С

Смертельне сміття. Репортаж про роботу саперів і небезпеку нерозірваних мін

За сім тижнів війни в Україні було знайдено та дезактивовано 54 000 мін і нерозірваних боєприпасів, у тому числі майже 2 000 ракет. По всій країні над їх знешкодженням працюють понад 600 саперів-розмінувальників, і служба з надзвичайних ситуацій постійно набирає нових людей. «Тексти» переклали репортаж The Washington Post про роботу цих героїчних людей у різних регіонах України, та про небезпеку, яку несуть нерозірвані міни на полях та вулицях деокупованих міст.

Валерій затримує подих, чекаючи, поки колега застібне шари його товстого протибомбового костюма, ще сильніше стягуючи липучками живіт. На руки Валерія надягають червоні рукавички, а зверху приклеюють спеціальні прокладки. Схожий на бульбашку шолом – це останній крок, який доповнює весь «образ», тепер він схожий на космонавта. За винятком того, що його пластиковий козирок має кілька тріщин — у місці, де в нього потрапили осколки.

imrs.webp

Всі фото: The Washington Post

Так 33-річний хлопець збирається на роботу, де він буде розкидати шматки тротилу на нерозірвані боєприпаси, які лежать посеред житлової забудови. Лише біля одного з кварталів нещодавно знайшли вісім бомб з касетного боєприпасу.

Незважаючи на лише сім тижнів війни, значна частина України вже всіяна смертоносними нерозірваними боєприпасами та мінами. За словами речника Державної служби з надзвичайних ситуацій, було знайдено та дезактивовано 54 000 мін і нерозірваних боєприпасів, у тому числі майже 2 000 ракет. По всій країні працюють понад 600 розмінувальників, і служба має намір наймати ще більше. Тільки в Миколаєві хочуть збільшити кількість команд з трьох до восьми.

Валерій та його команда щодня розчищають ці залишки російського бомбардування. Тисячі досі смертоносних боєприпасів є нагадуванням про те, що навіть у районах, звідки сили Кремля були відкинуті, зберігаються небезпеки — неабияка перешкода для українців, які хочуть повернутися до своїх домівок і хоча б якоїсь видимості нормального життя. Насправді позбутися страху і спустошення вони зможуть через довгий час після закінчення війни.

Деякі з нерозірваних бомб прикріплені до різнокольорових стрічок, щоб привернути увагу дітей. «Нам відомо щонайменше про 10 жахливих інцидентів, в яких постраждали люди», – каже командир Миколаївського підрозділу розмінування Андрій Шликов. «І це лише ті, про які ми знаємо».

imrs (2).webp

Нерозірвану міну позначено стрічкою

Підрозділ Шликова за добу знищує близько 30 одиниць нерозірваних боєприпасів, і це крапля в морі роботи, яку ще належить виконати. Всього один касетний боєприпас може розсіяювати сотні бомб. Робота повільна і ретельна. Це може зайняти ще довгі місяці — навіть без окупації Росією.

У Миколаєві, який розташований менше ніж за 80 км від місця скупчення російських військ у Херсоні, сапери працюють на тлі постійних обстрілів. Протягом типового робочого дня вони збирають дзвінки, в яких люди вказують адреси, де було помічено нерозірвані боєприпаси. Деякі боєприпаси є в садах людей. Інші знаходяться на дитячих майданчиках або в зоопарку. На сільськогосподарських угіддях по всьому регіону знаки попереджають про потенційні мінні поля.

Як підривають міни

Підрив кожного з боєприпасів виконується за ретельним сценарієм. Вибраний сапер одягає протибомбовий костюм — набагато кращий захист, ніж на початку війни, коли команди підходили до боєприпасів, одягнені лише в бронежилет і шолом і без жодного захисту для рук. Тротил готують, прив’язують до кінця довгої палички, оббитої детонувальними шнурами. Поки всі інші чекають на безпечній відстані, людина в костюмі кидає тротил на боєприпас, а потім відбігає.

Тоді командир підрозділу кричить попередження, щоб місцеві жителі, які й без того натерпілися стресу від бойових вибухів, ховалися в укриття. Іноді сапери ходять по хатах, щоб особисто попередити людей, аби ті не думали, що вибух сигналізує про черговий напад росіян.

imrs.jpeg

В один із таких днів Шликов наказує «Вогонь!» – і чути вісім вибухів бомби. Валерій, який відмовився назвати своє прізвище з міркувань безпеки, помітно спітнів у своєму бомбовому костюмі. Між кожним вибухом він ковтає з пляшки апельсинової газованої води.

Небезпека такої роботи очевидна. За даними Державної служби з надзвичайних ситуацій, під час виконання робіт з розмінування та пов’язаних з ними завдань загинули 29 працівників, 73 отримали каліцтва чи інші травми.

Одна з таких подій сталася в понеділок у Миколаєві. Член команди Шликова шукав боєприпас, коли той раптово вибухнув. Його руки отримали удар вибуху та розльоту осколків. Його товариші щодня відвідували його в лікарні — і були ще більш обережними під час роботи. «Це жахає», – каже 22-річний сапер Олександр Зайцев. «Треба бути божевільним, щоб не боятися такого».

"Ми перестали рахувати розтяжки"

Райони навколо Києва були одними з найбільш сильно замінованих. У Макарові, що на захід від столиці, міський голова Вадим Токар повідомив, що лише в неділю йому повідомили про дві нерозірвані ракети, два нерозірвані артилерійські снаряди та 30 протитанкових мін.

«Ми перестали рахувати розтяжки», — каже він. «Ними обплутані будинки, подвір’я, людські трупи і навіть мертві собаки».

Протипіхотні наземні міни заборонені більшістю країн з 1997 року. Є докази того, що Росія використовувала їх, а також модернізовані протитранспортні міни, в житлових і сільськогосподарських районах по всьому світу.

Командам з розмінування доводиться працювати, виходячи з припущення, що будь-що може бути заміноване. Токар дістає телефон і показує відео автомобіля, в якому під час окупації загинув цивільний. Через те, як тіло застрягло всередині, перевірити, чи заміноване воно, було неможливо. Щоб поховати загиблого, комунальники мусили закопати всю машину.

imrs (3).webp

Знак на одній з центральних вулиць Макарова

Олександр Іваненко, який курирує розмінування в Макарові та його околицях, стверджує, що жодне з 48 міст і сіл району не розчищене повністю. Люди, які намагалися повернутися назад або принаймні перевірити, чи пошкоджено їх будинки, цього тижня стоять в черзі біля його офісу, аби подати запити на розмінування їхнього майна. «Це наш перший день у місті з моменту евакуації», – розповідає одна із заявниць Наталія Московчик. «Там вже нічого рятувати, але ми просто боїмося підійти ближче до дому».

Міни завдали жахливого емоційного впливу на мирних жителів, через що багато хто боявся навіть найпростіших виходів з дому по хліб. Історій про раптові вибухи достатньо.

Третього квітня четверо молодиків їхали на вантажівці з балоном газу, продуктами та іншими гуманітарними товарами до селища Андріївка. Минуло лише кілька днів після відходу російських солдатів. Друзі — усі з одного села — добре знали місцевість і все життя ходили навпростець через поля й ліси. За кермом був 33-річний Тарас Пелухівський. Разом із ним на передньому сидінні був його брат Сергій, 34.

Вони наїхали на міну. Тараса викинуло з машини. Прийшовши до тями, він побачив, що його брат втратив ноги і руку. Він бачив, як горить один друг, 29-річний Роман Свінціцький, а другий, 33-річний Ярослав Євтушенко, втратив багато крові. «Я зняв ремінь і зробив джгут на руку, яка залишилася», – розповідає Тарас, згадуючи смерть брата у лікарні, де він та інші одужують. «Але шансів не було. Це останнє, що я йому сказав: «Ти не зробиш цього [не помреш]».

Пізніше сапери знайшли 98 мін, розкладених у вигляді сітки по всьому полю, де загинув Сергій Пелухівський.

Тарас втратив око і чотири зуби. Його барабанна перетинка розірвана, один палець майже відірвано. У нього перерізана артерія на нозі. Його поглинає почуття провини за смерть брата. Вони були нерозлучні, разом будували свої будинки та магазин, разом виховували дітей. У понеділок його мати відвідала лікарню, щоб принести йому їжу та ковдру. Коли вона розповідала про Сергія і про те, яким він був сином і братом, Тарас заплакав.

«У Сергія була така велика душа», – говорить Ольга Пелухівська. «Тарас і Сергій — це були хлопці, створені один для одного. У нас була така хороша родина, заздрило усе село».

розмінування міни війна сапери

Знак гривні
Знак гривні