Наративи і спростування. Які аргументи за припинення підтримки України повторюють російську пропаганду
Серед найпоширеніших аргументів, які наводять у США противники подальшої підтримки України, є кілька десятків таких, що цілком збігаються з наративами російської пропаганди.
У межах дослідження цієї теми в американському інформаційному та політичному просторі ми виокремили такі аргументи і пояснили, що з ними не так.
Щоб перейти до повного тексту дослідження, натисніть тут
Не давати Україні зброю або давати менше зброї
Аргумент: надання зброї Україні посилює конфронтацію, затягує війну та кровопролиття.
Якщо Україна перестане оборонятися, Росія повністю окупує її, сотні тисяч українських громадян будуть відправлені в концтабори, десятки тисяч закатовані, як це було в Бучі й триває на окупованих територіях на Півдні та Сході України. Тому в України немає іншого вибору, як продовжувати боротьбу. Росія постійно заявляє, що українців як нації не існує.
Тільки надання потужної зброї в достатній кількості допоможе розгромити російські війська й таким чином зупинити війну.
Росія також отримує військову допомогу від недемократичних режимів: Ірану, Північної Кореї, створюючи, по суті, антизахідний альянс диктаторів.
Аргумент: військова допомога від Заходу не забезпечила великих проривних результатів, Україна і далі програє.
Допомога від Заходу надходила пізніше, ніж це потрібно, і в недостатньому обсязі. Але навіть у таких умовах Україна змогла звільнити частину окупованих територій.
На цих територіях припинилися тортури, зґвалтування й страти цивільних російськими військовими та спецслужбістами. Звільнені міста й села зі сльозами радості вітали українські війська.
Західна ППО захищає людей і рятує життя в тилових містах. Завдяки цій зброї досі є інфраструктура, що дає змогу існувати українським містам.
Аргумент: США виснажують власні збройні запаси, знижують свою обороноспроможність.
90% усіх коштів, виділених на підтримку, не надходять до Києва, а залишаються в економіці США. З допомоги фінансуються американські компанії, які виробляють зброю і боєприпаси, запаси Пентагону поновлюються.
Надання військової допомоги Україні дало змогу США створити тисячі робочих місць щонайменше у 38 штатах. Провідні виробники озброєння інвестували мільярди доларів у нові підприємства.
Це сприяє підвищенню рівня національної безпеки США.
Окрім того, Україна стала полігоном для випробування найсучаснішої американської зброї.
Не варто витрачати кошти на Україну
Аргумент: США не повинні витрачати гроші платників податків на інші країни.
На допомогу Україні було скеровано лише 5% американського оборонного бюджету та менш як 1% загальних державних видатків країни. Таку саму суму Вашингтон щороку витрачає, наприклад, на програмне забезпечення для урядових установ.
Ціна програшу України у війні буде дуже висока. Окрім мільйонів втрачених життів це призведе до подальших війн у Європі та інших частинах світу, оскільки мета Росії — відновити імперію в кордонах СРСР. Знищуючи російський воєнний потенціал сьогодні, Україна зменшує витрати США на захист Європи в майбутньому, до того ж без ризику для життя американців.
Перемога України також гарантує мир і стабільність у Європі, що розширить торгівлю та інвестиції з найбільшими торговими партнерами США. Це дасть змогу США витіснити Росію як основного постачальника енергоресурсів до Європи. Фінансові вигоди для американців будуть величезними.
Перемога України, найімовірніше, відверне бажання Китаю окупувати Тайвань, а захист цього вільного острова коштуватиме для США значно більше, ніж війна в Україні. У війні з Китаєм на Тайвані, швидше за все, доведеться воювати американським солдатам.
Аргумент: США мають витрачати кошти на освіту, систему охорони здоров’я, боротьбу зі зміною клімату, а не допомагати країнам, які воюють.
Допомагаючи Україні, США захищають світовий порядок, що ґрунтується на правилах. Якщо диктатор Путін переможе, світ охоплять хаос і війни. Такі теми, як боротьба зі зміною клімату та рівноправність жінок, стануть другорядними. Путін заперечує глобальне потепління, російська офіційна ідеологія проголошує, що права жінок і меншин — це західне зло, яке потрібно викорінити. Воєнна перемога цієї ідеології дасть імпульс для її поширення по всьому світу.
До того ж 90% усіх коштів, виділених на підтримку, не надходять до Києва, а залишаються в економіці США.
Аргумент: Європа, а не США має більше допомагати Україні, адже війна йде на європейському континенті.
Європа нарощує фінансування України і для забезпечення зброєю, і для підтримки економіки. Невійськова допомога ЄС торік була більша за допомогу США. Однак Європа не має таких військово-промислових можливостей і воєнного потенціалу, як США.
Майже всі боєприпаси, від яких Україна залежить найбільше, випускаються в Сполучених Штатах: від джавелінів, що виробляються в Алабамі, до керованих ракетних систем залпового вогню (GMLRS), що виробляються в Західній Вірджинії, Арканзасі й Техасі.
Частка інвестицій країн Європи в оборону значно зросла. До вторгнення Путіна в Україну лише дві європейські країни витрачали на оборону понад 2% ВВП. Тепер 11 членів НАТО спрямовують понад 2% ВВП на оборону, а деякі країни, зокрема Польща, витрачають у відсотках ВВП навіть більше, ніж США. У 2023 році шість європейських країн збільшили свої видатки на оборону щонайменше на 10%, а деякі з них на 30%.
Не провокуйте Росію, остерігайтеся Третьої світової війни
Аргумент: активна підтримка України призведе до Третьої світової війни.
Якщо Росія виграє цю війну, міжнародний порядок, встановлений після Другої світової, буде зруйновано й вона не зупиниться на Україні. Ймовірно, наступною ціллю Путіна буде Молдова, Грузія або навіть країни Балтійського регіону — члени НАТО.
Перемога Росії надихне Китай атакувати Тайвань.
Отже, перемога України — зупинити поширення війни на планеті.
Аргумент: НАТО може стати стороною конфлікту, а отже, американці будуть змушені воювати.
Якщо Україна програє, США майже зі 100% ймовірністю будуть змушені відправляти свої війська, щоб захистити Тайвань. Війна з Китаєм — це набагато складніше, ніж війна з ослабленою Росією.
Аргумент: Росія задіє ядерну зброю, якщо їй не дати перемогти в Україні.
Путін багато разів лякав Захід застосуванням ядерної зброї, але ні удари британськими й французькими ракетами по окупованому Криму, ні удари українських безпілотників у глибині Росії не спровокували використання ядерної зброї. Попри деклароване зухвальство, він діє в тих рамках, які йому залишають сильніші західні країни, і погрожує ядерним ударом, щоб їх розширити.
Війна Росії з НАТО не почнеться, доки Україна знищує російський воєнний потенціал. А в разі перемоги Путін розпочне процес підготовки до воєнного протистояння з країнами НАТО, насамперед зі США.
Інші без’ядерні країни, побачивши, що ядерні держави можуть отримати все, що забажають, за допомогою шантажу, прагнутимуть мати свою ядерну зброю, що приведе світ до невизначеності та протистояння ядерних блоків.
Українська війна нас не стосується
Аргумент: війна в Україні — це не наша справа.
Підтримка України Сполученими Штатами — це правильний шлях з погляду християнства й загальнолюдської моралі, адже Україна — жертва неспровокованої агресії. З погляду політики це перемога мирної демократії над імперіалістичною диктатурою. З юридичного погляду це допомога країні в захисті своїх міжнародно визнаних кордонів. З міркувань безпеки це недопущення свавілля з боку ядерної держави та запобігання поширенню ядерної зброї у світі.
Війна в Україні — це війна за повернення до стабільного світового порядку
Якщо Україні не вдасться вигнати російських окупантів, це створить зловісний прецедент для міжнародного права. Злочинець, який залишається безкарним, є потужним символом для всіх нинішніх та потенційних порушників закону. Це спровокує в усьому світі не лише численні війни, а й порушення прав людини.
Аргумент: Європа сама має себе захищати.
За словами прем’єра Великої Британії Вінстона Черчилля, такий самий аргумент використовували американці після Першої світової війни, чим спровокували Другу світову.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну країни Європи збільшили фінансування своїх систем національної безпеки. Загальні витрати Європи на оборону цього року становитимуть близько 380 мільярдів доларів.
Щоб зробити наступні кроки, треба на якийсь час заручитися ще підтримкою Сполучених Штатів Америки. Європа поки що не готова сама випускати оборонну продукцію в потрібній кількості.
США мають значно потужнішу ядерну зброю — 5000 боєголовок. У Європі ядерні держави — Велика Британія та Франція. Але вони не покриють американські запаси. Разом у цих двох країн 500 ядерних боєголовок. Для порівняння: у Росії їх 6000. Британська зброя закріплена за НАТО, але її використання керується з Америки.
Тому США залишаються важливим гарантом безпеки Європи та світового порядку. У разі їх самоусунення від європейських справ Путін може скористатися вакуумом і розпочати наступ на Європу, змусивши воювати й поневолених українців, використовуючи їхній промисловий потенціал і досвід війни, як уже відбувається з населенням окупованих Росією частин Донецької та Луганської областей України.
До речі, кремлівські пропагандисти час від часу нагадують своїй російській аудиторії, що Аляска належить США незаконно, а її законний власник — Росія. Також росіянам пояснюють, що РФ воює не з Україною, а із Заходом на території України.
НАТО/США/Україна теж винні в цій війні
Аргумент: розширення НАТО на схід Європи спровокувало війну між Росією та Україною.
Україна завжди прагнула приєднатися до НАТО саме через небезпеку з боку Росії. Тоді як НАТО після розпаду СРСР ставилося до прагнень України більш ніж прохолодно й постійно відтягувало фінальне рішення.
Країни Східної Європи в 1990-х роках, так само як Швеція та Фінляндія сьогодні, приєдналися до Альянсу, бо їм загрожувала Росія, а не навпаки. І саме після того, як у 2008-му НАТО не пообіцяло Україні й Грузії членство, Росія напала на Грузію в 2008-му, а на Україну в 2014-му.
Повномасштабне російське вторгнення в Україну у 2022 році відродило мету існування Альянсу. До НАТО приєдналися Швеція та Фінляндія, які довгий час займали нейтральну позицію. І саме агресивна поведінка Москви змінили їх курс. Тобто Росія дала новий імпульс для НАТО, і блок поповнився новими членами.
Аргумент: Україна хотіла приєднатися до НАТО, а Росія не могла цього допустити, адже це порушить систему її національної безпеки.
Це твердження походить від часів, коли світом правили імперії, і не має нічого спільного зі світовим порядком, який був запроваджений після Другої світової війни. Не дивно, що Росія хоче цей порядок переглянути й повернутися до колоніально-імперських часів. Диктатор однієї великої країни не має жодного права визначати, до яких блоків входити чи не входити його демократичним сусідам. На відміну від Росії, яка після розпаду СРСР завоювала частину Молдови й частину Грузії, Україна була миролюбною країною, ні з ким не мала конфліктів і постійно скорочувала свою армію. А спецпідрозділи проводили спільні тренування з росіянами.
Мирні наміри України підтверджує й те, що вона добровільно позбулась ядерної зброї.
До російського вторгнення більшість українців були дружелюбно налаштовані до росіян, також багато родичів українців жило в Росії. Прагнучи убезпечити себе від агресивного режиму Путіна, Україна як член НАТО не становила б для РФ жодної загрози.
Аргумент: Україна не повинна стати членом НАТО, бо це спричинить ще більшу конфронтацію.
Приєднання Фінляндії до НАТО довело, що цей аргумент не витримує жодної критики. Реакцією Росії на розширення НАТО, у результаті якого держава-член опинилася безпосередньо на її кордоні, стала не критика Фінляндії, а применшення важливості цієї події у своїй риториці.
Підтримка вступу до НАТО в українському суспільстві стабільно зростає з 2014 року, коли Росія незаконно захопила Крим і розпалила війну на Донбасі. Нині приєднання України до Альянсу підтримує переважна частина українців.
Найкращий спосіб гарантувати євроатлантичну безпеку — прийняти Україну в НАТО.
Нацисти в Україні
Аргумент: Україна — неонацистська країна.
На відміну від Росії Україна — демократична країна.
Україна з року в рік була однією з найтолерантніших до євреїв країн у Європі. Якщо у 2019-му актів вандалізму на ґрунті антисемітизму в країні було вчинено 14, у 2018-му — 12, то у 2020-му — лише 8. Опитування свідчать, що в Україні антисемітські настрої одні з найнижчих у світі.
В українському парламенті немає жодної крайньоправої сили. Нагадаємо відомий факт: Володимир Зеленський, який набрав 73% голосів на президентських виборах, — єврей. Усі ультраправі партії на останніх парламентських виборах здобули лише близько 2% голосів і взагалі не пройшли в парламент.
У 2021 році в Україні було ухвалено закон про запобігання та протидію антисемітизму.
Звинувачення України в нацизмі не мають підтвердження серед дослідників, журналістів і науковців. Неправдиві заяви Росії про те, що її вторгнення в Україну є спробою «денацифікації» країни, розкритикували Антидифамаційна ліга, Меморіальний музей Голокосту США та десятки дослідників нацизму.
Аргумент: «Азов» — нацистська організація.
Під час вторгнення Росії у 2014 році «Азов» сформувався як загін добровольців із крайньоправою ідеологією. Та відтоді багато що змінилося.
Російські ЗМІ позиціонують «Азов» як ніким не контрольоване збройне утворення, що має великий вплив на формування державної політики в Україні. Ще на початку війни за Донбас «Азов» офіційно увійшов до структури Міністерства внутрішніх справ як батальйон патрульної служби міліції особливого призначення. Пізніше він був розширений до полку МВС і перейшов до складу Національної гвардії України як окремий загін спеціального призначення «Азов», а сьогодні це 12-та бригада спеціального призначення НГУ. Колишні керівники «Азову» з правим політичним минулим нині служать в інших військових частинах, а сам «Азов» — це суто військова частина без ідеологічного підґрунтя та політичного впливу.
Аргумент: Україна і Росія — братні народи, відносини між ними зіпсувала українська влада.
Україна стала частиною Московії в другій половині XVII століття в результаті угоди між гетьманом України Богданом Хмельницьким і московським царем Олексієм Михайловичем. Хмельницький пішов на це, бо сам не міг виграти війну проти Речі Посполитої. Метою тієї війни з поляками була автономія України та більші права.
Угода з Московією передбачала широку автономію, проте після смерті Хмельницького права поступово стали урізати. Остаточне поглинання України Росією сталося в 1709 році, коли український Гетьман Іван Мазепа перейшов на бік шведського короля Карла XII в Північній війні й програв. Відтоді почалася швидка ліквідація української автономії.
А в другій половині XIX століття, коли народи Центральної Європи, зокрема й Україну, охопило «національне відродження», Росія почала систематично забороняти українську мову.
Визначного українського поета Тараса Шевченка, який народився на початку XIX століття, російська влада тричі арештовувала й відправила в заслання.
Проте українці в тих умовах розвинули свою літературну мову й створили національну літературу. Це була довга й виснажлива антиколоніальна боротьба.
Політика Росії в Україні нічим не відрізнялася від політики європейських колонізаторів у заокеанських колоніях. Але є істотні відмінності в сприйнятті: Україну не відділяло від Росії море. Українці й росіяни мають один колір шкіри і є православними. Тому навіть якщо Захід і знав про боротьбу українців, то не сприймав її як антиколоніальну.
Поряд із боротьбою за мову та ідентичність в Україні відбувалися народні повстання, спрямовані проти кріпацтва й важких умов життя. Апогеєм цієї боротьби стало проголошення в 1918 році Української Народної Республіки (УНР).
Армія УНР воювала з більшовиками, військами прихильників царської Росії (так званою білою гвардією) і поляками, які претендували на частину України. На жаль, УНР впала. Щоб здобути лояльність українців, більшовики створили Українську Радянську Соціалістичну Республіку. Коли влада Москви укріпилася, керівників УРСР розстріляли, а українським селянам влаштували штучний голод — тоді померло близько 4 мільйонів українців. Майже всіх діячів культури також вбили, вижили лише ті, хто пристосувався й вчасно почав хвалити Комуністичну партію і «старшого російського брата». Це явище нині називають «Розстріляним відродженням».
Після падіння УНР у міжвоєнний період виникає новий рух за відновлення української незалежності.
Збройна боротьба за незалежну Україну триває під час та після Другої світової війни з усіма ворожими силами, що призводить до того, що комуністи в 1944–1954 роках репресують близько пів мільйона українців за підозрою в причетності до цього руху. Українці, які мали досвід збройної боротьби, підпільної та організаційної діяльності під час ув’язнення в ГУЛАГу, організували масові повстання в Норильську та Кенгірі. Це привело до усвідомлення радянським керівництвом неспроможності контролювати навіть табори, спричинило «відлигу» та засудження «культу Сталіна».
У 1960-х роках набув сили український дисидентський рух. Ті, хто не погоджувався з колоніальною політикою СРСР, відкрито висловлювали свої погляди, хоча знали, що потраплять за ґрати, куди їх і відправили. Зараз їх називають шістдесятниками.
Вони надихалися статтею українського інтелектуала Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація», яку поширювали підпільно. Автор статті доводив, що під соусом дружби народів здійснюється продумана русифікація. За прочитання цієї статті можна було втратити роботу чи навіть сісти в тюрму.
Україна завжди боролася проти російського колоніалізму, але Захід не бачив цієї боротьби.
Також Росія намагається привласнити назву «Київська Русь» і вести свою історію від цієї середньовічної держави. Україна ж вважає, що саме вона є спадкоємицею Русі. Чому Київська Русь — це не Росія, добре пояснив професор Єльського університету Тімоті Снайдер у своєму курсі з історії України. Давню Росію він називає Монгольською Руссю, адже ця держава близько 300 років перебувала у складі Золотої Орди, тоді як Київ значно менше. Конспект лекції про Московську Русь українською мовою тут.
Міфи про «братні народи» та «єдиний народ» штучні. Концепція «братніх народів» — витвір радянської пропаганди на заміну російської імперської концепції «триєдиного народу». Це спроба насильно прив’язати українську історію до російської та заперечити право українців і білорусів на існування.
Аргумент: Путін захищає православну релігію.
Православна церква України — визнана в православному світі інституція, і її вірними, за даними соціологічного дослідження Центру Разумкова, станом на грудень 2023 року вважають себе 42% українців серед усіх опитаних. ПЦУ підтримує Україну в боротьбі з окупантами.
В Україні також діє Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ МП), яка є частиною Російської православної церкви (РПЦ). Після початку повномасштабного вторгнення УПЦ МП заявляла, що вона відокремилася від РПЦ, але ці заяви не знайшли фактологічного підтвердження. Священники УПЦ МП часто допомагали солдатам окупаційної армії, дехто з них повторює тези Путіна про те, що українців не існує. Щодо таких персон триває судове переслідування, але церкви УПЦ МП діють, віряни разом зі священнослужителями збираються без обмежень. За даними згаданого вище опитування, лише 6% українців вважають себе вірними УПЦ МП.
Та на окупованих Росією територіях право проводити службу мають тільки священники УПЦ МП, інших священнослужителів викрадають, катують і забороняють проводити службу.
З особливою жорстокістю переслідуються священники ПЦУ й пастори протестантських церков. «Давай спершу завеземо до московського батюшки. Нехай він вирішить, розстрілювати чи ні». Московський піп після дебатів із пастором сказав: «Гаразд, у тебе багато діточок. Маєш 24 години, щоб зникнути звідси», — розповідає історію свого колеги пастор-п’ятдесятник із Маріуполя Геннадій Мохненко.
Наголосимо, що РПЦ бере участь у депортації українців із тимчасово окупованих територій і збирає кошти на допомогу російській армії. Патріарх Кирило вважає, що загибель російського солдата на цій війні дає йому змогу позбутися всіх гріхів.
Також учасники Російського народного собору під керівництвом московського патріарха Кирила видали «наказ», у якому описали російське вторгнення в Україну як «священну війну», де Москва захищає світ від «осатанілого Заходу», — повідомляє українська служба BBC.
Аргумент: в Україні забороняють православну релігію.
ПЦУ, найпопулярніша в Україні православна церква, не має жодних проблем із державою.
Український уряд не заборонив жодної церкви включно з УПЦ МП. Чого вимагає уряд, то це щоб УПЦ МП вийшла зі складу РПЦ, яка не лише підтримує російську агресію проти України, а й бере в ній безпосередню участь.
Аргумент: російські військові не причетні до масових убивств цивільних у Бучі.
На початку квітня українські військові повністю звільнили місто Бучу на Київщині від російської окупації. На вулицях та в будинках було виявлено велику кількість убитих цивільних. Станом на 12 квітня вдалося знайти 403 загиблих.
Росія заперечує свою причетність до воєнних злочинів і запускає дезінформаційні кампанії, зокрема у фейсбуці. Користувачі соцмережі поширюють різні версії того, чому Росія нібито не несе жодної відповідальності.
Причому деякі версії від тих самих проросійських джерел суперечать одна одній: у першій версії загибель цивільних пов’язують із діями полку «Азов», а в другій — із артилерійським вогнем ЗСУ. У деяких версіях вбивства називають «постановкою з акторами».
Це класичний прийом російської пропаганди — висувати різні версії подій, але з однаковим ключовим меседжем, у цьому випадку, що то не Росія.
Детальну карту з місцями вбивств, фотографіями, свідченнями очевидців та історіями жертв опублікувала газета The New York Times.
Треба змусити Україну до переговорів
Аргумент: Росія хоче переговорів, Україна не хоче миру, треба змусити її до переговорів.
Україна завжди хотіла миру. Виборча кампанія Зеленського будувалася на тому, що він домовиться з Путіним про мир. І він пробував це робити. Проте Росія вимагала повної капітуляції, перетворення України на свого васала на зразок нинішньої Білорусі. Зараз Росія, окрилена відсутністю американської допомоги, сподівається цілковито знищити Україну воєнними діями і не робить жодних кроків для реального припинення вогню.
Заяви про мир — це не більше ніж військова хитрість. На початку війни у 2014–2015 роках тодішній президент України Петро Порошенко кілька разів домовлявся з росіянами про перемир’я, результатом було тільки накопичення Росією сил, новий наступ і нові українські втрати. Росіяни не змінилися, і нові перемир’я закінчаться тим самим, але масштаби нових втрат будуть більшими.
Єдиний спосіб змусити Росію дотримуватися будь-якої угоди — мати достатню силу. Україна повинна бути спроможна захистити себе, тільки тоді будь-яка угода матиме вагу.
Спроби досягти миру, примушуючи Україну робити поступки Росії, подібні до спроб схилити жертву зґвалтування до одруження зі своїм ґвалтівником, щоб потім стверджувати, що проблему вирішено.
Росія мілітаризує свою економіку, що свідчить про підготовку до тривалої війни. Немає жодних ознак деескалації заявлених нею цілей в Україні, і ніхто не знайшов реалістичного способу змусити Росію змінити свою риторику, яка не передбачає її воєнної поразки.
Аргумент: Росія як наддержава заслуговує на поступки, не можна завдати Росії поразки.
За такою логікою всі великі держави, які мають бажання окупувати меншу країну, заслуговують на поступки. Це той імперіалістичний світ минулого, до якого й хоче повернутися Росія.
За оцінками українських соціологів, які проводять телефонні опитування серед росіян у Росії, близько 45% росіян безболісно погодиться на виведення військ РФ з України (станом на серпень 2023 року). Кремлівська внутрішня пропаганда з легкістю обґрунтує будь-яке рішення диктатора.
Аргумент: Україна не може перемогти Росію на полі бою.
Попри прогнози аналітиків та спецслужб, Україна вистояла перед першою хвилею російської навали у 2022 році. Також була звільнена значна частина території: Київщина, Сумщина, Чернігівщина, Харківщина, Херсонщина. Це доводить, що українська армія здатна завдавати Росії поразок за наявності зброї та належного забезпечення.
І навіть тимчасова затримка необхідної допомоги демонструє, що українці не поступаються Росії. Зокрема, попри відсутність власного флоту, Київ зміг мінімізувати загрози Чорноморського флоту РФ. Було знищено велику кількість кораблів ЧФ.
Аргумент: Росія хоче миру.
З моменту розпаду СРСР (який стався значною мірою через спробу захопити Афганістан і затяжну війну) Росія окупувала частину Грузії, частину Молдови, воювала в Сирії, воює руками найманців у Судані та Центральноафриканській Республіці. А вторгнувшись в Україну, Путін розв’язав найбільшу з часів Другої світової війну в Європі.
Майдан був державним переворотом
Аргумент: Майдан був спровокований Заходом.
У 2013 році українці вийшли на мирні протести, коли тодішній президент Віктор Янукович під тиском Росії відмовився підписувати Угоду про асоціацію між Україною та ЄС. Це була своєрідна дорожня карта європейської інтеграції України, яку підтримувало українське суспільство. Янукович після складних переговорів із Путіним відмовився підписувати угоди, попри бажання суспільства. По-справжньому масштабними протести стали після жорстокого побиття правоохоронцями студентів-протестувальників 1 грудня 2013 року. Під тиском масових протестів узимку 2013–2014 років, у яких брали участь мільйони українців, Янукович втік із країни. Ці події дістали назву «Революція гідності». Три останні дні цих подій детально описані тут.
Аргумент: Майдан був антиконституційним переворотом.
Саме це постійно говорить Росія. Але головна мета державного перевороту — захоплення влади змовниками у власних інтересах, тоді як в Україні після Майдану відбулися вільні вибори. Причому перемогу на них здобув Петро Порошенко, який хоч і був учасником Майдану, але аж ніяк не на лідерських позиціях. Під час Майдану ніхто не уявляв, хто очолить країну, і навіть не висувалися версії, що Порошенко може претендувати на президентську посаду.
Іншими ознаками державного перевороту є антиконституційність і насильство, коли головним інструментом досягнення мети є зброя.
Революція гідності стоїть в одному ряду з Празькою весною, падінням Берлінського муру й антикомуністичними протестами в Гонконзі. Спільні риси — бажання позбутися диктатури й приєднатися до вільного, демократичного західного світу. В Україні, як і під час аналогічних подій у Східній Європі, важливим мотивом було гасло «Геть від Москви», яке асоціюють із відомим українським інтелектуалом Миколою Хвильовим, котрого росіяни розстріляли.
Потрібно визнати «референдуми» в Криму і на Донбасі
Аргумент: київська влада розпочала громадянську війну в Україні, щоб придушити протести на Сході країни.
Не Революція гідності, а саме російське втручання призвело до війни на Сході України та окупації Криму. З метою розпалювання ненависті російська пропаганда поширювала фейки про жорстоких правих активістів Євромайдану, які начебто хочуть розправитися з російськомовним населенням Донбасу та Криму. Але ці фейки були лише тлом і прикриттям для російських парамілітарних структур, які, користуючись слабкістю влади в Києві, почали захоплювати міста на Донбасі.
Аргумент: на Донбасі Україна воювала проти власного населення, а не проти Росії.
Війну на Донбасі почали вести російські проксі-сили, якими командували кадрові російські військові, що отримували зброю з Росії та проходили там навчання. Боєздатний кістяк цих сил становили також росіяни. Так, до них долучалися місцеві, хтось із примусу, хтось через неможливість знайти роботу, бо майже вся промисловість після окупації зупинилася, хтось з ідеологічних міркувань. Але до 2014 року на Донбасі не було жодного організованого сепаратистського руху і навіть російська пропаганда ніде не згадувала про «народ Донбасу».
Присутність РФ визнали слідчі ОБСЄ та Bellingcat: тисячі російських військовослужбовців взяли участь у боях на Сході України й були нагороджені медалями.
У листопаді 2022 року в Нідерландах завершилося судове засідання, на якому оголосили заочний вирок чотирьом обвинуваченим у причетності до збиття «Боїнга» рейсу MH17 над Донбасом у липні 2014-го. Тоді загинуло 298 людей — усі пасажири та екіпаж. Формально звинувачення висунуто чотирьом російським маріонеткам на чолі з Ігорем Гіркіним. Але в реальності слідство вже довело, що за цим злочином стоїть Росія. Суд визнав версію обвинувачення, що саме Російська Федерація контролювала «ДНР». Крім того, судді на основі підтверджених доказів визначили, що літак, який виконував рейс MH17, був збитий із ЗРК «Бук» із тимчасово окупованого Первомайська і що ракету випустили навмисно вже після ухвалення рішення.
Війна на Сході України, що почалася у 2014 році, ніколи не була і не є громадянською війною.
Аргумент: у Криму в 2014 році відбувся референдум, на якому кримчани проголосували за приєднання до Росії.
Росія славиться тим, що на виборах і референдумах отримує правильні й прогнозовані результати. Про це свідчать і нещодавні вибори Путіна, і вибори в СРСР, де комуністи завжди здобували «перемогу».
Про референдум у Криму важко говорити серйозно, адже яке волевиявлення може бути, коли на вулиці стоять люди з автоматами, а противників приєднання затримує ФСБ?
Аргумент: ДНР і ЛНР утворені громадянами України, які не підтримують нацизм, як відповідь на державний переворот.
У березні 2014 року в Донецьку та Луганську відбулися мітинги за приєднання до Росії. Людей привозили з російського кордону для участі в проросійських мітингах.
У квітні озброєні люди (місцеві й громадяни Росії) почали захоплювати міську владу на Донбасі. Операцією керували офіцери російської армії. Сепаратисти проголосили 7 квітня 2014 року «ДНР» і 27 квітня 2014 року «ЛНР». Про це вже відкрито говорять навіть росіяни, які брали участь у тих подіях.
Аргумент: Крим — етнічно російська територія.
Такий самий аргумент висловлював Гітлер, коли захоплював чеські Судети, де жили етнічні німці. Якщо змінювати кордони, керуючись етнічною належністю населення, то Східна Європа запалає в конфліктах.
У Криму Російська імперія, а потім Радянський Союз проводили цілеспрямовану політику заміщення корінного населення. У 1944 році радянська влада депортувала кримських татар, корінний етнос Криму, до Узбекистану.
Після закінчення Другої світової війни радянська влада примусово переселяла росіян і частково українців із центральних регіонів (Росії та України) до Криму.
Ті кримські татари, яким вдалося вижити, змогли повернутися додому лише після розпаду Радянського Союзу.
Аргумент: кримчани завжди хотіли бути частиною Росії.
Китайська пропаганда стверджує, що більшість тайванців хочуть приєднатися до Китаю. Тези великих держав щодо настроїв тієї чи іншої провінції сусідніх країн, на які вони претендують, не можуть розглядатися як серйозний аргумент.
Більшість мешканців Криму підтримали незалежність України на чесному референдумі в грудні 1991 року. На той час Україна лише кілька місяців як проголосила незалежність і навіть якби хотіла, то не могла б силою тиснути на волевиявлення громадян.
Аргумент: Україна бомбила Донбас, бо це етнічно російська територія.
Більшість населення Донбасу, згідно з останнім переписом населення України 2001 року, становили етнічні українці, а етнічні росіяни — невелика меншість. Православні християни — найчисленніша релігійна група на Донбасі. Це здебільшого збігається з етнічним і релігійним розподілом населення в інших регіонах України.
Після анексії Криму в 2014 році російські парамілітарні формування перетнули кордон на Донбасі й почали збройний конфлікт на Сході України.
Аргумент: Донбас — це історична територія Росії.
Більшість територій, які сьогодні називають Донбасом (частина Донецької та Луганської областей), були у складі всіх форм української державності. Там розташовувалися паланки Запорозької Січі, ці землі входили до Української Народної Республіки, а після радянської окупації до Української Радянської Соціалістичної Республіки. Донбас був у складі Запорозької Січі на сто років раніше, ніж США купили штат Луїзіана у Франції.
Згідно з імперським переписом 1897 року переважна частина населення Донбасу тоді розмовляла українською мовою.
Сто років тому (1917–1922) Росія теж намагалася загарбати Україну. А сучасні Донецька та Луганська області чинили Москві збройний спротив разом з іншими частинами України. Росіянам вдалося перемогти, встановити свою владу та приєднати Україну до більшовицької держави. Після цього вже в Радянському Союзі почався процес зросійщення.
Під час референдуму 1 грудня 1991 року на запитання «Чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України?» відповіли «так» 83,9% жителів Донецької та Луганської областей.
Україна — неспроможна держава
Аргумент: Україна — це повністю корумпована країна.
Це одне з ключових тверджень про Україну, яке російська пропаганда намагається нав’язати Заходу.
Україна не менше і не більше корумпована, ніж інші країни з аналогічним рівнем розвитку. Проте Україна, прагнучи приєднатися до ЄС, докладає багато зусиль для подолання корупції. Натомість у Росії корупція — звичне явище і з нею ніхто не намагається боротися, якщо корупціонер лояльний до Путіна.
З 2014 року Україна була однією з небагатьох країн, які мали хороші перспективи розвитку демократії та відповідно зменшення корупції. Індекс сприйняття корупції в Україні, який розраховує Transparency International, знизився зі 146 у 2014-му до 116 у 2021-му, і Freedom House вважає Україну майже повністю демократичною.
У червні 2022 року Україні було надано статус кандидата на членство в ЄС. Наступним кроком ЄС є формування мандата на переговори та початок переговорів про членство.
Ці рішення були зумовлені успіхами України в боротьбі з корупцією та створенням антикорупційної інфраструктури. Є прогрес у судовій реформі, що відзначили незалежні спостерігачі та чиновники ЄС.
Аргумент: міжнародна допомога, яку отримує Україна, розкрадається.
Під час березневих слухань у 2023 році представники Держдепартаменту США, Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) і генеральний інспектор Міністерства оборони США відзвітували перед Комітетом із закордонних справ Палати представників США про те, що «жодних доказів того, що допомога США, надана Україні, була використана не за призначенням, немає».
Аргумент: на території України діяла мережа секретних американських біолабораторій
Давній російський фейк.
На території України ніколи не діяли американські секретні лабораторії з розробки біологічної зброї. Натомість співпраця зі Сполученими Штатами в питанні запобігання поширенню технологій, патогенів і знань, які можуть бути використані під час розробки біологічної зброї, відбувалася на офіційному рівні. Так, у 2005 році Міністерство охорони здоров’я України уклало з Міноборони США угоду, у межах якої США допомагали модернізувати українські лабораторії, проводити дослідження, підвищувати рівень безпеки для запобіганню спалахам небезпечних інфекційних хвороб. Програма зниження біологічної загрози чітко визначає, що українські біолабораторії належать і підконтрольні тільки українському уряду.
Радянський Союз мав власну програму біологічної зброї, а після його розпаду на території України залишилися небезпечні біологічні матеріали. Тому США ініціювали програму із запобігання розробці біологічної зброї. Вона діє у 27 країнах світу, серед них ті, що мають спільні кордони з Росією: Грузія, Казахстан та Азербайджан. До того ж до 2014 року ця програма поширювалася на російські лабораторії.
Аргумент: Україна — розділена країна.
Смілива боротьба українських громадян у війні з Росією свідчить про єдність України. Росія роками намагається представити Україну розділеною державою.
Хоча українці справді розмовляють різними мовами і мають різні політичні погляди, у них є спільні цінності: вони цінують власну свободу та державу. Тому виходять на вулиці, коли влада порушує їхні права чи закони, і захищають свою землю, коли на неї нападає Росія.
Парламентські вибори 2014 року засвідчили, що політичні розколи в минулому. Більшість виборців на всій території країни проголосували за сили, які сповідували умовне гасло «Геть від Москви» й прагнули євроінтеграції. Результати президентських виборів 2019 року ще раз продемонстрували цю тенденцію. Карта голосувань за Зеленського в другому турі тут.
Аргумент: Україна/Зеленський — маріонетка США.
Усіх президентів України Росія називає чиїмись маріонетками: або США, або Сороса, або українських олігархів.
Росія відкидає можливість існування України як незалежної держави (тому мир зараз неможливий) і, намагаючись знецінити, називає її маріонеткою.
Насправді вже відомо з оприлюднених статей і книжок про початок війни, що США не планували серйозно підтримувати Україну, а готувалися до евакуації Зеленського, його уряду та підтримки партизанської війни. Бажання українців відстоювати свою державу привернуло на бік України громадську думку, і лише після цього Зеленському вдалося отримати значну військову допомогу.
До початку війни США не мали життєво важливих інтересів в Україні й навіть три (!!!) роки не призначали посла в Україні (з травня 2019-го по травень 2022-го).
Санкції проти Росії не мають сенсу
Аргумент: санкції не шкодять Росії, а лише шкодять Заходу.
Основне обґрунтування санкцій проти російського експорту завжди було простим: це важливе джерело надходжень для російської держави — гроші, які потім використовуються для фінансування війни в Україні.
Запізніле й обережне запровадження енергетичних санкцій західними країнами сприяло тому, що у 2022 році Росія отримала рекордні доходи від експорту. Це, ймовірно, сприяло її здатності фінансувати війну в Україні. Наприклад, Babina et al. (2023) стверджує, що, попри те що нафтове ембарго ЄС набрало чинності лише в грудні 2022 року, воно вже суттєво вплинуло на доходи від російського експорту, натомість більш раннє запровадження нафтового ембарго ЄС та/або обмеження цін країнами G7 одразу після вторгнення могли зменшити доходи Росії від експорту нафти до 50 мільярдів доларів, тобто приблизно на третину.
Кожний долар, який недоотримає Росія, — це на один долар менші витрати на війну в Україні.
Кремль публічно не визнає того факту, що економічні санкції завдають удару по російській економіці.
Насправді санкції спрацювали не так, як потрібно, і не так швидко, як сподівалися західні уряди. Але це не означає, що вони не діють узагалі чи не вплинуть на економіку Росії надалі. Зупинити війну в такий спосіб поки що не вдалося. Але не всі санкції вже почали діяти так як треба і як було заявлено, а деякі з них будуть ефективними надалі. Тому теза російської пропаганди про визнання поразки санкційної політики — чергова маніпуляція.
Сьогоднішнє виживання економіки Росії гарантується Китаєм та Індією, які стали основними споживачами російських енергоресурсів. А також внутрішніми вливаннями в російський ВПК. Саме воно сьогодні дає підстави керівництву Росії говорити про успіхи. Проте з часом буде досягнуто межі можливостей вливання, після чого керівництву Росії доведеться обирати між фінансуванням війни та підтримкою власних громадян.
