Ц

Цього не розкажуть лектори. Чого західні армії могли б навчитися, воюючи в Україні

Політично «продати» виборцям необхідність безпосереднього втручання в конфлікт великої інтенсивності зі значними людськими втратами практично неможливо. Опозиція, яка казатиме про неприпустимість того, щоб «наші хлопці гинули десь там у донецьких чи таврійських степах», матиме виграшну позицію в дискусії та великі симпатії електорату. Втім, якщо відкинути політичний контекст і подивитися на суто військові резони застосування підрозділів в Україні, то тут знайдуться серйозні аргументи «за».

Read in English

Заходу потрібен досвід на полі бою

Хоч би якою войовничою була риторика Емманюеля Макрона щодо відправки військ до України, виникає сумнів у тому, що ми невдовзі побачимо в нас на фронті танкові й бронекавалерійські ескадрони (так називають основні тактичні одиниці у французькому війську). Йдеться швидше про Іноземний легіон. Інші країни, які наслідуватимуть приклад Франції, також радше волітимуть залучати ПВК або з’єднання, де більшість становитимуть вихідці з третіх країн. Це буде менш «токсично» в політичному вимірі.

Російсько-українське протистояння нерідко порівнюють із громадянською війною в Іспанії. Нехай не тригерить слово «громадянська», аналогія не в тому: у нас, як свого часу в Іспанії, зіштовхнулися ідеології, цінності, військова техніка та інші оборонні напрацювання країн, що перебувають у жорсткій конфронтації.

Це було своєрідне прев’ю Другої світової, коли на боці республіканців в інтербригадах воювали добровольці лівих поглядів з усієї Європи, а на боці франкістів — експедиційні корпуси з Німеччини, Італії та Португалії, де на той час правили праві диктатури.

Сьогодні, коли розмови про ймовірність великої війни Росії проти НАТО звучать на дедалі вищому рівні, порівняння України 2020-х з Іспанією 1930-х як театру воєнних дій цілком доречне. Безпосереднє зіткнення з противником варте тисяч командно-штабних навчань, закритих і відкритих оборонних форумів, круглих столів, безпекових форумів тощо.

Простіше кажучи, воюючи в Україні своїми обмеженими контингентами, західні країни можуть якнайкраще вивчити тактику й стратегію ворога, підготуватися до відбиття майбутньої агресії.

Треба розуміти очевидні сильні сторони російської армії: це моноліт з уніфікованою зброєю, військовою технікою та боєприпасами. Вони налагодили ефективне (як показала, зокрема, Авдіївська операція) використання з’єднань рівня дивізія – армія.

Українське військо, що протистоїть цьому моноліту, має дуже строкате озброєння: від залишків радянського до новітнього, отриманого від різних країн. Перед НАТО в разі відбиття російської агресії так само постане потреба інтегрувати різні види озброєння й техніки. Що краще буде відпрацьована така взаємодія, то менше шансів у ворога.

Навчань недостатньо

«Сам факт присутності іноземних військових в Україні, який у 2022 році здавався чимось із царини фантастики, тепер поступово стає новою реальністю. Чим це може бути корисно для України, ми більш-менш знаємо. А що ж отримують наші партнери? Я зараз не кидатимуся гучними фразами про “захист демократії”, “спільні європейські цінності” та “правильний бік історії”, хоча це абсолютна правда.

Втім, якщо вже казати по-чесному, для більшості військових це порожні балачки політиків. Армійців завжди цікавили лише практика і реальні речі. І ось тут ми можемо говорити про найважливіше, що можуть отримати наші партнери, — безцінний у всіх сенсах досвід справжньої сучасної війни із сильним противником.

Як колись казав мені один іноземний офіцер, “я ніколи не брав участі у навчаннях, де наша армія програла б”. І в цьому проблема будь-якого навчання: можна скільки завгодно займатися моделюванням, симуляцією чи імітацією, але жодне тренування не передає реального перебігу бойових дій, тим більше проти такого суперника, як РФ.

Нині триває найбільше навчання НАТО Steadfast Defender 24. Ми вже бачили безліч красивих фото з нього про “рішучість та ефективність”. За всієї поваги до наших шановних партнерів хотілося б запитати, як вони воюватимуть, коли в небі літають зграї дронів, щогодини вибухають КАБи й сотні артснарядів, противник не рахується з втратами, відправляючи хвилю за хвилею в м’ясні штурми, а високоточка не працює через сильну протидію РЕБ?

Коли востаннє якась із західних армій відбивала механізовану атаку, подібну до перших днів наступу на Авдіївку?

Коли востаннє умовний бундесвер відбивав механізовану атаку противника, подібну до перших днів наступу на Авдіївку? І коли реально застосовував ті самі “Тауруси”?

І це я ще не згадав головну проблему НАТО — взаємосумісність. Бо вони мають велику кількість різних систем, які не завжди “дружать” між собою. Десь голосно розсміявся заступник із озброєння української механізованої бригади, у якій може бути кілька десятків різних зразків техніки з усього світу з різницею кілька поколінь між ними», — каже Олег, офіцер-артилерист ЗСУ, учасник бойових дій та кількох міжнародних навчань із країнами НАТО.

Так, наші зампотехи вже навчилися ставити в стрій різну техніку, давати раду різним боєприпасам. Толковий, досвідчений сержант з української мінометки здатен розповісти захопливу лекцію про те, як працювати з різними порохами для мін із того самого міномета.

Офіцер ППО розкаже, як відбивати комбіновані атаки безпілотників і ракет різних класів. Але для ефективності потрібна практика

Офіцер ППО розкаже, як відбивати комбіновані атаки безпілотників і ракет різних класів.

Спецпризначенець розповість про операції в глибокому оперативному тилу російських військ і руйнацію логістики у «великій залізничній державі». Але лекції не забезпечать всебічної підготовки армії до наступної війни.

Наша війна не схожа на жодну іншу в новітній історії.

Конфлікти, у яких після Другої світової брали участь країни НАТО, були чимось на кшталт «колоніальних воєн», коли західні армії мали безумовну технічну перевагу над противником.

В Іраку англо-американській коаліції протистояла «маленька радянська армія» Саддама Хусейна, в Афганістані — парамілітарні формування талібів із легким піхотним озброєнням, у Югославії йшлося про цілковиту перевагу в повітрі над системою ППО армії Мілошевича. Росія — значно сильніший противник, і в цьому виклик усій військовій думці вільного світу.

Безпосередня участь підрозділів західних армій у нашій війні допоможе створити технологічну перевагу над ворогом

Можливо, безпосередня участь підрозділів західних армій у нашій війні допоможе створити ту технологічну перевагу над ворогом, про яку писав у своїй статті для The Economist Валерій Залужний. Ця перевага дасть змогу зупинити ворога в Україні, а отже, й унеможливить його подальше просування в Європі.

До наступної війни після нашого «полігона» будуть готові краще

«Вже зараз команди з різних країн (точно читала про Ізраїль) вивчають наш досвід застосування морських дронів. Ця війна все перевернула, зумовила зміну тактики й стратегії. Виявилося, наприклад, що та сама авіація за щільної ППО не є фактором перемоги. Що для ведення не колоніальної, а континентальної війни потрібні мільйонні запаси снарядів.

Те, що реальним фактором стали ударні дрони, — це ж для них також відкриття. Усе це треба вивчати західним арміям. Нехай вивчають. До наступної війни після нашого “полігона” будуть готові краще», — каже Олена Білозерська, офіцер української армії.

Підняти власну впевненість

Окрім технічних і тактичних аспектів війни не менш важливою є морально-психологічна складова. Після Другої світової СРСР, а потім Росія сформували міф «непобедимой и легендарной армии». І, треба визнати, небезуспішно.

Якщо пригадати прогнози перед повномасштабним вторгненням, коли тривалість українського спротиву оцінювали у два тижні, то можна переконатися, що спроможності путінської армії на Заході значно переоцінені. І сьогодні, якщо поглянути на опублікований у німецькому виданні Bild урядовий «аналіз ризиків для цивільного захисту», зіткнення з російською армією у ФРН оцінюється як неминуча катастрофа з вторгненням на територію Німеччини, що має завершитися «домовленістю про припинення вогню не раніше ніж через кілька місяців».

Невтішний прогноз. Найбільше в ньому бентежить відсутність сценарію контратаки військ НАТО, оточення російських з’єднань, визвольного походу на Східну Пруссію.

Такий песимізм народжується, коли армія противника апріорі вважається сильною і непереможною. Так було з вермахтом у Другу світову: до Сталінградської битви мало кому вірилося, що армійську машину, яка завоювала всю Європу і дійшла аж до Волги, можна розгромити, змусити відступити, що можна перехопити стратегічну ініціативу.

Західним арміям потрібна була успішна висадка в Нормандії, щоб повірити у власні сили. Так і сьогодні країнам НАТО потрібно на власному досвіді переконатися, що росіяни мають свої вразливі місця, їх можна бити, зупиняти їхні кілометрові колони бронетехніки, розсіювати «елітні» десантні дивізії, збивати їхні ракети і літаки, які «не мають аналогів».

Якщо військові західних армій переконаються в цьому на власному досвіді, то матимуть зовсім інше сприйняття ворога.

«Специфіка участі у війні нового покоління — дрони, ФПВ, “Орлани”, руйнування у свідомості міфу про непереможність “доблесних” військ русні, розуміння тактики й стратегії окупаційних військ для подальшого їх знищення. Застосування тактики “випаленої землі” та воєнні злочини орди зможуть позбавити ілюзій щодо перемовин, перемир’я, довіри до обіцянок та домовленостей.

Це вкрай корисно при врахуванні задумів щодо контрборотьби й застосуванні принципів гуманізму, підкріплених міжнародними конвенціями та керівними документами. Ворог своїми нелюдськими методами ведення війни розв’яже руки західним військовим формуванням для використання сил і засобів для локалізації та знищення його позицій, шляхів логістики, штабів, баз та військової інфраструктури», — вважає один із офіцерів 54-ї механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи.

Ми за свій досвід платимо страшну ціну. Союзникам треба прийти і перейняти його майже без клопоту

Професійні військові не можуть не відчувати інтересу до українського досвіду й не мати бажання застосувати його на практиці.

«Ми за свій досвід платимо страшну ціну. Натомість нашим партнерам треба просто прийти і перейняти його майже без зайвого клопоту. І мова не про те, що умовні французькі солдати мають завтра опинитися на передовій. Розмінування, ППО, логістика, планування операцій, розвідка, розробка та застосування різних безпілотних та роботизованих систем, розвиток програмного забезпечення, зв’язок, медицина — є безліч сфер, де ЗСУ мають унікальні знання, які цілком реально переймати подалі від фронту. Впевнений, а точніше знаю, що військові це чудово розуміють. Адже це в їхніх інтересах.

Тепер головне, щоб їм вдалося переконати своїх політиків і пояснити це громадянам. Бажано якнайшвидше. Бо схоже, що все йде до великої війни в Європі, і зараз остання можливість для західних країн підготуватися до російської агресії.

Варто зауважити, що наші вороги також це чудово розуміють, саме тому активно діляться досвідом “СВО” зі своїми союзниками: сирійські артилеристи стріляють під керівництвом російських інструкторів, ХАМАС використовує скиди з квадриків, а “Хезболла” тренується уражати противника FPV-дронами», — каже артилерист Олег.

Політика Путіна завжди полягала в тому, щоб промацувати межі дозволеного. Він уже прийняв той факт, що Захід готовий підтримувати Україну зброєю та фінансами. Але безпосередня участь французьких чи будь-яких інших регулярних частин НАТО в боях проти російської армії стане для нього своєрідним холодним душем: ніхто всерйоз не боїться його армії і готовий нищити її в прямому зіткненні.

Наступним виявом проактивності мало б стати перенесення війни на територію РФ разом із паралельним розгортанням національно-визвольних рухів упокорених Москвою народів, передовсім на Кавказі та Поволжі. Наступний крок, який сьогодні здається малореальним, а завтра про нього говоритимуть як про цілком робочий сценарій.

НАТО західні війська західна допомога партнери України

Знак гривні
Знак гривні