Ю

«Юпак»: роман із мотоциклом. Захоплива історія від ветерана, яка не сподобалася письменникам

Роман ветерана Сергія Сергійовича «Сайгона» із загадковою для багатьох назвою «Юпак» став лауреатом «Книга року ВВС» та вже навіть обзавівся власним невеличким інтернет-скандалом.

Журі «Книги року ВВС» вдруге поспіль обрало для перемоги в номінації «дорослої» художньої прози книжку, яка за своєю суттю є пригодницькою. Вже вдруге і книжка, і автор/авторка мають безпосередній стосунок до російсько-української війни (щоправда, в торішньому романі волонтерки Тамари Горіха Зерня «Доця» навколо війни обертається все, а «Юпак» війною лише завершується).

Ну, й вдруге зірочку на своєму фюзеляжі малює видавництво «Білка». Тенденційність? Упередженість? Та ні. Видавництво виграло, не побоявшись працювати з новими динамічними авторами. А сам «Сайгон» – у цього автора особисто я вірив від самого початку, з першої «зустрічі», тобто коли прочитав антологію «14 друзів хунти». «Потенційно найперспективніше літературне відкриття «14 друзів хунти» – так я назвав «Сайгона» в рецензії на згадану антологію на «Текстах» у 2017 році. Звісно, в «Юпака» в короткому списку ВВС були гідні конкуренти (згадати хоча б «Амадоку» Софії Андрухович), але перемогла справді жива, ефектна книжка, яка спонукає до роздумів.

Мотоциклетні пригоди в степу

Отже, що таке «Юпак»? Почнімо з самої назви. Це – розмовне найменування радянського і пострадянського мотоцикла «Иж Юпитер-5» . Він став своєрідним «мотоциклом спотикання» роману та, відповідно, опинився в центрі сюжету.

Наприкінці «совка» в одному селі на Дніпропетровщині, посеред активно і патетично міфологізованого «Сайгоном» степу, давня антипатія двох родин закінчилася тим, що жінка з паранормальними здібностями вдалася до побутової магії та «поробила» на несправедливо, як вона вважала, отриманий «опонентами» мотоцикл. І він став справжнім прокляттям.

І от уже в двохтисячних роках «Юпак», котрий були надовго закинули в сараї чи гаражі, знову виходить на арену. Його постійно купляють, знаходять чи й крадуть одне в одного сільські підлітки. З усіма, хто хоч раз покатається на мотоциклі, неодмінно трапляється якесь паскудство.

Така диспозиція створена письменником, звісно, як привід показати життя і колорит своїх героїв та їхнього соціального середовища. Розкрити їх нібито за допомогою проклятого мотоцикла (хоча насправді – вкрасти, розбитися на дикій швидкості чи штрикнути когось «розочкою» з п’яних очей, але також і, наприклад, врятувати когось, навіть дуже дорогою ціною вони чудово вміють і без інтервенції надприродних чудес).

Що ж, герої вийшли впізнаваними, середовище характерним, колорит – яскравим і, на щастя, насиченим іронією та навіть певною дозою гротеску. «Юпак» – чудова нагода відчути, послухати і роздивитися простих сільських пацанів і дівок (усе-таки насамперед пацанів). Так би мовити, колективний портрет на тлі простого народу.

Мова, краєвиди та інший колорит

Передусім привертає увагу мова героїв – надзвичайно реалістична суржикова модифікація української. З належною кількістю матюків і специфічного сленгу. Але без пародійності та психоделічності, що нерідко супроводжують таку мову в літературі. До речі, цікавий факт: книжка вийшла в двох версіях. В оригіналі «Юпак» написано двома мовами одразу, текст від оповідача російською, діалоги здебільшого українським суржиком.

Підхід, що трохи нагадує про те, як нерідко побутувала українська мова в літературі XVIII та XIX століття. А друга версія – український переклад тексту оповідача (Вікторія Назаренко зробила його атмосферно, майже без нестикувань – їх буквально кілька на весь роман, і вони дрібні) зі збереженням оригінальних діалогів. Оця версія й здобула перемогу на ВВС. Взагалі, у сьогоднішній Україні книжки сучасних українських письменників, перекладені з російської на українську, стали окремим цікавим феноменом, який ще чекає на своїх дослідників.

Детально і з любов’ю в «Юпаку» прописано реалії простору, в якому відбуваються події. Систему стосунків між підлітками (така собі строката суміш вікових особливостей, кримінальних порядків і звичаєвого права), напої, марки цигарок, дискотеки, інші місця тусовок, одяг, інтер’єр і екстер’єр житла різних соціальних прошарків, модну музику і таке інше. Не здивуюся, якщо колись роман «Сайгона» можна буде використовувати як матеріал для імітації, вивчення чи відтворення цього специфічного культурного шару.

Утім, «Сайгон» у своїй книжці – не лише соціальний реаліст, а ще й пейзажний романтик. Я вже казав, що він міфологізує степ. Поміж іншим, письменник робить це через численні описи різноманітних краєвидів навколо степового східноукраїнського села постіндустріальної, так би мовити, доби. Від трав і дерев до зрошувальних каналів і руїн колгоспів, від світанку і до заходу. Мабуть, тут Сергій Сергійович трохи тримає лінію Майна Ріда, якого він в інтерв’ю ВВС (про яке ще буде окрема мова) означив і навіть підкреслив поміж улюбленими авторами.

Не втонути в реалізмі

Коли читаєш «Юпак», виникає спокуса узагальнення (знак успішної сугестивної дії книжки). Хочеться назвати роман «портретом покоління», «зафіксованою в літературі епохою», «книжкою-діагнозом» та іншими гучними характеристиками. Втім… «Юпак» – це таки роман, а не дослідження, і його герої презентують лише один простір своєї доби – простір різною мірою «гопуватих» і криміналізованих підлітків із села на Південному Сході. Багато в чому він навіть антистереотипний – бо ж Схід у сьогоднішньому пересічному сприйнятті – це все-таки насамперед промислове російськомовне місто.

Так чи сяк, а зі своїм простором «Сайгон» попрацював зі смаком і реалістично («Юпак» – взагалі бальзам для тих, кому в сучасній українській літературі бракує «зрозумілого» реалізму). Тож усім, хто береться читати роман, треба бути готовими зустрітися з, повторюся, вельми брутальною лексикою, постійними бійками, пиятиками, крадіжками, балачками на специфічні й одноманітні теми, соціальною безвихіддю та іншими принадами цього семантичного ряду.

Будь-якій книжці, надто реалістичній, звісно, легко втонути чи загрузнути в такому «побутописанні», втратити смак, масштаб і перспективу. «Сайгону» здебільшого вдається уникнути такої небезпеки – насамперед завдяки динаміці й темпу, вмінню ніде не зупинятися. Липке і сонне сільське літо письменнику вдалося зробити карколомним і стрімким.

Часто в парадоксальний спосіб: повторюючи з різних перспектив окремі епізоди, запускаючи сюжет колом, чи, радше, спіраллю. В цьому, до речі, є певний кінематографізм – думаю, книжку цілком можна було б спробувати екранізувати. Приємним урізноманітненням виявляється і містичний присмак, що час від часу з’являється на сторінках «Юпака», й увага до іронії та гротеску. Один із колоритних моментів книжки, наприклад, – роздуми над архітектурою сільського будинку культури в категоріях концепцій Ле Корбюзьє.

Поміж слабких рис роману варто згадати передусім надмірну інтеграцію в доволі примітивний світ більшості героїв, що час від часу спрощує та звужує текст більше, ніж було б варто, та окремі випадки, коли «Юпак» збивається в дещо публіцистичну манеру.

Ці недоліки, втім, не завадять ані відчути колорит, ані посміятись, ані вжахнутись, ані помедитувати на життєві кола і спіралі (з цих «каруселей» частину «юпаківських» героїв зрештою викине аж на російсько-українську війну), ані замислитися над рівнем криміналізованості нашого суспільства, ані вивчити ще одну цікаву оптику українського Сходу. Буде, звісно, цікаво також простежити за подальшою еволюцією письма «Сайгона». Він-бо анонсує нові книжки.

101-й раз про «масове» й «елітне»

Новий рівень публічності, якого набув «Сайгон» завдяки ВВС, утім, позначився не лише розмовами про нові книжки, а й, як уже зазначалося, мініскандалом. Ідеться про інтерв’ю тій-таки ВВС. Деякі тези цієї розмови стали приводом для активних суперечок у соціальних мережах. Передусім це, ясна річ, мовне питання.

«Чому я не пишу українською? Розумієш, в ті роки, коли я формувався, в свою юність, я читав книжки, я читав багато книжок. І для мене спеціально не привозили пригодницької літератури на українській мові. Я читав те, що міг найти. Я читав на російській мові. Того получається, на бумагу викладать свої мислі на сьогоднішній день можу тільки на російській мові. І мене це більше чим устраює» – через ці слова «Сайгон» дістав багато закидів, часто відверто некоректних, далеких від поняття «свобода творчості».

В іншій частині інтерв’ю письменник наговорив суперечливих речей про сучасну українську літературу (надто з урахуванням його ж заяв, з яких можна зрозуміти, що він її або не читав, або робив це дуже епізодично).

для того щоб сделать Голлівуд надо story (оповідь), а не history

«Заінтелектуалізувать літературу і зробіть її зрозумілою для вузького кола, а потом обіжаться на те, що її не хотять читать або не хотять визнавать, або не можуть вспомнить це трошки не то. В України дуже хороша історія, дуже хороша history (історія), Україна в плані літератури, кіно, хоче бачить тут собі Голлівуд, але для того щоб сделать Голлівуд надо story (оповідь), а не history».

Або «Знаєте, це я зараз звертаюсь до публіки, я бачив прекрасних пацанів, в Мар'їнкє, в окопах, сараях, халабудах, з вищими образованіями, с отсутсвующімі образованіями, я бачив людей, які повернулися з-за кордону, і не один із них не міг мені назвати якусь книжку із сучасної української літератури, яка проізвела на нього враження».

І нарешті: «Як так получилося, що сучасна українська література виховує українця, як вона каже, і за 30 років виховання ми дійшли до того, що в 2014 году 0,3% пішли на війну, а мільйони поїхали красить двері од "ланоса"? А ті, шо пішли на війну, оказивається, цю літературу не читали».

Своєрідна спроба наново розпочати багато разів пройдену дискусію про «масовізм» та «елітарність» бачиться не надто цікаво. Набагато обнадійливішою видається інша фраза з цього інтерв’ю: «Причом тут література, зачем мені цей діскурс? Зачем мені ходить на панельні дискусії, я лучче сяду і ще щось придумаю».

Нижче інтерв'ю Сайгона українській службі BBC

Звернення редакції:

Базу псевдосоціологів і прихованих піарників ми прискіпливо наповнювали і постійно оновлювали з 2015 року. Та з наступного року ця робота може бути заморожена. Причина проста і банальна: немає грошей. Звертаємося до Вас із проханням перерахувати кількасот гривень через Спільнокошт та закликати це зробити ваших друзів і знайомих.

книга сайгон культура література

Знак гривні
Знак гривні