Битва за Донбас у розпалі. Росія "засіває" наші рубежі артилерією

Як змінилася тактика сторін

Після фіаско під Києвом російська військова машина спробувала взяти до уваги помилки та краще спланувати нову операцію. Сили вторгнення отримали єдиного командувача генерала Алєксандра Дворнікова. Росіяни перестали наступати на всіх напрямках одночасно й зосередили основні сили для одного удару. Але найважливіше те, що вони взялися значно масовіше застосовувати артилерію. Для цього навіть почали знімати зі зберігання старі гармати та системи залпового вогню. «Зараз по всій лінії фронту — жах. Усі говорять одне й те саме: на один наш постріл прилітає 50 з їхнього боку. Їх більше», —каже один з керівників української «Аеророзвідки». Це схоже на гіперболу, але думка про те, що вогнева потужність російської артилерії вдвічі-втричі перевищує українську, поширена серед людей, дотичних до сектору безпеки. Коли на фронті запрацюють усі анонсовані західні поставки, співвідношення покращиться.

Якщо проаналізувати офіційні дані Генерального штабу ЗСУ щодо російських втрат, то помітно, що у другій половині квітня росіяни почали втрачати більше безпілотників. Це можна пояснити двома причинами: або українські військові нині збивають більше безпілотників (наприклад, завдяки західним ПЗРК), або росіяни взялися активніше використовувати дрони для розвідки та наведення артилерії. Найімовірніше, причиною є обидва фактори. Цікаво, що в перші два тижні війни безпілотників майже не збивали.

Росіяни зараз використовують підхід, яким колись користувалися в Чечні та нині в Маріуполі. Вони обстрілюють позиції ЗСУ всім можливим, аж доки не залишається цілих будівель, які можна обороняти. А тоді наступають піхотою та бронетехнікою. Якщо отримують відсіч — то знову обстрілюють. На відміну від України, в Росії досі є колосальні запаси снарядів і діє виробництво нових. Вони можуть їх не економити. Такий натиск важко витримувати, тому, щоб не втрачати позицій, досвідчені частини на них іноді змушені залишатися й не йти на ротацію.

Імовірно, західна артилерія ще не встигла відіграти роль у битві, оскільки триває навчання та її транспортування в Україну. Але коли вона надійде до лінії фронту, то суттєво посилить українські підрозділи. Іншою не менш важливою складовою української оборонної операції є підготовлені рубежі оборони та використання особливостей місцевості. Детальніше про роль артилерії в українських військових успіхах тут.

Як впливає місцевість

Ми писали, що місцевість, яку росіяни обрали для свого наступу, не сприяє швидкому просуванню й потенційно може стати для них пасткою. Російські війська використовують залізничну станцію в Куп’янську як свою основну базу постачання. Саме залізниця в російській військовій доктрині — головний транспорт для військ. Куп’янськ з’єднаний двома гілками залізниці з російськими Валуйками і Бєлгородом.

До того ж вони контролюють територію довкола Куп’янська й залізниці, тож українським військам важко перерізати ці лінії постачання. На цьому етапі війни ми також бачимо менше розбитих автоколон. Це свідчить про те, що Росія краще захищає тили своїх військ. Зокрема й тому, що не може швидко атакувати та просуватися на далекі відстані.

За оцінками дослідників Інституту досліджень війни: «Російські війська змінили підхід до просування сходом України. Принаймні на відрізку фронту від Ізюма до Рубіжного вони рухаються кількома паралельними дорогами на невеликій відстані між різними з’єднаннями. Це дає їм змогу одночасно застосовувати більшу кількість сил ( ніж коли вони просувалися глибоко на територію України, не контролюючи свої фланги. — "Тексти")».

Якщо подивитися на карту просувань російських військ з 18 до 30 квітня, то можна побачити тенденцію, про яку пишуть дослідники. Війська РФ намагаються підтримувати одне одних на різних напрямках і не заглиблюватися вперед без контролю над своїми флангами. Вони одночасно розвивають наступ від Ізюма до Барвінкового та Слов’янська. А також наближаються до залізничної колії на схід від Барвінкового. Коли вони переріжуть цю колію, то зможуть відрізати від залізниці все угруповання в районі ООС.

Також росіяни розширили контроль над територією вздовж річки Оскіл на південь від села Борова. Там вони намагаються вийти до Сіверського Дінця й не дати українським військовим можливості атакувати їхні основні сили з флангів.

Важливо! Для створення карт контрольованої території ми використовуємо дані з відкритих джерел і свідомо уникаємо деталізації, особливо щодо українських військ. Карта максимально загальна, її мета — показати загальну тенденцію, а не конкретні позиції та рубежі оборони.

Але рішучої переваги та прориву досягти не можуть. Натомість «протискаються» через українську оборону зі значними втратами. Українські війська стримують росіян, а де потрібно — відходять до нових рубежів оборони. Це просування розтягує комунікації російської армії та змушує її витрачати сили на контроль за територією. Про те, як Росія намагається наступати на Донбасі, дивіться в репортажі Громадського.

Нагадаємо, що сподіваною ціллю російських військ є «оточення» українського угруповання. Для цього їм треба захопити й контролювати близько 70 км української території від Барвінкового до Горлівки. І навіть якщо все вдасться, залишається питання, що робити з величезним угрупованням, яке й далі захищає міста Донбасу. Раніше росіяни повністю або частково оточувати Маріуполь, Чернігів, Суми й інші міста. Але захопити жодне з них не змогли й натомість зазнали величезних втрат.

Іншою потенційною ціллю є «мале оточення» в районі Сєвєродонецька. Росіяни, можливо, спробують відрізати Сєвєродонецьк і Лисичанськ від решти території, яку контролює Україна. Для цього їм доведеться прорватися з боку Ямполя-Кремінної до Попасної і подолати приблизно 40 км. Нагадаємо, що бої за Попасну тривають фактично з 24 лютого й відтоді росіянам не вдалося захопити місто. З боку Ямполя-Кремінної російські війська досі не закріпилися на правому березі Сіверського Дінця й не мають надійної переправи на лівий берег, щоб далі розвивати наступ.

18 квітня після серії контрударів ЗСУ почали розширювати зону контролю довкола Харкова, щоб відкинути ворога на 25 км від міста й не дати йому змоги вести по ньому вогонь артилерією. Київ, на відміну від Харкова та Чернігова, уникнув значних руйнувань, бо російську артилерію затримали за рубежем на річці Ірпінь — за 25+ км від центру міста. Поступово ЗСУ відсувають росіян на схід від міста в бік Старого Салтова й на північ до російського кордону.

Про що ще можуть розповісти втрати?

Ми також проаналізували російські втрати за офіційними даними Генштабу. Порахували середні втрати впродовж семи днів для особового складу та різних видів техніки. На графіках видно, що після невеликого зменшення кількості втрат після 1 квітня почалося нове зростання приблизно 15-18 квітня — якраз після оголошення нового наступу росіян. Зростання витрат підтверджує, що битва за Донбас почалася. Особливо чітко це видно за втратами бронетехніки.

З цікавого ми помітили, що зі статистики майже зникли збиті вертольоти. Малоймовірно, що українські військові розучилися їх збивати. Імовірніше, їх стали менше використовувати для підтримки військ і «суїцидальних» десантів, як це було на початку війни. Найвідоміший такий десант стався в перший день великої війни в аеропорту Гостомеля. Дивіться інтерв’ю з бійцем ССО про те, як до нього готувалися та як відбивали російський напад. Водночас це може означати, що російське командування береже техніку для ще одного такого десанту. Наприклад, в Придністров’ї або неподалік від нього.

Варто зазначити, що хоч українські втрати, ймовірно, в кілька разів менші за російські, вони все одно великі. Україна не може дозволити собі розкидатися людьми, як це робить Росія. А також в України немає таких великих запасів техніки, щоб поповнювати втрати. І якщо втрачену техніку можна компенсувати допомогою від союзників, то людські життя, на жаль, повернути неможливо. Тому важливо пам’ятати, що відсіч ворогу ми даємо зокрема й ціною українських життів.

Замість висновків

Війна триває, як триває й битва за Донбас. Ми бачимо деякі позитивні сигнали, як-от зростання підтримки від західних союзників, є повідомлення про втручання Путіна в керування військами та дуже обмежений прогрес росіян, попри велику кількість зусиль. Водночас ми точно не знаємо, скільки ще в них резервів і скільки вони можуть залучити в разі мобілізації. Росія досі отримує мільярди доларів від продажу енергоносіїв, у неї є ядерна зброя і їй нічого втрачати.

артилерія війна інфографіка донбас