Смертна кара на голови ворогів Росії. Моніторинг росЗМІ за 25–31 березня 2024 року
Минулого тижня в російських медіа розмірковували, чи потрібно повертати смертну кару в РФ. Пропаганда бідкається, що злочинців треба жорстоко карати, а не давати жити в теплих російських тюрмах.
Також після теракту в “Крокусі” почалися розмови про необхідність посилення міграційної політики. І якщо Україну звинувачують у теракті в заявах, то таджики стикаються з фізичним насильством. Правоохоронні органи РФ підключилися до антиміграційної істерики. Доходить до розмов про необхідність запровадження візового режиму з країнами Центральної Азії. А ще ми знову зафіксували сплеск інформаційної кампанії проти керівництва Вірменії. Нікол Пашинян доєднується до клубу “русофобів” і “зрадників” російського народу.
Читайте про це та інше в новому випуску нашого моніторингу російських державних ЗМІ та маніпулятивних сайтів, які прицільно поширюють російську дезу.
“Крокус”
Російський агітпроп зосереджується на звинуваченні України в теракті 22 березня в концертній залі “Крокус Сіті Холл” у місті Красногорську. У попередньому моніторингу ми писали, що одразу після теракту російська пропаганда вказувала на участь Києва у вбивстві росіян на концерті.
За тиждень ситуація змінилася мало, попри неодноразові заяви “ІДІЛ”, що це вона організувала теракт. І якщо раніше історія про “український слід” була однією з головних версій, то сьогодні дезінформатори говорять про це як про доконаний факт.
Чим більше з’являється повідомлень, що в теракті винна ІДІЛ, тим більше пропаганда звинувачує українців: “США по разным каналам пытаются убедить своих сателлитов и другие страны мира в том, что, по их разведданным, киевского следа в московском теракте якобы нет, что кровавый теракт совершили последователи ислама, члены запрещённой в России организации ИГИЛ”, “В распоряжении следствия имеются подтвержденные данные о поступлении исполнителям теракта значительных сумм денежных средств и криптовалюты из Украины, которые использовались при подготовке преступления”.
Як доказ цієї версії пропаганда нагадує про ліквідацію нібито СБУ таких персон, як Ілля Кива, Дар’я Дугіна, Владлен Татарський. Головний меседж — вбивали тоді, вбили і в “Крокусі”: “Глава СБУ Василий Малюк неофициально признал ответственность СБУ за убийство бывшего народного депутата Украины Ильи Кивы и военкора Владлена Татарского”.
Це не вперше. Наприклад, після теракту в Беслані у вересні 2004 року про можливу причетність до нього Грузії говорив міністр закордонних справ Сергій Лавров. У 2010-му секретар Ради безпеки РФ Микола Патрушев заявляв, що слідство шукає “грузинський слід” у вибухах на станціях метро “Луб’янка” й “Парк культури” в Москві. У ті роки відносини між Росією та Грузією були зіпсовані після Революції троянд у Грузії 2003 року й особливо після війни Росії з Грузією 2008-го.
Z-блогери, ЗМІ, чиновники та політики намагаються довести російському керівництву, що вони вірять в “український слід”, підтримуючи лінію офіційної державної пропаганди. Якщо ти не віриш, що теракт вчинила Україна, ти не справжній патріот.
РосЗМІ підключили навіть нібито китайських експертів, які сумніваються, що за акцією стоять терористи “ІДІЛ”: “Китайские эксперты усомнились в том, что за терактом стоит запрещенная в России террористическая организация «Исламское государство» (ИГ). Это преступление не вполне соответствует схемам ее предыдущих атак, при которых обычно совершаются нападения «одиноких волков» или террористов-смертников”.
А нібито єгипетські експерти повідомляють, що Україна давно вербує ісламістів: “Египетский эксперт по исламистским группировкам Ахмед Бан, комментируя произошедший в Подмосковье теракт, предположил, что Украина, которую США стремятся превратить во второй Афганистан для противодействия РФ, ранее уже прибегала к использованию для борьбы с Россией салафитов, а террористы для осуществления теракта завербовали новых людей, а не опытных боевиков, чтобы избежать прямых контактов между руководством и исполнителями”.
Перекидаючи вину на Україну, пропаганда виконує основні завдання: чергова дискредитація України та мобілізація росіян на боротьбу з “київським режимом”.
Наслідки теракту в суспільстві
Після теракту російська пропаганда переключилася на дві теми.
Перша — повернення смертної кари в Росії: “Казнить устроивших теракт в «Крокус Сити Холле» предложил лидер «Справедливой России — За Правду» Сергей Миронов. … Довод тех, кто говорит, что пожизненное заключение чуть ли не хуже смертной казни, заключается в том, что заключенные будут всю жизнь мучиться?! Да вы на их рожи посмотрите — они будут жрать свою пайку и радоваться”, “Заместитель председателя Совета безопасности РФ Дмитрий Медведев считает, что необходимо убить всех причастных к теракту”.
Прихильники ідеї запровадження такого покарання вказують на той факт, що “часто за жестокие преступления потом отпускают людей после заключения. И это несправедливо, когда убийца потом гуляет на свободе и веселится”. Вони забувають розповісти, що в Росії канібали, педофіли, серійні вбивці опиняються поза межами в’язниці сьогодні абсолютно легально. Ув’язнені за різними статтями отримують амністію за участь у війні проти України. І загалом російське суспільство підтримує такі кроки влади.
Друга проблема, яка постала після теракту в “Крокусі”, — міграційна політика. Російські політики та пропагандисти одразу почали вимагати посилення міграційної політики. Росмедіа не знімають вину з України в теракті, але вказують, що таджики стали знаряддям у руках українців, а отже, треба перевіряти мігрантів на лояльність до Москви: “Одна из главных целей привлечения таджиков к этой операции заключалась в том, чтобы вызвать «дестабилизацию внутренней ситуации за счёт обострения отношений населения с мигрантами». … Такое под силу лишь очень опытному и коварному игроку”.
У минулому Росія активно використовувала мігрантів, які хотіли перебратися транзитом до інших країн, щоб штучно створити кризу в Європі. Фінляндія навіть закрила кордон із РФ, щоб не допустити дестабілізації. Тепер російське суспільство запитує, що сталося з цими мігрантами: “Накануне российские СМИ сообщали о десятках тысяч мигрантов из числа граждан Афганистана, Ирака, Сирии, Сомали и других стран, скопившихся на границе РФ с Финляндией. Возникает естественный вопрос: на каком основании эти люди из дальнего зарубежья въехали в Россию? Кто их пригласил? Кто дал им въездные визы? Кто обеспечивал их транспортом и велосипедами в приграничной полосе? Куда они направились после закрытия финско-российской границы? Где они сейчас?”, “Кстати, немало вопросов вызывает то, как могли люди, совсем не говорящие по-русски, получить наши паспорта”.
До антиміграційної боротьби підключилася навіть церква: “Патриарх Московский и всея Руси Кирилл заявил, что ситуация с мигрантами, которые не владеют русским языком и не уважают российскую культуру, стала хуже за последний год”.
Невдоволені вказують, що мігрантів активно використовують антиросійські сили: “Граждан Киргизии начали вербовать через социальные сети для совершения терактов в России”.
Гучніше звучить давня вимога запровадити візовий режим із країнами Центральної Азії. Але вже зараз можна припустити, що цього не станеться і тема незабаром зійде нанівець.
Зараз російська влада терпить усі напади проти мігрантів, дає “випустити пару”, іноді навіть підіграє. Наприклад, силовики проводять демонстративні облави на вихідців із Центральної Азії.
Але РФ потрібні мігранти як трудовий ресурс. У 2020 році до 78% жителів Росії висловлювалося за обмеження припливу мігрантів, запровадження візового режиму, квот та інших обмежувальних заходів. Водночас майже половина росіян погоджується, що “робота мігрантів корисна для країни та суспільства”.
Вірменія приєднується до клубу “русофобів”
Російська пропаганда фокусується на кампанії з дискредитації керівництва Вірменії. “Сергей Лавров заявил, что Армения под надуманными предлогами ведёт к обрушению отношений с Россией”.
Це послідовна інформаційна політика, яка розпочалася восени 2023 року. Тоді Єреван програв землі Нагірного Карабаху Азербайджану. А російські дезінформатори відсутність допомоги з боку Росії виправдовували тим, що Нікол Пашинян, прем’єр-міністр Вірменії, не воював за Карабах і взагалі завжди планував зрадити інтереси вірменського народу.
Після тих подій керівництво Вірменії зробило висновки й стало публічно заявляти, що Росія не враховує інтересів Єревана, ОДКБ недієздатна, та й узагалі краще тісніше дружити з ЄС.
Антивірменська пропаганда в РФ привела до того, що Єреван відреагував і заборонив авторські передачі кремлівського пропагандиста Володимира Соловйова. Соловйов лицемірно відповів, що “многие армяне знают русский язык и привыкли слушать и смотреть программы ТВ РФ. Поэтому такие действия властей являются прямым нарушением свободы слова”.
Сьогодні пропагандисти заявляють, що Пашинян втягує країну в НАТО: “Согласно плану армянские военные периодически проводят консультации с альянсом по вопросам региональной безопасности, работают над созданием новой военной доктрины и т. д. О вступлении в организацию речи пока не было, но Армения сделала свой выбор, и теперь ей остается только надеяться, что близость к НАТО станет для нее гарантом безопасности”.
У цьому контексті росмедіа починають залякувати Вірменію і запевняють, що НАТО не здатне врятувати інших перед відповіддю Росії: “Близость к НАТО не гарантирует безопасности, зато точно может обеспечить ввязывание в локальную войну в интересах альянса, и не факт, что с победным концом”.
Методологія
Для здійснення моніторингу дезінформації ми проаналізували близько 500 тис. новинних матеріалів, узятих із ~1000 російських сайтів. Дані для дослідження зібрала й надала нам компанія SemanticForce.
До кожного абзацу застосували алгоритм автоматичного визначення тем. Серед цих тем (груп схожих за змістом матеріалів) визначили ті, що стосуються війни або її наслідків для Росії. Далі отримали дані для кожного матеріалу на сайті щодо згадок певної теми. На цих даних і прикладах абзаців, що стосуються теми, й ґрунтуються наші висновки.
