільки людей він сьогодні може кинути в бій, скільки задіяти як резерв і якого масштабу завдання він здатний виконати.

Для цього недостатньо просто рявкнути “подати всім БЧС до 08:00!”, треба мати нормальну комунікацію з командирами, які назвуть реальну кількість людей, готових іти на штурм, стати на позицію. І вже коли є реальна картина, можна розпоряджатися наявними ресурсами.

Так, комбатові часто доводиться комбінувати. Статути і настанови передбачають, що в батальйоні є три рівноцінні роти й придані підрозділи. Та в них ніколи не напишуть, що за однакової кількості людей у першій роті в атаку підніметься 50%, у другій 30%, а в третій 70%. Цифри, звісно, умовні.

Комбат-дуролом упреться в статут і скаже: у вас у роті стільки людей, забезпечте оборону. Як? Мене не обходить!

Розумний формуватиме групи таким чином, щоб максимально ефективно виконати завдання, зберегти людей. Смикатиме бійців із різних підрозділів, призначатиме командирами цих груп тих, кого вважатиме за потрібне, у кому впевнений. Ах, не за протоколом, ах, де стандарти НАТО, ах, ТЦК не прислали полум’яних патріотів — це нехай блогери обурюються.

Комбатові потрібні дві речі: виконати завдання і зберегти життя людей. Наявними силами і засобами. Решта — нікчемна лірика.

Влади розумному комбатові достатньо, щоб мати і батіг, і пряник для підлеглих. У нього є чимало інструментів і заохочень, і покарань, формальних і неформальних.

Відпустка буває чергова, за сімейними обставинами, а буває й під чесне слово командира підрозділу, якому довіряє комбат. Звісно, коли є така можливість і батальйон ще не надто потріпаний, тобто кількаденна відсутність двох-трьох бійців для нього не критична.

Хороший комбат піде на таке правопорушення заради тих, у кому впевнений у бою

Незаконно, є ризик “спалитися” перед ВСП, але хороший комбат піде на таке правопорушення заради тих, у кому впевнений у бою. Не виходить дати відпустку — на день-два в умовний Краматорськ, куди поїздом приїде дружина, надійного бійця так само відпустять. Якщо не особисто комбат, то ротний, який має достатньо довіри від командування.

Але навіть за абсолютної монархії кажуть, що почет робить короля. Марнославний і пихатий комбат справді матиме біля себе “ескорт” із блазнів, почарківців, підлабузників, які щосили розважатимуть свого “сюзерена”, навіть не шкодуватимуть на це власних коштів, аби тільки бути подалі від бойової роботи.

Доля такого батальйону сумна: розгром, велетенські втрати, а можливо, й оточення. Бо доки комбат із наближеними особами розважався і надсилав нагору бадьорі рапорти, підрозділ по-справжньому виснажився, втратив бойовий дух і провалив фронт там, де його втримати ще можна було, але без якісного управління зробити це нереально.

У хорошого комбата всі працюють якщо не за посадою, то відповідно до здібностей. Головне результат, і байдуже, чи є офіцерське звання в того, хто талановито командує взводом, чи пройшов курси лідерства сержант, який здатен побудувати оборону позиції. Буде час — завдяки нормальному функціонуванню штабу всю цю “кривизну” виправлять, аби тільки все працювало тут і зараз.

Фаворити

Мабуть, за кожним комбатом тягнеться слава, що в нього є улюблені підрозділи і “пасинки”. Ніде правди діти, абсолютна рівність існує лише в марксистських утопіях. Але якщо критеріями фаворитизму є бойова робота, а не кількість спільно випитої горілки, то великої біди в цьому немає. Про якусь роту чи взвод комбат може сказати:

“У них ніколи не було відмов виконувати наказ, зальотів небагато, а ті, що є, дрібні, зброя завжди в порядку. Їм я багато в чому дам зелене світло. А ось у цій роті безлад і СЗЧ, чекаю від командирів пояснень і реальних заходів”.

Зрозуміло, що останньому підрозділу розраховувати на лояльність комбата не випадає, і це має свої логічні пояснення.

Справжня чеснота

Зрілий комбат не боїться відповідальності й візьме на себе удар вищого штабу, якщо той вимагатиме те, що зробити було б моральним злочином. Наприклад, йти в третій штурм за добу, якщо два попередні призвели до великих втрат.

Справжній командир тверезо оцінить обстановку, не “призначатиме винних” серед своїх підлеглих, а аргументовано пояснить командуванню, чому вважає неможливим виконати наказ. Так, це ризик, гра ва-банк, але це ще й людяність і справжня офіцерська чеснота. Бійці такого комбата носитимуть на руках.

Так, це ризик, але це ще й людяність і справжня офіцерська чеснота. Бійці такого комбата носитимуть на руках

Якщо вище командування тупатиме ногами й погрожуватиме “стерти” чи відправити за ґрати комбата, колектив стане за нього горою, буде медійний розголос і шанси відстояти чесне ім’я такого комбата доволі високі.

У хорошого командира батальйону є один недолік: його кар’єра не стоятиме на місці, і колись настане час йому йти далі службовими сходами. Ймовірно, він піде до академії чи одразу на якусь штабну посаду — вагому, але на ній він уже не буде такою автономною одиницею, буде далі від солдата й ближче до стратегічних рішень.

З погляду військової машини це правильно і логічно, а з погляду “його батальйону” виправдано лише тоді, коли наступний комбат буде не гіршим за попереднього, що в реальних умовах трапляється доволі рідко.

окопна правда війна комбат