К

КБ «Південне» може організувати виготовлення сучасної зброї. Але більшість розробок не законтрактована державою

Вісім років триває війна з Росією за незалежність. За цей час українська армія наблизилася до професійної, та все ж у годину Х вирішальним для нашого виживання стане зброя, що може завдати тяжких втрат ворогу і цим його зупинити. Передусім це реактивна артилерія, ракети різного класу, калібру і призначення та протиповітряна оборона. У циклі матеріалів «Тексти» з'ясовують, яка нині ситуація із виробництвом цієї зброї та коли вона може потрапити до ЗСУ. Сьогодні ми відвідуємо ДП «Конструкторське бюро «Південне» – те саме, яке розробляло радянські ядерні ракети й на якому працював Леонід Кучма.

Перший матеріал на цю тему:

Гендиректор КБ «Луч» Олег Коростельов: «Військові пишуть, що їм потрібно 2000 ракет, а ми їм забезпечуємо тільки 600 або 800»

На «вільних хлібах»

Максим Дегтярьов, головний конструктор і начальник КБ з системного проєктування ракет і ракетно-космічних комплексів, наголошує, що «Південне» – насамперед інжинірингова компанія.

«Ми – не виробники, – пояснює фахівець. – Це інженерно-конструкторське наукове підприємство. Тут здебільшого проводяться теоретичні роботи – розробка документації, досліди. КБ «Південне» працює як комерційна організація, що на 100% належить державі. Ми не фінансуємося коштом бюджету. КБ заробляє на ринку».

Ринків двоє – зовнішній і внутрішній. Перший – міжнародний, другий – внутрішній, і на ньому замовником є держава. Дегтярьов розповідає: за статистикою останніх 20 років приблизно 95% робіт виконується для світу, українська частка в різні роки змінювалася від 2 до 8%. Іноземці зацікавлені в аерокосмічних проєктах, наша держава – все-таки більше в «оборонці».

КБ «Південне» засноване в 1954 році на базі конструкторського відділу Південного машинобудівельного заводу. Ці підприємства створювали ядерне озброєння Союзу.

Дегтярьов пояснює, що КБ – це системний інтегратор, організація, здатна сформулювати задачу (аж до державного рівня), розподілити її на окремі завдання, перерозподілити обсяг робіт по науково-технічних коопераціях і забезпечити інтеграцію результатів у єдиний проєкт.

«Образ мислення чи керування таким чином сформульований, що ми завжди намагаємося дивитися глобально, – каже він. – І передусім як патріоти і як державне підприємство намагаємося передбачити потреби держави з тим, щоб, коли вони стануть актуальні, ми могли запропонувати готові рішення. Ми аналізуємо можливі загрози й те, як їх відбити. Коли в нас є рішення, пропонуємо його державі».

Реактивний снаряд «Тайфун»

Один із напрямів, за яким «Південне» уже має контракт із Міністерством оборони – розробка реактивних снарядів «Тайфун». «Тайфун-1» у липні цього року пройшов випробування. Ракети із максимальною дальністю 40 км, діаметром 122 мм. Результати випробувань ляжуть в основу розробки габаритніших наступників – «Тайфун-2» діаметром 220 мм для реактивної системи залпового вогню «Буревій».

Перший із «Тайфунів» створили та випробували ще у 2019-му. До цього реактивні снаряди в Україні не виготовляли взагалі.

Начальник проєктного комплексу ДП КБ «Південне» Дмитро Калиниченко розповідає, що «Тайфун» створений на базі ще радянського реактивного снаряда «Град» (ті самі «Гради», що завдали нам стільки клопоту в перші роки війни).

«Повністю відновлюємо виробничу лінію з виробництва цих снарядів та ставимо на озброєння нашої держави, – коментує він. – Це 122-мілімтерові реактивні снаряди, некеровані, що застосовуються з наявної машини бойової БМ-21 «Град» і можуть бути застосовані з модернізованих машин, як-от «Верба» та «Берест», модернізацію яких виконав Шепетівський завод. На сьогодні вже тричі проводилися льотні випробування, успішні, і ми готуємося до державних випробувань (після вдалого проведення яких боєприпас офіційно затвердять. – ред.) цих снарядів. Після чого, ми сподіваємося, буде серійне виробництво».

Ціллю «Тайфуну» є легкоброньована техніка, жива сила, плацові об’єкти. Триває робота над створенням досконалішої, високоточної версії «Тайфун-1».

«Ми розуміємо, що на сьогодні актуальна високоточна зброя, тому на базі цих снарядів уже розробляємо різні варіанти їхньої модернізації, – пояснює Калиниченко. – Основна частина снаряду залишається незмінною – та, яку ми відпрацювали й для якої створили виробничу лінію. Змінюється частина, яка у “голові” снаряда. Додаються системи керування і датчик виявлення цілі – суттєво збільшується точність ураження».

Розглядається можливість застосовувати керовані реактивні снаряди не лише з БМ-21 “Град” та інших модифікацій, а й адаптувати їх під кораблі.

Некеровані реактивні снаряди «Тайфун-1» потраплять до ЗСУ наприкінці 2022 року.

Модернізація ракети «Точка»

Окрім нових розробок і випробувань, постає питання «техогляду» і нового життя. Наприклад, тактична ракета «Точка» – фахівці працюють над продовженням її функціонування. Дмитро розповідає: «Займаємося ремонтом самої ракети, а можливо, надалі – і пускових установок до неї. На сьогодні велика кількість цих ракет на озброєнні України, і вони потребують продовження строку служби та ремонту».

Коли спливає термін придатності, потрібно приймати рішення – заміняти або продовжити час бойового чергування ще на два роки. Заміняти немає чим, а продовження дасть час для розробки заміни. «Ці ракети виготовлялися за Союзу не українським підприємством, – розповідає фахівець. – Ми провели детальні роботи з вивчення конструкцій та стану: твердого палива, що міститься у двигуні, робочого тіла для органів керування. Можемо робити висновки про придатність тих чи інших частин. Якщо деякі з них втратили свої властивості, можемо виконати ремонт і заміну».

Відремонтовані «Точки» потраплять до ЗСУ за місяць після укладання відповідного контракту. Орієнтовна дата його підписання не відома.

Оперативно-тактичний ракетний комплекс «Сапсан»

На зміну застарілої «Точки» прийде новий оперативно-тактичний ракетний комплекс «Сапсан». Розробка почалася задовго до війни, однак була заморожена ще у 2008-му через брак фінансування. «На сьогодні проявляється інтерес з боку Міноборони та президента щодо відродження цих робіт, – ділиться Калиниченко. – Але за цей час ми суттєво просунулися, залишилося буквально трошки до проведення льотних випробувань, а там і взяття на озброєння та серійне виробництво. Я на це сподіваюся».

За його словами, «Сапсан» матиме більшу точність і оперативно-тактичну дальність – до 300 км. Дальність визначена міжнародними договорами, які її обмежують.

«Ми провели багато наземного експериментального відпрацювання нових складових частин цього ракетного комплексу і продовжуємо їх проводити, – каже фахівець. – Сподіваємося, найближчим часом Міністерство оборони зробить замовлення цієї зброї, і ми проведемо льотні випробування. Розробляється не тільки ракета, а й пускова установка; транспортно-заряджальна машина, що возитиме ракети, необхідні для заміни. На пусковій установці є дві ракети, транспортно-заряджальна машина також має дві ракети. Є також машина керування, в якій командування віддає накази, бачить можливі місця перебування ворожих угруповань, які можуть завадити польоту ракети».

ОТРК «Сапсан» потраплять до ЗСУ через три роки після укладання відповідного державного контракту. Орієнтовна дата його підписання не відома.

Дозвукова крилата ракета «Коршун»

На черзі модифікація дозвукової крилатої ракети «Коршун-2». Сама ракета не в серійному виробництві, це лише перспективний проєкт. Проте КБ удосконалює і його. За словами Калиниченка, наразі є модифікація цієї ракети з кінцевим ступенем, що здатен збільшувати швидкість утричі. За схемою побудови та застосування КР «Коршун-2» подібна до американської КР «Томагавк» й російської «Калібр».

«Коршун» може базуватися як на землі, так і на літаках та кораблях. Заявлені зараз технічні характеристики ракети, показані в експортному варіанті, обмежені дальністю 300 км. Однак для ЗСУ її дальність може буде збільшена.

Щоб оцінити спроможності ракет, важливо розуміти градацію швидкостей. Калиниченко пояснює – гіперзвук починається з п’яти махів, тобто звукова швидкість – це близько 300 м/с; від 300 м/с до 5-ти махів – це 1500 м/с – надзвукова швидкість.

Дозвукова крилата ракета з дорозгінним ступенем «Коршун» може потрапити до ЗСУ за 4,5 роки після укладання відповідного державного контракту. Орієнтовна дата його підписання не відома.

Надзвукова ракета «Блискавка»

Один із потенційно успішних проєктів КБ – надзвукова ракета «Блискавка» класу «повітря-поверхня», аванпроєкт (сукупність робіт, які виконують перед проведенням дослідно-конструкторських робіт) якої був захищений у жовтні 2020-го. Прямоточний повітряно-реактивний двигун дає змогу розігнати «Блискавку» до швидкості 1000 м/с. Робота відбувалася у співпраці з авіаційним ДП «Івченко-Прогрес».

«Ми прийшли з ініціативою до Міністерства оборони, воно нас підтримало і надало технічні вимоги щодо виконання цієї роботи, – розповідає Дмитро. – Основні літаки, на яких вона може застосовуватися, це Су-24М, Су-27 та МіГ-29. Ми ракету робимо універсальною, такою, що здатна підвішуватися під будь-який цей літак, а також під ті, які можуть бути закуплені найближчим часом чи в подальшому Міноборони, тому що термін придатності літаків також добігає кінця. На сьогодні це 30–40 років».

За останній рік спільно з «Прогресом» провели чимало досліджень стосовно ракети, її складу, енергетичних та маневрових можливостей.

«На літаку залежно від модифікації може бути й дві, і три, і чотири ракети», – каже Калиниченко.

Ракета може бути застосована по трьох видах цілі. Наземні – командні пункти, об’єкти інфраструктури – склади, мости, греблі. Морські цілі – кораблі або їхні угруповання. А також радіовипромінювальні цілі – наприклад, радіолокаційна станція зенітних ракетних комплексів.

«Блискавка» має замінити ракети, що стоять на озброєнні сьогодні. Адже останні – ще старші, ніж наші літаки, і їх ніяк використати. Попри формальне існування ракет класу «повітря-поверхня», їх у нас фактично немає.

«Блискавка» може потрапити до ЗСУ через чотири роки після укладання відповідного державного контракту. Орієнтовна дата його підписання не відома.

«Кільчень» – більше, ніж просто система

Ще один проєкт, по якому є результати – це зенітно-ракетна система. Адже ресурс тих ЗРК, що є в Україні сьогодні, добігає кінця. Потрібен новий, більш потужний і сучасний.

Мобільна зенітна ракетна система «Кільчень» стала гордістю розробок КБ «Південне». Перший аванпроєкт був представлений ще у 2018-му. ЗРС спроєктована на базі зенітних ракетних комплексів середньої дальності, що є мобільним засобом протиповітряної оборони (ППО) середньої зони, здатним збивати й ворожі ракети. Призначення – оборона наземних стратегічно важливих об'єктів, угруповань військ і командних пунктів від ударів аеродинамічних і балістичних засобів повітряного нападу супротивника.

«Кільчень» високо оцінила комісія Міністерства оборони із розгляду і приймання аванпроєкту у 2019 році. Генштаб видав доручення щодо подальшої розробки проєкту. Однак зараз процес знову уповільнився.

Система «Кільчень» містить до шести зенітно-ракетних комплексів, кожен із яких здатен уражати аеродинамічні цілі, що маневрують, на відстані до 280 км (розвідувальний літак), до 190 км (винищувачі) і висотах до 30 км та балістичні цілі на відстані до 44 км і висотах до 35 км. А також обстрілювати одночасно до 12 цілей, шість із яких можуть бути балістичними, або до 16 аеродинамічних цілей, з одночасним наведенням до двох зенітних керованих ракет на кожну аеродинамічну ціль та до чотирьох ракет на кожну балістичну ціль.

Розробка ведеться відповідно до стандартів NATO з використанням сучасних технологій та принципів бойового управління. У проєкті беруть участь понад 30 підприємств та наукових установ, а при виконанні дослідно-конструкторської роботи зі створення ЗРС загальний перелік учасників налічуватиме понад сотню організацій.

Імовірний термін реалізації «Кільчені» становить 5 років від моменту відкриття і початку фінансування до виготовлення дослідного зразка зенітної ракетної системи та проведення державних випробувань. Строк постачання до ЗСУ першого серійного зразка ЗРК може становити 1,5 року після завершення проєкту.

Костянтин Корнєєв, начальник відділення розробки випробувань та експлуатації засобів автоматизації й забезпечення наземних і мобільних ракетних комплексів КБ «Південне», через нелюбов до інтерв’ю приходить на зустріч із готовим «рефератом», мовляв, читайте, що неясно – запитуйте.

Зенітно-ракетна система названа на честь однойменної річки біля Дніпра.

«Кільчень» – це більше, ніж просто комплекс. Це повноцінна система, що охоплює різного типу радіолокаційні станції виявлення і цілевказівки та здатна вести ефективну боротьбу з уже наявними та можливими засобами повітряного нападу, включно з тими, що використовують технології малої помітності (так звану Stealth), незалежно від пори року та часу доби, в умовах інтенсивної радіоелектронної протидії.

Костянтин пояснює, що Росія має повітряно-космічні сили із сильною розвідувальною компонентою. Сучасний рівень систем управління дозволяє зберігати невизначеність у діях і цілях противника до самого початку удару. Це дуже ускладнює протиповітряну оборону.

Розвиток високоточної зброї звузив до метра точність ураження наземних цілей, а застосування повітряних об’єктів, зроблених за технологією Stealth, ставить ЗРС у програшну ситуацію.

Це диктує вимогу повністю переглядати концепцію ППО. Якщо ж збільшити ефективність ППО неможливо, то на невизначеність дій противника можна відповісти невизначеністю побудови бойового порядку свого угруповання на всю тривалість удару.

«Забезпечуючи високу швидкодію, скорочуючи час реакції ЗРС і підвищуючи точність наведення, ми й отримуємо систему «перевертня» з можливістю швидкої реконфігурації системи, не маючи постійної структури, з можливістю швидкої й постійної зміни бойового порядку, що дає змогу також створювати «мерехтливі» командні пункти, недоступні для ураження противником, – пояснює Корнєєв. – На цей час програмна технологічна платформа ЗРС розроблена і відпрацьована на створеному на підприємстві моделювальному комплексі. Ведуться роботи з розробки моделі контуру наведення, яка дозволить реалізувати технологію «електронних пусків», що забезпечують зниження вартості натурних випробувань і часу обробки шляхом зменшення кількості пусків ЗКР».

Фахівець переконаний: інтелектуальна складова в Україні доволі сильна, і ми здатні повністю зробити зенітну ракетну систему силами власної кооперації від локаторів до усіх складових ракети, не залучаючи жодну іншу країну. Конкурентоспроможну ракету, яку захочуть купити й за кордоном.

«Заважає поставити це на масове виробництво відсутність фінансування й замовників, пасивність у прийнятті рішень у верхніх ешелонах влади, – переконаний Костянтин. – Може, хтось більше зацікавлений у закупці закордонних комплексів, а не вкладання ресурсів у розвиток українських підприємств. Якщо йдеться про незалежність – це ж від усіх, в тому числі від економічного впливу! Чому ми за це не боремося?!»

Начальника групи проєктного відділу КБ «Південне» Валерія Перькова колеги називають основним ідеологом створення ЗРС. Він розповідає про градації дальності:

«Ми дотримуємося більш-менш радянської системи. Зенітні комплекси середньої дальності дії – це дальність ураження аеродинамічних цілей – тобто крилаті ракети, літаки, авіаційні ракети, гелікоптери – на відстанях від 50 до 150 км.

Від 10–15 до 50 – це мала дальність. Ближче – це комплекси ближньої дії.

Далі ніж 150 км – це ЗРК великої дальності дії. Ми пишемо, що ціль типу «літак» дальнього радіолокаційного виявлення чи військово-транспортної авіації – оце 280 км.

Але треба розуміти, що це літаки дозвукові, вони мають великі розміри, а для радарів це велика ефективна поверхня розсіяння. І також, це на великих висотах, вище ніж 12 км, там, де Земля закругляється, радар уже не бачить. Тому, якщо ми будемо казати про цілі типу «винищувач», а винищувачі – все ж таки головна ціль для будь-якого ЗРК, – і будемо казати не про захмарні висоти (10–12 км), а про середні – 5 км, то цей же комплекс, якщо він здатен уражати дозвуковий літак військово-транспортної авіації на дальності 280 км, то надзвуковий винищувач на висоті 5 км, він уражає на дальності 130 км.

Тому, попри те, що ми можемо перехоплювати цілі на відстанях до 280 км, ми все одно кажемо, що ЗРС будується на базі комплексів середньої дальності. Тобто, ми кажемо по-чесному».

ЗРС «Кільчень» потрапить до ЗСУ орієнтовно через 5 років після укладання відповідного державного контракту. Орієнтовна дата його підписання не відома.

Грати у вищій лізі

Чи буде ЗРК прийнятий на озброєння і поставлений на виробництво – залежить від волі тих, хто приймає рішення. Інший шлях – придбати за кордоном.

«Шлях придбання – тупиковий, дуже затратний, і це кабала на все життя, – запевняє Перьков. – Всілякі модернізації, спеціалісти, технічне обслуговування – все за окремі кошти! В Києві кажуть про Patriot – залежно від ракети, яка там використовується, стара чи новітня, один комплекс коштує від 500 млн доларів до мільярда. От, наприклад, Польщі – а це країна НАТО! – США продали чотири комплекси Patriot за $4,7 млрд. Румунам зі старенькими ракетами вийшло близько 520 млн доларів за комплекс. Полякам вони продали з новими. Якщо країні НАТО продають дорожче ніж мільярд за один комплекс, то що казати про нечлена Альянсу! І самі ми при цьому не розвиваємося. Наші науково-технічні надбання – вони поки що є, але все менше і менше! Але їх ще можна врятувати».

Зенітне ракетне озброєння Перьков називає найбільш інтелектуальною військовою технікою, а сучасні літаки та ЗРК – елітою армії у науково-технічному плані.

«Ми збираємося грати на цьому полі у вищій лізі, де грають найвідоміші світові флагмани, – каже він. – Ми прагнемо в цю групу увійти, хочемо грати у другій лізі, переробляти те, що було при СРСР? Треба визначитися. Зараз наш генеральний директор спілкується в Києві, зокрема стосовно цього проєкту. Днями він проводив нараду і поставив нам завдання: розробляти систему у два етапи. Перший – можливо, з меншою комплектацією, не повністю функціональна, ще не система, а лише комплекс – орієнтує нас на три роки, але це треба ще уточнювати. А вже наступний крок – це буде розвиток, і ще 2–3 роки, і ще гроші, і ми вийдемо на те плато, про яке зараз заявляємо».

Він пояснює: схожа на запропоновану в «Кільчені» система з мережецентричним принципом побудови та системою управління на сьогодні існує в єдиному варіанті – це MEADS, спільне виробництво і Німеччини й США. На її розробку пішло 11 років і 16 млрд доларів. «Кошторис розробки нашої системи 7,8 млрд грн! – говорить Перьков. – Казати, що це дорого чи довго – нічого не розуміти!»

Розробка «Кільчені» супроводжувалася постійними консультаціями з військовими. Вони ж були присутні на захисті аванпроєкту, що відбувся у Департаменті розвитку озброєнь Міноборони. На цій та інших презентаціях проєкт дістав виключно схвальні відгуки.

Розробку оцінив навіть противник. Перьков розповідає: «Є російський ресурс «Воєнноє обозрєніє». Там про цю нашу систему буквально одразу з’явилася прекрасна оглядова стаття! Просто прекрасна! І переваги висвітлили, і недоліки. І головне – все по-чесному, без політики! А в зенітних справах крутіше за Росію, на жаль, нікого немає».

Одна з болючих точок оборонної галузі – система протиповітряної оборони. Після нещодавніх атак на Ізраїль міністр оборони заявив, що Україні також потрібен «залізний купол».

Натомість Перьков запевняє, що нам потрібен не «купол», а протиракетна система: «Не протиповітряної оборони, а саме та, що виконує задачі протиракетної оборони. Але не «залізний купол»! Такий проєкт у нас також є. Наші військові куратори, полковники, написали нам листа – супер, клас! Неодмінно потрібен, але потім, після ЗРС».

Генштаб ЗСУ має розробити стратегію

Дегтярьов наголошує, що «Південне» орієнтується не так на розв'язання поточних завдань озброєння, скільки на задачі стратегічних викликів 5–10-річної перспективи: «Ми пропонуємо рішення, які в перспективі забезпечать відповідь на відповідні виклики. Створюємо зразок техніки, доводимо його до потрібного рівня технічної досконалості, передаємо розробникам, ті займаються його виготовленням, постачанням. А ми супроводжуємо його, зокрема, по ходу виготовлення і поставок, як інженери забезпечуємо підтримку життєвого циклу виробів».

Гіперзвукову техніку КБ розробляє і для іноземних замовників, це актуально на світовому ринку. Конструктори спроможні дійти до готових зразків за 2–3 роки, однак організація зазвичай залежить не лише від технічних можливостей, а й від зацікавленості замовника та стійкості фінансування.

«Навіть усі розробки в рамках комерційної співпраці, ми завжди зберігаємо можливість їхнього застосування для національних потреб, – запевняє Дегтярьов. – З технічної точки зору, ми готові до створення будь-яких зразків будь-якої техніки. Якщо на це буде відповідна воля, готові реалізовувати її на практиці».

Калиниченко підтверджує – на сьогодні є чимало перспективних проєктів. Серед них є такі, що випереджають свій час, а деякі вже втратили актуальність: «Нині, наскільки я знаю, в України немає програми, стратегії розвитку ракетно-реактивного озброєння. Ми постійно надаємо пропозиції щодо такої програми, але на сьогодні вона не погоджена. Це, мабуть, і відсутність фінансування, і невизначеність потреб. Ми ж не одні, пропозицій від різних підприємств дуже багато!

Генштаб має розробити своє бачення, стратегію оборони або стратегію стримування. Наскільки я знаю, обговорення тривають. Коли вони розроблять, буде зрозуміло, яка техніка потрібна. Це ще один стримувальний фактор».

армія технології зброя держава

Знак гривні
Знак гривні