У

У кажанів війни не може бути. Як харківські волонтери рятують рукокрилих

"Кожен день кажанів на реабілітації починається з того, що ми їх зважуємо, перевіряємо їх стан... Ось так..."

Альона Шуленко, фахівчиня Українського центру реабілітації рукокрилих, акуратно поміщає малого кажанчика на мініатюрні ваги.

"… цей важить 23 грами.

Цього недостатньо, щоб кажан пішов на зимівлю. Тому його треба підгодовувати".

За кажанячими процедурами ми спостерігаємо на дев’ятому поверсі харківської багатоповерхівки в Барабашово. У невеликій кімнаті гудуть холодильники. У холодильниках сплять кажани. Ще кілька чекають на оздоровчі процедури в полотняних мішечках на столах.

Альона записує вагу малюка в журнал.

Для зимівлі рудої вечірниці треба щоб було 28 грамів.jpg

Для зимівлі рудої вечірниці треба, щоб було 28 г

— Цього кажана привезли в центр дуже складним, тому йому потрібне лікування, — пояснює фахівчиня. Поїть кажана глюкозою з піпетки й лишає в спокої.

Коробочка на вахті

Кажани прибувають у центр реабілітації рукокрилих у різний спосіб.

Цю руду вечірницю знайшли вахтери в Харківському політехнічному інституті.

— Харківський політех — звична точка зимівлі кажанів. Їх там знаходять щороку. Там стоїть наша коробочка на вахті. Кажанів підбирають, кладуть у коробочку, ми приїжджаємо й забираємо, – пояснює Альона нехитру процедуру.

Схожі коробочки є також у кожному корпусі Держпрому. Корпуси Держпрому кажани сприймають як печери, які здаються їм придатними для зимівлі, й потрапляють у пастки: бо людська будівля – не печера.

Війна зруйнувала багато місць зимівлі кажанів, але вони так само залітають до людей і так само потребують допомоги.

Альона Шуленко, фахівчиня Українського Центру Реабілітації Рукокрилих.jpg

Альона Шуленко, фахівчиня Українського центру реабілітації рукокрилих

— Альоно, як вам працюється в обстрілюваному Харкові?

— Повномасштабне вторгнення дуже вплинуло на нашу роботу, дуже її змінило. Перші етапи війни — це була зима, у кажанів активно йшов зимовий сезон, гібернація, у нашому центрі було 3000 кажанів на реабілітації.

— Якщо кажани потрапляють у ваш центр, отже, мають якісь проблеми?

— Зазвичай так. І щоб їх організм далі не стресував, кажанів треба якомога швидше відгодувати й покласти спати. Деякі кажани в нас на пожиттєвій реабілітації. На початок війни більшість наших кажанів спали в холодильниках. Понад 1000 була на зимівлі в екопарку Фельдмана. Екопарк перебував на лінії вогню. До тих кажанів довго не було доступу. Ми дуже за них переживали, не знали, чи цілий їхній будиночок, чи вони вижили.

Дівчина погладжує руду вечірницю. Кажан п’є воду, але не хоче їсти.

— Із ХПІ вони прибувають переважно такі кволенькі, — пояснює фахівчиня.

Руда вечірниця п'є воду.jpg

Руда вечірниця п'є воду

Наприкінці березня працівники центру поїхали забирати своїх кажанів з Екопарку. Будиночок кажанів розташовувався найдалі – у самому лісі.

— Це було не дуже безпечно, — визнає Альона, — але ми мусили. Наші тварини залишалися два місяці без нагляду. Пощастило проскочити між обстрілами.

Кажани в Екопарку спали як немовлята, не втратили жодного граму. Працівники центру раділи, що змогли забрати усіх живими і здоровими.

Кажанячий бог нас оберігає, не інакше

— Куди ви їх забрали?

— Спочатку в офіс. Та невдовзі й у офісі стало небезпечно. Неподалік сталася велика пожежа. Будівля, у якій розміщується офіс, постраждала. Офіс, на щастя, цілий.

Тих кажанів, які були травмовані або дуже слабкі, працівники центру реабілітації забрали додому. А тих, які були просто на зимівлі, запустили в клітку для самовипуску. У вікні є сітки для вигулу. У цьому (показує у вікні), зробили дірку. Поставили там будиночки, водичку. Кажани могли або летіти й шукати інше місце для зимівлі, або лишатися. Ми дали кажанам право вибору.

Це зима – ми не можемо підопічних вигнати, але й залишити в холодильниках не мали права, бо якщо щось станеться з нами чи з офісом, то вони будуть приречені на загибель.

У Центрі1.jpg

На задному тлі холодильники, у яких зимують кажани

— І що кажани обирали?

— 50 на 50. Хтось полетів, лишилося теж багато. Вийшли з будиночків, подивилися довкола й полізли назад спати (сміється). У них сезон зимівлі, у них не може бути війни, їм треба спати.

Коли стало тепло – кажанів випустили. Це мав бути 10 ювілейний випуск кажанів.

— Випускали під звуки повітряної тривоги невеличкою командою, над річкою неподалік озера, — згадує Альона.

Улітку кажани самі про себе можуть подбати. Працівники Центру тим часом намагалися рятувати наукові дослідження, перероблювали біоматеріал.

Зараз харківські фахівці тримають контакт з волонтерами з інших міст, забезпечують їх усім необхідним, щоб волонтери могли займатися зимівлею кажанів на місцях, а не передавати в Харків.

— Через відключення електроенергії, через проблеми з транспортом ми не можемо гарантувати, що приймемо велику кількість, — пояснює фахівчиня.

Зараз у центрі кажанів менше, ніж зазвичай. Пів сотні тварин на реабілітації, вісім — на відгодовуванні, частина вже спить. Але зимовий сезон саме починається. Генераторів центр не має, перебої зі світлом є. 50 кажанів центру, які перебувають на пожиттєвій реабілітації, зимуватимуть вдома на балконі в одного з працівників.

— Центру поки що щастить, — каже Альона й дістає із полотняної торбинки іншу руду вечірницю. — Перебої з електрикою недовгі, холодильники не встигають нагрітися.

Годування.jpg

Личинка зофобаса для кажана як кусок сала для людини. Смачні швидкі жири й вуглеводи.

Ця тваринка прокидається швидко, охоче хлепче воду з піпетки, пчихає й активно хрумтить личинками.

— Личинки, які їсть ваш кажан, вочевидь не дуже легкодоступний корм…

— Це личинки жука зофобаса. Не дуже легкодоступні. Але так само, як залишилися працювати ми, залишився працювати наш колега, який займається кормами для тварин. Нам пощастило.

Як запас маємо ще тарганів різних виглядів, цвіркунів, інших комах.

"Будемо працювати!"

— Чи велика у вас команда?


— Восьмеро. Не всі залишились у Харкові.

У серпні-вересні нас працювало четверо. Це місяці осінньої міграції кажанів. І трапився колапс. Такого кажанопаду ще ніколи не бувало! Ви розумієте, який зараз Харків, стільки розбитих вікон. Вікна з подвійними рамами стають пастками для кажанів. Кажани залітають за скло, падають одне на одного. У кажанів сигнали стресу звучать не як застереження, а як крик про допомогу. Кажани дуже соціальні. Тож залетить один кажан у пастку, подає такий сигнал – і летітимуть йому на допомогу й потраплятимуть у пастку інші.

Лилик двоколірний нечастий гість центру.jpg

Лилик двоколірний — не частий гість центру

У нас було дуже багато роботи. Три тижні ми працювали цілодобово, без вихідних. За день рятували до п’яти колоній. Ці колонії могли налічувати 10-20 кажанів, а траплялося й 500. Це було дуже важко.

Люди телефонували щодня: там кажани в розбитому вікні, там у підвалі. На Салтівці в розбиту квартиру залетіли. Люди повернулися, а в їхній маленькій кімнаті всюди кажани: у шафі, у дивані, на шторах, під шпалерами, за холодильником.

Багато кажанів гинули.

За сезон міграції тільки в Харкові за три тижні ми врятували понад 3000 кажанів. За весь літній сезон від квітня до листопада зазвичай у нас бувало кілька сотень. А тут 3000 за три тижні!

Працювали позмінно: міряли, важили, поїли-годували. Визначали, кого можна випустити на зимівлю, кого залишити на реабілітацію.

— Чому кажани летять у місто?


— Це залежить від виду кажанів. Є такі, які летять у ліси й печери. Є такі, що, навпаки, повертаються в місто й зимують в обшивках балконів, на горищах, у погребах. Скрізь у маленьких прохолодних вогких місцях, де можна зависнути до весни. Нас щоразу дуже вражало, коли люди дзвонили-писали нам із найгарячіших точок — сидячи з дітьми у погребі, переймалися долею кажанів. Кажанів знаходили також військові, й теж нам повідомляли. Ми куди могли виїздили, багато консультували.

Як складеться цієї зими, у центрі не загадують.

— Будемо працювати, — скромно каже Альона й бере в руки наступного малюка.

Довідка

В Україні усі види кажанів занесено в Червону Книгу. Кажани дуже вразливі, залежать від діяльності людини, повільно розмножуються. За сезон народжують одне-два дитинча. Живуть і гинуть колоніями. Популяцію відновлювати складно. Український центр реабілітації рукокрилих у Харкові займається охороною та вивченням кажанів вже майже 20 років. Це єдиний такий центр в Україні. Дівчата і хлопці не припинили працювати і в умовах війни.

Цей матеріал створено за підтримки ІСАР Єднання в межах проєкту "Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства", що реалізується ІСАР Єднання в консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку.

Зміст статті не обов’язково відбиває погляди ІСАР Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.

харків кажани волонтери екологія

Знак гривні
Знак гривні