До західних славістів починає "доходити". Є шанс, що історію Росії почнуть вивчати через призму колоніалізму
Упродовж десятків років багато науковців на заході, які займаються вивченням історії, культури й політики країн Східної Європи, за інерцією подавали й подають інформацію про цей регіон з погляду колишньої метрополії — Росії. Усі нації ототожнювали з росіянами, а роль Москви була лише “просвітницькою” та “прогресивною”, як це презентувала радянська пропаганда. Повномасштабне вторгнення Росії змусило багатьох науковців переглянути підходи. Радіо Свобода опитало низку професорів-славістів, на думку яких фокус “євразійських студій” поступово зміщуватиметься з Росії на інші країни регіону. ТЕКСТИ стисло переказують головне з матеріалу.
Цього року понад 2000 дослідників слов’янських, східноєвропейських та євразійських студій з усього світу зберуться у Філадельфії на свою найбільшу щорічну конференцію. Російське вторгнення в Україну буде головною або щонайменше однією з головних тем дискусій. По всьому західному науковому співтовариству неспровокована війна Москви висунула російську історію імперіалізму й колоніалізму на передній план слов’янських та євразійських наукових дискусій – від історії та політології до мистецтва й літератури.
Імперський радянський наратив довгий час домінував не лише в західній науці, а й в Україні. Фото: демонтаж пам'ятника Катерині ІІ в Одесі, Думская.net
Росія затьмарила десятки інших країн і народів
Війна змушує науковців, кафедри та керівників університетів сумніватися в тому, як вони викладають історію Росії, колишнього Радянського Союзу та регіону, якими підручниками і джерелами користуються, кого наймають читати лекції, які архіви беруть за основу для пошуку інформації та навіть як слід називати певні відділи.
Асоціація слов’янських, східноєвропейських та євразійських досліджень (ASEEES) зробила "деколонізацію", яку вона описує як "глибоко політичний акт переоцінки давно встановлених і часто внутрішніх ієрархій, відмови від влади та повернення", темою своєї конференції 2023 року.
Наприклад, у січні викладачі Центру європейських, російських та євразійських досліджень (CERES) у Канаді проведуть дводенну зустріч, щоб обговорити низку питань, зокрема навчальну програму та можливість змінити назву центру. Деякі викладачі сумніваються, чому в назві навчального закладу, який охоплює регіон на два континенти й тягнеться від Атлантики до Тихого океану, має бути єдина країна — Росія.
У Великобританії Кембриджський університет організував серію лекцій під слоганом "Переосмислення славістики". Науковці в Північній Америці працюють над книжкою есе, яку буде зосереджено на "деколонізації східноєвропейського та євразійського мистецтва й матеріальної культури".
Російський історик Василь Ключевський помер у 1911 році, але його поглядами на українців у Російській імперії на заході послуговувалися ще пів століття потому
Багато вчених кажуть, що російська держава отримує надто багато уваги в академічних колах коштом колонізованих націй, регіонів і груп, зокрема України, Кавказу та Центральної Азії, а також громад етнічних меншин у самій Росії. Домінує погляд із Санкт-Петербурга й Москви – столиць Росії з часів царизму та Радянського Союзу. Прихильники деколонізації або "децентрації" закликають до більшого включення голосів цих націй і регіонів у навчальні програми російської, радянської та євразійської історії, літератури, культури, політології й економіки.
За словами Оксани Шевель, професорки політології в Університеті Тафтса в Массачусетсі та президентки Американської асоціації українських студій, на думку науковців регіону, наукові кола "значною мірою не помітили" травм, спричинених російським імперіалізмом і колоніалізмом. Натомість фокус зосереджено на москвоцентричному погляді: нібито російська та радянська держави принесли цим спільнотам "модернізацію, освіту й індустріалізацію".
Російський наратив домінував
Утім науковці, які закликають до деколонізації, кажуть, що вони постають перед опором деяких науковців, чий фокус професійної уваги — Росія. Потенційний вплив змін, які почалися, виходить за рамки необхідності переписувати лекції та додавати новий матеріал. Це може вплинути й на поточні та майбутні дослідницькі проєкти, а також на необхідність ретельніше вивчати попередні роботи.
Еріка Марат, професорка політології Університету національної оборони у Вашингтоні та експертка з Центральної Азії, каже, що спроба українських науковців кинути виклик статус-кво в академічних колах надихнула тих, хто вивчає інші регіони, керовані Москвою.
Віталій Чернецький, професор слов’янських і євразійських мов і літератур Канзаського університету українського походження, каже, що роботи експертів з неросійських регіонів і громад колеги сприймають недостатньо серйозно, і Марат та інші поділяють цю думку. За словами Чернецького, Україну на Заході "неправильно оцінюють і не розуміють" частково тому, що в дискусії домінують російські вчені.
Наприклад, він каже, що однією з причин, чому багато хто очікував на швидке падіння Києва після російського вторгнення в лютому, було те, що вони повірили в наратив про Україну як "розділену" націю зі слабким почуттям національної ідентичності.
Університети рідко пропонують курси з історії чи культури України, найбільшої країни Європи за розміром і сьомої за кількістю населення. Головною причиною був брак студентського попиту, який, на думку вчених, є результатом укоріненої уваги до Росії. Війна призвела до різкого зростання цього інтересу.
Учені кажуть, що дослідження євразійських регіонів Росії та радянських досліджень у Сполучених Штатах історично викладали з москвоцентричної точки зору через величезний вплив вчених росіян, які допомогли відкрити цю сферу. Кларенс Меннінг, голова кафедри славістики Колумбійського університету та один з небагатьох українських експертів свого часу, навів цей аргумент у науковій статті 1957 року.
Панівна школа думки в академічних колах США вважала, що "кожна людина в старій Російській імперії є росіянином"
Панівна школа думки в академічних колах США вважала, що "кожна людина в старій Російській імперії є росіянином", писав він. Ці вчені, яких називають "первоначальниками Росії", повторювали "старі традиційні формули, викладені російською наукою до революції [1917]", і розглядали Росію, а згодом і Радянський Союз "як єдину країну".
Сьюзен Сміт-Пітер, професорка російської історії в Коледжі Стейтен-Айленда в Нью-Йорку, каже, що вчення Василя Ключевського, вченого імперської доби та одного з засновників сучасної російської історіографії, було фактично перенесено до Сполучених Штатів. За її словами, Ключевський, який помер у 1911 році, заперечував існування України як народу та культури, відмінних від Росії. Серед його студентів у Москві був Михайло Карпович, який упродовж трьох десятиліть викладав для покоління російських учених у Гарвардському університеті, від 1927-го до 1957 року.
Карпович "відкидав історіографічну легітимність окремої української історії", написала Сміт-Пітер у своєму блозі й додала, що як наслідок, праці українських учених "часто не були інтегровані в роботу російських істориків".
Тепер люди за це вмирають
Одним з ключових наративів, який передали емігранти від істориків імперської доби і який досі широко викладений у Сполучених Штатах, є те, начебто Росія — прямий і єдиний спадкоємець Київської Русі. Путін, який неправдиво стверджував, що українці та росіяни — "один народ", тому Україна не має права існувати як повністю суверенна держава, використав це значно спрощене поняття спадкоємності у спробах виправдати свою війну.
За словами Сміт-Пітер, масштабне вторгнення "призвело до періоду глибокого аналізу російських досліджень" і змушує вчених переглянути те, як вони це роблять. Вона каже, що "фундаментально змінить" своє викладання російської та радянської історії й додасть погляди колонізованих народів та поставить під сумнів спрощену спадкоємність між Київською Руссю та Росією.
Росія й далі вважає себе спадкоємицею Київської Русі. Фото: хресна хода УПЦ МП в Києві в 2021 році, Громадське
Вона пропонує науковцям Росії, особливо тим, хто працює над вивченням радянського періоду, вивчати українську мову, щоб користуватися українськими архівами.
Вторгнення Росії в Україну "підштовхнуло поле до розуміння імперії та колоніалізму, як, ймовірно, ніколи раніше", каже Марк Стайнберг, почесний професор російської історії в Університеті Іллінойсу в Урбана-Шампейн. "Раніше все це було академічною дискусією, але тепер люди вмирають через це".
Виклик, який зараз постає перед науковцями, полягає в тому, щоб зрозуміти, як російський імперіалізм і колоніалізм впливають на те, як вони думають про свої предмети або ставляться до них. "Я вважаю, що це найцікавіший і, напевно, найбільш суперечливий зсув", — сказав він.
