Хабарники та хабародавці: за якої влади краще боролися з корупцією?
Шляхом аналізу даних доводимо, що в судах уперше більше розглядають справи хабародавців, аніж хабарників. Високих чиновників виправдовують значно частіше, ніж інших громадян. А нові антикорупційні органи істотно кращі за старі.
Передвиборче гасло Володимира Зеленського у 2019-му “Весна прийде — саджати будемо” у 2020 році трансформувалося в президентське “Я сам хочу знати, де посадки”. А після повномасштабної війни у 2022-му, коли журналістка проєкту Nieuwsuur нідерландського телеканалу NOS сказала, що "корупція в Україні досі існує й війна цього не змінила", Зеленський відповів, що "проблеми є в багатьох країнах, зокрема й у багатьох країнах Європейського Союзу”, натякаючи, що рівень і проблема корупції в Україні дещо перебільшені.
Уже після цього широкому загалу стало відомо, що Дніпропетровська обласна військова адміністрація роздає мільярди на ремонт доріг подружці свого голови. Невже справді чиновники всі через одного крадуть і роблять це, навіть не сильно ховаючись?
Оцінити рівень корупції — нелегка справа. Українська прокуратура традиційно “веде” загальну статистику, яка не піддається якісному аналізу: близько 3—4 тис. корупційних кримінальних правопорушень щороку, про які звітує Офіс Генпрокурора, й мільярди корупційних гривень, які “повернулися” державі. Щоправда, у статистиці прокуратури наявні істотні вади: основу її статистики становить стаття ККУ 191 (розтрати зазвичай у приватному бізнесі), заведені справи — не означає передані до суду й тим паче виграні, ну а гроші, які повернули, — зазвичай лише намальовані на папері суми нормативної оцінки землі, яку місцеві ради намагаються передавати в оренду чи в різний спосіб відчужувати. Про порівнюваність даних у часі взагалі не йдеться.
Тому ТЕКСТИ вирішили з'ясувати, чи можна простежити, як із роками Україна бореться з корупцією? Для цього ми зібрали дані реєстру судових рішень за останні 4 роки на прикладі вироків за антикорупційними статтями судами першої інстанції. Усі статті поділили на два типи: ті, хто бере хабарі (хабарники, як правило, чиновники, але не завжди) і ті, хто дає хабарі (хабародавці зазвичай — громадяни України). Детальніше див. методологію в кінці тексту.
Як боролися з корупцією в останні 4 роки: лідирують хабародавці
На графіку зображено помісячну кількість вироків у розрізі хабарників і хабародавців від 2018-го до 2022 року (дані станом на кінець жовтня).
- Кількість вироків за останні чотири роки має тенденцію до зростання (з 1200+ вироків у 2018-му до майже 1800 у 2021 році).
- Але очевидний тренд на зменшення частки хабарницьких статей (основна з півтора десятка — ст. 368 Кримінального кодексу — отримання неправомірної вигоди) і збільшення частки хабародавців (369 стаття ККУ). Водночас у 80 % ідеться про спроби дати незначний хабар патрульному поліцейському за порушення правил дорожнього руху. Люди, які пропонують хабар поліції, стають легкою здобиччю останніх через наявність у тих нагрудних камер.
- Важко сказати, чому меншає справ по хабарниках. Можливо, це справді результат низки реформ та інституційного розвитку держави, коли класична чиновницька корупція зменшується. Або є інші причини, про які можна лише здогадуватися.
- У 2022 році поки що трохи більш ніж 1000 вироків. Очевидним є зниження кількості після початку війни, коли суди працювали з перебоями. Зараз поступово відбувається відновлення, але зважаючи на “життєвий” цикл справ (від провадження до передачі в суд і винесення вироку) в кінці року слід очікувати на новий спад.
Окрім поділу корупціонерів на хабарників і хабародавців, ми поділили їх ще за одним критерієм: чи була особа, щодо якої суд на момент скоєння злочину виніс вирок, високим чиновником. Це особи, які займають особливо відповідальне становище і підпадають під так звану категорію службовців "А". Як-от міністри та їхні заступники, народні депутати, судді, прокурори голови місцевої влади тощо.
Високих чиновників виправдовують частіше, ніж звичайних клерків і громадян
На графіку зображено кількість високих чиновників і всіх інших у розрізі рішень суду “винен” або “не винен”
- Високих чиновників щорічно близько 5 % від усіх засуджених корупціонерів.
- Найцікавіше, що коли йдеться про високих чиновників, то українська юстиція — маємо на увазі і слідчих, і прокуратуру з судами — значно милосердніша. Таких посадовців виправдовують набагато частіше. Коли ж ідеться про звичайних громадян чи дрібних і середніх клерків, то ті отримують виправдальні вироки лише в близько 10 % справ (цей показник вважають “стандартним” в усій системі кримінальної юстиції в Україні). У випадках з високими чиновниками виправдовують у близько половині випадків.
- За останні три місяці, наприклад, високі чиновники, які отримали вироки за корупційні злочини, були особами, що на момент вчинення злочину обіймали такі посади: перший заступник Ужгородського міського голови, голова Гостомельської тергромади та голова Кілійської районної державної адміністрації Одеської області, два нардепи ВРУ, судді з Полтави, Харкова та Чернігова.
Від 2019 року в Україні запрацювала так звана нова антикорупційна інфраструктура, яка мала зайнятися найвищою корупцією (не плутати з високими чиновниками категорії А, йдеться про найвищих посадовців, перелік і підслідність тут). Ця інфраструктура складається з Національного антикорбюро (НАБУ — аналог звичайних слідчих), Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП — аналог прокуратури) і Вищого антикорсуду (ВАСУ — аналог судів загальної юрисдикції).
Нова антикорупційна інфраструктура проти старої
- Влада фактично два роки блокувала призначення нового голову САП, тому справи не передавали до суду, і за цей час було винесено менш ніж 100 вироків.
- Водночас якість цих вироків істотно краща, ніж у судах загальної юрисдикції, як свідчать зібрані нами дані: в першому випадку трохи більш ніж половина від всіх корупціонерів отримала реальне ув'язнення, а в другому — лише близько 7 %.
Звісно, виміряти рівень корупції у країні лише кримінальними справами не можна. Це поняття ширше, воно містить багато аспектів життєдіяльності країни (наприклад, навіть такий фактор, як приєднання до електромереж приватних обленерго, що є однією з головних проблем України в рейтингу легкості ведення бізнесу від Світового банку). Тому більш-менш порівняльним видається рейтинг “Індексу сприйняття корупції”, свідчать оновлені дані рейтингу Transparency International Ukraine. Торік Україна отримала 32 бали зі 100 можливих у цьому індексі у 2021 році та посіла 122 місце з-поміж 180 країн.
Дані: Антикорпційний проєкт barometer.nashigroshi.org та Реєстр судових рішень від 2019-го до жовтня 2022 року на рівні судів першої інстанції. Корупційними кримінальними правопорушеннями вважають ті, що передбачені 19 статтями Кримінального кодексу України (ККУ). Зокрема це: ст. 364, 364-1, 365-2, 368, 368-2 (введена в ККУ у 2011 р.; рішенням Конституційного Суду № 1-р/2019 від 26.02.2019 визнано такою, що не відповідає Конституції України), 368-3, 368-4, 368-5 (введена 31.10.2019), 369, 369-2. Також для дослідження взято інші кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності, а саме: передбачені ст. 364-2 (введена 19.12.2019), 366, 366-1 (виключено 04.12.2020), 366-2 (введена 04.12.2020), 366-3 (введена 04.12.2020), 367 і 369-3 (введена 03.11.2015). Усі статті ККУ вказано так, як у резолютивній частині вироків (тобто зважаючи на те, що покарання може бути присуджено за двома й більше статтями ККУ, зважаючи на перекваліфікації тощо).
До аналізу не увійшли деякі статті, які прокуратура зазвичай вважає корупційними у своїй статистиці, зокрема “наймасовіша” 191 стаття ККУ (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем). Абсолютна більшість справ і вироків за цією статтею — це приватні справи (розтрати на приватних підприємствах їхніми посадовими особами тощо), що не стосуються нашої теми.
Усі статті ККУ в рамках нашого аналізу поділено на два види: хабарники (всі, окрім 369) і хабародавці (369).
