Десять важливих ознак Демографічної стратегії та три речі, за які її критикують
30 вересня уряд ухвалив Демографічну стратегію, і це одразу викликало жваву суспільну дискусію. І попри різноманітність, а часом полярність думок, це набагато краще, ніж якби документ залишився непоміченим і потрапив у шухляду. Це ознака того, що суспільство визнає проблему й готове шукати її вирішення. Що в документі заслуговує на увагу та за що його критикують?
Автор: Володимир Ланда, старший економіст Центру економічної стратегії, член робочої групи з розробки Стратегії демографічного розвитку України до 2040 року
1. Чесність. Стратегія нарешті адекватно оцінює чисельність населення України. На сайті Держстату досі остання цифра 41,1 млн на початок лютого 2022 року. Але вже тоді на вільній частині країни мешкало менш як 39 млн. Поточна оцінка населення на нашому боці фронту — 31,1 млн. Ще майже 5 млн на тимчасово окупованих територіях. Ще приблизно стільки само за кордоном внаслідок російської агресії.
2. Чітко визначені причини демографічної кризи. Повномасштабне вторгнення критично вплинуло на й без того складну демографічну ситуацію. Навіть у найбільш економічно успішному 2021-му ми мали народжуваність 116 дітей на 100 жінок, смертність була однією з найвищих у світі, а кількість пенсіонерів наближалося до кількості працюючих. За два з половиною роки ситуація суттєво погіршилася: тепер у середньому жінка народжує менш як одну дитину, показник смертності став найбільшим у світі (18,6 смертей на 1000 осіб, дані звідси, у Стратегії зазначені інші цифри, але і вони найвищі у світі), а кількість пенсіонерів перевищила кількість працюючих.
3. У Стратегії немає загравань із частиною суспільства, яка очікує надмірної опіки від держави. Зокрема, згадується, що збільшення виплат при народженні дитини сприяє зростанню народжуваності лише на нетривалий час і діє переважно на найуразливіші категорії населення. Водночас практика виплат при народженні дитини буде збережена. Так само й в інших розділах документа не пропонуються рішення, які сподобаються більшості, але при цьому будуть нереалістичними або неефективними.
4. Стратегія акцентує увагу на шести основних цілях, які можуть покращити демографічну ситуацію:
— зменшення відпливу українців і створення умов для міграційного приросту;
— створення умов для підвищення рівня народжуваності та підтримка сім’ї;
— зниження передчасної смертності;
— активізація ринку праці;
— активне довголіття;
— розвиток можливостей для підвищення якості життя в Україні.
Кожна з цілей розділена на завдання і конкретні заходи з відповідальними та строками виконання. Остаточний перелік уряд має затвердити в найближчі тижні.
5. Стратегія ставить людину та її вибір на перше місце. Серед принципів документа визначені рівність, недискримінація та повага до вибору кожної людини. Завданням держави є не примус народжувати, а створення умов для народження в сім’ях бажаної для покращення ситуації кількості дітей.
6. Документ передбачає спрощення поєднання материнства/батьківства та роботи. І в цьому питанні дуже важливе долучення приватного сектору. Є приклади компаній, які відкрили в себе дитячу кімнату радше як данину модному тренду і були щиро здивовані, коли працівниці справді стали нею користуватися й відповідно проводити більше часу на роботі.
7. Ринок праці зіткнувся з новим викликом — структурним безробіттям. Сьогодні складно знайти як гідну роботу, так і кваліфікованих працівників. З огляду на потребу в захисті України від російської агресії та відбудові роботи вистачить усім. Простими словами, робота — це кількість працівників, помножена на відпрацьований час і на продуктивність їхньої праці. Повернення українців додому та збільшення їхньої продуктивності (зокрема, завдяки перенесенню до нас набутих у країнах ЄС практик) зменшать потребу в залученні додаткової робочої сили.
8. Стратегія передбачає рух до сімейного догляду за дітьми, які зараз перебувають в інтернатах та інших закладах. Діти, позбавлені батьківського піклування, мають виховуватися в родинах, і держава повинна сприяти цьому, а не створювати штучні перепони.
9. Значну увагу в Стратегії приділено поняттю соціальної згуртованості, тобто згладжуванню соціальних розломів, спричинених російською агресією. Люди з різним досвідом переживання війни, різними особистими втратами внаслідок війни та різним персональним внеском у перемогу мають знаходити спільну мову у вирішенні непростих проблем. При цьому завжди будуть зовнішні сили, зацікавлені в поглибленні соціальних розломів.
10. Важко передбачити тривалість війни й точно розрахувати її наслідки заздалегідь. Водночас Стратегія визначає очікувані демографічні показники, коли все йтиме так, як є, без змін, і в разі втілення в життя її положень. Навіть за умови реалізації позитивного сценарію після хвилі повернення українців після завершення активної фази війни і відновлення приросту населення в другій половині 2030-х років у 2040-х Україна може повернутися до скорочення населення. Причина — населення, народжене в демографічний провал на початку 2020-х, входитиме в репродуктивний вік. Простіше кажучи, через чверть століття не буде кому народжувати через малу чисельність новонароджених зараз.
***
Важливо, що Стратегія — це не лише констатація фактів і набір показників. Важливий образ майбутнього — «Україна, у якій хочеться жити». Це ключовий фактор як для повернення в Україну, так і для посилення бажання створювати тут родини й народжувати дітей. Почасти його можна декомпозувати на гривні й квадратні метри, але існує й суттєва якісна складова, яка зазвичай лишається поза увагою.
Також важливо, що вчасне ухвалення урядом Стратегії відкрило шлях до європейського фінансування за підсумками виконання Плану для України в ІІІ кварталі.
А тепер три зауваження до Стратегії та наскільки вони справедливі
Зауваження 1. Це загальні слова, недостатньо конкретики.
Головне пам’ятати, що Стратегія визначає ключові проблеми і напрями їх вирішення. Хто, що і коли має зробити, визначатиме План заходів із реалізації Стратегії. Цей документ уряд доручив ухвалити протягом місяця, його проєкт обговорений серед ключових органів влади й готується до представлення урядові. Добре, якщо інтерес до нього буде не меншим, ніж до тексту Стратегії.
Зауваження 2. Засилля канцеляризмів.
Стратегія демографічного розвитку стосується кожної людини, а тому має бути зрозумілою для всіх. Треба визнати, що в окремих випадках цього досягти не вдалося. Чому?
Причин кілька: складна і багатовимірна предметна область, велика кількість співавторів і компромісних формулювань. Ну й, нарешті, формалістичний підхід літературних редакторів, які діють «на підставі, у межах повноважень та у спосіб».
У результаті, наприклад, «контрольовані Україною території» в тексті документа перетворилися на «території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі». Водночас необхідність донесення ідей Стратегії широкій аудиторії зрозумілою мовою очевидна. І ця робота вже триває.
Зауваження 3. Не вказані суттєві фактори, які сприяють зменшенню народжуваності.
Стратегія демографічного розвитку визначає передусім роль держави в цьому процесі й визначає точки докладання зусиль саме з боку центральної влади та органів місцевого самоврядування.
Натомість громадянське суспільство, роботодавці та окремі громадяни можуть визначити для себе власну міру долучення: створити родину, заснувати клуб для дітей чи людей літнього віку, створити безбар’єрні робочі місця, вкорінювати у своєму оточенні самозбережувальну поведінку тощо.
Така робота може включати, зокрема, протидію суспільно шкідливим наративам (наприклад, таким, які схиляють громадян виїхати за кордон на постійне проживання чи відмовитися від народження дітей) та іншим негативним факторам.
Наше спільне завдання — створити демографічну стійкість і зберегти українську націю. Кожна людина може визначити міру свого особистого внеску в спільну справу.
***
Найцікавіше — план заходів зі строками та відповідальними — чекає на нас попереду. Проте демографічний розвиток може бути ефективним, лише якщо він сприйнятий і підтриманий на рівні громад і родин. Кожна людина також може взяти свою міру відповідальності. Давайте визначимо свою.